Віднайти місця сили

Щасливі батьки – щаслива дитина. Що належить зробити батькам, щоби бути успішними в житті, мати змогу належно піклуватися про дітей і знаходити час на себе

Ми живемо в світі, коли часу завжди бракує, передусім часу на себе, часу, який наповнює нас, дає нам відчуття повноти життя. У когось часу на себе не вистачає через швидкий ритм роботи і постійні реченці, у когось – через рутину щоденних домашніх клопотів і догляду дітей або ж через намагання бути супермамою.
Карантинні обмеження додали нових викликів та стресів. Хтось був змушений змінити звичний спосіб життя – як-от навчитися працювати з дому – і думав: ото вже буде вдосталь часу і на себе, і на дітей. Та, як виявилося, це не залежить від того, скільки часу ми проводимо в своєму помешканні. Для прикладу, мами, які перебувають удома і займаються вихованням дітей, очікували, що, можливо, знайдеться більше часу на спілкування. Натомість домашніх клопотів тільки додалося і майже не залишилося особистого простору. Зрештою, багатьом не вдалося вирватися на відпочинок. Отож накопичилася втома як фізична, так і психічна, а проблем і викликів не поменшало…

Психологиня Ліза Дамур у відеоролику для UNICEF наголошує: лише дбаючи про себе, батьки зможуть належно дбати про дітей! Бо якщо ви страждаєте через стрес і почуваєтеся пригніченими, вам надзвичайно важко створити сприятливе соціальне середовище для дітей. Вона дає батькам три поради, як почуватися бадьорими та сповненими сил:
– переконайтеся, що вам є до кого звернутися по моральну підтримку, розкажіть про свої тривоги (мовиться про одну людину чи кількох, які допомагають вам не почуватися самотніми);
розважайтеся, переконайтеся, що у вас є час на розваги, бо це ментальний відпочинок від щоденних проблем та клопотів, займайтеся тим, що вас заспокоює й бадьорить. Так ви зможете повернутися до виконання батьківських обов’язків, маючи певний запас енергії та сил;
дбайте про своє тіло, пересвідчіться, що турбуєтеся про своє фізичне здоров’я і самопочуття: намагайтеся висиплятися і бути активними, добре харчуйтеся та насолоджуйтеся тим, що їсте.
А ще Ліза Дамур вважає, що турбота про себе надзвичайно важлива, щоб бути такими батьками, якими ви хочете бути, адже діти вчаться долати труднощі, спостерігаючи за тим, як це роблять їхні батьки. Будьте поблажливими до себе, запропонуйте дітям позитивну модель турботи про себе.

Так уже склалося, що найважче знайти час на себе жінкам. Чи не кожна з нас, очікуючи народження дитини, обіцяла собі та їй, що буде найкращою мамою у світі, зробить усе, аби дитина була щасливою. Однак дуже часто ці очікування щодо себе і намагання бути ідеальною мамою заганяють нас у глухий кут. Проте варто пам’ятати, що щастям можна лише поділитися, його неможливо дати, якщо сам його не маєш! Діти дуже багато чого розуміють, а ще більше відчувають.
Побутує думка, що чоловік має значно більше свободи і можливостей на знаходження часу для себе, аніж жінка. Але нині багато чоловіків так стараються бути сильними і мужніми, забезпечити достаток у родині, бути добрими батьками, що теж нерідко стають заручниками свого способу життя, а постійні стреси і невміння відпочивати, перебувати в гармонії зі собою стають причиною емоційного виснаження, депресій та серцево-судинних захворювань.
Натомість декому вдається успішно поєднувати роботу, домашні клопоти та батьківські обов’язки і при цьому мати час на себе. Тож «Львівська Пошта» запитала психологів і батьків про те, чому так важливо дбати про себе, як це зробити у нашому шаленому ритмі життя.

