Захистити європейські цінності

Україна чекає на отримання статусу кандидата на членство в ЄС. Чи може щось піти не так і з чим до Києва можуть завітати Макрон, Шольц та Драгі

Україна зараз воює проти росії за свою свободу. І водночас ми боремося за своє європейське майбутнє. Не як частини якоїсь нової «європейської спільноти», яку придумав французький президент Макрон, а як повноцінного члена Євросоюзу у майбутньому (сподіваючись на недалеке майбутнє, а не, як каже той же Макрон, через десятиліття). 
Україна – це Європа. Кому потрібно доводити це твердження? Це ж аксіома. Але, на жаль, деяких європейських лідерів все ще потрібно переконувати у цьому. І справа вже не тільки у не завжди вдалих українських реформах, але й у страху тих самих «деяких» європейських лідерів перед росією. І в їхньому бажанні заробляти разом з росією, а не будувати нову систему європейського порядку разом з Україною. Останнє складніше і потребує змін: і в Україні (і це наше завдання), і в Німеччині, Франції тощо. Європейцям легко звинувачувати Україну у засиллі корупції (що, на жаль, є правдою), але дуже важко прийняти те, що корупцією є і їхнє «заплющування очей» на кремлівські злочини в обмін на російські енергоресурси. Так тривало десятиліттями. І це навіть гірше, ніж корупція. «Найвпливовіші» політики Євросоюзу допомагали зрощувати кремлівського тирана-вбивцю путіна, який з відчуттям вседозволеності здійснює геноцид українців заради своїх імперських бажань і водночас погрожує усьому цивілізованому світу. І щоб виправляти свої помилки, потрібно принаймні їх визнати. Але це у колишніх і нинішніх головних політиків Євросоюзу виходить погано. Тому коли доходить до питання вступу України в Євросоюз, то чуємо про складність бюрократичних процедур, а коли йдеться про те, як має завершитися нинішня російсько-українська війна, то лунають заяви про необхідність примирення та «збереження обличчя» путіну. Перше ще можна зрозуміти. Десь так і має бути. Мабуть. Щодо другого, то це ніщо інше як виправдання російських злочинів. І це можна порівняти хіба що з виправданням злочинів нацистів. Але для того, щоб про «збереження обличчя» путіну не говорила жодна публічна європейська особа, потрібно, щоб він програв, як і колись Гітлер. Це є завданням для нас, українців. І на цьому шляху потрібно важко працювати, зокрема і з тими європейськими політиками, які досі до кінця не визначилися на чиїй вони стороні. Для української влади зараз важливо шукати співпрацю із усіма країнами ЄС, але водночас не вестись і відкидати будь-які неприйнятні для нашої країни пропозиції.

