Без реформ і кредиту

Перемовини української влади з Міжнародним валютним фондом провалилися. У чому причини і якими можуть бути наслідки

У найближчі кілька місяців наша держава не отримає нового траншу кредиту за програмою stand-by від Міжнародного валютного фонду. Робота місії Фонду в Україні завершилася безрезультатно. І хоча представники влади переконують, що це не стане катастрофою для нас, уже на вересень припаде пік виплат України за зовнішніми боргами в цьому році.
У такій ситуації потрібно розуміти кілька важливих речей: МВФ не зачинив двері перед Україною, і, можливо, у квітні-травні ми знову дочекаємося місії Фонду для перегляду кредитної програми; водночас причина нинішньої відмови – недостатній прогрес реформ, а отже, в наступні місяці наша влада має нарешті почати виконувати те, що обіцяла і міжнародним партнерам, і власне українцям. А в цьому і криється основна проблема: команда Зеленського за майже два роки звикла імітувати зміни і водночас згортати ключові реформи, а реальність замінювати «відосіками» від президента. Не змінивши свого підходу до керування державою, не усвідомивши важливості чіткої стратегії її розвитку, ця влада лише погіршуватиме становище України та українців. Тобто, щоб якісно змінити країну, ця влада має змінитися сама. От тільки звучить це все дуже ідеалістично…

МВФ і президент Зеленський

Для того, щоб краще зрозуміти нинішню ситуацію, потрібно пригадати, як загалом розвивалися взаємовідносини України та МВФ за президентства Володимира Зеленського. Після президентських виборів весною 2019-го Фонд приглядався до нового глави нашої держави і фактично взяв паузу у перемовинах щодо продовження співпраці з Україною. Заради справедливості зазначимо, що за попередньої влади таких пауз також було достатньо. Після дочасних парламентських виборів та формування наприкінці літа 2019 року уряду, тоді ще на чолі з Олексієм Гончаруком, наша влада «довго запрягала», щоб досягти якогось прогресу у співпраці з МВФ.
У грудні 2019-го між Україною та Фондом була досягнута згода на технічному рівні щодо нової трирічної програми розширеного кредитування на загальну суму 5,5 млрд дол. От тільки пандемія коронавірусу все це перекреслила. Та тут треба згадати й про те, що у березні 2020 року в нас змінився уряд. Знову нові притирання з МВФ, і чи не основною перешкодою для продовження співпраці тоді стала необхідність ухвалення так званого «антиколомойського» банківського закону. Закон таки, як ми знаємо, ухвалили, але до того моменту вже було відомо, що Фонд змінив свою політику (не лише щодо України), довелося вже домовлятися про короткострокову кредитну програму stand-by, розраховану на 18 місяців, із загальним обсягом 5 млрд дол.
Представники української влади тоді наголошували, що, можливо, це було й кращим рішенням, адже скорочення строків дії програми, але збереження майже того ж обсягу фінансування могло допомогти Україні. Ця кредитна програма на тлі поширення коронавірусу та економічної кризи мала бути спрямована на «підтримку платіжного балансу, щоби підтримати заходи, впроваджувані владою», як заявляв у травні 2020-го речник МВФ Джеррі Райс. І що показово: представники української влади дуже раділи з того, що вона не передбачала довгострокових структурних реформ в Україні.
У червні минулого року Україна отримала перший транш за цією програмою у розмірі 2,1 млрд дол. і до кінця 2020 року розраховувала на отримання ще двох траншів по 700 млн дол. От тільки вже після першого траншу процес перегляду програми зайшов у глухий кут. Те, що Фонд не вимагав масштабних реформ, не означало, що наша влада не взяла на себе узагалі ніяких зобов’язань. Був підписаний меморандум про співпрацю. І потрібно було принаймні пам’ятати про домовленості з Фондом.
Якщо частина спірних питань буде швидко вирішена, наступна місія МВФ може відвідати Україну у в квітні-травні
Натомість у липні 2020-го пішов у відставку голова Нацбанку Яків Смолій, заявивши про політичний тиск. Президент швидко провів кастинг, і новим очільником НБУ став Кирило Шевченко. Все це поставило під сумнів незалежність Нацбанку, що є однією з умов співпраці України з МВФ. І ми пам’ятаємо всі ці історії, як новий глава разом із Радою НБУ спробував «зачистити» правління НБУ від старої команди.