Наталія Іскра,
психологиня:
– Банально, але доречно згадати ситуацію в літаку, яка виникає у надзвичайних умовах: батьків просять спершу надягти кисневі маски на себе, а потім на дітей. Так має бути і ви житті. Адже тільки здорова ресурсна мама, яка має час на відпочинок і на себе, зможе забезпечити дитину належним доглядом і піклуванням.
Важливо пам’ятати, що для дітей будь-якого віку, особливо раннього, мама – це своєрідний контейнер. Вона «контейнерує» їхні емоції, переживання, вчить справлятися зі стресом, реагувати на нього. Тому той мамин контейнер не має бути переповнений. А щоб так було, їй потрібен відпочинок і відновлення своїх ресурсів. Піти в кіно, почитати книгу, знайти час на масаж чи на зустріч із подругами – кожна має свій «рецепт».
Важливо знати свої ресурси і поновлювати їх тоді, коли виникає потреба, а не у випадку вигорання і переповненого внутрішнього контейнера, про який я вже говорила.
Мама і тато – найближчі люди для дитини з часу народження. Тому вони мають найбільший вплив на формування її як особистості, віддзеркалюють емоції дитини, вчать розрізняти їх. Але можуть це робити лише в тому випадку, коли самі чітко ідентифікують свої відчуття і коли самі не є перевтомлені.
Зараз батьки мають доступ до різноманітної інформації – як про вікові особливості психологічного розвитку дитини, так і про те, як реагувати на ті чи ті прояви та дії дитини. Наприклад, дитячі істерики в трирічному віці, підлітковий бунт і так далі. А проте в терапію приходять пацієнти, які через призму власного, не завжди здорового, дитячого досвіду чинять так само зі своїми дітьми.
Тож психотерапія – це не лише можливість змінити щось у своєму житті, а й по-іншому будувати стосунки зі своїми дітьми.

Марта Онишкевич,
психологиня:
– У нашому суспільстві є міцно вкорінений стереотип про те, що жертовність – це синонім материнства. Мовляв, жінка, яка народжує, втрачає зв’язок зі світом, головним сенсом її життя стає дитина. Чи це справді так? – Дуже часто так і є. А чи правильно це? – Точно ні, бо така надмірна самовіддача жінок не на користь жодному члену сім’ї, зокрема й дітям, заради яких і відбулося таке «жертвоприношення».
На зміну поколінню, яке мусило відправляти річних малюків у ясельні групи і виходити на роботу, прийшло поколінням тих, які часом до одержимості зацікавлені психологічно правильним вихованням і раннім інтелектуальним розвитком дітей. Жоден із цих сценаріїв не сприяє гармонійному дорослішанню, бо в психології є один важливий закон – завжди і у всьому зберігати баланс. Дитині необхідно проводити час із мамою, відчувати її присутність та підтримку, але їй так само варто вчитися бути самостійною, потроху відокремлюватися від мами, що буде неможливим, якщо дитина стане об’єктом гіперопіки. Дитині найбільше потрібна здорова і щаслива мама. Не ідеальна (точніше виснажена постійними марними спробами бути ідеальною), а жива, справжня. Серед нас, психологів, популярний жарт, що у всіх проблемах людини винна її мама. Але був такий психоаналітик, Дональд Віннікот, який «зняв» із матерів вимогу бути ідеальними і розробив концепцію достатньо доброї мами: мами, яка фізично та емоційно присутня в житті дитини, здатна впоратися зі своїми тривогами і допомогти їй заспокоїтися від істерик; мами, яка є емпатом, розуміє свої емоції і допомагає дитині навчитися розрізняти свої, визнає за собою право на помилку, має життя поза материнством і вміє мріяти. Тому бути в контакті з емоційним станом – власним і дитини – та діяти за своєю інтуїцією значно важливіше, аніж прочитати десятки книг про виховання, багато з яких пропонують ідеалізовану картину.
П’ятнадцять хвилин емоційного спілкування корисніші, аніж п’ятнадцять годин холодного роздратування, а захоплена різними активностями мама є кращим прикладом для дитини, аніж та, що буде провокувати в дитини почуття провини за своє важке життя.
Знаєте, чому в разі виникнення небезпечної ситуації у літаку маму просять надягнути маску передусім на себе, а вже потім на дитину? Бо той, хто сам не має ресурсу, не може допомогти іншому.
Виховання дітей – часом нелегка справа. Але погодьтеся, що краще зробити її кайфовим покликанням, аніж виснажливим випробуванням. Здоровий егоїзм ще нікому не завадив, тому ви можете:
– купувати собі шоколадки та інші смаколики і не ділитися ними зі своїми малюками;
ходити кудись без дитини, проводити час із чоловіком, подругами або й наодинці зі собою;
просити близьких допомогти/побути з дитиною, поки ви займатиметесь своїми справами або просто відпочиватимете;
працювати, здобувати нову професію чи освіту, будучи матір’ю немовляти;
поєднувати материнство із саморозвитком та своїми хобі;
взяти дитя і піти з ним у кафе, в гості, у торговий центр чи куди вам ще заманеться;
записати трирічного малюка в дитячий садок, у який він (вона) не завжди буде охоче йти, а тим часом працювати, спати і читати книжки не тільки про виховання дітей, а й детективи чи любовні романи;
не вчити дитину читати у два роки і не носити її на англійську із шести місяців;
самій вирішувати, як виховувати своїх дітей, і не слухати порад, про які не просите;
інколи гніватися на своїх дітей;
вмикати їм ігри чи мультики, аби самій відпочити;
і що найважливіше – усе це ви можете робити без жодних докорів сумління.
Тож, дорогі матері, будьмо собою, а не картинкою з інстаграмної реклами дитячих товарів!

