На порозі соціальних бунтів

Автомобілісти та освітяни вийшли на акції протесту у Львові. Вимога перших – прозорі правила гри для підприємців, другі вимагають більше грошей на галузь

Автомобілісти та освітяни вийшли на акції протесту у Львові. Вимога перших – прозорі правила гри для підприємців, другі вимагають більше грошей на галузь

Одразу двома акціями протесту позначився початок робочого тижня у Львові. Спершу на вулиці Пасічній стартувала всеукраїнська акція “Автомобільний марш протесту Україною”. А пополудні свої права вийшли відстоювати педагоги області – найбільш активний прошарок населення.

Варто зазначити, що обидві події відбувалися без політичної підтримки будь-якої з партій – жодного партійного прапора на мітингу не було. Людей нарешті об’єднали не політики, а бажання вижити.

“Показовим є те, що останнім часом наші акції втрачають своєрідний  галузевий характер. Це стає властивою рисою протестів у всій Україні, – каже Ольга Сало, активіст Громадянського руху “Відсіч”. – Одне зі завдань автопробігу – консолідаційне: закликати не лише до одностайності підприємців у різних регіонах країни, але й до солідарності інших суспільних груп (робітників, студентів, освітян, медиків, інших). Адже народу потрібні не точкові поступки влади, а системні зміни”.

“Відбери в олігархів Україну!”

Близько 40 вантажних автомобілів та 50 легкових вирушили зі Львова автопробігом до Києва. Одночасно виїхали автомобілісти також із Луганська. Планується, що у кожному місті до мітингувальників приєднуватимуться місцеві автомобілісти. А 25 березня всі учасники автопробігу зустрінуться у Києві на Європейській площі. Там відбудеться спільний мітинг-протест під гаслом: “Відбери в олігархів Україну, поверни її громадянам!”.

Під час пробігу авто зупинятимуться у містах для того, аби проводити мітинги, заохочувати місцевих жителів до дій, зокрема, захистити Конституцію, захистити закон, зупинити репресії, захистити підприємництво, вимагати чесних правил для усіх.

Ініціаторами заходу є низка організацій: Асамблея громадських організацій малого і середнього бізнесу, Конфедерація вільних профспілок, Громадянський рух “Відсіч”, Асоціація українських банків, Спілка офіцерів України, Всеукраїнське об’єднання ветеранів, Асамблея правозахисних громадських організацій України.

Педагоги вимагають грошей

Другою, значно помітнішою подією дня, став мітинг освітян біля пам’ятника Т. Шев­ченкові у Львові. Завдяки весняним канікулам на площі біля Кобзаря не було де яблуку впасти. За приблизними підрахунками, на мітингу зібралося до 5 тисяч людей.

Із усіх районів області з’їхалися учителі, студенти, викладачі вищих навчальних закладів з однією метою – припинити пограбування і зубожіння українських освітян. Кажуть, влада поставила їх на межу виживання і терпіти далі вже нема сил.

“Учителям – гідну зарплату!”, “Депутатам – учительську зарплату!”, “Освіті – гідне фінансування!”, “Захистимо життєві інтереси працівників системи освіти!”, “До європейської ціни на газ – європейську зарплату!”, “Досить нас уже ганьбити, у нас навчаються ваші діти!”, “Ні – експериментам над педагогами!”, “Ні – свавільному підвищенню цін на комунальні послуги!”,  “Ні – системному знищенню української освіти!” – із такими гаслами на транспарантах освітяни приїхали до обласного центру. Учителі без транспарантів дзвонили у дзвіночки.

“Вимагаємо перегляду заробітної плати, перегляду бюджету, 20% надбавки до зарплати працівників галузі і введення тарифної сітки, – розповіла “Пошті” про мотиви освітян Марія Яцейко, голова Львівської обласної ради профспілки працівників освіти і науки. – Згідно із Законом “Про освіту”, наша заробітна платня мала б бути такою ж, як в середньому у промисловості. Але нині не діє єдина тарифна сітка, тому заробітна плата є низькою. Сьогодні вчитель-початківець отримує зарплату на рівні технічного працівника (прибиральниці – “Пошта”) – до тисячі гривень”.

Як діяти далі, педагоги наразі не знають, кажуть: усе вирішить керівництво профспілки.

Подібні акції учора відбулися в інших обласних центрах України, а на нині страйк запланований у столиці.

“Уряд робить із нами, що хоче”

“Ми відстоюємо законні права освітян, які їм гарантовані відповідно до законодавства, бюджету і генеральної угоди між Кабінетом Міністрів, організацією роботодавців та Об’єднанням профспілок Львівської області. Є підписана галузева угода між Міністерством освіти та науки і профспілкою про те, що має бути введена єдина тарифна сітка для працівників бюджетних установ, де перший розряд становитиме мінімальну заробітну плату”, – каже Роман Дацко, голова Об’єднання профспілок Львівщини.