Окрім того, з кінця літа 2020 року ми спостерігаємо за масштабною кампанією знищення всієї антикорупційної реформи: відставка керівника Спеціалізованої антикорупційного прокуратури (САП) Назара Холодницького і подальші маневри парламенту з формуванням конкурсної комісії щодо обрання нового очільника САП без дотримання вимог законодавства до членів такої комісії; рішення Конституційного суду (КС) про неконституційність призначення Артема Ситника директором Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) і також ще рішення КС про неконституційність низки статей закону про НАБУ; у жовтні минулого року КС скасував окремі положення закону про запобігання корупції та майже «вбив» Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) і систему е-декларування.
У президента Зеленського начебто публічний конфлікт із головою КС Тупицьким, от тільки рішення глави держави щодо виходу з кризової ситуації явно виходять за межі українського законодавства.
Парламент начебто дещо виправив ситуацію із повноваженнями НАЗК, але «Львівська Пошта» вже не раз звертала увагу на те, що через нові норми перевірки декларацій суддів ці перевірки втрачають сенс. А пом’якшення покарання за брехню в деклараціях значно полегшує життя усім корупціонерам на посадах чиновників.
Вимогою МВФ для надання наступного траншу кредиту в цьому році є аудит нашого фонду для боротьби з коронавірусом
Незважаючи на це, 9 грудня Європейська комісія надала Україні 600 млн євро в межах програми макрофінансової допомоги, пов’язаної з пандемією Covid-19. Це був перший транш кредиту на загальну суму 1,2 млрд євро від Євросоюзу. І виділення цих коштів насправді напряму залежало від того, що українська влада таки почала покращувати стосунки з МВФ. «Його наданню передувало відновлення зобов’язань України продовжувати співпрацю в рамках програми МВФ протягом останніх тижнів та відданість політичній програмі, погодженій з ЄС. Із огляду на екстрений характер цієї підтримки, перший транш не залежить від виконання будь-яких конкретних політичних умов. Виплата другого траншу буде обумовлена виконанням восьми конкретних заходів, передбачених у Меморандумі про розуміння. Ці зобов’язання передбачають важливі кроки у таких сферах, як управління державними фінансами, покращення бізнесового клімату та управління державними підприємствами. Європейська комісія тісно співпрацює з українською владою щодо своєчасного виконання погодженої політичної програми», – мовилося у повідомленні на сайті Єврокомісії.
Тоді це сприймалося багатьма експертами як доказ швидкого відновлення і кредитування від МВФ. Зрештою, 21 грудня місія Фонду почала роботу в Україні. Але тут варто зазначити, що все відбувалося у онлайн-режимі. Така віртуальна робота місії протривала до 23 грудня, а після новорічно-різдвяних свят – із 11 січня до 12 лютого. Представники української влади не приховували, що вмовили МВФ на продовження роботи місії. От тільки у розпал цих важливих перемовин наш уряд повернув ручне регулювання цін на газ для населення. Команда Зеленського подає це як порятунок громадян від завищених цін на блакитне паливо. Але ця влада чомусь нічого не робила з монополіями олігархів на ринку газу. Натомість пішла шляхом популізму, завдавши школи подальшому розвитку ринку блакитного палива в Україні. Урядовці нас усіх переконували, що їм вдасться пояснити МВФ це рішення, та вочевидь, не вдалося.
13 лютого стало відомо, що після роботи віртуальної місії МВФ в Україні нового траншу кредиту поки що не буде. «Обговорення було продуктивним, однак потрібен більший прогрес на користь завершення першого перегляду програми. Дискусії триватимуть», – заявив постійний представник МВФ в Україні Йоста Люнгман.

П’ять причин відмови

Причини відмови МВФ відомі. «По-перше – посилення управління Національним банком. Питання до НБУ у Фонду виникли після надання Україні першого траншу, коли в липні з посади пішов Яків Смолій. Із того часу правління Нацбанку оновилося більш ніж на половину, а з попередньої команди залишилося лише двоє з шести членів – Дмитро Сологуб і Катерина Рожкова. Тиск на них і турбує МВФ. У жовтні Рада НБУ оголосила Сологубу та Рожковій догани. Крім того, у Рожкової забрали ключові повноваження з регулювання банківського сектору, передавши їх новому голові Кирилові Шевченку. Тоді на цю ситуацію відреагували у Фонді, хоча раніше кадрові питання МВФ не коментував. Питання повноважень у правлінні НБУ вдалося вирішити (банківський нагляд перейшов до Ярослава Матузки, професійного юриста, який до цього не мав досвіду роботи з банківським регулюванням), однак занепокоєння Фонду залишилися», – пише Економічна правда.
