Різдво у свій час: перший крок

Синод Православної церкви України дозволив громадам відзначати Різдво Христове 25 грудня. Що це означає, чи є на це запит та якими можуть бути подальші кроки

Синод Православної церкви України як виняток дозволив громадам, які того бажають, святкувати Різдво Христове за новоюліанським календарем, тобто 25 грудня.
«Беручи до уваги численні запити та враховуючи дискусію, яка протягом багатьох років точиться в Церкві та в суспільстві; передбачаючи, зокрема через обставини війни, загострення у публічному просторі календарних суперечок; з метою вивчення реальної церковної потреби в здійсненні у близькому часі календарних змін Священний Синод Української православної церкви (Православної церкви України) вирішив: «Там, де для цього існують пастирські обставини та засвідчується бажання вірних, як виключення дозволити за рішенням настоятеля та громади 25 грудня 2022 р. звершити богослужіння за чином свята Різдва Христового з подальшим поданням через єпархіальні управління до Київської митрополії письмової інформації про число учасників такого богослужіння». У разі звершення такого богослужіння його учасники в цей день звільняються від обмежень посту», – мовиться у повідомленні ПЦУ.
Варто коротко звернутися до історії та пояснити, чому виникло так зване календарне питання, що таке новоюліанський календар. Нині світ живе переважно за григоріанським календарем. Українці теж саме за ним орієнтуються в часі, але релігійні свята православні і греко-католики нашої країни святкують за старим календарем – юліанським. 
Його запровадив 1 січня 45 року до н.е. Юлій Цезар. Вже з ІV століття ним послуговувалися всі християнські країни. Але з часом з’ясувалося, що цей календар недосконалий: юліанський рік був на 11 хвилин довший, аніж сонячний. Математично ті «зайві» 11 хвилин за 128 років утворювали один «додатковий» день. А вже за півтора тисячоліття календар відставав на десять реальних днів. Це й стало причиною запровадження в XVI столітті оновленого – григоріанського календаря.
Григоріанський календар запровадив 4 жовтня 1582 року Папа Римський Григорій XIII. Цей календар досі визнаний світом як міжнародний стандарт. Він враховує неточності юліанського. Згідно з нововведенням Папи, аби вирівняти похибку юліанського календаря, одразу ж після 4 жовтня 1582 року настало 15 жовтня. Однак Патріарх Константинопольський не погодився з односторонніми нововведеннями Папи Григорія.
Першими григоріанський календар запровадили Італія, Франція, Іспанія, Португалія та Річ Посполита, до якої тоді входили й українські землі. Але ситуація була напружена, і Руська Церква категорично не бажала переходити на новий календар. Новий календар офіційно запровадили в Україні на засіданні Малої Ради УНР 16 лютого 1918 року, відтак цей день автоматично став 1 березня 1918 року. За місяць до того григоріанський календар прийняла радянська росія.
Нині більшість Православних церков відмовилися від юліанського календаря. У травні 1923 року Вселенський патріарх Мелетій IV скликав Собор, на якому було вирішено відзначати «нерухомі» християнські свята за новоюліанським календарем, який був розроблений сербським астрономом Мілутіном Міланковичем і практично збігався з григоріанським. Проте щодо «рухомих» свят, тобто тих, які пов’язані з датою Пасхи, новоюліанський календар додержується старої пасхалії, тому весь православний світ святкує Великдень в один день, а його дати у церквах Сходу і Заходу переважно не збігаються, 
