«Чинна влада загальмувала реформу освіти»

Лілія Гриневич, ексочільниця Міносвіти, заступниця голови політсили «Українська Стратегія Гройсмана», – про Нову українську школу, ризики дистанційного навчання та потребу ковід-тестування у школах

фото: Global Teacher Prize Ukraine
Школа, до якої хочеться ходити, школа, де панує повага та любов, європейська школа з національним корінням, школа, яка дає стрижень, школа, у якій вчать ставати лідерами, школа, у якій креативно і комфортно. Це не про якусь країну Європи, а про львівські школи, які працюють на новою системою освіти – Нова українська школа! Щоб зрозуміти, як треба вчитися за цією системою (НУШ), які можливості чи труднощі виникали в учнів і вчителів, «Львівська Пошта» обійшла початкові школи у кожному районі Львова, проінспектували їх, аби подати в спецтемі видання. Це був 2019 рік. У карантинний 2021-ий спілкуємося з ідейницею, як її називають, «мамою» Нової української школи, ексочільницею Міністерства освіти України, проректоркою Київського університету ім. Бориса Грінченка Лілією Гриневич – саме завдяки їй сталися такі кардинальним й позитивні зміни у школах, зокрема, Львова.
Моя мрія – якісна українська освіта для усіх дітей!
«Цінність реформи Нової української школи – формування у дітей цінностей, ставлень, наскрізних умінь, які необхідні для щасливої та успішної самореалізації в особистому і професійному житті. Академічні вміння та соціально-емоційні навички разом мають бути повноцінними складовими освіти в сучасному світі. Тішить, що діти та їхні батьки вже відчули результат реформи. 81% опитаних батьків учнів пілотних шкіл позитивно ставляться до реформи НУШ», – зазначає «Львівській Пошті» Лілія Гриневич.
Нещодавно вона стала заступницею голови політичної сили «Українська Стратегія Гройсмана». Серед напрямків її роботи питання організації освітнього процесу в Україні, жіноче лідерство та активний захист започаткованої урядом Гройсмана Нової української школи.
Зі слів лідера «Української Стратегії» Володимира Гройсмана, сьогодні, на жаль, освітні новації, започатковані в тому числі за активного сприяння міністерки Лілії Гриневич, згортають. Обсяги асигнувань на освіту два роки поспіль недостатні, а реальний ріст зарплат учителів відкладають. Ситуація потребує негайного виправлення. І Лілія Гриневич як ідеологиня Нової української школи, ідеологиня зовнішнього незалежного оцінювання, активна захисниця інтересів освітян може очолити цей процес.
Потрібно підвищити кваліфікацію вчителів і дати їм належний соціальний статус, визнання у суспільстві, щоб у них була мотивація зростати професійно, впроваджувати сучасні ефективні методики навчання.
Як зазначає співрозмовниця, сьогодні вкрай важливо піднімати проблеми в освіті на високий політичний рівень, бо чинна влада загальмувала реформу освіти. Є непродуманість і безвідповідальність з боку влади! Втрачені два роки, впродовж яких освітяни мали отримувати більші зарплати. «У нас буде вже третій бюджет, який не враховує динаміки реформи ні щодо зарплат освітян, ні щодо організації освітнього процесу», – каже вона.
Як каже Лілія Гриневич, «Українська Стратегія Гройсмана» наполягає на запровадженні ковід-тестування у школах, бо це дієвий спосіб не лише зберегти здоров’я учнів і вчителів, а й забезпечити нормальний навчальний процес.
«Якби на це держава виділила гроші, можна було б запобігти поширення хвороби і забезпечити навчання. Сьогодні всі країни світу намагаються зберегти очне або змішане навчання – і очне, і дистанційне. Молодшим класам важко навчатися в онлайн-форматі, – вважає співрозмовниця. – Повний перехід на дистанційне навчання – не вихід, адже рівень навчальних досягнень учнів в умовах онлайну стрімко падає. Не всі родини здатні забезпечити дітям нормальний навчальний процес…»
«Змінюйте світ до кращого, дбайте про нього, бо ви в ньому живете», – казав Кузьма Скрябін. Ви впровадили Нову українську школу і таким чином почали змінювати Україну на краще. Скажіть, будь ласка, чи задоволені ви результатами за ці роки? Бути «мамою» НУШ, як вас називають самі педагоги, дуже відповідально.