По-друге, мовилося про зміни до банківського законодавства, що мають розв’язати низку проблем, пов’язаних із роботою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
По-третє, рекордний дефіцит нашого держбюджету. «Якщо до дефіциту у 2020 році у Фонду питань майже не було через пандемію та економічну кризу, то дірку в поточному бюджеті у розмірі 276 млрд грн МВФ критикував. Понад те, зараз у Мінфіні почалася робота над трирічним бюджетним плануванням. Судячи із заяви МВФ, саме до дефіциту в середньостроковій перспективі виникло найбільше запитань. Очевидно, уряд не зміг продемонструвати готовність повернути дефіцит бюджету на докризові 2-2,3% від ВВП», – зазначає Економічна правда.
Тут також треба зазначити, що вимогою МВФ для надання наступного траншу кредиту в цьому році є аудит нашого фонду для боротьби з коронавірусом. Це українцям влада звикла розповідати, що гроші для боротьби з пандемією доцільно було витрачати на будівництво доріг, і робити вигляд, що це аж ніяк не пов’язане з місцевими виборами. А зараз ці «байки» потрібно якось пояснити основному кредитору.
По-четверте, мовиться про судову й антикорупційну реформу. І якщо з поверненням повноважень НАЗК парламент хоч щось зробив, то, для прикладу, зі змінами до закону про НАБУ, щоби привести цей закон у відповідність до рішення КС, наша влада зволікала. 15 лютого стало відомо, що уряд схвалив відповідний законопроєкт, але з ним можуть бути великі проблеми. Тут знову ж таки варто згадати події останніх місяців. У листопаді 2020-го президент Зеленський під час відеозустрічі з послами країн «Великої сімки» заявив, що гарантує збереження посади директора НАБУ за Артемом Ситником. Уряд схвалив законопроєкт «Про Національне антикорупційне бюро України», в якому було передбачено, що нинішній керівник НАБУ продовжує здійснювати свої повноваження до моменту призначення нового керівника. Цим, зокрема, дуже хвалився прем’єр Денис Шмигаль. Але в парламенті цей документ не знайшов підтримки ще на рівні комітетів. І от 15 лютого уряд схвалив новий законопроєкт про НАБУ, в якому вже мовиться про припинення повноважень Ситника як директора НАБУ. Повинен бути новий конкурс на посаду керівника Бюро, а до його обрання виконувати обов’язки директора має нинішній перший заступник. Нагадаємо, що першим заступником Артема Ситника є Гізо Углава. Урядовий законопроєкт 15 лютого вже був зареєстрований у парламенті, але на час підготовки цього матеріалу текст законопроєкту ще не був опублікований на сайті Верховної Ради. Його суть спробував пояснити міністр юстиції Денис Малюська.
«Першим підходом до бар’єра став законопроект №4437 – у ньому уряд (задля уникнення будь-яких сумнівів у легітимності директора НАБУ) запропонував на рівні закону надати Артемові Ситнику повноваження директора НАБУ до обрання нового директора за новою процедурою. На жаль, №4437 не отримав підтримки в парламентському комітеті. Водночас проблема «дірки» у законодавстві та статусі НАБУ залишилася і її закриття – одна з умов співробітництва з МВФ. Тому уряд зробив другий підхід – новий законопроєкт, який надає НАБУ статусу органу виконавчої влади та нову процедуру обрання директора НАБУ. Також окремою нормою законопроєкту вказано, що протягом проходження відбору нового директора НАБУ повноваження директора виконуватиме перший заступник директора НАБУ. Подивимось, якою буде реакція парламенту на цей законопроєкт. Окреме уточнення: особисто я прекрасно ставлюся до Артема Ситника. Він продемонстрував стійкість та фаховість, якій багато хто може лише позаздрити, і мій фаворит – законопроєкт №4437. Але, як відомо, політика – мистецтво можливого. І якщо привести до ладу статус НАБУ як інституції можна лише шляхом скорочення строку роботи Артема – таку опцію теж не варто відкидати. Тим паче що в незалежності та неупередженості Гізо Углави як в.о., здається, ніхто не сумнівається.