Першими ще в 1923 році на новоюліанський календар перейшли православні в Естонії та Фінляндії. У 1924-ому на новоюліанський перейшли Константинопольський (Вселенський) патріархат, Кіпрська, Елладська (Грецька), Румунська православні церкви, а також Православна церква в Польщі, яка дозволяла й святкування за юліанським календарем. У 1928 році це зробили Александрійський та Антіохійський патріархати. Також новоюліанський календар прийняли Албанська, Болгарська православні церкви та Православна церква Чеських земель і Словаччини та інші. 
Від юліанського календаря не відмовилася російська православна церква (РПЦ), а також Церкви, які перебувають у сфері її впливу: Єрусалимський патріархат, Грузинська і Сербська православні церкви, афонські монастирі та православні й греко-католики України. 
Потрібно також додати, що в кожному з цих календарів дата Різдва Христового – 25 грудня. Але 25 грудня за юліанським календарем припадає нині на 7 січня за григоріанським чи новоюліанським. Як також і те, що церковний рік має свою логіку, богослужіння на щодень і пости. За юліанським та новоюліанським календарем він починається 1 вересня, і першим великим святом у році є Різдво Богородиці, а останнім – Успіння Богородиці, тому не можна просто перенести дату одного свята – Різдва. Для збереження глибинного змісту літургійного року і традиції Церкви потрібно здійснити цілковиту реформу календаря, за якою всі свята повернуться на свої місця: Обрізання ГНІХ, Новий рік і Василія Великого – 1 січня, Богоявлення (Водохреща) – 6 січня, Стрітення – 2 лютого, Благовіщення – 25 березня, Різдво Івана Хрестителя – 24 червня, День апостолів Петра і Павла – 29 червня, Преображення – 6 серпня, Успіння Богородиці – 15 серпня, Різдво Богородиці – 8 вересня, Покрови – 1 жовтня, а святий Миколай приходитиме до дітей у ніч із 5 на 6 грудня.
Розмови про це тривають в Україні не перший рік. І Блаженніший Святослав, і Блаженніший Епіфаній у інтерв’ю, відповідаючи на запитання про календар, не раз зазначали, що зміни потрібні, але на це має бути запит більшості.
Зазначимо, що, за даними дослідження соціологічної групи «Рейтинг» від 20 – 22 грудня 2021 року, лише 4% українців святкують Різдво 25 грудня, однак ідею перенесення дати святкування на цей день підтримують понад чверть наших співгромадян. Варто також врахувати, наскільки суттєві зміни відбулися за цей час у свідомості українців, тож цьогорічне дослідження могло б суттєво відрізнятися.
Водночас у коментарі сайту Духовна велич Львова Митрополит Львівський і Сокальський ПЦУ Димитрій Рудюк зазначив, що важлива думка кожного, але насамперед тих, котрі живуть церковним життям, а не відвідують храм лише двічі на рік – на Різдво та Пасху. Він також сказав, що підтримує таке рішення, якщо люди хочуть, але в себе, у кафедральному соборі, запроваджувати новації не буде. Якщо буде такий запит, не заперечуватиме, проте наразі не чув його від жодної громади. 
Архиєпископ і митрополит Львівський УГКЦ Ігор Возьняк у своєму коментарі для цього ресурсу висловив думку, що правильною датою святкування є 25 грудня, хоча «то історія, в якій кожні можуть святкувати як хочуть», що це радше пробний варіант із очікуванням реакції вірних. Він також сказав, що багато греко-католиків сприйняли б таке рішення, але не всі, бо такий процес відразу легко не сприймається.
Отже, перший крок зроблений. Своїми думками про те, що він означає для християн України, якими можуть бути подальші кроки, яким має бути перехід і чому саме зараз він актуальний, із «Львівською Поштою» поділився релігієзнавець, історик, директор Релігійно-інформаційної служби України Тарас Антошевський:
«У Церкві важливі зміни майже ніколи не впроваджують революційним шляхом – так, щоб усе поламати і ввести щось цілком нове. А календарне питання важливе, бо стосується щоденного життя Церкви, воно не може бути вирішене різким кроком. 