Дякую за «маму» Нової української школи! Так, це відповідально. Поза тим, вважаю, що реформа української школи впроваджена із запізненням. Наші сусіди поляки почали реформувати освіту значно раніше і виграли від цього. Це вже була вимога часу, що ми не можемо вчити сучасних дітей так, як вчили нас. Про що Нова українська школа? Вона про те, що в школі маємо дати дітям не лише знання, а й навчити їх знаходити необхідні знання, використовувати їх на практиці для вирішення особистісних і професійних завдань, маємо сформувати в них цінності, на основі яких вони можуть виробити власне ставлення до великого потоку інформації. Також маємо сформувати в них «м’які» навички. Що це?
Ми з громадянським суспільством та експертами у 2021 році розробили «Дорожню карту реформи базової та профільної школи». Це проєкт для обговорення
Це уміння спілкуватися з іншими людьми, вміння не пасувати перед викликами, вміння вирішувати складні проблеми. Це про життєстійкість. Це про те, як у різних екстремальних ситуаціях реагувати, не опускати рук, не впадати в якісь залежності, «не ховати голову в пісок». Вміти виробити у собі розуміння, як можна долати поетапно ті чи ті труднощі. Бути відповідальним за своє життя і бути відповідальним громадянином. Отож завдань у школи значно більше. Але… як їх реалізувати не на папері, а на практиці? Є три важливі складові: вчитель, сучасні зміст освіти і навчальне середовище, а також комунікація реформи. Перша – вчитель, бо саме вчитель – це ключ до успіху. Потрібно підвищити кваліфікацію вчителів і дати їм належний соціальний статус, визнання у суспільстві, щоб у них була мотивація зростати професійно, впроваджувати сучасні ефективні методики навчання. 
Тобто вчитель має постійно вчитися. Цього вимагають сучасні реалії.
Так. Потрібно привести в цю професію талановитих людей. Що нам вдалося зробити за три роки в уряді Володимира Гройсмана? Нам вдалося вдвічі підвищити заробітну плату вчителям, але цього вже мало, бо збільшення зарплат має бути постійним. На жаль, новий уряд не заклав цих грошей до бюджету… Зараз великий розрив зарплати між молодим учителем і педагогом із досвідом. 
Часто молода людина приходить працювати до школи, але згодом йде із професії через низьку зарплату. Йде навіть тоді, коли ця професія їй подобається, але за цю зарплату вона не може прожити… Скажімо, у Фінляндії базова ставка є однаковою для всіх учителів. Так, там доплачують за стаж, але немає таких великих диспропорцій, як в Україні.
Зараз не відбувається належного підвищення кваліфікації і лідерства щодо реформи. Тож є загроза, що при переході реформи в базову школу у наступному навчальному році може залишитися, даруйте, лише «обгортка»
Друга важлива складова – освітнє середовище, в якому учитель має можливість реалізувати новий зміст освіти. Мовиться про відповідні обладнання і сучасні навчальні матеріали . Для того, щоб застосовувати методики, скажімо, проблемно-пошукового, дослідницького навчання, педагогам потрібне відповідне обладнання, щоб вони могли це реалізовувати. Ми запровадили субвенцію на Нову українську школу в розмірі один мільярд гривень, і ця влада також виділила на 2021 рік один мільярд гривень. Але не досить виділити – ці гроші мають надійти вчасно, аби можна було встигнути здійснити всі закупівлі. Досі ще закуповують і невідомо, чи встигнуть до кінця року…
Третя складова – інформаційна підтримка самої реформи.
Ця підтримка є чи немає?
Немає, на жаль, а це дуже важливо. Так, спочатку вчителі початкових класів чинили спротив реформі. Та коли спробували і пізнали, то почали підтримувати її. Зараз у базовій школі вчителі-предметники не розуміють, про що ця реформа, і ось цього лідерства в поясненні суті реформи бракує. Немає візії, а що далі? Ми з громадянським суспільством та експертами у 2021 році розробили «Дорожню карту реформи базової та профільної школи». Це проєкт для обговорення. Зокрема, скерували його у профільний комітет ВРУ.
