Без права на капітуляцію

Зеленський все ще хоче зустрітися із Путіним. Навіщо?

Безперервне нарощування Росією кількості своїх військ на наших кордонах впродовж останніх тижнів стало найбільшим викликом з 2014 року. Викликом не тільки для України, але й для всього цивілізованого світу. І можна сміливо говорити про те, що зараз ми спостерігаємо за розгортанням нової «холодної війни» між нинішнім Кремлем, що марить поверненням впливу на міжнародну політику, який мав Радянський Союз, і колективним Заходом, який розривається російською пропагандою, російськими грішми та залежністю від російських енергоресурсів.
Реакція Заходу на нинішні дії Росії – це окрема тема. Зараз же ми зосередимося на реакціях та діях нинішньої української влади.

Воєнна дипломатія

Зараз в українському суспільстві знову загострилося питання: а чому ми досі повністю не розірвали дипломатичні відносини з Російською Федерацією? Адже 16 квітня між Україною та Росією виник новий дипломатичний скандал: ФСБ абсолютно незаконно затримала за надуманими звинуваченнями співробітника українського консульства у Санкт-Петербурзі Олександра Сосонюка. Пізніше його відпустили та вислали з Росії. У відповідь українська влада вирішила, що старший дипломат посольства Росії в Києві має залишити територію нашої держави впродовж 72 годин, починаючи із 19 квітня.
Зрозуміло, що дії російської ФСБ вже на восьмому році неоголошеної війни проти України насправді й не дивують. Це ще один з елементів залякування та шантажу української влади. І це вписується у загальну картинку з активізацією російсько-терористичних сил на Донбасі та нарощуванням російських військ біля наших кордонів та в анексованому Криму. Та чи є достатньою українська відповідь на затримання та висилку співробітника нашого консульства?
«На цьому етапі ми керуємося насамперед гуманітарним аспектом. Кілька десятків тисяч громадян України, які перебувають на консульському обліку, сотні тисяч громадян України, які з тих чи інших міркувань відвідують або змушені відвідувати державу-агресора – це не тому, що вони люблять Росію і не визнають агресивну поведінку Росії. А тому що у них є в дуже поважному стані родичі, які теж потребують їхньої уваги. У разі будь-яких інцидентів саме консульська служба приходить їм на допомогу. Ми, головне, повинні зберігати спокій, додатково мобілізуватися і продовжувати виконувати нашу таку важливу функцію заради інтересів громадян України», – про це заявив 18 квітня в ефірі телеканалу «Україна 24» заступник міністра закордонних справ України Євген Єнін, пояснюючи, чому Україна досі не розірвала дипломатичні відносини з Росією, і чому наші консульства й надалі мали б працювати на території країни-агресора.
Насправді такі ж пояснення ми чуємо від представників української влади ще з 2014-го. Багато експертів й зараз заявляють, що якщо дипломатичний шлях залишається основним у питанні врегулювання війни з Росією, то розрив дипломатичних відносин буде неправильним. Однак нехай війна і неоголошена, але дипломатичні відносини під час війни – це річ, яку дуже важко пояснити.
Тут нагадаємо, що без розірвання дипломатичних відносин Україна ще на початку весни 2014-го відкликала свого посла з Росії, а в грудні 2015-го замінила його тимчасовим повіреним. Росія відкликала свого посла з України ще у лютому 2014-го, одразу після втечі Януковича. І з того моменту також почалася історія з російськими тимчасовими повіреними. Тобто дипломатичні відносини між Україною та Росією на низькому рівні, до того ж Україна поступово виходила з структур СНД, та до повного розірвання дипвідносин із РФ поки так і не дійшло.