Перший крок

 
 Тарас Антошевський  
Нещодавнє рішення Синоду ПЦУ є радше вивченням громадської думки
: скільки є охочих до переходу, де, в яких регіонах це можливо. Це не означає, що громади можуть перейти на новий календар. Мовиться про вивчення думки щодо того, аби Різдво, яке Церква святкує 25 грудня, припадало саме на цей день. Бо за всіма календарями – юліанським, новоюліанським, григоріанським – Різдво є саме 25 грудня. Та оскільки юліанський календар «запізнюється» на 13 днів, то наразі в нас Різдво припадає на 7 січня, а за неповні 80 років уже буде 8 січня. Тож мовиться про те, чи люди готові відмовлятися від того «помилкового» календаря і святкувати Різдво так, як це підказує здоровий глузд, святкувати у правді, святкувати разом із Церквою-матір’ю в Константинополі та, зрештою, з цілим світом.
Відповідно до рішення Синоду, громади на зборах або в якийсь інший спосіб мають ухвалити таке рішення, а відтак звернутися до свого правлячого єпископа по дозвіл звершувати святкове різдвяне богослужіння 25 грудня, у цей день вірні звільняються від посту, і далі триває різдвяний піст, а 7 січня Церква святкує як зазвичай. Це радше рішення солідарності – святкувати це велике свято разом з усім православним світом, адже нині дві третини православного світу живуть і богослужать за виправленим календарем. 
Це перший, може, і маленький, але дуже радикальний крок для всього українського православного і греко-католицького середовища. Варто зазначити, що це не перший випадок переходу українських Церков на новий календар, за останні два роки на нього перейшли великі протестантські Церкви. Але оскільки це перший реальний крок на цьому шляху однієї з найбільших Церков України, то це значне зрушення в цьому важливому питанні. Якщо вдасться зробити не тільки перший крок, а й піти далі, провести повноцінну календарну реформу, то це буде дуже великий поступ. Багато залежить від самої ПЦУ, наскільки вона готова до наступного кроку. І що більше громад зараз зголоситься, то швидше цей процес рухатиметься. Може бути й ініціатива священнослужителів різних конфесій або ж науково-богословських інституцій чи мирянських кіл. Або ж і Синоду УГКЦ, одна Церква вже ухвалила рішення – на черзі слово іншої. Можна створити спільну комісію. 

Рухатися разом

Більшість відгуків на це рішення є дуже позитивними. Що важливо, серед тих, що його підтримують, не тільки православні, а й греко-католики, представники інших Церков. 
Греко-католики раніше заговорили про це. Два роки тому в інтерв’ю Блаженніший Святослав сказав, що якби громади хотіли, то можуть звертатися. Піднялася велика хвиля, відразу був великий відгук, у різних областях люди сказали, що хочуть перейти на новий календар, почали тиснути на своїх священників, деякі громади почали звертатися. Тоді процес зупинили з огляду на те, що треба робити це разом із братами православними, щоб не було поділу в суспільстві. 
Для ПЦУ донедавна це питання було незручне, бо розходилося в тому, щоби більше православних московського патріархату приєдналися до ПЦУ, а багатьох календарне питання могло б зупинити, бо чимало людей ще переконані, що календар замалим – не основа церковної побудови. Окрім того, це могло б бути використане московською пропагандою: не раз звучало, що це шлях до нової унії, що приймають римський календар. Московська брехня, як завжди, побудована на невеличкій частці правди. А частка правди в тому, що цей календар об’єднує, і з Римом насамперед, а й з більшістю православних Церков світу, з українцями в діаспорі, які вже живуть за новоюліанським календарем. Це зближувало б вірян ПЦУ і УГКЦ, якби вони перейшли разом на новоюліанський календар, за яким живе Константинопольська Церква-матір. Зараз ПЦУ цим кроком дала сигнал, що готова рухатися вперед, і УГКЦ мала б зробити крок у відповідь. 