Чи була реакція парламентського комітету?
Жодної, на жаль. Сподіваємося, хоча б тишком будуть використовувати наші пропозиції. Побачимо. 
А чи чує вас Міністерство освіти і науки України?
Наразі також жодної реакції від них нема… Ця влада все робить із запізненням.
Не хочуть чи саботують?
Швидше, бракує професійності. Це питання готовності до тих викликів, які постали. Чинна влада загальмувала реформу освіти, ба більше, ховається за оптимістичними гаслами. У нас вже буде третій бюджет, який не враховує динаміки реформи ані щодо зарплат учителів, ані щодо організації освітнього процесу.
Ви як очільниця Міносвіти разом із командою так гарно стартували з реформою школи, а зараз процес сповільнився. Вас це засмучує?
Звісно. Скажу більше, мене, освітянку, це підштовхує до політики. Політика – не мед, але інструмент впливу на процеси, зокрема освітні. Коли ти бачиш, що те, що ти з великою командою людей започатковував, впроваджував, може заникнути, потрібно діяти. Зараз не відбувається належного підвищення кваліфікації і лідерства щодо реформи. Тож є загроза, що при переході реформи в базову школу у наступному навчальному році може залишитися, даруйте, лише «обгортка». Наче якісь гроші й виділяють на НУШ, але всередині матимемо старий процес. Отож лише з допомогою політичних інструментів можна примусити далі впроваджувати в правильний спосіб шкільну реформу. Тому я в команді «Української Стратегії Гройсмана» – професійній команді людей із досвідом, репутацією і стратегічним баченням розвитку країни.
Прошу сказати, яка головна місія «Дорожньої карти», яку склали експерти і громадські організації?
Аби реформа освіти відбулася, в усіх зацікавлених має бути її цілісне бачення. Ми, експерти, причетні до реформи Нової української школи, підготували таке бачення у вигляді «Дорожньої карти». В ній представлений аналіз стану реалізації реформи, а також сформульовані ключові напрями подальшого впровадження змін. На основі зібраних даних запропоновані конкретні завдання і кроки, які треба зробити, аби продовжилося успішне впровадження трансформацій у базовій середній школі, а також визначені орієнтири переходу до старшої профільної школи.
Створення «Дорожньої карти» було ініційоване громадською спілкою «Ре:Освіта» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Проєкт документа формувався у експертних дискусіях та передбачає широке обговорення. Успішне впровадження реформи НУШ залежить від ефективної співдії усіх зацікавлених та залучених до зміни – освітніх управлінців, учителів, батьків, профільних експертів та громадських організацій.
Шкільна реформа: що вдалося, а що не вдалося і чому?
Вдалося те, що реформа зайшла в початкову школу. Перевагою є те, що відбулася трансформація у свідомості більшості вчителів початкової школи. Насамперед, чи є успіх реформи, залежить від учителя, від застосування відповідних методик і технологій навчання. Тішуся, що зміни видно в кожній школі. Але це тільки початкова школа. Тепер на нас чекає фундаментальний перехід до базової освіти. Це новий рівень реформи, інші методики навчання, адже не можна навчати дітей у базовій школі з тими самими підходами, які були в початковій.
Моя найбільша радість – це успішність дітей і зростання їх мотивації до навчання. Як кажуть самі батьки, при тому, що навчальні досягнення у дітей добрі, також добре розвинуті «м’які» навички: вони більш комунікабельні, дають собі раду, залюбки йдуть до школи
Зараз є ризик зриву фундаментальної ідеї компетентнісного навчання – не лише знань, але й уміння застосовувати їх на практиці, ціннісних ставлень, формування «м’яких» навичок у базовій школі. Адже вчителі-предметники традиційно зорієнтовані в першу чергу на засвоєння знань, а от щодо інших компонентів компетентностей їм треба запропонувати нові інструменти і підходи.