Дискусія навколо змісту законопроєктів триватиме, але вже у парламенті», – написав Малюська на своїй сторінці у Facebook.
Тим часом віцепрем’єрка-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина в ефірі телеканалу ICTV заявила, що в цьому урядовому законопроєкті буде врахована й позиція міжнародних партнерів України. Навіть із заяви Стефанішиної видно, що МВФ явно не в захваті від імовірного звільнення Ситника, який мав би працювати директором НАБУ до квітня 2022-го. «Цей закон містить дуже широкий спектр різних положень. Він проговорювався також із МВФ. Є спірні положення, які викликали певний резонанс, але цей законопроєкт ще будуть розглядати в парламенті. Ми запросили консолідовану позицію міжнародних партнерів, і цю позицію будуть обговорювати, враховувати. Цей законопроєкт не був написаний за одну ніч, а дискутувався кілька місяців, і, звичайно, на платформі парламенту, з міжнародними партнерами всі зауваження будуть нівелюватися і обговорюватися», – зазначила Ольга Стефанішина.
Пікантності ситуації додає і той факт, що НАБУ розслідувало справу проти заступника голови Офісу президента скандального Олега Татарова. Але що Офіс президента, що Офіс генпрокурора всіляко допомагають Татарову вийти сухим із води.
Українські ЗМІ повідомляли про те, що проблемним у перемовинах нашої влади з МВФ було й питання щодо закону про Вищу раду правосуддя (ВРП). 13 лютого, напередодні поїздки президента Зеленського до Об’єднаних Арабських Еміратів, Офіс президента анонсував три законопроєкти щодо судової реформи. Перший передбачає обмеження повноважень скандального Окружного адміністративного суду Києва. Другий і третій стосуються ВРП. «Другий законопроєкт передбачає обов’язкову перевірку на доброчесність чинних та майбутніх членів Вищої ради правосуддя, а також врегульовує питання діяльності служби дисциплінарних інспекторів як постійного структурного підрозділу секретаріату ВРП. Третім законопроєктом вносяться зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення і запроваджується відповідальність за ненадання інформації на запит дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя», – повідомляли в Офісі президента України.
15 лютого всі три законопроєкти були зареєстровані у парламенті. Але на момент підготовки цього матеріалу їхні тексти ще не були опубліковані. Тож можна було сказати, що ідея декларується правильна. От тільки потрібно було дочекатися, чи не знайдеться у цих документах якихось підводних каменів.
У будь-якому випадку, навіть якщо перемішаються позитивні ініціативи зі згаданим законопроєктом щодо НАБУ, це буде більше схоже на політичні ігри «в наперстки», а не на пошуки шляху відновлення довіри міжнародних партнерів України.
Ну і п’ятою причиною відмови МВФ було вже згадане рішення нашого уряду щодо ручного регулювання ціни на газ для населення. Після завершення опалювального сезону ця причина начебто мала зникнути. Хоча зараз уже важко передбачити, що ще може придумати наша влада.
Як пише ВВС-Україна, якщо частина спірних питань буде швидко вирішена, наступна місія МВФ може відвідати Україну у в квітні-травні. Що ж, побачимо як буде насправді, але поки що із заяв деяких представників нашої влади можна зробити висновок, що президентська команда вже готується до того, що кредитів від МВФ у цьому році не буде взагалі.

Що далі?

Допоки прем’єр Денис Шмигаль заявляв про продовження конструктивної співпраці з МВФ, ексміністр економіки Тимофій Милованов абсолютно недоречними коментарями у соцмережах переконував українців, що МВФ сам винен у тому, що не захотів зараз виділити Україні новий транш кредиту. Тим часом голова парламентського Комітету з питань фінансів, податкової і митної політики Данило Гетманцев провів інформаційну підготовку до сценарію, за яким доведеться «затягувати паски» без допомоги МВФ.
«Ми переконані в тому, що нам пройти 21-ий рік без чергового траншу МВФ буде набагато важче, але це ні в якому разі не буде катастрофою. У нас є відповідні ресурси, у нас є відповідні можливості, щоб це здійснити. Ніякої катастрофи не буде. Будуть виконані бюджетні зобов’язання, буде в країні фінансова стабільність, буде валютна стабільність… З іншого боку, ми повинні розуміти, що співпраця з будь-яким міжнародним партнером можлива тоді, коли це задовольняє інтереси як міжнародних партнерів, так і України. Ми повинні в цих переговорах знайти правильний баланс, щоб не перейти «червоні лінії» ні нашого суверенітету, ні інтересів українців», – заявив Гетманцев на брифінгу у Верховній Раді.
