Вибори Президента – це вибори Верховного головнокомандувача і головного дипломата

Поки опозиція ховалася в кущах, Порошенкові вдалося сформувати потужну антипутінську коаліцію у світі, переграти кремлівського монстра і домогтися режиму санкцій проти РФ

31 березня Україна обиратиме Президента, головного дипломата. Того, хто повинен на зовнішній арені жорстко захищати національні інтереси держави. Говорити зі світовими лідерами на рівних. Однією мовою. Вміти вибудовувати особисті стосунки, що так важливо в дипломатії. Вміти говорити “ні”.
Знати англійську, бажано й інші іноземні мови. Бути Лідером великої європейської країни, впевненим у собі. А не недорікуватим блазнем, солдафоном-істериком чи манірною кривлякою. Шанувати свій народ і країну й жорстко давати відсіч кожному, хто сміє її принизити. А  не сміятися з України й українців, виставляючи їх малоросами.
Так сталося, що я бувала на сотнях міжнародних переговорів різних лідерів і кількох Президентів України. Мені є з чим порівнювати. У найстрашніші і найдраматичніші 2014-2017 роки, коли перед країною стояв виклик збереження самої державності і територій, коли опозиція сховалася в кущах, замість підставити плече країні, що стікала кров’ю, Петрові Порошенку вдалося сформувати потужну антипутінську коаліцію у світі, переграти кремлівського монстра і домогтися режиму санкцій проти РФ.
Україні потрібен Президент, який може жорстко давати відсіч кожному, хто сміє її принизити, а не сміятися з українців, виставляючи їх малоросами
Я вважаю, що жодному іншому з тих 38, хто ще претендує сьогодні на президентське крісло, це було б не під силу. Я взагалі не впевнена, чи щонайменше 30 із них, зокрема деякі персонажі з першої трійки, розуміють, що таке Брюссель, які інституції там розташовуються і чим він відрізняється від Страсбурга.
Не ідеалізую нинішню владу і Президента. Поділяю відповідальність за прорахунки і помилки.
У той же час я пишаюся нашими реальними перемогами. За якими – “пахота”, важка, дуже важка праця. Я знаю, якими важкими були ці переговори. Ми, наша крихітна делегація, бачили виснаженого Президента в Мінську, в Парижі, у Брюсселі, у Нью-Йорку, у Вашингтоні. Коли опозиціонери всіх мастей і фасонів гасали посольствами і столицями з проханням не давати Україні безвіз, не давати зброю, не давати Томос – він бився. За Угоду про асоціацію з ЄС, за безвіз, за “джавеліни”, за санкції. За Україну. Ми, наша маленька делегація, вчилися – битися і не здаватися, “не опускати лапки”, переконувати, добиватися. Жодного разу, ні перед ким за ці роки Україна не ставала на коліна. Я пишаюся цим!
Й ви звернули увагу, що ці політичні дезертири, які пересиділи в кущах і зараз повилазили, вперто не помічають жодної перемоги і досягнення на міжнародній арені.
Так чи потрібні нам на посаді Президента сліпі лицеміри? Ні. Там потрібен реаліст, прагматик, дипломат, жорсткий переговорник.
Ірина Геращенко,
перший заступник
Голови Верховної Ради

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8179 / 1.55MB / SQL:{query_count}