Окрім цього, на жаль, не просувається ситуація із соціальним статусом та підвищенням кваліфікації вчителів. Підвищенням зарплат і вирівнюванням дисбалансів, коли в професію запрошують молодих талановитих людей, суспільство виказує своє ставлення і повагу до вчителя. Держава рівнем зарплати визначає соціальний статус учителя. Сьогодні ж на вчителів, скажімо, фізики та хімії немає охочих вчитися, а якщо і є, то вкрай мало. Для прикладу, цього року під час вступної кампанії у деяких педагогічних університетах при державному замовленні 15 бюджетних місць для підготовки вчителів фізики виш отримував… одного студента. І це серйозна загроза зміні поколінь учителів. Цю проблему потрібно вирішувати, а влада нічого не робить для усунення таких дисбалансів. 
Скажіть, будь ласка, якими є найбільші досягнення НУШ?
Моя найбільша радість – це успішність дітей і зростання їх мотивації до навчання. Як кажуть самі батьки, при тому, що навчальні досягнення у дітей добрі, також добре розвинуті «м’які» навички: вони більш комунікабельні, дають собі раду, залюбки йдуть до школи. Вчителі ж кажуть, що працювати їм стало цікавіше, але водночас важче: дуже багато творчості потрібно, а це вимагає більших зусиль. Поза тим, мене надзвичайно турбує те, що недостатньо підтримується «пілот» у п’ятих класах у понад 140 школах України, які випробовують перший рік державний стандарт базової освіти.
Батьки підтримують освітню реформу?
Дослідження, яке проводили в пілотних класах, засвідчило, що 81% батьків підтримують зміни, тобто Нову українську школу. Всі вони йшли на пілотний експеримент з великою тривожністю. І ось бачимо з дослідження, як ця тривожність трансформувалася в позитивне ставлення. На жаль, Міносвіти не провело планового моніторингу якості освіти за тими матеріалами, тестами та опитувальниками, які застосовував Український центр оцінювання якості освіти, аби з’ясувати, як змінилися навчальні досягнення дітей. Ми зробили зріз знань дітей 4 класу, які навчалися за старими програмами, і треба було б цього року «поміряти» дітей 4 класу, які навчаються за новими програмами. Шкода, що поки це так і не відбулося… 
Вчителі кажуть, що працювати їм стало цікавіше, але водночас важче: дуже багато творчості потрібно, а це вимагає більших зусиль
Є ще один виклик. До нас прилетів «чорний лебідь» під назвою «пандемія». Навіть якщо є стратегія розвитку реформи, ви весь час під впливом нових обставин повинні пропонувати додаткові рішення для розв’язання будь-яких кризових ситуацій. Ба більше, враховувати, як ці ситуації можуть впливати на хід реформи. 
Навчання під час карантину: які проблеми української освіти загострила ця криза? Чи освітянське середовище впоралося з викликами за ці два роки пандемії чи не впоралося?
Перехід на дистанційне навчання під час пандемії посилила нерівність в освіті. Є значна нерівність в Україні: маємо велику різницю між містом і селом, між родинами з високим соціально-економічним статусом і низьким. Дистанційне навчання – це доступ до гаджетів та інтернету. А в селах гірше охоплення інтернетом, ніж у містах. Це ж стосується гаджетів, така ж ситуація у бідніших родинах.
В розвинених суспільствах роблять дослідження, як впливає дистанційне навчання на дітей, в Україні таких досліджень немає, і це погано. У нас міністр освіти звітує, що всі з усім впоралися, що все у нас добре, що вчителі дали собі раду під час карантину… Так, наші вчителі, звісно, герої. Багатьох із них пандемія підштовхнула до освоєння дистанційних платформ і користування комп’ютером. Багато вчителів розробляють електронний освітній контент і намагаються все це донести до дітей. 
А як було в Україні? Виходить чиновник, інформує про припинення навчання у школах через карантин і перехід на дистанційне навчання. Візьмемо родину, де навчається два школярі вдома. Батьки йдуть на роботу, а діти вчаться самі. І кожна дитина мала б мати гаджет. Діти залишаються наодинці з комп’ютером. Добре, коли мама вдома, а якщо ні, і один комп’ютер вдома… У дітей сформувалися великі прогалини у знаннях. Тому зараз в різних країнах працюють над тим, як ці прогалини подолати. 
