Без права на прощення

Звірства російської армії проти цивільних українців – це вже не війна. Це продовження кремлем геноциду нашого народу

Геноцид. Важко підібрати інше визначення для злочинів, які здійснює в Україні російська армія виродків. Кадри та повідомлення зі звільнених від окупантів Бучі, Ірпеня, Гостомеля облетіли та шокували увесь світ. Закатовані та кинуті просто на вулицях тіла мирних мешканців зі зав’язаними руками, неспростовні докази жорстоких тортур над людьми, зґвалтовані жінки, убиті діти… На докази таких звірств росіян важко дивитися, про це важко писати. Але про це потрібно кричати на увесь світ. Бо не можна мовчати про злочини росіян. Бо йдеться вже не тільки про війну (адже війна також має свої правила, закріплені на рівні міжнародного права). Це геноцид українців.

Повинна бути відплата

За ці звірства має бути покарання. Має бути відплата. Адже ніхто з українців не погодиться просто забути все те, що російська армія зробила в Україні за вже понад 40 днів. «Відвідав наші міста на Київщині, які ми звільнили від окупантів. Стоянка, Ірпінь, Буча. Звичайно, зараз ця місцевість виглядає вже не так, як вчора. Тіла вбитих людей, вбитих українців вже забрали з більшості вулиць. Але у дворах, у будинках убиті ще залишаються. Міста просто розбиті. На дорогах спалена військова техніка, розбиті й розстріляні машини. Особливо важко дивитися на сліди куль на автівках із написом «Діти». Ми тільки почали розслідування всього того, що наробили окупанти. На цей час тільки в одній Бучі відомо про понад триста вбитих і закатованих людей. Імовірно, перелік жертв буде значно більшим, коли буде перевірене все місто. І це тільки одне місто. Одна з багатьох українських громад, яку вдалося захопити російським військовим. Вже є інформація про те, що в Бородянці та деяких інших звільнених містах кількість жертв окупантів може бути ще більшою. У багатьох селах звільнених районів Київської, Чернігівської та Сумської областей окупанти робили таке, чого місцеві не бачили навіть під час нацистської окупації 80 років тому. Безумовно, за це буде відповідальність для окупантів. Ми вже робимо все, щоб якнайшвидше встановити всіх причетних російських військових до цих злочинів. Усе, щоб їх покарати. Це буде спільна робота нашої держави з Європейським Союзом і міжнародними інституціями, зокрема з Міжнародним кримінальним судом. Обговорив це з президенткою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн. А також із канцлером Австрії Негаммером. Домовилися про його візит в Україну найближчим часом. Розслідування воєнних злочинів російських військ обговорив і з президентом Польщі Дудою. Також говорили про нові санкції проти Росії, гуманітарну та оборонну співпрацю з Польщею. Всі злочини окупантів фіксуються. Забезпечується необхідна процесуальна основа для притягнення винних російських військових до відповідальності за кожен скоєний ними злочин. Хочу підкреслити: ми зацікавлені в максимально повному, прозорому розслідуванні, результати якого будуть відомі й пояснені всій міжнародній спільноті. Ми забезпечуємо максимальний доступ журналістів у Бучу та інші звільнені міста України. Сотень журналістів з усього світу. І ми зацікавлені в тому, щоб там побували тисячі журналістів. Якнайбільше! Щоб світ бачив, що зробила Росія», – про це заявив президент України Володимир Зеленський у зверненні пізно увечері 4 квітня.