Європейське тріо зібралося у Київ

«Олаф Шольц та його уряд мають ухвалити рішення: не повинно бути ніяких спроб зберегти рівновагу у відносинах між Україною та Росією», – про це заявив український президент Володимир Зеленський в інтерв’ю ZDF. 
Заява правильна і на часі. Європейські ЗМІ повідомляли, що німецький канцлер Олаф Шольц разом з французьким президентом Еммануелем Макроном та італійським прем’єром Маріо Драгі готувалися до спільного візиту в Україну. Начебто усі троє прибудуть до Києва 16 червня. Хоча німецька сторона відмовлялася коментувати таку інформацію. А от перший радник Посольства Франції в Україні Бруно Коссанель в коментарі Суспільному розповідав про те, що візит Макрона до Києва відбудеться 15 червня. Проте французьке посольство заперечувало цей коментар.
Що ж, вже після виходу цього номера «Львівської Пошти» нашим читачам стане відомо, чи відбулися ці візити. Але вже саме обговорення європейськими ЗМІ ймовірної підготовки таких візитів саме цих трьох політиків є дуже показовим. Як і показовим буде, чи відбудуться вони. 
Чому так багато уваги до цього? Вже 17 червня Єврокомісія має затвердити свій висновок щодо рекомендації надання статусу кандидата на членство в ЄС Україні. Видання «Європейська правда» пояснює, що Європейська комісія має дати незалежний висновок про те, чи готова Україна до членства, адже правила ЄС вимагають, щоби це був технічний документ, ЄК не має права зважати на думку держав-членів на цьому етапі. Майже немає сумнівів у тому, що Європейська комісія затвердить висновок на нашу користь. Американське видання Politico, з посиланням на кількох посадовців, знайомих з деталями обговорень, що відбулися 13 червня, повідомляє, що Єврокомісія планує рекомендувати надати Україні статус кандидата на вступ до ЄС. Про це ж повідомляв і європейський редактор «Радіо Свобода» Рікард Джозвяк. «Сьогодні Європейська комісія провела орієнтаційні дебати щодо заявки на членство України, Молдови та Грузії. Схоже, буде статус кандидата з умовами для України і Молдови, але все одно лишаються питання щодо Грузії. Рішення буде ухвалене в п'ятницю, і країни-члени винесуть остаточний вердикт наступного тижня» – написав Рікард Джозвяк у твіттері 13 червня.
Тобто очікуємо схвального рішення, але є ще багато важливих нюансів. І це тільки початок процедури. До цього ми ще повернемося. Та сам візит до Києва Шольца, Макрона і Драгі напередодні затвердження рішення Єврокомісією був би важливим сигналом підтримки України. Звичайно, якщо ці політики зацікавленні у демонстрації таких сигналів. І залежно від їхніх заяв у Києві, якщо вони прибудуть в Україну.

Український президент Володимир Зеленський у вже загаданому інтерв’ю ZDF говорив також про те, що німецький канцлер мав би оголосити під час візиту про збільшення підтримки України та кандидатського статусу в ЄС. А ще про збільшення санкцій проти Росії.

У кого який план?