“Щомісяця освітянам не­доплачують понад триста гривень. Немає 20% надбавки, немає виплат на охорону праці, немає виплат на культурно-масову роботу і фізкультурно-спортивні заходи. Куди все це ділося?!” – запитує Роман Дацко.

“Відтак є дилема: з одного боку, є закони – “Про освіту”, “Про охорону праці”, “Про профспілки”, а з другого боку – ухвалюють бюджет, який не передбачає цих законних прав та інтересів. Ми вже не можемо далі мовчати, бо сьогодні межа бідності 903 гривні, і 26% населення фактично живе за межею бідності. Уряд робить із нами все, що хоче”, – додає профспілковий лідер Львівщини.

Роман Дацко наголошує, що освіта вже має суттєве недофінансування за перший квартал. Звертання профспілок до влади нічого не дає – в усіх відомствах переносять зустрічі із педагогами аж на травень. “Нам радять почекати, поки закінчиться перший квартал, щоб внести зміни до бюджету. Але у травні вчителі вже йтимуть у відпустки!” – обурюється Роман Дацко.

Учителі кажуть, що 80% заробітної плати витрачають на продукти харчування. Люди в умовах інфляції, збільшення тарифів та подорожчання продуктів харчування просто не витримують. Простіше кажучи, освітяни, які вийшли і ще вийдуть мітингувати на площі міст, просто не мають за що жити, не можуть утримувати свої сім’ї, вчасно сплачувати за комунальні послуги.   

Інстинкт самозбереження

“Пошта” вже неодноразово писала про протестні настрої населення України. Опираючись на висновки експертних кіл та дані соціологічних досліджень, прогнозувалося, що навесні цього року Україну охоплять масові соціальні бунти. Зокрема, Олег Соскін, директор Інституту трансформації суспільства, у грудні в інтерв’ю “Пошті” зазначив: “Вважаю, що наприкінці січня почнеться нова хвиля дрібнобуржуазної революції, яка, ймовірно, збігатиметься з рішучими кроками зі захисту національного суверенітету, бо не секрет, що нинішня влада здає позиції національної безпеки”.

Сьогодні, щоправда, не січень, але спалахів громадської активності у регіонах країни помітно більшає. І хтозна, у що виллється уся ця потужна сила, якщо влада не піде назустріч педагогам, яких тільки на Львівщині є 35 тисяч.

Відмінність від Помаран­чевої революції у таких акціях у тому, що люди керуються не порожніми політичними гаслами та лозунгами, а інстинктом самозбереження, бажанням їсти і нагодувати своїх дітей, не опинитися на вулиці. А це набагато серйозніше від гасел, якими 20 років годували українців політики.

Павло Фролов,
кандидат психологічних наук, завідувач лабораторії соціально-психологічних технологій Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України:

– З одного боку, соціологічні служби фіксують збільшення числа людей, які  готові до участі в акціях протесту і не лише в законних формах, але й до незаконних, насильницьких акцій. Зростає також кількість тих, хто готовий  голосувати проти всіх на виборах. Тобто, люди переконуються, що серед політиків немає тих, кого б вони вважали лідерами, авторитетами. Тому кількість людей, які готові брати участь у акціях протестів зростає. Але будь-який рух потребує лідера і належної організації. Якщо цей рух виливається у стихійні, неорганізовані виступи, то це скоріше нагаду бунт – “бессмысленный и беспощадный”. На жаль, мабуть, до цього саме і йде. Ті дослідження, які ми проводили, свідчать, що сьогодні немає моральних авторитетів, які б об’єднували все суспільство. У суспільстві залишилися два соціальні інститути – Церква і система освіти. Значно меншою мірою сюди ж належить і армія. Тому протести будуть зростати, матимуть локальний характер. Ми знову підходимо до необхідності розбудови громадянського суспільства і появи покоління нових лідерів, які мають з’явитися у цьому горнилі боротьби. Власне у сценарії бунту й з’являються польові командири.

Олексій Антипович,
директор Соціологічної групи “Рейтинг”:

– Я б наразі не говорив про соціальні бунти, але з твердженням про те, що вони можуть відбутися у майбутньому, повністю погоджуюся. Протестні настрої на соціальному ґрунті зараз є доволі значними. Це стосується певних економічних і соціальних інтересів широких верств населення. Зокрема,  медиків, учителів, підприємців. Люди невдоволені своїм економічним становищем, економічною політикою влади. Вони, може, і вже готові висловлювати свої протести у будь-яких формах, а це вже можуть бути страйки, мітинги, підписи петицій. Це різноманітне поле для аналізу якості протестувальних настроїв. Але сьогодні жодні ідеологічні мотиви, пов’язані з нехтуванням національних інтересів України, навіть поряд не можуть стояти і рівнятися із невдоволенням і готовністю людей протестувати проти підвищення комунальних тарифів, проти недостатнього рівня пенсій і зарплат, проти пенсійної реформи, проти тиску на підприємців… Власне зараз готуємо ґрунтовне дослідження, яке стосується протестних настроїв. Його невдовзі оприлюднимо.
 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7334 / 1.65MB / SQL:{query_count}