Наприклад, у Великобританії виділили цільову субвенцію на додаткові уроки для вчителів, аби вони в індивідуальному порядку з групами дітей, які мають прогалини у навчанні, їх усунули, наприклад з математики. Це навчання математиці грунтується на надбудові на попередніх знаннях. Ти не можеш зрозуміти нового, якщо не знаєш попереднього. Саме так діти випадають із навчання.
Кращий досвід і практики тих чи тих країн необхідно вивчати й адаптувати. Це може допомогти збагати нашу освіту і вплинути на підвищення якості навчання дітей
У світі говорять про загрозу отримати недовчене покоління. І це недовчене покоління може мати проблеми не лише з тим, що у нього прогалини в знаннях, ще можуть бути й психологічні проблеми. Дистанційне навчання не розвиває «м’яких» навичок, не дозволяє розвивати співпереживання і співпрацю. Психологи наголошують: коли діти повертаються з дистанційного навчання до очного, їм важко відновлювати соціальні зв’язки, для них це стрес, а дорослі не розуміють цієї ситуації! Тому ми ще до кінця не осягнули наслідки дистанційного навчання.
І який вихід?
Перше – треба максимально повертатися до хоча б змішаного навчання, коли частина навчального процесу виноситься у очне навчання. Якщо є класи з великою кількістю дітей, то клас ділять на групи, і діти ходять на уроки по черзі. Так, це ускладнення для складання розкладу і для вчителів. Але це питання професійності адміністрації школи. Якщо є політична воля і бажання, то все можна вирішити. 
Друге і важливе – вакцинація вчителів. Наша політична сила акцентує на важливості експрес-тестування дітей у школах, якщо є певні ознаки хвороби, для того, аби школа не стала осередком поширення коронавірусу. Але у нас все робиться заднім числом, на жаль. Отож українських учнів потрібно повертати до очного або змішаного навчання. І, що важливо, якщо держава впроваджує карантин із дистанційним навчанням, то люди мають знати про це заздалегідь.
Ба більше, в багатьох громадах органи місцевого самоврядування вчинили зловживання: тарифи зросли, а вони не були готові до опалювального сезону, тому під приводом пандемії спеціально подовжували дистанційне навчання. Чому? Щоб зекономити на комунальних послугах. Все це є наслідком непрофесійності влади.
Державна і приватна школа: яку б ви зараз обрали для своєї дитини і чому? У чому тепер різниця між ними?
Є приватні – хороші й не дуже, є комунальні – хороші й не дуже. Радила би батькам прийти до школи і подивитися на навчальне середовище, поспілкуватися з керівником. Для початкової школи насамперед має значення вчитель. 
Тобто те, чи любить він свою професію, горить нею?
Саме так. Якщо ми говоримо про початкову школу, то в українській комунальній школі арсенал методик і можливостей не гірший, аніж у приватній. У чому різниця? Приватні школи пропонують більше платних послуг. Зокрема, це стосується різноманітності харчування, щоб дитина у школі повністю виконувала домашнє завдання, ходила на різні гуртки, і батьки забирали її ввечері додому нагодованою, зі зробленим домашнім завданням і розвинутими талантами. За це батьки й платять приватним школам. 
У Фінляндії вважають, що завдання школи – знайти тих, що слабші, зрозуміти, чому вони слабші, та допомогти їм. Якщо вони бачать, що дитина слабка у знаннях, то сідають учителі і починають міркувати, як можуть підтягнути дитину. Саме це я би перейняла для української школи
Моя ж мрія – якісна українська освіта для усіх дітей. Це ідея суспільства освіченого загалу. Розвинені демократичні країни, де високий рівень життя, працюють на те, щоби був високий рівень освіченості всіх людей, а не лише елітарної групи. Українські батьки мають зрозуміти, що не можна створити ізольованого острова в суспільстві для їхніх дітей. Якщо їхня дитина навчатиметься у чудовій приватній школі і якщо їм пощастить дати їй якісну приватну освіту, то згодом постане питання, як ця дитина житиме в нашому суспільстві. Хороша освіта більшості громадян змінює майбутнє країни, покращує якість життя, знижує злочинність і підвищує професійність, тому потрібно трансформувати рівень освіти для всього населення.