Ми вже згадали, що інформація про злочини росіян облетіла увесь світ. Впливові газети у різних країнах вийшли з фотографіями з Бучі на своїх перших сторінках. Але чи цього достатньо для нас, українців? Ні. Шокованість світу, яка зараз змінює попередню стурбованість, допоможе нам лише у тому разі, якщо реакція західного суспільства змусить тамтешніх лідерів забути про півміри у допомозі України. Забути про спроби надмірно не дратувати кремль, забути про бажання залишати якісь економічні зв’язки з росією. 
Ми добре знаємо наших друзів, які є послідовними у підтримці України. Це країни Балтії, Польща, а зараз також Велика Британія.
«На нашій зустрічі у Варшаві Ліз Трасс і я координували подальший санкційний тиск на Росію та постачання зброї в Україну. Після бійні у Бучі Росію треба зупинити зараз. Більше ніяких напівзаходів», – написав у твіттері міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба після зустрічі у Варшаві з очільницею британського МЗС Ліз Трасс 4 квітня. 
Але, звичайно, наївно думати, що зараз усі європейські лідери зміняться в один момент. Чи дивує когось неоднозначна поведінка німецької влади впродовж останніх понад 40 днів? А як може дивувати поведінка нинішньої тамтешньої влади, якщо колишня канцлерка Німеччина Ангела Меркель, яку вважали найвпливовішим європейським політиком двох останніх десятиліть, навіть не може визнати свою провину у тому, що фактично дозволила путіну дійти до його нинішньої агресії проти України. Український президент Володимир Зеленський, загадуючи, що 3 квітня виповнилося 14 років з часу проведення бухарестського саміту НАТО запросив колишніх лідерів Німеччини та Франції відвідати зараз Бучу. «Тоді був шанс забрати Україну з сірої зони на сході Європи, з сірої зони між НАТО і росією. Із сірої зони, про яку у Москві думають, що їм тут усе дозволено. Навіть найстрашніші військові злочини. Під оптимістичними дипломатичними формулюваннями про те, що Україна нібито може стати членом НАТО, тоді, у 2008 році, була схована відмова приймати Україну до Північноатлантичного союзу. Було заховано безглуздий страх деяких політиків перед росією. Вони думали, що відмовивши Україні, зможуть заспокоїти росію. Зможуть переконати її поважати Україну і нормально жити поряд з нами. Я запрошую пані Меркель та пана Саркозі відвідати Бучу і побачити, до чого призвела політика поступок росії. Побачити на власні очі закатованих українців та українок», – заявив Володимир Зеленський.
У відповідь на таку заяву речниця Меркель, на запит агентства DPA, заявила, що колишня канцлерка вважає правильним своє рішення у 2008-ому не підтримувати прийняття України до НАТО. Ось так.
Можна багато говорити про те, що Україна тоді була ще не готова до приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО, можна багато говорити про повільні українські реформи та корупцію в нашій державі. Але як тоді назвати поведінку політиків найвпливовіших європейських держав? Хіба загравання з росією та залежність від її енергоресурсів не було також виявом своєрідної корупції? Хіба лицемірство, брехня, страх і заохочування зла – це європейські цінності?
Можна дуже довго й емоційно шукати усі фактори, що дозволили нині росіянам вчиняти звірства в Україні. Але не можна водночас забувати і про себе. І про те, що ми роками не звертали увагу на проблеми в українській армії, про те, що ми дозволяли її розвалювати, про те, що навіть після 2014-го в Україні було багато громадян, що швидко втомилися від війни, про те, як Україна дуже повільно позбувалася культурної та інформаційної колонізації росії. Ми змінювалися, ми виборювали свою волю, але ми також робили багато помилок. Тому і це треба пам’ятати та вивчити усі уроки, щоб у майбутньому нам було легше. А також, щоб зараз не повторювати старих помилок.

Чи можна про щось домовлятися з вбивцями?