Отець Роман Прокопець,
священник УГКЦ, керівник Центру опіки сиріт, батько двох дітей:
– Звичайно, кожна людина потребує часу на себе. Скільки його потрібно – залежить від кожного з нас зокрема. Однак маємо пам’ятати, що час сам не знайдеться. Він буде тоді, коли ми будемо його знаходити. Якщо ми не знаходимо часу на себе, на сім’ю, на дітей, то його ніколи не буде. Ми ніколи не зможемо закрити всі питання, вирішити всі проблеми і займатися собою чи своїми дітьми. Мусимо витягнути себе з усіх інших клопотів і знайти певний час у тижні чи впродовж дня на свою сім’ю, своїх близьких, а також на себе.
Щодо часу на себе, то тут завжди беремо за приклад Христа, який багато часу був серед людей, але завжди шукав можливості усамітнитися, щоби помолитися, побути на розмові з Отцем Небесним. Цей час був різний – уночі, ближче до вечора, на світанку. Найголовніше, щоби ми розуміли важливість в нашому житті такої розмови з Отцем.
Щодо мене, то я, як і всі, у різний час маю різні потреби: побути на самоті, навести лад у своїх думках, розібратися в якихось життєвих ситуаціях. Це також обов’язково час на молитву, бо то свого роду підзарядка на вирішення певних справ наступного дня. Мушу мати час і на активний чи пасивний відпочинок, бо це дає змогу переключитися, а також пізнати щось нове, щось нове здобути, зрештою, розшити свій кругозір.

Лілія Козій,
мама п’ятьох дітей, засновниця мережі коворкінгів Communa та школи фігурного катання на ковзанах «Аксель»:
– Час на себе для мене дуже важливий, передусім для відновлення сил. Це можливість усамітнитися, побути без людей, без ґаджетів, взяти до рук книжку і, можливо, келих вина. Це для мене шмат власного простору, щоби відновитися і рухатися далі, вирішувати наступні справи. Насправді дуже часто ми жертвуємо цим часом на себе заради дітей, заради якогось результату, який на той момент здається надзвичайно важливим і якого конче треба досягнути. Проте деколи просто вмикаєш мудрість і розумієш: якщо зараз цього не зробиш, сама себе не полюбиш, то не зможеш рухатися далі. А ще ця можливість, попри усі перешкоди знайти час на себе, є і підвищенням власної самооцінки: я себе полюбила, я себе знайшла.
Не можу сказати, що це буває часто. Зазвичай на такий крок наважуєшся тоді, коли відчуваєш фізичну потребу цього часу на себе. Але я стараюся, щоб це було регулярно, бо маю в тому необхідність.

