Між серпом і молотом

Хто може вирішувати наше майбутнє? Не США і не Росія, а тільки ми самі. Але для цього нам потрібна сильна влада і ще сильніша армія

Перемовини між американським та російським президентами Джо Байденом і Володимиром Путіним, які відбулися 7 грудня в режимі відеоконференції і були присвячені переважно Україні, завершилися без сенсацій. Попри те, що напередодні цієї розмови частина українського суспільства побоювалася якихось важливих поступок з боку Байдена, ніякої «зради» не відбулося. Так само, попри те, що інша частина нашого суспільства сподівалася на жорсткі кроки Америки щодо Росії, цього також не відбулося просто зараз. Сторони домовилися домовлятися далі та придивлятися до подальших дій одна одної.
В цьому контексті украй позитивним є повідомлення від представників американської влади. Зокрема, радник президента США з питань національної безпеки Джейк Салліван за підсумками цієї відеоконференції заявив, що у випадку, якщо Росія все ж таки знову вторгнеться в Україну, то США і європейські союзники відповідатимуть сильними економічними заходами. 
«Ми готові надати українцям додаткову оборонну техніку на додачу до тієї, що ми вже надаємо. США також у відповідь на таку ескалацію посилять наших союзників по НАТО на східному фланзі додатковими можливостями. Я подивлюся вам в очі і скажу так, як президент Байден сьогодні сказав у очі Путіну: те, чого ми не робили в 2014 році, ми готові зробити зараз. Ми у розмові досить докладно викладаємо для росіян типи заходів, про які мовиться. Ми також дуже тісно, глибоко і конкретно координуємо це питання з нашими європейськими союзниками. Тема майбутнього «Північного потоку – 2» у контексті вторгнення Росії до України також є першочерговою. Це було ретельно обговорене з Путіним. Це все, що я можу сказати на сьогодні. Утім Байден також запропонував президенту Путіну ще один варіант – деескалацію та дипломатію. Нам вдалося це зробити в епоху холодної війни, ми робили це після холодної війни через Раду НАТО – Росія, ОБСЄ та інші механізми. Немає причин, щоб ми не могли зробити цього й зараз, але за умови, що відбувається деескалація, а не ескалація», – розповів американським журналістам Джейк Салліван, інформує «Європейська правда».

Американський президент

У цій ситуації ми маємо бути вдячні США за підтримку. Однак у той же час повинні чітко усвідомлювати, що американський президент захищає інтереси Америки, а не України. Наша держава повинна й надалі розвивати союзницькі стосунки зі США з усвідомленням того, що завжди покладатися на інших неможливо, потрібно розвиватися самим. Чому для глави Білого дому зараз було вкрай важливо продемонструвати жорстку позицію щодо Росії? Тому що перед американським народом, перед американськими виборцями він не може виконати забаганку Путіна. А той, нагадаємо, 1 грудня публічно забажав письмових гарантій від Заходу щодо того, що НАТО не буде розширюватися на схід. Тобто гарантій того, що Україна ніколи не стане членом Північноатлантичного альянсу. Якби Байден погодився виконати цю вимогу, то це означало б публічний «ляпас» для США.
«Для США це було б принизливо. Принцип про те, що Росія не має права визначати «лінії поділу в Європі», так довго проголошувався американцями як базовий, що зараз публічно відступити від нього Байден просто не зможе – навіть якби захотів цього.
Бо це потягнуло б шалені електоральні втрати для партії – конкуренти, республіканці, зробили б це базою своїх наступних кампаній. Тим більше, що Путін, нагадаємо, прагне саме публічної, а бажано й письмової згоди США на такий поділ», – мовиться у статті редактора «Європейської правди» Сергія Сидоренка.
Чому при всьому цьому зараз із оборонного бюджету США на 2022-ий зникли санкції проти «Північного потоку – 2» і російського держборгу? Тому що Байден не хоче ще більше загострювати протистояння з Росією. Він постійно залишає відчиненими двері для діалогу між Вашингтоном та Москвою. Щось подібне було перед першими перемовинами Байдена з Путіним улітку цього року. США захищають Україну, зважаючи на свої інтереси, й не націлені на бездумну боротьбу з Росією. Це потрібно зрозуміти усім в Україні.

