Осінній політичний сезон офіційно відкрито. У вівторок, 4 вересня, розпочалась дев’ята сесія Верховної Ради восьмого скликання, народні обранці знову приступили до своєї роботи, а разом з ними активізувались політики на усіх рівнях. Тож чого чекати в найближчі місяці у політичному житті країни? На нашу думку, параду марнославства усіх майбутніх кандидатів у президенти.

До виборів глави держави залишається якихось півроку, впродовж осені виборчі кампанії політгравців вже “розкочегаряться” на повну, а це впливатиме і на заяви політиків, і на їхню роботу, зокрема, і на діяльність парламенту. Власне, наближення виборів ставить під сумнів ухвалення навіть таких законодавчих рішень, за які всі, начебто, “за”.

“Львівська Пошта” нещодавно писала про те, за що мав би взятись наш парламент восени. Це, зокрема, і повернення до питання оновлення Центральної виборчої комісії, і друге читання проекту Виборчого кодексу. Але треба розуміти, що на оновлення ЦВК шанси є, а от із ухваленням Виборчого кодексу все набагато складніше. І ми про це також вже неодноразово писали.

Зауважимо, що українські політичні експерти також не надто високо оцінють шанси на зміни виборчих правил гри найближчим часом. Проект Виборчого кодексу більшою мірою стосується виборів парламентських (а до них залишається трохи більше року), в редакції першого читання передбачає відмову від мажоритаритарної складової (зараз виборча система змішана: половину ВРУ обираємо за закритими партійними списками, половину – у мажоритарних округах) і перехід до пропорційної виборчої системи із відкритими регіональними списками. Якщо ухвалювати такі зміни, то, власне, потрібно це робити найближчим часом, принаймні за рік до парламентських виборів.

Практично всі політсили з року в рік декларують необхідність переходу до “відкритих списків”. Такі обіцянки від представників нинішньої влади звучали і під час Революції Гідності. Також нагадаємо, що зобов’язання щодо відповідних законодавчих змін були закладенні в коаліційній угоді від 2014-го (тоді до складу коаліції ще входили фракції БПП, “Народний фронт”, “Самопоміч”, Радикальна партія і “Батьківщина”). Але ні тодішня коаліція “на п’ятьох”, ні нинішня “на двох” (БПП і “Народний фронт”) великих зусиль для зміни виборчих правил не докладали. Тому існують великі сумніви, що й тепер наші партійні “вожді” і політики-бізнесмени відмовляться від закритих списків, які дозволяють процвітати партійній корупції, і від мажоритарки, яка дає змогу перед виборами “засівати гречкою” округи і так здобувати перемогу.

“Щодо Виборчого кодексу та оновленням ЦВК, воно має відбутися, бо далі не має куди відтягувати. Це дискредитує, зрештою, і наші владні структури, і Україну в цілому. ЦВК все ж буде сформована, хоча деякі парламентські фракції будуть незадоволені. Схвалення Виборчого кодексу 226 голосами у першому читанні було неочікуваним. Я б сказав, сенсацією. Бо є великий спротив тому, щоб ухвалювати закон про відкриті партійні списки. Я сумніваюся, що цей Виборчий кодекс ухвалять остаточно. Буде боротьба навколо цього: формально всі “за”, але лідери партій не хочуть втрачати контроль над формуванням списків. Тому підозрюю, що наступні парламентські вибори можуть пройти за нинішньою змішаною системою. Можливо, буде зниження виборчого бар’єру з 5% до 4%. Але найголовніші гравці у цьому не зацікавлені, адже це створює додаткову конкуренцію. Хоча так звані партії Майдану декларували, що вони за відкриті партійні списки”, – таку думку висловив у коментарі “Українському інтересу” професор політології Національного університету “Києво-Могилянська академія”, науковий директор Фонду “Демократичні ініціативи” ім. Ілька Кучеріва Олексій Гарань.