Зеленський кличе Путіна на Донбас

Тим часом на тлі загострення ситуації на нашому кордоні та скандалу із висилкою нашого дипломата з Росії, президент Володимир Зеленський 20 квітня звернувся до українців зі заявою щодо безпекової ситуації. Це звернення отримало різні оцінки від експертів, навіть абсолютно протилежні: від того, що Зеленський почав трохи жорсткіше говорити щодо Росії до того, що це лише черговий не надто вдалий акторський виступ Зеленського.
«Що відбувається сьогодні? Біля наших державних кордонів сконцентровано чималу кількість російських військ. Офіційно Росія називає це навчанням. Неофіційно весь світ називає такі речі шантажем. Чи хвилює це нас? Так. Чи вимагає Україна та її міжнародні партнери відвести війська від наших кордонів? Так. Адже Російська Федерація постійно повторює, що вона прагне миру, але водночас створює всі передумови для ескалації. Чи це логічно? Ні. Але чи це несподівано? Ні. Чи означає це, що ескалація неминуча? Ні. Чи хоче війни Україна? Ні. Чи готова вона до неї? Так. Чи перестане Україна боротись за мир дипломатичним шляхом? Ніколи. Чи буде Україна в разі чого себе захищати? Завжди. Наш принцип простий: Україна не починає війну першою, але Україна завжди стоїть до останнього», – заявив президент України.
А далі почав неприховано звинувачувати своїх «попередників» у прагненні війни, а українців у тому, що частина з нас довіряє не владі, а тим самим «попередникам». І це вже безперечна помилка нинішнього нашого глави держави. Якщо хотів би він продемонструвати єдність українського народу перед російською загрозою, то говорив би як президент і Верховний головнокомандувач. А вийшло як ображений «неполітик» часів «стадіонних дебатів» з Порошенком дворічної давнини. Такий підхід вже давно недоречний і ще раз продемонстрував, що Зеленський трохи далекий від реальності та не зовсім розуміє нинішні виклики, що нависають над нашою державою.
А далі Зеленський перейшов на російську мову і звернувся до російського президента Путіна. «Вчора і сьогодні на засіданнях радників «нормандської четвірки» і підгрупи з безпеки в ТКГ обговорювалося відновлення режиму повного припинення вогню, але, незважаючи на підтримку всіх сторін, Росія відмовилася підтримати спільну заяву. Водночас пролунала пропозиція зустрітися на лінії розмежування, щоб максимально точно побачити та зрозуміти ситуацію. А що мені розуміти? Я кожен місяць там буваю. Пане Путін! Я готовий піти ще далі й запропонувати вам зустрітися в будь-якій точці українського Донбасу, де триває війна», – сказав Володимир Зеленський.
Таку пропозицію Зеленський зробив Путіну напередодні щорічного виступу останнього перед Федеральними Зборами. Власне Путін ніяк не відреагував на заяву Зеленського та навіть під час свого виступу майже не згадував про Україну, на 90% присвятивши своє звернення «героїчній» боротьбі Росії проти коронавірусу. Натомість заступник голови комітету Ради Федерації з міжнародних справ Володимир Джабаров заявив, що пропозиція Зеленського не має сенсу.
Звичайно, «ігнор» Путіна та насмішкувату реакцію дрібних «шавок» із російської влади можна було передбачити. Нас, як громадян України, це аж ніяк не може тішити. Та ми маємо поставити собі та нашій владі питання: а про що президент Зеленський ще хоче поговорити з Путіним на Донбасі? Він ще досі вірить в мир в очах господаря Кремля? Що такого може Зеленський запропонувати Путіну, окрім капітуляції України, щоб Кремль забрав свої війська з нашої території та не лякав своєю зброєю на нашому кордоні?