А зараз для українського суспільства важким є питання продовження перемовин між українською та російською делегаціями щодо якихось примарних гарантій нашої безпеки. Після оприлюднення кадрів зі звільнених від росіян населених пунктів на Київщини, після усіх заяв про неможливість примирення, на сайті Офісу президента України увечері 4 квітня з’явився підписаний Володимиром Зеленським указ про склад делегації «для участі у переговорах з російською федерацією з підготовки та узгодження проекту договору про гарантії безпеки України». Головою делегації є керівник парламентської фракції «Слуга народу» Давид Арахамія. Також до цієї делегації входять Андрій Костін, народний депутат від «Слуги народу»; Дмитро Лубінець, народний депутат, група «За майбутнє»; Денис Малюська, міністр юстиції; Михайло Подоляк, радник голови Офісу президента; Олексій Резніков, міністр оборони; Микола Точицький, заступник міністра закордонних справ; Рустем Умеров, народний депутат від «Голосу»; Олександр Малиновський, юрист-міжнародник, експерт делегації; Олександр Чалий, надзвичайний і повноважний посол України, експерт делегації. Голова делегації за погодженням із міністром закордонних справ може змінювати склад делегації та залучати до її роботи працівників державних органів, підприємств, та організацій. Президент також затвердив таємні директиви делегації для участі в переговорах з росією.
Насправді склад цієї делегації був вже раніше відомий, вона вже не один тиждень веде переговори із росіянами у різних форматах. Та питань дуже багато. Як щодо складу делегації загалом, так і, до прикладу, чому саме Арахамія зараз став «головним» перемовником від України. І чи можна взагалі вести якісь переговори з російськими вбивцями, якщо у їх результативність майже ніхто не вірить?
«Львівська Пошта» вже писала про пропозиції української сторони, які обговорювалися з російською делегацією у Стамбулі 29 березня. Лише нагадаємо, що йшлося про те, що Україна начебто готова відмовитися від вступу до НАТО у майбутньому і закріпити «свій статус у формі постійного нейтралітету, позаблоковість і без’ядерність». І натомість підписати нову угоду про гарантії безпеки для нашої держави. Серед гарантів можуть бути країни Радбезу ООН, США, Франція, Туреччина, Німеччина, Канада, Італія, Польща, Китай, Ізраїль. Також нагадаємо, що росія є членом Радбезу ООН, і це дуже складний момент. Чи може бути росія гарантом безпеки України?
Також у пропозиціях української делегації йшлося про те, що країни-гаранти нашої безпеки мають сприяти набуття Україною членства у Європейському союзі. Окремим пунктом договору начебто може стати пункт, в якому йтиметься про те, що впродовж 15 років проводитимуться двосторонні переговори щодо статусу Криму та Севастополя. Питання ОРДЛО також виноситься окремо для зустрічі Зеленського з путіним.
А загалом така «мирна угода» має пройти через референдум в Україні, а потім і ратифікацію парламентами усіх країн-підписантів. Зауважимо, що виконання також угоди з боку України потребує конституційних змін, адже в нашому Основному законі закріплено курс до НАТО та ЄС.
Тож чи має зараз сенс продовження подібних переговорів? Український президент Володимир Зеленський визнає, що «розв'язувати пакетно всі питання й таким чином закінчувати війну з Росією – складно та малоймовірно». В інтерв’ю українським ЗМІ він зазначив, що попри всі ті злочини, які скоїла російська армія щодо мирного населення в передмістях Києва, Україна має продовжувати перемовини з рф, адже під окупацією перебувають інші українські міста, де також заблоковані мирні громадяни. На думку глави держави, припинення війни та виведення російських військ із тих територій нашої держави, куди вони зайшли, починаючи з 24 лютого, можна буде назвати нашою перемогою на нинішньому етапі.
«Перш за все – не втратити наш суверенітет. Друге – я дуже хочу, щоб ми не втратили сотні тисяч людей. Третє: ніякі не можуть бути розмови про те, що ми дамо можливість Крим назвати чиєюсь територією – це тільки українська територія. Там може бути питання щодо відтермінування цього, це може бути таке компромісне рішення. І Донбас – це Україна. Про території, які вони зараз тимчасово окупували, ми зараз просто не говоримо. Навіть не обговорюється будь-який статус тих територій, які були повністю під нашим контролем до 24 лютого. Хоча ультимативні умови ми чули від самого початку. Тому війна за Донбас – той самий «Сталінград», який може бути чи буде, він буде саме за це. Те, що Росія визнала ОРДЛО чимось – я вважаю, що ми повинні знайти вихід з цієї ситуації. Для нас збереження статусу цих територій як українських – дуже важливе. Це одна з принципових речей, але це буде найскладніша історія. Відкат росіян до кордонів на момент 24 лютого – це буде перемога України у війні на сьогодні. Я так вважаю. Де ми, хто ми, що ми за країна, що ми втратили, що ми можемо втратити і що ми зберегли. Відбити повномасштабну війну, яка почалась 24 лютого, – це перемога, я так вважаю», – заявив Володимир Зеленський 5 квітня в інтерв’ю українським ЗМІ.
Чи зрозуміють президента усі українці? Особливо після Бучі, Ірпеня, Гостомеля? І ще без повного розуміння справжньої ситуації в осадженому росіянами Маріуполі? Питання складне. Але до нього потрібно підходити без зайвого критиканства влади. Суспільство все одно не дозволить піти на незрозумілі компроміси з російськими вбивцями. Особливо після Бучі, Ірпеня, Гостомеля. І ще без повного розуміння справжньої ситуації в осадженому росіянами Маріуполі.
Головним нашим аргументом у «спілкуванні» з росіянами є українська армія. І наші військові щодня знищують окупантів, щоб не допускати думок про якусь капітуляцію України. Київська область повністю звільнена від росіян не тому, що тому що ворог проявив якийсь жест «доброї волі» (про добро і росіян взагалі неможливо говорити одному реченні), а тому що українські захисники вибили окупантів із цих територій. І це, як багато хто каже, стало нашою першою значною перемогою у цій війні. І далі нам потрібні наступні.