Освітня система якої країни чи країн вам найбільше до вподоби і чому?
Не може бути кліше інших систем освіти – ми будуємо національну систему освіти. Але кращий досвід і практики тих чи тих країн необхідно вивчати й адаптувати. Це може допомогти збагати нашу освіту і вплинути на підвищення якості навчання дітей. 
Скажімо, у Фінляндію їздять по освітній досвід. «Золотий» рецепт Фінляндії – це ставлення до вчителя у суспільстві. Там педагоги мають дуже багато можливостей для підвищення кваліфікації, при цьому є значно менше контролюючих елементів щодо них. Є велика довіра до вчителя, яка формувалася десятиліттями. Вони вважають, що завдання школи – знайти тих, що слабші, зрозуміти, чому вони слабші, та допомогти їм. Якщо вони бачать, що дитина слабка у знаннях, то сідають учителі і починають міркувати, як можуть підтягнути дитину. Саме це я би перейняла для української школи. Зусилля спрямовані на те, як підтримати учня. В Україні ж така дитина фактично залишається сама і поступово стає аутсайдером. У Фінляндії існує державне фінансування додаткових годин у навчальному плані, відтак із дитиною займаються додатково. Тобто вчителі не можуть піти додому о 13.00, відчитавши свої уроки. Вони ще залишаються на додаткові заняття з дітьми, але за ці заняття платять не батьки, а держава.
А в Україні це репетиторство, за яке платять батьки. Але ж не всі батьки мають змогу платити… На жаль, у нас часто аутсайдерами стають діти, батьки яких не цікавляться їхнім вихованням або не можуть заплатити за додаткове навчання з педагогом. Відтак соціальне розшарування збільшується. Діти з кращим соціальним статусом мають удвічі кращі навчальні досягнення, аніж діти з нижчим. 
Кожен японець за час здобуття загальної середньої освіти має пізнати свою країну. Школярі мають відвідати всі так звані місця сили японського народу
Окрім цього, мені подобається досвід Нідерландів щодо професійної орієнтації дітей. Якби була можливість і фінансові ресурси, я запровадила б досвід Японії: кожен японець за час здобуття загальної середньої освіти має пізнати свою країну. Маленькі діти спочатку пізнають свою місцевість, потім щораз частіше мандрують країною. І на час завершення навчання школярі мають відвідати всі так звані місця сили японського народу. 
Вважаю, що наші діти у школі також мають відвідати місця сили України, бо вони важливі для нашої національної ідентичності, важливі для того, щоб ми могли «зшити», згуртувати Україну. Нам важливо пізнати її ще в школі. Зараз такі мандрівки відбуваються коштом батьків, а мали б стати частиною бюджетної програми.
Також цікавим є досвід Сінгапуру: там кожен учитель щороку має пройти 100 годин підвищення кваліфікації. Мовиться про професійний розвиток. Крім цього, в Сінгапурі кращих директорів шкіл і вчителів делегують у найбільш відсталі школи країни задля того, аби там підвищувалася якість освіти, змінювалися школи. І це також підтримує держава.
Проте, наголошую, що ми будуємо і розвиваємо власну національну нову українську школу, в якій маємо зберегти кращі традиції і адаптувати кращі рішення, які довели свою ефективність в кращих освітніх практиках.
«Освіторія» щороку обирає найкращих вчителів України. Переможцем 2021 року став учитель української мови та літератури з київської школи Артур Пройдаков. Справжній український вчитель – яким він має бути, аби дітям було цікаво на його уроках? Чи багато сьогодні таких педагогів?
Це вчитель, закоханий у свою професію. Якщо ти залюблений у свою професію і це твоє покликання, ти будеш хотіти підвищувати свою кваліфікацію заради дітей. Це вчитель, який постійно вчиться і розвивається. Це вчитель, який має не лише навчити якогось предмета, але й формувати цінності в дітей, розвивати «м’які» навички. Так, є чимало таких педагогів, але їх потрібно підтримувати, допомагати.
фото: Олег Огородник,
з архіву Лілії Гриневич
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7776 / 1.87MB / SQL:{query_count}