У найближчі місяці спостерігатимемо за найгарячішим етапом бюджетного процесу. Звичайно, основний кошторис на наступний рік буде ухвалено, але питання: коли і яким він буде? Нещодавно віце-прем’єр-міністр Павло Розенко заявив, що уряд подасть до парламенту проект Держбюджету-2019 вчасно, тобто до 15 вересня. “Я вже можу сказати точно, що із 1 січня 2019-го зросте і розмір мінімальної заробітної плати, і розмір пенсій… Бюджет буде правдивим, там не буде надутих цифр”, – пообіцяв урядовець.

Що ж, це гарні слова, але не забуваймо, що вибори близько. А чинній владі ще із показниками цьогорічного держбюджету треба розібратись. Нещодавно Державна казначейська служба України відзвітувала, що дефіцит держбюджету за підсумками січня – липня 2018 року склав 13,4 млрд грн, тоді як у минулому році державний кошторис за цей період був зведений з профіцитом 27 млрд грн. Також нагадаємо, що у липні вперше за кілька останніх років були затримки із виплатою пенсій, у серпні були затримки соціальних виплат.

Влада знаходила суто “технічні” виправдання, але низка експертів навіть прогнозувала масштабну економічну кризу в найближчому майбутньому. Зауважимо, що досі залишається відкритим питанням отримання Україною чергового траншу від Міжнародного валютного фонду (МВФ). Неотримання цієї фіндопомоги створить проблеми для виплат державою попередніх кредитів. Але складність ситуації також в тому, що отримання чергового траншу фактично означатиме підвищення ціни на газ для населення, як цього вимагають в МВФ. І все це перед виборами, тож владі потрібно якось втримати макроекономічну ситуацію, але водночас не розгубити залишки підтримки виборців. І опоненти влади на цьому зараз і “грають”: лідерка “Батьківщини” Юлія Тимошенко вже заявила, що як тільки буде підвищено тарифи на блакитне паливо, то одразу потрібно відправляти уряд у відставку. І не тільки вона буде “педалювати” подібні питання.

фото: rada.gov.ua

З іншого боку, зараз Президент Петро Порошенко вирішив зібрати “вершки”. Нещодавно він заявив про те, що не продовжуватиме дію Договору про дружбу і співробітництво з РФ від 1997 року. Він наголосив, що це виключно його компетенція і голосування парламенту не потрібне. Рішення правильне, але фактично зараз воно має мало значення, адже це потрібно було робити ще у 2014-ому чи, принаймні, хоч у 2015-ому.

Також цього тижня Президент вніс до парламенту свій проект конституційних змін, відповідно до яких в Основному законі має бути закріплений стратегічний курс України на вступ до ЄС і НАТО. Також абсолютно правильна ініціатива. Але потрібно розуміти, що навіть від ухвалення парламентом таких конституційних змін ні ЄС, ні НАТО для України не стануть ближчими.

І ще один нюанс: на жаль, українські політичні традиції такі, що зміни до Конституції проводяться чи не кожним президентом, а в такому випадку стратегічний курс держави виглядає не таким вже й незмінним.

Ця ініціатива Петра Порошенка спрямована на збільшення підтримки серед українських виборців і, здається, щоб поставити в незручне становище своїх політичних опонентів. Якщо не підтримають парламентські сили його законопроект, тоді можна буде говорити, що ті, хто не голосував, виступають проти європейської та євроатлантичної інтеграції нашої держави, хоч про вступ до НАТО чи ЄС зараз навіть ще і не йдеться. А якщо конституційні зміни таки пройдуть, то Петро Порошенко хвалитиметься великою перемогою. І це буде плюс для нього перед самими виборами. Зазначимо, що нинішня парламентська сесія є передостанньою перед президентськими виборами, наступна розпочнеться наприкінці зими, вже фактично напередодні самих виборів (перший тур пройде 31 березня 2019 року). Для ухвалення конституційних змін потрібно голосування на двох сесіях ВРУ, при цьому на другій необхідно буде вже підтримка рішення конституційною більшістю нардепів (мінімум 300 голосів).

