Обираємо розумом і серцем

Які професії будуть найбільш актуальними після нашої перемоги, які критерії найважливіші при виборі майбутнього фаху та якими будуть вимоги до фахівців

Війна вплинула на всіх і на все. Тож не дивно, що чимало цьогорічних випускників застановилися над тим, чи правильно вибрали свій майбутній фах. Дехто утвердився в своїй думці, а дехто ще розмірковує: можливо, я буду потрібнішим і зможу краще себе проявити в чомусь іншому. Наприклад, донька Наталі хотіла вступати на туризм, проте вирішила подаватися і на психологію, але ще не визначилася з пріоритетністю. Благо, що нинішні умови вступу дають таку змогу, адже на всі спеціальності іспити треба складати з тих самих предметів. Тож остаточне рішення дівчина відклала до часу, коли матиме результати тестування, бо ж іспити ті самі, проте коефіцієнт окремих предметів різний.
Зрештою, тим, що ще вагаються між кількома спеціальностями, психологи радять не так пройти тестування з профорієнтації, а як написати мотиваційний лист, навіть тим, що планують вступати на бюджет. Це допоможе розібратися в собі, дати відповіді на питання не тільки, чому я хочу здобути той чи той фах, які здібності я маю до нього, що допоможе мені реалізуватися, а й що дасть мені ця освіта та в який виш краще подаватися. 
Також вони радять щонайменше прагнути задовольнити амбіції батьків чи вступати туди, де більші шанси. Якщо ви ще не знайшли себе, не визначилися з тим, чим би хотіли займатися, краще взяти рік перепочинку і добре подумати, спробувати себе в чомусь, аніж витратити чотири-п’ять років на те, чим ви займатися не будете.
Звісно, передусім вибір має бути за тим, до чого лежить душа і до чого є здібності, однак зважати треба й на те, які професії будуть актуальними. 
Експерти прогнозують, що після перемоги найбільший попит буде на фахівців з відбудови нашої країни, української економіки, на військових, психологів та лікарів. 
«Львівська Пошта» довідалася, які професії будуть найбільш актуальними і затребуваними після нашої перемоги, які критерії найважливіші при їх виборі та якими будуть вимоги до фахівців.

