Зашморг на шию боржникам

У Міністерстві юстиції сподіваються, що нові норми вдосконалять процедуру стягнення боргів і припинять практику невиконання рішень судів

У Міністерстві юстиції сподіваються, що нові норми вдосконалять процедуру стягнення боргів і припинять практику невиконання рішень судів

Учора набули чинності зміни до кількох законів, що пов’язані із примусовим виконанням рішень судів. Передусім змінено редакцію Закону “Про виконавче впровадження”. Тепер державні виконавці наділені значно ширшими повноваженнями, аніж це було ще кілька днів тому. І як це нерідко буває, збільшення прав однієї сторони відбулося за рахунок можливостей іншої: права тих, кого суд визнає боржником, суттєво урізані. До того ж місце прорізу межує із прописаними в Конституції правами людини та громадянина.

У Мін’юсті сподіваються, що нові норми удосконалять процедуру стягнення боргів і припинять практику невиконання рішень судів. На думку міністра юстиції О. Лавриновича, попередня редакція Закону “Про виконавче впровадження” надавала боржникам законні можливості для ухилення від виконання рішень судів. “Фактично кожна процесуальна дія повинна була погоджуватись державним виконавцем із боржником”, – цитує прес-служба Мін’юсту слова міністра. Однак поглянемо на інший бік новацій, зокрема на повноваження державних виконавців.

А вони, згідно з новими нормами, матимуть право безперешкодно входити до приміщень, що належать боржникам, і, в разі необхідності, примусово їх відкривати чи опечатувати, входити на земельні ділянки та до житлових приміщень боржника. Окрім цього, державні виконавці отримали право накладати арешт на майно боржника та на його кошти, що перебувають на рахунках у банках. Аби реалізація цих рішень відбувалась безперешкодно, боржник зобов’язаний вчасно надавати відомості про майно, яким володіє (зокрема і спільно із кимсь), та про рахунки у банках.

Цікавою є ще одна новація: “З метою профілактичного впливу (виконавець має право) повідомляти органам державної влади, громадським об’єднанням,  трудовим колективам і громадськості за місцем проживання або роботи особи про факти порушення нею вимог законодавства про виконавче провадження”. Обмежено боржникам і можливість вільно пересуватися, адже, за новими нормами, виконавці рішень суду можуть звертатися із клопотанням про “встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи за межі України”.

У новій редакції закону суттєво скорочено термін, протягом якого має бути пред’явлене рішення суду. Якщо раніше це могло відбуватися протягом трьох років, то тепер – лише протягом трьох місяців. До того ж держвиконавець упродовж трьох днів з дня надходження такого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові вказують, що протягом семи днів боржник має самостійно виконати рішення (якщо йдеться про примусове виселення – то 15 днів) та документально підтвердити його. Якщо ж цього не станеться, виконання рішення відбуватиметься примусово та ще й зі стягненням виконавчого збору та покриттям витрат, пов’язаних із цим процесом. Цікаво, що таку постанову можна оскаржити в десятиденний строк. Щоправда, ще до цього, вже на восьмий день, державний виконавець може іти до боржника, аби, до прикладу, опечатати його майно, мотивуючи тим, що постанову не виконано. Тобто можливість апеляції максимально змінімалізовано.

Статус держвиконавців підняли не лише збільшенням прав – згідно з новими нормами, вплив у будь-якій формі на держвиконавця карається штрафом до сотні неоподаткованих мінімумів або виправними роботами на термін до одного року (або ж арешт на три місяці).

Чимало із цих норм мож­­на було б і не піддавати сумні­ву, якби була впевненість у незалежності та непогрішності вітчизняного судочинства. Однак навіть ситуація із удосконаленням Закону “Про виконавче впровадження” показує, що замість того, аби покращувати практику (нерідко наскрізь корумповану), під неї підганяють теорію.
 

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8039 / 1.57MB / SQL:{query_count}