Зазначимо, що такий “випад” Петра Порошенка вже спробувала відбити Юлія Тимошенко. Лідерка “Батьківщини” розкритикувала Президента за те, що він довго чекав із подібними ініціативами і запропонувала усім майбутнім кандидатам на пост глави держави підписати меморандум, в якому буде зафіксовано незмінність зовнішньополітичного курсу держави. 

Але виникає питання: якщо Конституцію можна змінювати, то чого варті подібні меморандуми? Абсолютно нічого. Просто ми спостерігаємо за тим, як передвиборча боротьба в Україні вже доходить до абсурду. Чим ближче буде до 31 березня 2019 року, тим жалюгідніше все це виглядатиме.

Тепер розглянемо те, а з якою ж підтримкою українців основні політичні гравці підійшли до осіннього сезону. Цього тижня були оприлюдненні результати серпневого опитування, проведеного Фондом “Демократичні ініціативи” спільно із соціологічною службою Центру Разумкова.

“Серед кандидатів  на президентську посаду останнім часом суттєво зріс рейтинг Юлії Тимошенко: серед респондентів, які мають намір брати участь у виборах  – з 13,3% у травні до 17,8% у серпні. Далі йдуть Анатолій  Гриценко – 8,4%, Петро Порошенко – 7,9%, Вадим Рабінович  – 6,7%, Юрій  Бойко – 6,4%, Володимир Зеленський – 6,1%, Олег Ляшко – 5,8%, Святослав Вакарчук – 5,6%. Істотно менший відсоток зібрав вибір “інший кандидат” – із 9,7% у травні до 3,7% у серпні. Існують певні відмінності у підтримці кандидатів у різних регіонах. Два кандидати – Юлія Тимошенко та Петро Порошенко – мають підтримку майже в усіх регіонах України (Порошенко – за винятком сходу). Анатолія Гриценка, Святослава Вакарчука підтримують переважно на заході і в центрі, а Вадима Рабіновича та Юрія Бойка – на півдні, сході та Донбасі). Олег Ляшко має кращі результати у центрі та на півдні, а Володимир Зеленський – на півдні та Донбасі. Помітна тенденція більшої підтримки Бойка, Рабіновича та Тимошенко серед старших вікових груп, а Вакарчука та Зеленського – серед молоді”, – повідомляють автори дослідження. У серпні важко було вибрати свого кандидата 15,5% респондентів.

Зауважимо, що ні Святослав Вакарчук, ні Володимир Зеленський досі так і нічого більш-менш однозначного не заявляли про свою участь у президентській гонці, але різні соціологічні служби вже понад рік вперто включають їхні кандидатури у свої дослідження електоральних настроїв українців.

Щодо потенційної явки виборців, то згадане серпневе опитування продемонструвало, що 70% українців планують взяти участь у голосуванні за главу держави. 23% опитаних відповіли, що на вибори не підуть. Також цікаво, що лише 37% виборців відповіли, що вважають вже остаточним свій вибір за якогось потенційного кандидата, а 47% опитаних відповіли, що віддають перевагу певному кандидату зараз, але ще можуть і передумати, 11% – все може ще змінитися до березня. “В жодного кандидата частка стійких прихильників не переважає половини від потенційних голосуючих. Найбільшим цей показник є у Рабіновича (50%), Тимошенко (46%), Бойка (45%) та Гриценка (42%), дещо нижчий – у Ляшка (37%), Порошенка (36%) та Вакарчука  (33%), а у Зеленського відсоток остаточно визначених прихильників становить лише 16%”, – зауважують автори дослідження.

Зазначимо, що це опитування проходило з 16 по 22 серпня і охопило 2019 респондентів віком від 18 років в усіх регіонах України, за винятком окупованих Криму і частини Донбасу. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.