Івона Лобан,
громадська діячка, дизайнерка одягу, організаторка подій, мама двох дітей:
– Був у мене такий період в житті, що я мала час на всіх, тільки не на себе. Не можу сказати, що тоді я була дуже натхненна і щаслива. Коли ти тільки віддаєш, а не наповнюєшся, то врешті-решт вичерпуєшся. Гадаю, що жінку можна порівняти зі збанком: якщо вона наповнена, то готова ділитися щастям і радістю з усіма, купати всіх у своїй любові, а якщо спустошена, то не матиме що дати. Тому коли я відчуваю, що в мене вичерпуються сили, роблю те, чим можу наповнитися, що приносить мені радість. Тобто йду до театру, на виставку, в гори.
Мені дуже імпонують французькі жінки, які вміють поставити межу в материнських обов’язках і пам’ятають про свої права. Ось, зокрема, одне з них: принаймні раз на тиждень знайти час на себе, на себе і чоловіка, на себе і друзів. Це той час, який тебе наповнює, дає змогу переключитися і здобувати якісь нові емоції, нові враження.
Вважаю, що має бути баланс між тим, скільки даєш і скільки отримуєш. Він дозволяє бути натхненною, здоровою, творити і надихати інших. Якщо ми самі не будемо наповнені, то з чого зможемо віддати? Тому іноді, коли я зустрічаюся з колежанками, мамами, які віддають себе 24/7 своїм діточкам, дуже їх прошу: якщо маєте можливість, хоч на дві години вирвіться з дому, підіть у театр, погуляйте, відпочиньте. І вони кажуть, що це їм дуже допомагає відновити сили.
Передусім треба завжди пам’ятати про те, що приносить тобі задоволення. І в час, коли постійно доводиться робити те, що «треба», варто згадати про те, що я «хочу». Звичайно, що всі ті «треба» ми виконаємо – будемо добрими мамами, доньками, внучками, дружинами, громадськими діячками, сумлінними працівницями, але деколи важливіше те, що ми хочемо, бо це дає нам енергію для всього іншого. Варто в якийсь спосіб позначити на карті свого життя ті місця сили і час до часу до них вертатися, до тих джерел, які тебе наповнюють. Думаю, в кожного є заняття, які він любить: хтось співати, хтось танцювати… Знаю, що часом жінки після 10-15 років постійних «треба» забувають про те, що вони любили, що їх наповнювало, і коли віднаходять те джерело і повертаються до улюбленого колись заняття, стають дуже щасливі. Нам усім треба дозволяти собі робити те, що ми хочемо, хоча б інколи. У кожного з нас свої місця сили, але вони є, до них треба приходити, щоби вони не загубилися серед щоденної рутини: робота, дім, обов’язки, свята, готування... У ній легко загубити себе. Тому важливо пам’ятати про промінчики, які дарують нам щастя.

