На другий день після знайомства вийшла заміж!

Тамара Полякова, дворазова чемпіонка світу з велоспорту, переможець етапів велоперегонів Тур де Франс, неодноразова чемпіонка України та СРСР

Тамара Полякова, дворазова чемпіонка світу з велоспорту, переможець етапів велоперегонів Тур де Франс, неодноразова чемпіонка України та СРСР
Кажуть, що зіркові шлюби недовговічні, посилаючись на Блохіна та Дерюгіну чи Родніну та Зайцева. Але є й протилежні приклади – Борзов і Туріщева, Безсонов і Сєрих, Буряк і Васюра. Подібне щасливе подружжя легендарних велосипедистів Тамари Полякової та Олександра Аверіна живе у Львові. Тамара – дворазова чемпіонка світу, Олександр – переможець Велогонки миру 1978 р., учасник Олімпійських ігор 1976 р. у Монреалі. Проте історія їхнього кохання була незвичайною.
Ось як про своє життя розповідає Тамара.
– У 13 років я почала займатися легкою атлетикою. Спробувала різні види: стрибки у довжину, спринт і біг на довгі дистанції. Досягла рівня першого розряду. Але через якийсь час результати різко погіршилися. А мені хотілося перемагати. Так мріяла про чемпіонство, що вирішила ще тренуватися вночі, але організм не витримував таких тортур. На велосипедистів тоді дивилася як на ненормальних людей. Але одного разу запропонували на змаганнях поїхати на велосипеді. З моєю різнобічною загальною підготовкою  стала серед них першою. Так потрапила у секцію велоспорту при заводі “Кварц”, яку вів Олександр Кучеренко. Знову з’явилися мрії про великі перемоги.
На перших своїх змаганнях була найкращою у всіх видах – і на шосе, і на треку. Після чемпіонату області потрапила на чемпіонат України, де знову перемогла! На мене звернули увагу і запросили у Харків, де був центр олімпійської підготовки. У 19 років стала чемпіонкою СРСР і почала мріяти про титул чемпіонки світу. Мене помітив і запросив до Куйбишева один із найкращих на той час тренерів – Володимир Петров. Він сказав: “Будеш тренуватися у мене – станеш чемпіонкою світу”. А я ж про це мріяла! Тож хутенько спакувала дві валізи: одну з речами, а другу – з яблуками. Мене налякали, що в Росії страшний голод і коробка сірників коштує три карбованці. Ну я й вирішила: наберу вдома яблук та якось проживу.
Щоб “закріпити” мене у себе, Петров вирішив мене “видати заміж”. Я ж, окрім спорту, ні про що інше й думати не хотіла. Залишався тільки один варіант – фіктивний шлюб. Потрібно було знайти майбутнього чоловіка. Між іншим, це була досить ризикована справа – могли позбавити всіх звань. На той час у Куйбишеві жила і тренувалася майже вся збірна СРСР з гонок на шосе – Сухорученков, Гусятников, Аверін. Усі були відомі й знамениті. От зібрав Петров своїх уславлених вихованців та й прямим текстом каже: “Є хороша дівчина з України, потрібно, щоб хтось із нею розписався”. Вони всі на той час були неодружені, з квартирами, машинами, але хто ж на таке відважиться? З мене вже й кепкувати почали: “Видають тебе за якогось веломеханіка…”. А я, звісно, про чемпіонат світу думаю. “Справу” треба було залагодити обов’язково до нового року. Тридцятого грудня запрошують мене кудись поїхати з моїм харківським тренером Олександром Толомановим. Заходжу у чиєсь помешкання, дивлюся – молодик по квартирі походжає – Олександр Аверін. Я й гадки не мала, що то вже справжні оглядини. А тут раз – і знайомлять: “Ну що, Тамаро, подобається тобі Сашко?”. І все підганяють, мовляв, ти там швидше – бо сьогодні вже треба до загсу йти. А я від сорому ледь не провалилася крізь землю. Господи, думаю, краще вже б за механіка.
Аверін давно мене вподобав, але не знав, як ключики підібрати. А тут така нагода… Наступного дня вирішили нас розписати. Я й не думала, що буде якась святкова церемонія – прийшла у чорній спідничці та светрі. А Олександр прийшов при параді – у костюмі. Народу зібралося багато, бо він же був спортсмен відомий. Розписали нас і кажуть: “А тепер молоді можуть поцілуватися!”. Звичайно, ми поцілувалися. Вийшли із загсу і розбіглися у різні сторони. Правда, мій наречений запропонував Новий рік разом зустріти, та я відмовилася. А наступного разу ми зустрілися аж у травні…
Аверін підійшов до мене, по-дружньому привітався. З часом побачила, що він почав приділяти мені більше уваги. Проте я довго пручалася. Улітку того ж року він зазнав важкої травми, а я нарешті поїхала на чемпіонат світу, де посіла друге місце... Довго у нас нічого не виходило, але, зрештою, справа рушила. Рівно через рік – 31 грудня 1981 р. відгуляли весілля. Одне в Куйбишеві, друге – в Баку, де жили батьки чоловіка. Донині мій чоловік жартує: “Взяв тебе голу, босу та з валізою яблук!”.
У мене після того почалася гаряча пора: двічі перемагала на чемпіонатах світу, виграла змагання на Всесвітній універсіаді, вісім разів стартувала на Тур де Франс. Правда, не пощастило виступити на Олімпійських іграх – Лос-Анджелес керівництво вирішило бойкотувати. Коли стало зрозуміло, що все-таки не поїдемо, ледь не кинула все до біса. Зате восени 1985 року народився Максим. Ще на п’ятому місяці вагітності каталася з ним на велосипеді. А через три місяці після народження сина вже знову була на тренувальному зборі. Дитину доглядав чоловік. На той час ми вже переїхали до Львова, де Сашко працював старшим тренером СКА, потім став завідувачем кафедри фізвиховання Львівського військового інституту. Максим спочатку займався плаванням, тріатлоном, але гени взяли своє – сів на велосипед. Тренувався у відомій школі Анатолія Кузнєцова в Санкт-Петербурзі, став майстром спорту. Тепер ганяє  тими трасами, якими їздили ми з чоловіком…

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7465 / 1.59MB / SQL:{query_count}