Без нас

Нам же треба проаналізувати, а де у всій цій історії наші інтереси? Не можна не звернути увагу на те, що ні перед розмовою з Путіним, ні одразу після неї Джо Байден не спілкувався з українським президентом Володимиром Зеленським (напередодні лише відбулася телефонна розмова Зеленського із держсекретарем США Ентоні Блінкеном). Натомість і до, і одразу після відеоконференції глава Білого дому поговорив із лідерами інших європейських країн, щоб узгодити позиції. Телефонні перемовини між Байденом та Зеленським мають відбутися лише сьогодні, 9 грудня. Тобто принцип, що лідери інших держав не говорять про Україну без України в черговий раз не спрацював. 
А в очікуванні дзвінка від Байдена наш гарант зранку 8 грудня у притаманній йому інфантильній манері на своїй сторінці в Instagram похвалився новим фото зі спортзалу… Це така реакція на перемовини Байдена і Путіна щодо України? І це на тлі того, що Росія знову зосередила на наших кордонах близько 100 тисяч своїх військових. А згідно із заявами заступниці держсекретаря США Вікторії Нуланд, ця кількість може збільшитися вдвічі. І ми ще дивуємося, чому західні лідери можуть не зовсім серйозно сприймати нашу нинішню владу.
Кривляння Зеленського також спрямовані на його виборців, але на відмінну від дій і заяв Байдена – це лише шоу без думки про інтереси своєї держави. Це виглядає жалюгідно, адже від президента і Верховного головнокомандувача ми очікуємо роботи на зміцнення обороноздатності країни, на повернення суб’єктності України на міжнародній арені, а не примітивного шоу і фотографій у інстаграмі. Від Верховного головнокомандувача ми очікуємо розуміння реальної ситуації, яка зараз склалася. І висновок у цій ситуації може бути тільки один: незалежно від допомоги Заходу ми маємо розбудовувати і модернізувати свою армію. Ніхто не каже про підготовку якихось атак, але тільки наша армія може бути найважливішим чинником стримування ворожих атак. Незалежно від того, скільки ще відбудеться розмов між Байденом і Путіним, Росія й далі тиснутиме на Україну. І ми маємо бути до цього готові.
«Судячи з відсутності розширеного пресрелізу, сторони не домовилися про жодну конкретику. Хоч мінімальну. Хоч для одного речення у спільному релізі. А отже, загострення протистояння між Україною та Росією продовжиться з новою силою. Логічно. Дипломатичним шляхом не було вирішено жодного військового конфлікту. Цю війну здатні виграти виключно МИ, а не американці чи європейці. Тому зберігаємо спокій, розбудовуємо економіку та інституції. Укріплюємо власні збройні сили – це єдиний шлях до виграшу у війні з Росією», – зазначив на своїй сторінці у Facebook політтехнолог, засновник Центру політичних студій та аналітики «Ейдос» Віктор Таран.

Українська армія

Отже, що може робити наша влада? Відмовитися від створення шоу і нарешті зайнятися проведенням справжніх реформ, справжнім очищенням судової системи, справжньою боротьбою з корупцією, справжнім розвитком демократичних інституцій. А не фейковою боротьбою з олігархами, піаром свого «Великого будівництва» чи інших «казочок для дітей».
Щоби бути надійним союзником для західних країн, українська влада має зрозуміти, що реформи в Україні потрібні насамперед українцям, а не американцям чи європейцям. Зрештою, на восьмому році неоголошеної війни з Росією має зрозуміти, що основою нашої незалежності є Збройні сили України. І що від 2014-го з року в рік різні соціологічні дослідження демонструють, що саме армія має найбільшу довіру громадян з-поміж усіх держаних інституцій. Президент Зеленський, який так хвалиться своїми рейтингами, мав би зрозуміти, наскільки в такому випадку суспільство оцінить продовження розвитку армії.
Але влада знову бавиться в політичні ігри. Після ухвалення минулого тижня держбюджету-2022 її представники хваляться тим, що на безпеку і оборону в наступному році будуть виділені 6% ВВП. От тільки тут не мовиться винятково про Міноборни, насправді за ті ж гроші фінансуються РНБО, Національна гвардія, Національна поліція і Держприкордонслужба. І навіть новий міністр оборони Олексій Резніков за останній тиждень уже не раз заявляв, що в наступному році не вистачить коштів для підвищення грошового забезпечення українських військових. Не вистачить 18 млрд грн. Загалом у бюджеті на наступний рік не вистачає 23 млрд грн, щоби сягнути витрат на армію на рівні 3% від ВВП , як це мало б бути. Постійне збільшення витрат на МВС, Генпрокуратуру і так далі без урахування всіх потреб військових подібне на спробу влади захистити тільки себе, а не державу. І це не можна назвати правильним шляхом на восьмому році війни. Жодна розмова Байдена з Путіним на це не впливає. Лише українська влада має нарешті навчитися правильно визначати пріоритети.
«Навіть 3% ВВП, спрямованих на виконання оборонних задач, це більше за стандартні для країн НАТО 2%. Утім в Україні витрачають ці кошти дещо за іншими принципами, ніж у НАТО. Якщо ми говоримо про стандарт НАТО, то ми й досі, на жаль, не відповідаємо одному з його критеріїв. Це бюджет розвитку. Мовиться про закупівлю і розробку нового озброєння, проведення більшої кількості навчань, загалом про якісний компонент. Більше витрачаємо на утримання того, що є, і на задоволення оперативних потреб. Міністром оборони ставляться амбіційні задачі, зокрема щодо соціальної програми: закрити програму житла для учасників бойових дій, підвищити заробітну плату. Також стоять виклики щодо оборонного замовлення. І не забуваймо, що ми збільшили чисельність збройних сил. Ціла низка факторів, що на наступний рік бюджет має бути більшим», – зазначив у коментарі Радіо Свобода керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко.
Одне слово, українській владі є чим зайнятися і без очікування дзвінка від Байдена. Але, на жаль, поки не помітно, що вона розуміє важливість своїх обов’язків…
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7364 / 1.64MB / SQL:{query_count}