Чи готові люди

Не так важливо, чи вже цього року ми перейдемо на новий календар, як те, що треба пояснити людям, що саме має змінитися, що це не питання одної дати Різдва, а цілого календаря. Що річ не в тім, що тепер наше Різдво буде 25 грудня. Воно і є 25 грудня! Просто припадає на 7 січня нашого звичного календаря, яким користуємося в усіх сферах життя, окрім церковної, що воно просто «запізнюється» на 13 днів. Я вже не раз казав, що це як жити за старим дідовим годинником і не визнавати світовий час. Ми самі себе дуримо. 7 січня в нас Собор Івана Хрестителя, а не Різдво. І річ не в тім, що дідо-баба так святкували, тому й ми маємо так святкувати. Важливо також знати, що в багатьох прадід і прабаба святкували Різдво 6 січня, бо до 1900 року різниця становила 12 днів. І в багатьох пам’ятках, які згадують Святвечір, мовиться про 5 січня.
Не готові не так низи, як верхи. Владики часто стверджують, що народ переважно не готовий. А чи вони робили якесь соціологічне опитування, чи просто запитали свого оточення, яке пильнує, куди дивиться владика? Коли єпископи кажуть, що люди не хочуть, не готові, то не посилаються на жодні дані. Якщо ж узяти до уваги опитування в соцмережах, хоч вони й не дають реальної картини, а представляють думку проактивних людей, картина зовсім інша. Свого часу в нас було таке опитування, і 90 відсотків висловилися за те, щоби змінити календар. Бачив результати опитування серед православних на Рівненщині, яка не є аж така прогресивна чи радикальна в поглядах – типова, і там дві третини висловилися, що давно пора перейти на новий календар, чверть опитаних сказали, що звикли до старого, а частина відповіла, що ще не визначилася.
А якби організували опитування щодо того, чи давати пожертву на храм, то гадаю, що більш ніж половина сказали б, що не треба. Хотів би запитати владик, що тоді вони скажуть. Бо на те й є пастух, аби провадити овець, а не навпаки! Тому треба йти до людей, пояснювати. І їм, як єпископам, по апостольській лінії передане це служіння, і вони мають бути пастирями, які ведуть вірних. 
Навіть цього року кількість громад, які звернуться по дозвіл святкувати по-новому, ще не буде показовою, бо це буде відсоток тих, які насмілилися, тих громад, де є значна кількість вірян, які хочуть змін. А щоби побачити реальну цифру, треба провести повноцінне опитування в Церквах: і одній і другій.

Чому саме тепер

І саме тепер склалися дуже сприятливі умови, аби почати говорити про зміни в календарі. Звісно, це питання духовного життя, і політична аргументація тут не дуже доречна, але якщо до когось промовляє саме вона, то чом би й ні? Тоді поясніть людям фізичний, астрономічний аспект. Або моральний – чому ви кажете людям неправду, що в нас Різдво 7 січня? Аргумент не на часі – це ознака «совка». Не може бути такого, що почалася війна – і всі думки тільки про війну, цього психіка не витримає. На часі працювати, платити податки, їздити за правилами, а не як заманеться, на часі зараз багато речей, які ми не робимо, а треба було б. А як пояснити дітям, що ми живемо за одним календарем у всіх справах, а молимося за другим, живемо за двома стандартами? А якщо хто хоче жити в суспільному житті за одним календарем, а церковному за другим і це не спричиняє дискомфорту, то мені спричиняє: я не розумію, чому маю жити за подвійними стандартами, бо хтось хоче так жити. Найперше треба хотіти щось робити, а не казати, що люди не хочуть. Бо люди, як і пастирі, часто просто не хочуть нічого робити для змін на краще.
Окрім того, що б там не казали, політичний аспект має значення, адже цим календарем ми пов’язані з «русскім міром», з моспатріархатом, перебуваємо в одному часовому просторі. Колись у Галичині дотримання старого стилю теж було радше політичним, аніж духовним. Це було питання національної й релігійної ідентичності, бо була загроза полонізації й латинізації. Згадаймо, що були війни і за абетку. Віддавна цієї проблеми вже не існує. Ми не маємо причин жити за старим стилем.

Зміни задля поступу

Завжди потрібно щось змінювати, щоби був рух, був поступ. Приміром, якщо час до часу не робити вдома велике прибирання, то тільки витирання пороху нічого не вирішить – ми потонемо в бруді. Так, ремонт удома – це стрес, але деколи він украй необхідний, а тут можна обійтися великим прибиранням. 
Легко казати «люди не готові». Та люди не готові відмовлятися від корупції, від побутового хабарництва, від дуже багатьох речей, але це не означає, що ці речі добрі! Від совєцького союзу багатьом також було важко відмовитися, дехто донині називає гривні рублями, а вулиці так, як вони називалися до 1990 року. І що, ми маємо толерувати ті назви і ставитися нормально до тих, котрі називають гривні рублями? Річ не в тім, що вони так звикли, це радше злочинна звичка. Мовиться, звісно, не про покарання, але словесно тих людей треба приводити до тями. Курс долара змінюється, пальне дорожчає, діти виростають – є зміни, які ми мусимо прийняти, аби не втратити зв’язок із реальністю.
Стрес через новий календар не буде негативним, під його впливом можна переглянути чимало питань. Наприклад, коли ми фіксували переходи громад, то зауважили, що чимало храмів іменовані на честь Олександра Невського, якого в РПЦ вважають святим. А якщо подивитися на його життя, чи насправді він святий? Те ж саме стосовно почитання Казанської ікони Божої Матері. Та й у нашому календарі ще є багато описів свят, у яких можна помітити постсовєцькі впливи, проросійські оцінки історичних процесів і подій. Нам треба очищатися. Ми ще віримо в багато різної брехні. І навіть серед молоді можна почути чимало ідей атеїстичного характеру, оцінок певних історичних процесів, які походять з того часу. Тобто, окрім календаря, ми маємо багато проблем у гуманітарній сфері. І варто зауважити, що гуманітарна складова – це основа суспільства. Не економічна, не соціальна, а саме гуманітарна, бо це ідеологія, традиції, світогляд, на яких будується наше суспільство. 