Олександра Онишкевич,
керівниця Міського палацу культури ім. Г. Хоткевича, мама трьох дітей:
– У мене немає якогось особливого секрету, «рецепта», як знайти час на себе, але із власного досвіду можу сказати, що тут дуже важлива підтримка близьких і рідних. Коли ти викладаєшся на роботі, розпочинаєш якісь проєкти, вона дуже потрібна. Якщо така підтримка є, все вдається набагато краще.
Вважаю, що треба виконувати ту роботу, яка подобається, виконувати якісно, відповідально. У мене троє діток, які розуміють, що я працюю і маю свої зобов’язання. Але я стараюся приділяти їм максимум уваги, як і чоловікові, і дуже вдячна своїй мамі, яка вже на пенсії, але дуже допомагає нам.
Жінкам дуже важко знайти час на себе, бо всім довкола щось треба. Проте не скажу, що я почуваюся обділеною часом на себе. Завжди знайдеться пів години-година в обідню перерву чи увечері або навіть вранці, щоби піти на манікюр, почитати книжку, щоби не забирати часу в своїх рідних, бо у вихідні ми з чоловіком намагаємося проводити час із дітьми.
За 15 років подружнього життя ми завжди їздили відпочивати разом із дітьми, хоча всі кажуть, що це «напряжно». Насправді нам це було дуже в кайф. Коли діти були маленькі і спали вдень, ми могли приділити час собі. Цього року вирішили з нагоди 15-ліття нашої сім’ї уперше поїхати на кілька днів у невеликий тур без дітей, а для них склали цікаву програму вдома. І наша бабуся взялася нам у цьому допомогти.
Має бути гармонія – стан, коли ти відчуваєш, що тобі подобається твоє життя. І навіть на роботі ти можеш отримувати задоволення, вважаючи, що це час, присвячений собі, своєму саморозвитку, що це час, який наповнює, який дає, а не тільки потребує віддачі. Це може бути і час, проведений із дітьми. Не обов’язково закриватися від усього світу. Все залежить від того, як ти це бачиш, як собі постановила. Якщо тобі здається, що це надто важко, то воно так і буде. Якщо ж вирішиш, що це буде класно, що буде багато позитиву, то так і буде.

Зоряна Владика,
фотографиня, мама двох дітей:
– Часом для себе вважаю не так час на відпочинок, як на реалізацію себе. Саме від цього отримую задоволення і натхнення. Стараюся балансувати. У мене двоє дітей. Дуже багато уваги приділяю роботі. Я не з тих мам, що сидітимуть у декреті, в мене й декрету як такого не було. Можливість працювати, маючи дітей, це теж час на себе, нагода самореалізуватися. Готувати, прибирати і прати – це не моє. Я в цьому щиро зізнаюся, всі мої рідні про це знають і люблять мене такою, яка я є. Я краще продумуватиму, як знайти клієнта, як його зацікавити, яку ідею запропонувати, як відпрацювати, щоб ця зйомка мала продовження в наступних замовленнях.
Працюю зі своїм чоловіком, дуже рідко трапляється, що ми не разом. Разом працюємо, разом відпочиваємо. Окрім того, пасивний відпочинок – це не для нас, більш ніж два дні на одному місці не витримуємо. Ця робота дала мені те, чого бракувало: свободу і динаміку. Перед тим я була посадовцем, мала цікаву роботу в приватній компанії, і це дало багато досвіду. Але навряд чи я зараз повернулася б у той ритм – від години до години з понеділка по п’ятницю, субота і неділя вихідні, але за них треба дуже багато встигнути. Тоді шукаєш можливості вирватися.
Наша робота важка – багато виїздів, часто працюємо ночами, іноді просто хочеться виспатися. Але ця динаміка мене наповнює, це моя свобода. Я буваю в дуже різних місцях, спілкуюся з різними людьми, маю багато знайомств, і це дуже класно, я знайшла свій ритм. Я не можу дозволити собі хворіти, бо маю зобов’язання. Навіть коли я з двома дітьми була в лікарні, приїжджала моя мама, а я їхала на зйомку. І це класно, бо з двома дітьми лежати в лікарні – шалено. Найбільше мене надихають класні люди і класні проєкти з ними. Тоді мені подобається все – і знімати, і обробляти, і робити з того сторіз.
Щодо часу на себе впродовж дня, у нас все дуже просто, ми на цьому не зациклюємося, нас оточують друзі, колеги, усі живуть майже поруч. От я хочу повечеряти з тими, або пообідати з тими, а завтра підемо туди… Ми дуже потребуємо комунікації, обіймів, спілкування. І карантин для таких як я – це моральна смерть. Дякую Богові, що у нас є такі друзі, які можуть витягнути з хати і повернути в цей світ, бо понабирали купу роботи і маємо її розгребти. В нас дуже насичений графік, сама робота витягує в різні місця України, але ця динаміка теж втомлює, і настає час, коли хочеться просто побути вдома, без мейкапу, без напрасовування одягу. Я не потребую б’юті-процедур, для мене це втрата продуктивного часу. Усе, що потрібно, навчилася робити сама. Можливо, колись я змінюся, навчуся більше відпочивати, але нині робота дає змогу відпочити від домашніх клопотів, а перебування вдома – нагоду відпочити від шаленого ритму і побути з дітьми, зустрітися з друзями. І це мене наповнює та надихає.