І ось тут ми підходимо до цікавих подробиць, пов’язаних з можливим візитом трьох згаданих політиків в Україну. Можна очікувати на позитив, але багато експертів виділяють потенційно небезпечні для нас моменти. Спершу нагадаємо, що німецький уряд постійно начебто ухвалює рішення про надання Україні різної зброї, але німецькі ЗМІ після цього постійно повідомляють, що той самий уряд блокує постачання. Шольц демонструє себе слабодухим канцлером, який хоче «сидіти на двох стільцях одночасно»: і представляти цивілізований світ, і зберігати стосунки з росією. Це ж можна сказати і про французького президента Макрона. Він ще частіше, аніж Шольц, телефонував путіну впродовж повномасштабного російського вторгнення в Україну. І навіть переконував, що такі телефонні розмови можуть привести до миру. А український президент Володимир Зеленський у травні в інтерв’ю італійському телеканалу Rai 1 розповів, що Макрон пропонував йому «деякі речі, пов’язані зі поступками щодо нашого суверенітету для того, щоб зберегти обличчя президенту путіну».
Щодо позиції нинішнього італьського уряду, то тут все неоднозначно. Підтримка України з перших днів російського вторгнення і постачання зброї. Та от у травні італійське МЗС раптом передало ООН «поетапний мирний план» для України. Він складається із чотирьох частин: припинення вогню та демілітаризація лінії фронту; перспектива швидкого вступу України до ЄС та закріплення нейтрального статусу, тобто відмова від курсу до НАТО; угода між Україною і Росією щодо «спірних територій» Донбасу і Криму для вирішення протиріч щодо міжнародно визнаних кордонів; новий багатосторонній договір про мир і безпеку в Європі, який повинен забезпечити контроль за озброєннями і запобігання конфліктів. А де в цьому плані виведення російських військ з України? Що за «спірні території», якщо Італія ще із 2014-го підтримує територіальну цілісність України? Чому нам нав’язують відмову від потенційного вступу у НАТО? Договір про мир і безпеку із ким, з Росією? А де згадки про виплати, які росія мала б сплатити Україні? Зрештою, чому такі пропозиції для України взагалі не обговорювалися з Україною, а італійське МЗС одразу передало свій план ООН? Питань дуже багато, загалом це схоже, знову ж таки, на погано завуальований план для «збереження обличчя путіну».
«Це дивно, тому що зазвичай будь-який план, якщо він стосується будь-якої країни, з тією країною він щонайменше обговорюється і навіть узгоджується. Якщо це стосується вас, то без вас такі речі робити просто неетично. Є ж формула: нічого про Україну без України. Але тут, бачте, на це не звернули ніякої уваги й просто відразу подали план в ООН. Це абсолютно недієздатна організація, яка нічого не може і нічого не буде робити, тому що будь-яку розумну ініціативу одразу заблокує Росія на пару з Китаєм. Мені здається, наше українське МЗС вчинило цілком правильно, сказав, що ми вивчаємо його, але це така дипломатична форма послати корабель у відомому напрямку», – заявляв на початку червня в інтерв’ю «Обозревателю» колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко. Він зазначав, що за цими пропозиціями МЗС Італії «вилазять московські вуха».
Після появи такого «італійського плану» зміни в поведінці італьського уряду в останні місяці аналізував сайт «BBC-Україна». «Ключову роль у швидкій допомозі Україні відіграв уряд Маріо Драгі. Цей авторитетний банкір, колишній керівник Європейського центробанку очолив уряд у лютому 2021 року. Тоді до нього увійшли низка технократів та представники одразу шістьох партій, зокрема, чотирьох провідних: двох центристських (Демократична партія та «Рух п'яти зірок») та двох правих («Ліга» і «Вперед, Італіє»). Уряд формували як коаліційний, щоб ефективно відновити економіку Італії після пандемії Covid-19. Водночас як голові коаліційного уряду Драгі доводиться йти на складні компроміси. Зокрема і через Україну», – мовилося у матеріалі «BBC-Україна».
Італійський уряд ухвалював рішення про військово-технічну допомогу Україні, але тут треба звернути увагу, що 19 травня лідер «Ліги» Маттео Сальвіні та лідер «Руху п'яти зірок» Джузеппе Конте виступили проти постачання зброї Україні. Тобто ситуація така, що в італійській владі є «друзі путіна», тому прем’єру доводиться шукати якісь компроміси. І це також можна назвати «сидінням на двох стільцях одночасно». І важко сказати, куди заведе ця неоднозначність позиції італійської влади.
І от тепер знову повернімося до ймовірного візиту в Україну Шольца, Макрона і Драгі. Із чим вони зібралися їхати? Продемонструвати підтримку чи для того, щоб вмовити українську владу погодитись на якийсь примарний мирний план на користь росії? Повторимось, що другий сценарій є неприпустимим для України.
«Якщо говорити про приїзд Макрона, Шольца та Драгі, то слід очікувати російського троянського коня. Оскільки всі три політики займають достатньо пропутінську політику та намагаються Україні просто «впарювати» мирний план. Їхній план може виявитися надзвичайно негативним для України й наша держава може залишитись без частини територій. Звісно, якщо вони приїдуть і запропонують віддати Путіну частину територій України, щоб зберегти йому обличчя, то їх ніхто слухати не буде. Однак дуже важливо, що вони їдуть до України. Їм потрібно відчути атмосферу країни. Нехай поїдуть в Бучу та Гуляйполе і подивляться на бої та звірства росіян. Можливо, тоді вони зрозуміють, з ким говорять по декілька годин і кого вони захищають. Адже те, що робить влада цих трьох країн, виглядає дуже нікчемно стосовно них самих. Вони так бояться втратити обличчя путіна, що втратили власні», – зазначив політолог Микола Давидюк в ефірі телеканалу «Еспресо».
Показово, що заступник глави МЗС Польщі Марцін Пшидач публічно заявив про те, що Шольц, Макрон і Драгі не повинні чинити тиск на президента Володимира Зеленського, аби він пішов на поступки росії. Польська влада добре розуміє, що може ховатися за візитом цих трьох політиків до України.
Потрібно розуміти, що ж ховається за проросійськістю деяких європейських політиків. Політолог і публіцист Андрій Піонтковський заявляє, що Франція та Німеччина бояться перемоги України та поразки путіна. «Бо перемога України змінить усю структуру міжнародних відносин, структуру безпеки в Європі. Адже після кожної світової війни (давайте називати речі своїми іменами, те, що відбувається зараз, – це світова війна) нову структуру визначають переможці. Адже французи безперебійно повторюють «grandeur de la France» – «велич Франції», цим вони компенсують той факт, що ганебно програли Другу світову війну і втратили статус великої світової держави. А цей штучний «grandeur de la France», який вони роздмухують, завжди полягає в тому, що вони якось паскудять американцям і заграють з кремлем… У німців інтерес, швидше, економічний і діловий. Тому вони служать Кремлю за привілейовані економічні відносини та дешевший газ, а крім того пристойно збагачуються. Тому ці дві країни і зображають «давайте не загострюватимемо, а раптом Путін використає ядерну зброю». Та ніхто вже не боїться цих понтів з ядерною зброєю після того, як американці Путіну пояснили, що в цьому випадку Росія отримає нищівну відповідь, яка торкнеться його особисто. З цим шантажем гопника з пітерського підворіття покінчено. Вони бояться не ядерної бомби Путіна. Франція та Німеччина бояться перемоги України та її нової ролі у міжнародних відносинах, і втрати ними ролі привілейованих європейських повій Кремля», – зазначив Андрій Піонтковський в інтерв’ю Олені Трибушній, українській журналістці, головній редакторці та ведучій YouTube-каналу Є питання.