Яким має бути перехід

Звісно, впровадження нового календаря не може починатися з Різдва, бо не можна серед року проводити реформу. Різдво – лиш одна з показових дат. І якщо проводити реформу, то вона мала б починатися 1 вересня. Неодноразово вже мовилося, що це час, коли нема великих свят, постів, коли можна перейти, не порушивши логіки літургійного року: святкуємо Успіння за старим календарем 28 серпня, а вже з 1 вересня переходимо на новий календар, входимо у новий індикт (церковний рік,«ЛП») і 8 вересня маємо перше велике свято – Різдво Богородиці. Кожен, хто має вдома церковний календар, може подивитися, коли буде те чи те свято, бо в ньому завжди є два стовпчики – за старим і за новим стилем, або відняти 13 днів. 
Ми не можемо орієнтуватися на Великдень, бо це інше питання. Всі православні святкують його в один день, бо новоюліанський календар обчислює дату Великодня за старою пасхалією, а григоріанський – за новою. Ми наразі далеко від світових інформаційних потоків щодо загальної реформи календаря, але між главами і богословами Церков тривають перемовини з приводу того, щоби всі християни святкували Пасху одного дня. Бо перед усіма нашими православними сусідами, які не під москвою і вже живуть за новоюліанським стилем, не стоїть питання дати святкування Різдва, а є запит, щоби разом із сусідами католиками святкувати Пасху.
Перехід має бути поступовим: хтось перейде швидше, хтось згодом. Якщо десь буде жорстка опозиція переходу, не можна змушувати людей до цього, щоби не відвернути. Не треба боятися, що хтось вважатиме за потрібне додержувати старого календаря. В діаспорі спершу сперечалися, сварилися, а тепер одні живуть за одним календарем, другі – за другим. Коли більшість житиме за новим, а меншість – за старим, то та меншість не буде ображена, адже всі послання не втратять актуальності. Але якщо більшість живе за старим і змушує інших практикувати цю помилку в календарі, не хоче дослухатися до здорового глузду, то ті, що хочуть змін, почуваються обділеними.
Дуже багато залежить від священника, як він налаштований, чи має авторитет, може повести за собою людей. Маємо досвід переходу на українську богослужбову мову. Чимало старших священників не дуже хотіли відходили від церковнослов’янської, а молоді використовували українську. І за кілька років всі богослужіння почали звершувати українською. І мені цікаво, чи сьогодні була б та кількість молоді в церкві, якби свого часу вона не перейшла на українську мову. 
Якщо священник добре працює, пояснює – люди йдуть за ним. Маємо чимало прикладів, коли молоді священники у парафіях стають лідерами громадської думки, допомагають будувати дороги, організовують дитячі табори, впроваджують соціальні ініціативи. Священники, що мають досвід творення живої парафії, а не формальної, можуть показати приклад і в питанні календаря. І владикам не треба боятися, що на території одної єпархії застосовуватимуть два стилі. Головне не треба жити по-старому – за старими методами, бо тоді парафія зменшуватиметься, а священник, який чинить спротив, кажучи, що люди не погодяться, вже не матиме людей. І навпаки, просування, обговорення та вирішення календарного питання сприятиме активізації громади, а при мудрій душпастирській політиці – і новій євангелізації, це не ділитиме, а єднатиме людей».
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8917 / 1.76MB / SQL:{query_count}