Іванка Крип’якевич-Димид,
художниця-іконописиця, мама п’ятьох дітей:
– «Тусько, зроби собі манікер», – так, з наголосом на і, казав мій дідусь, Артемій Цегельський, моїй бабці Марті, коли бачив, що вона вже дуже напружена, і давав їй п’ять карбованців. У них було четверо дітей, а час був важкий, повоєнний, тож клопотів і тривог вистачало, адже дідусь був підпільним греко-католицьким священником і водночас альтистом в оркестрі Львівського оперного театру. Бабця за ті гроші робила собі зачіску і манікюр та, відпочивши, поверталася щаслива і сповнена сил до своїх обов’язків.
Жінка повинна бути щасливою. Щаслива мама – це щаслива родина. Діти краще почуваються, коли бачать щасливу реалізовану маму, аніж усім незадоволену мимрю в брудному халаті, з немитою головою, яка човгає по хаті і не може знайти собі примінення. Час для себе – це передовсім гармонія – дух-душа-тіло, щоб людина і на духовному, і на душевному рівнях була реалізована та щаслива, та й тіло щоб їй подобалося.
Я, зокрема, намагаюся займатися фітнесом, бо маю зайву вагу, яка позначається на суглобах, на можливості ходити, рухатися. Мусила перейти через певний кризовий бар’єр, щоби зрозуміти, що потрібен час для себе. Його кожна жінка може знайти. Бо навіть найбільш запрацьована, найбільш затуркана мама доходить до розуміння, що або буде якась катастрофа, або вона його таки знайде. Бо цей час є, він Богом виділений, щоб жінка подбала про себе, щоб була гарною, щоб була щасливою. Намагаюся щомісяця знайти час на перукарню, часом зробити манікюр, педикюр чи інші приємності жіночі, піти до театру сама чи з коханим чоловіком. Зрештою, час для себе – це робити те, що тобі приємно. Це може бути прогулянка на велосипеді, похід у басейн, вишивання, в’язання...
Аби цей час викроїти, треба знайти поглиначів часу, зрозуміти, що є необхідним, а що краде твій час. Дуже часто нині це соцмережі, телебачення, серіали, речі, які мало того що забирають час, а ще й пригнічують, бо показують інших реалізованих жінок, а ти в своїй нереалізованості почуваєшся ще гірше. І коли зі свого життя тих поглиначів викинути, вивільниться багато часу для себе.
Бажання бути супермамою, як на мене, теж є наслідком впливу соцмереж. На цьому робиться комерція. А тим мамам, які мають маленьких діток, раджу спуститися до рівня своїх дітей і тішитися життям, як вони. Не пропустіть нагоди разом із ними пережити щасливі миті дитинства – радість від ходіння по калюжах, валяння в снігу чи купання у ванні з бомбочками і мильними бульбашками… Навіть постійно перебуваючи з дитиною, можна мати час на себе і наповнюватися радістю, а не тричі на день свіже варити, по колу прибирати…
Коли діти виростають, є певний відсоток мам, які замість відчути свободу і робити все, що заманеться, не знають, що робити далі, бо вони всю себе присвячували дитині, аж раптом вона не потребує цього. А якщо мама вміла знаходити різні зацікавлення для себе, поки діти були малі, то саме настає її зоряний час, вона може здивувати і себе, і близьких своїми талантами: від випічки і вишивання до речей, які раніше не могла собі дозволити, наприклад стрибок із парашутом.
Жити треба тут і тепер, дивитися на природу, як вона відцвітає, і думати, що саме зараз мій час, а якщо прийшла думка щось зробити для себе, то варто не відкладати на потім, а потрібно зробити це негайно.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7727 / 1.81MB / SQL:{query_count}