Чи станемо кандидатом?

Тож у випадку візиту Шольца, Макрона і Драгі до України президенту Зеленському доведеться пройти випробування можливим тиском щодо поступок росії. Віримо, що ніяких поступок не буде. Українська влада зараз аж ніяк не може йти всупереч позиції суспільства. Так, наша влада і зараз, під час повномасштабної війни, робить помилки і може дозволити собі говорити деякі дурниці. Та такі питання як можливі домовленості із росією вирішувати вже не тільки владі.
А тепер повернімося до питання кандидидавства України на вступ до ЄС. Сумнівів у позитивному рішенні Єврокомісії майже немає. Але ми чуємо про ймовірне «кандидатсво з умовами». Та й рішення ще має бути ухвалене на саміті ЄС 23-24 червня. Що це все означає?
Віцепрем’єрка з питань євроінтеграції Ольга Стефанішина розповідала журналістам, що в ЄС є план А і план Б для України. Редактом «Європейської правди» Сергій Сидоренко у своєму матеріалі минулого тижня пояснював, що план А передбачає висновок Єврокомісії про те, що Україна відповідає критеріям і ЄС визнає за нею статус кандидата вже зараз. Натомість усі наступні кроки будуть обумовлені проведенням реформ.План Б, який просувають кілька столиць, передбачає, що умови висунуть вже зараз, і до їх виконання Україна буде «кандидатом у кандидати».
Розуміємо, що різниця є величезною. Сергій Сидоренко писав, що Франція найімовірніше підтримає кандидатство для України. До речі, це стосується і Угорщини. Незрозумілою до кінця була позиція Німеччини. Можливо, після візиту Шольца в Україну (якщо він відбудеться) ми дізнаємося про цю позицію.
«Традиційно проблемними лишаються Нідерланди. Прем’єр Рютте наполягає на тому, щоби не давати Україні нових статусів до виконання умов. Утім, від кількох джерел надходила інформація, що він обіцяв зняти блокаду, якщо залишиться один… Однак у останні дні з’явилися два нових опоненти. Це Данія та Швеція, які вклали чимало зусиль у реформи в Україні, передусім антикорупційні, і вирішили поставити кілька умов саме у цій сфері для наступного кроку ЄС.І це може стати значно серйознішою проблемою, ніж німецька нерішучість», – йшлося у матеріалі Сергія Сидоренка на «Європейській правді». 
Що ж, розв’язку цієї інтриги ми побачимо дуже скоро. І залишається сподіватися, що ми будемо радіти рішенню саміту ЄС, а не довго аналізувати «підводні камені» цього рішення.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8593 / 1.71MB / SQL:{query_count}