Моральна підтримка онкохворих дітей є лише у відділенні гематології Львівської обласної дитячої спеціалізованої лікарні

Щосуботи на порозі від­ділення з'являється хтось інший. Двері  лікарняних палат прочиняють незнайомці - галасливі клоуни, тендітні принцеси або ж просто загляне худенька дівчина з олівцями й пластиліном у руках.

Серед молочних, сіруватих лікарняних стін, в яких уже кілька тижнів чи навіть місяців перебувають онко­хворі діти, всі давно один одного знають. А тому мало спілкуються і ще рідше - сміються. Але з наближенням суботи серед дітлахів  відчувається пожвавлення.

"Я не поїду на вихідні додому, - повідомляє семирічний Дмитро мамі. - В суботу буде конкурс на най­кращу вигадку, я тут мушу бути".

Насправді ініціативність, радість, а тим паче, щирий дитячий сміх - велика рідкість у цьому лікарняному відділенні. Тут лежать  онкохворі діти. Втомлені від болю і терпіння, з покірним чи, навпаки, протестним виразом в очах. Після тривалого й нелегкого лікування більшість з них повернеться додому. Але, на жаль, не всі...

Тому проміжки між складними медичними процедурами є часом їхнього життя і розвитку. Важливо, щоб цей часовий простір був заповнений світлом.   

"Коли дитині ставлять діагноз "рак" - це означає, що як мінімум наступні півроку вона проведе у лікарні. Тому перша реакція організму на ситуацію - стрес. Наші заняття допомагають його подолати, - розповідає Наталя Ліпська, директор фонду "Крила надії".   - Ми мріємо про те, щоб за кілька років у кожне відділення кожної дитячої лікарні Львова приходили волонтери, бо це насправді так просто - прийти у палату і вирізати кольорове сонечко разом з малюком, начитатися казок, наспіватися пісень чи зробити з дитиною браслет у подарунок мамі".

Та наразі програма моральної підтримки  онкохворих дітей регулярно, протягом останнього року, налагоджена лише у відділенні гематології Львівсь­кої обласної дитячої спеціалізованої клінічної  лікарні. Для всіх інших, на жаль, не вистачає добрих людей - волонтерів.

А як діти чекають на  ці суботні конкурси, творчі заняття, фотосесії! Чекають настільки сильно, що, за словами Наталі Ліпської, навіть вміють "домовлятися" з власними показниками крові. Адже якщо показники погані, з палати не можна виходити, тому  лікарі  не­одноразово зауважували, що напередодні вихідних у маленьких пацієнтів раптово поліпшуються показники крові...

Згідно з науковими дослідженнями, кваліфікація лікаря та вчасно введені медичні препарати у цій важкій хворобі допомагають тільки на 50 відсотків. Усе решта залежить від психологічного стану маленького пацієнта, його бажання боротися за життя. Тому терапія радістю не менш важлива для них, ніж вчасне приймання пігулок.

Для того, аби суспільство перестало зі страхом дивитися на таких дітей, у "Квартирі 35" днями відкрилася фотовиставка, на світлинах якої зображені онкохворі діти у безпосередніх, звичних для них ситуаціях: хтось малює за столом, хтось спостерігає за пташкою за вік­ном чи розмовляє з мамою.  

"У суспільстві сформувалася думка, що рак - це страшно. І чимало волонтерів, яких ми запрошуємо, психологічно бояться переступити поріг цієї лікарні. Але це найбільше б'є по хворих дітках. Хвороба дійсно важка, але пацієнти лікарні - це звичайні діти, яким конче потрібна підтримка, розрада сторонніх. Від них не можна відмежовуватися, віддалятися", - вважає Наталя Ліпська.

За словами Ольги Радзіх, волонтера фонду, координатора напрямку "Творча майстерня", студентки четвертого курсу Львівської політехніки, до фонду приходить небагато волонтерів, бо люди чомусь думають, що ці діти не можуть сміятися. "Але біль­шість з них виліковується, й для швидшого одужання їм вкрай потрібний додатковий стимул, додаткова порція радості - вони, як і всі інші діти, люблять побешкетувати, побавитися, порозважатися. Здорові люди  повинні це розуміти", - розповідає дівчина.

"Вони трішки менше довіряють людям, але з часом я зрозумів, що такими їх зробила хвороба. І саме  у момент творчості ця відстань, що віддаляє їх від  людей зникає", - каже  фотограф Юрій Стьопкін.

15 лютого в Україні  від­зна­ча­тимуть День онкохворої дитини. За статистикою, 75-80 відсотків дітей з діагнозами злоякісних пухлин і лейкозів мають шанс одужати. В Україні через високу вартість ліків, брак донорів крові, нестачу ме­дичного обладнання цей відсоток становить лише 50.