«Російські окупанти зазнали поразки під Києвом. Перший бій за столицю українські захисники і захисниці виграли. Київщину звільнено від ворога. Він також відступає на Чернігівщині та Сумщині, щоб перегрупувати сили і змінити напрямок ударів.
Це – беззаперечне свідчення, що плани Кремля зламано. Водночас наші серця сповнені болю за сотнями мирних громадян, які були по-звірячому закатовані російськими солдатами. Тільки у Бучі кількість загиблих вже більша, ніж у Вуковарі. Постріли в потилицю жінкам і чоловікам зі зв’язаними руками – це абсолютна нелюдськість. Ці вбивства не сприймаються як частина війни. Навіть складно їх кваліфікувати як тероризм чи злочин. Це – сутність, природа тих скажених катів, які увірвалися на нашу землю. Востаннє таке робили есесівці. Це зло просто не може залишитись безкарним. Наша розвідка послідовно встановлює особи загарбників та вбивць. Усіх! Кожен у свій час отримає те, що «заслужив». Ми схиляємо голови перед нашими воїнами, які поклали життя, щоб захистити столицю від цієї пошесті. Зараз продовжуються важкі бої на Харківщині, Луганщині, Донеччині. Наші війська відтісняють окупантів на Херсонщині. У непростій ситуації залишається Чернігів. Героїчно б’ються захисники Маріуполя, які вже стали легендами сьогодення», – написав 4 квітня на своїй фейсбук-сторінці міністр оборони України Олексій Резніков. 
Власне, важкі бої на сході та півдні – це подальший виклик для українських воїнів. 
«Ворог здійснює перегрупування військ та зосереджує зусилля на підготовці наступальної операції на сході нашої Держави. Мета – встановлення повного контролю над територією Донецької та Луганської областей. Противник намагається покращити положення підрозділів в Таврійському та Південнобузькому операційних районах. Триває переміщення виведених з Полісся та Сіверщини підрозділів до нових районів оперативного призначення. Завершено передислокацію військ Центрального військового округу з території України. Визначені підрозділи зі складу вищезазначених, після завершення відновлення боєздатності, будуть переміщені в район населеного пункту Валуйки та включені до складу наступальних угруповань військ» – про це повідомляв Генштаб ЗМІ у зведенні зранку 5 квітня.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8998 / 1.71MB / SQL:{query_count}