Які саме «червоні лінії» мав на увазі голова парламентського комітету – невідомо. Але дуже не хотілося б, щоби українська влада своє небажання реалізовувати реформи прикривала боротьбою з міфічним «зовнішнім втручанням».
Однак зазначимо, що більшість експертів справді переконані в тому, що найближчі місяці Україна здатна пережити без траншу від МВФ. У резервах НБУ близько 30 млрд дол., до того ж уряд, вочевидь, перекриватиме виплати по держборгу за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Але якщо довго не буде позитивних новин щодо співпраці з МВФ, то ситуація погіршуватиметься. Від того, чи залишатиметься Україна у програмі МВФ, залежить і подальша допомога з боку Євросоюзу чи Світового банку. Щоразу, коли доходить до проблем із продовженням співпраці з МВФ, потрібно нагадувати, що ця співпраця є найважливішим індикатором для всіх інших міжнародних фінансових установ чи потенційних інвесторів, про яких постійно говорить наша влада. А великі проблеми можуть початися у вересні.
Більшість експертів кажуть, що вже до кінця літа бажано вийти на чіткі домовленості з Фондом
«У 2021 році, окрім залучення 276 млрд грн на покриття дефіциту бюджету, Мінфіну необхідно виплатити щонайменше 600 млрд грн за зовнішніми і внутрішніми боргами. За останніми розрахунками Мінфіну (на 1 лютого), пік виплат припаде на вересень, коли за один місяць держава повинна буде виплатити 102 млрд грн», – зазначає Економічна правда.
Як Україні вдасться пройти і цей період без траншу від МВФ – питання дискусійне. Більшість експертів кажуть, що вже до кінця літа бажано вийти на чіткі домовленості з Фондом.
Звичайно, потрібно прагнути, щоб Україна у майбутньому могла обходитися без допомоги МВФ. Але знову ж таки, в чому суть усіх цих обговорень на нинішньому етапі? Не в тому, що МВФ не хоче давати нам грошей, а в тому, що наша влада не хоче здійснювати реформи. Реформи не для МВФ, а для своєї країни.
«Хороша новина полягає у тому, що поки всесвіт добрий до України, ми не відчуємо негативних наслідків. Запас міцності є. І найближчі місяці ми можемо пройти без грошей МВФ. Погана новина в тому, що відсутність мотивації, відсутність нагальної потреби у грошах означає відсутність робити будь-які реформи. Поки півень не клюне – влада робити реформи не буде. Бо й так нормально. Видається, знову без Байдена не розібратися», – пише на своїй сторінці у Facebook інвестиційний банкір, спеціаліст відділу продажів боргових цінних паперів Dragon Capital Сергій Фурса.
І просто смішно виглядає те, як зараз Офіс президента вихваляє підписані під час поїздки Зеленського до ОАЕ «меморандуми та контракти обсягом від 3 мільярдів доларів». Меморандуми, які невідомо коли і чи взагалі будуть реалізовані.
«Увесь візит в ОАЕ викликає дуже дивні враження. І навіть не сам візит, а те, що він відбувається та піариться на фоні провалу переговорів з МВФ, бажання і далі «кошмарити» антикорупційні інституції, відсутності прогресу в судовій реформі і таке інше. Виглядає так, що ми хочемо «пропетляти» без Заходу та змін, яких він вимагає і які насправді потрібні нам, щоб жити у цивілізованій країні. Залишитися у сірій зоні зі своїм «міжсобойчиком». Попереду дуже важкі часи, і будь-які проблеми у відносинах з нашими друзями шалено дорого коштуватимуть, причому не лише в грошах.
Пам’ятаєте, що сказав Алісі Чеширський котик, коли вона запитала у нього, куди їй іти? – «А куди ти хочеш прийти?» Схоже, ми втратили відчуття того, куди ми рухаємося і частиною чого ми хочемо стати. В Кремлі щиро радіють, а це завжди поганий знак», – написав на своїй сторінці у Facebook колишній міністр закордонних справ Павло Клімкін.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.4256 / 4.21MB / SQL:{query_count}