Все, що зараз робить команда Зеленського, виглядає якимось дивним «асорті» з прагненням заручитися підтримкою Заходу та водночас будь-що провести ще одні прямі перемовини з Путіним. Чи правильно, що Зеленський дедалі частіше говорить про необхідність приєднання України до НАТО та вимагає отримання нашою державою ПДЧ щодо членства в Північноатлантичному альянсі? Безперечно, так. Чи правильно, що у разі таких заяв він абсолютно забуває про необхідність здійснення реформ українською владою і фактично натякає, що ніяких реформ й не відбуватиметься? Абсолютно ні. Чи правильно, що українська влада вимагає від Заходу нових жорсткіших санкцій проти Росії? Безперечно, так. Чи можуть зараз щось змінити прямі перемовини між Зеленським і Путіним? Нічого вони не змінять. Ба більше, зараз навіть перемовини у «нормандському форматі» мають доволі небезпечний вигляд. Схоже, що на відміну від США, які не представлені у «нормандському форматі», наші французькі та німецькі «суперсоюзники» тільки й чекають моменту, щоб залишити Україну наодинці з кремлівськими вимогами. «Львівська Пошта» вже писала про новий німецько-французький план імплементації мінських угод. Начебто нічого особливого, але із всіма небезпеками, закладеними у самих мінських угодах.
«Радники лідерів України, Франції, Німеччини та Росії також домовилися на наступних засіданнях продовжити роботу над узгодженням кластерів, які покликані забезпечити виконання мінських домовленостей для мирного врегулювання ситуації на Донбасі», – таке повідомлення зробив Офіс президента України (ОПУ) після того, як 19 квітня керівник ОПУ Андрій Єрмак взяв участь у відеоконференції політичних радників лідерів країн-учасниць «нормандського формату».
У цьому контексті українській владі потрібно остаточно відмовитися від швидких рішень і ні на крок не відступати від вимог вирішувати насамперед безпекові питання, включно з нашим контролем за кордоном з Росією до будь-яких виборів на нині окупованому Донбасі.
«Якщо наприкінці 2020 року Росія проводила «ревізію» боєготовності своїх формувань на тимчасово окупованій частині Донбасу, то з березня 2021-го Кремль масовано перекидає свої війська до кордону з Україною і до Криму. На цей час, за підрахунками ЗСУ, до східних кордонів України і окупованого Криму Росія передислокувала 47 батальйонно-тактичних груп із Західного, Південного, Центрального військових округів та повітряно-десантних військ РФ. Очікують прибуття ще 9-10 БТГ, і тоді загальна особова чисельність на кордонах з Україною складатиме 110 тисяч військовослужбовців РФ», – про це у матеріалі для Української правди, опублікованого 20 квітня, пише аналітик Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучерева» Марія Золкіна.
Вона також прописує різні сценарії подальших дій Кремля: шантаж, позиційна війна, але без масштабної агресії; масштабна ескалація на нових напрямках; російські «миротворці» в ОРДЛО; реальне визнання «Л/ДНР» з боку Росії чи їхня інтеграція до РФ (це виглядає не надто реалістичним, попри підготовку в так званій «ДНР» відповідних звернень до Путіна). І хоч нове повномасштабне вторгнення Росії в Україну також виглядає не найбільш правдоподібним, але стовідсотково спрогнозувати дії Кремля неможливо. Різні сценарії певною мірою можуть поєднуватися.
І тут потрібно пам’ятати, що власне небезпечних для нас мінських угод Кремль добивався у найкритичніші моменти на фронті для українських бійців. Якщо ми зараз впевнені, що українська армія якісно відрізняється від зразка 2014-го, якщо реакція Заходу є жорсткішою, аніж у 2014-ому, принаймні зараз це можна сказати про США, то зараз українській владі важливо не попастися на новий гачок небезпечних домовленостей з Росією, коли та збільшує свій шантаж та тиск на нашу державу та Захід. Адже потрібно розуміти, що хоч Росія й вдає готовність до найжорсткіших атак на Україну, такий сценарій принесе вкрай мало користі для Кремля. Щоб там не заявляла російська влада, вона зараз лякає війною та торгується зі світом не для повної ізоляції Росії, а щоб власне шантажем уникнути ще нових і більших обмежувальних заходів проти себе. Росія швидко не перестане брязкати зброю, і в цій ситуації Україні важливо робити все можливе, щоб заручитися ще більшою підтримкою наших найпринциповіших західних союзників.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.2544 / 4.08MB / SQL:{query_count}