Віктор Гальчинський,
експерт у сфері економіки та фінансів:
– Однозначно після перемоги нам потрібно буде відбудовувати країну, і ми будемо не відновлювати, а будувати абсолютно нове, за сучасними технологіями. Це вже не буде повторення інфраструктури радянських часів. Тому дуже на часі будуть усі будівельні спеціальності, передусім робітничі. На них ще до повномасштабної війни був великий попит, бо популярними були постіндустріальні професії, як-от ІТ, управління, забезпечення. Але насправді інфраструктура повинна на комусь і на чомусь триматися. Потрібно мати на увазі, що Україні буде потрібна потужна промисловість. А це робочі місця, технічні й інженерні спеціальності практично в усіх сферах, бо більш ніж 50 відсотків виробничої промислової інфраструктури зруйновано, і нам потрібно її відбудовувати. Буде великий попит і на транспортні спеціальності. Нині ми значною мірою тримаємося завдяки залізниці, самовідданій праці цих людей. Певен, що після перемоги там буде працювати ще цікавіше, ще надійніше. Нам варто переосмислити підхід до цих спеціальностей, бо дотепер вони незаслужено перебували на другому плані. 
Була поширена думка, що Україна стала постіндустріальною, що їй потрібні здебільшого менеджери, економісти, юристи, креативний клас. Звісно, й вони потрібні, але в цьому сегменті зможуть працювати лише найкращі, відсотків 30, а решта буде змушена змінити фах. Звісно, збережеться попит і на інформаційні технології, однак їх профілюватимуть як управління цією інфраструктурою, як його складову. 
Передбачаю великий попит на військові спеціальності. Вже всі зрозуміли, що війна закінчиться, ми переможемо, що нам буде потрібна сильна армія, сильна військова інфраструктура, яка на неї працюватиме. І тут місця вистачить усім: і інженерам, і ІТ-фахівцям, і винахідникам. Треба буде удосконалювати ті унікальні зразки нашого озброєння, винаходити нові. Ми не маємо права «відпускати» цю тему – державне оборонне замовлення має бути завжди великим. 
Дуже багато країн готують фонди для відновлення, відбудови України. Частину з них використають уже зараз для підтримки інфраструктури, але після перемоги, коли не тільки ми, а й увесь світ упевниться, що настав мир, сюди зайде дуже багато коштів, і їх треба буде освоювати грамотно, чесно, прозоро. Для їх обслуговування будуть потрібні фінансисти, аудитори, ті люди, які не тільки пропускатимуть кошти, а й контролюватимуть їх, вестимуть звітність. Звісно, для тих спеціальностей необхідне знання щонайменше англійської, а краще кількох західних іноземних мов. 
Дуже важливо розуміти, що краще мати не одну спеціальність, бо життя і ринок праці змінюватимуться, і ті, що здобули додаткові знання, наприклад опанували першу технічну спеціальність, а другу гуманітарну, матимуть значну перевагу над іншими. Виникатимуть нові спеціальності, які поєднуватимуть різні галузі. Наприклад, інженерові знадобиться серйозне знання інформаційних технологій, а програмісту треба буде не тільки вміти написати код, а й розуміти, як працює та чи та установка. На таких універсальних людей, які не боятимуться виходити за межі свого вузького фаху, буде великий попит.
Гуманітарний напрям теж нікуди не зникне. Так само будуть потрібні фахівці з туризму, працюватиме культурна індустрія, індустрія розваг. Нам знадобиться більше свого культурного продукту. На щастя, ми вже вийшли з того російського інформаційно-культурного простору, який перестав домінувати ще з 2014 року, але ще мав досить сильний вплив. Відхід від Москви показав, що в нас є багато креативних людей, здатних генерувати класний продукт, які за створення належних умов, маю на увазі коректний розподіл винагород, належний захист авторських прав, зможуть досить добре заробляти.
Нам вдалося переосмислити ставлення до медицини під час пандемії і тих викликів, які принесла війна. Наша медицина отримала й отримує шалений досвід у бойових умовах. Після перемоги, очевидно, матеріалізуються давні мрії про медичний туризм: наша галузь охорони здоров’я зможе надавати допомогу не тільки нашим громадянам, а й усім охочим з-за кордону, адже в деяких моментах компетенції наших лікарів сильніші, кращі, а після набутого досвіду будуть ще кращі. Наші лікарі вже сьогодні роблять неможливе, і наша медицина після перемоги вийде на зовсім новий рівень. 
Освіта теж потребуватиме людей, але тут першочерговим є перегляд стандартів і побудова такої школи, яка не тільки давала б актуальні знання як школярам, так і студентам, а й заохочувала їх самостійно вчитися, шукати інформацію і повсякчас вдосконалюватися, розвиватися. І ті освітяни, які будуть здатні робити це, будуть затребувані і належним чином винагороджуватимуться. 
Тож якщо стоїть питання вибору майбутньої професії, то найкраще слухати себе, випробовувати себе, зрозуміти, до чого є найбільша схильність, поставити собі питання, де я буду найкращим. Бо насправді хороші фахівці потрібні будуть усюди. Але місця гуманітарного профілю, менеджерські місця здобуватимуть найкращі, найкомпетентніші. Для того, щоб досягти вершин у справі, потрібно, щоби твоя робота не тільки відповідала твоїм здібностям, а й приносила задоволення. 
Не обов’язково відразу після школи вступати до вишу. З робітничої професії можна вирости у хорошого інженера, хорошого керівника процесу, наприклад будівельної чи експлуатаційної сфери. Тому можна спробувати себе, зрозуміти, до чого більше лежить душа, які знання потрібні, а тоді вступити до вишу і здобути спеціальність інженера або управлінця. 
Готовність постійно вчитися, креативність, амбітність, володіння іноземними мовами, постійне самовдосконалення – ось якості, які передусім потрібні людині, котра хоче бути успішною незалежно від того, чи їй 18 років, чи 57.

Олег Паска,
директор департаменту освіти і науки Львівської обласної військової адміністрації:
– Передусім важливо обрати ту професію, яка подобається. Якщо людина обере фах, який не любить, не зможе ефективно працювати, не отримає задоволення і не принесе країні, людям тієї користі, яку могла б принести. Тому, обираючи майбутню професію, найменше треба зважати на кон’юнктуру та побажання друзів чи родичів. Варто обирати те, що тобі до душі, де ти відчуваєш, що принесеш найбільшу користь і де тобі буде приємно працювати. Комусь подобається лікувати людей, а комусь малювати, комусь будувати, а хтось би хотів навчати дітей у школі. Ринок освітніх послуг пропонує широкий вибір професій. Достатньо зайти на сайти закладів вищої освіти чи закладів нашого департаменту і можна знайти те, що найкраще відповідає вподобанням. 
Мені запам’яталася відповідь одного з учнів-переможців міжнародних конкурсів на запитання про те, що його дивує в дорослих. Він сказав, що найбільше в дорослих його дивує те, коли вони намагаються займатися справами, яких не знають і не люблять. Тож якщо дитина має потяг до якоїсь справи, має здібності до певних предметів, то треба йти за цим покликом. Зрештою, і в закладах освіти є профорієнтація, зі старшокласниками в цьому напрямі працюють шкільні психологи. Та й в інтернеті є дуже багато тестів, результати яких допоможуть визначити, які професії будуть найвідповіднішими тій чи тій людині. 
Звісно, після війни найбільше будуть потрібні професії інженерного спрямування, архітектори, всі професії, пов’язані з будівництвом, з відбудовою промисловості, з транспортною мережею. Увесь цей комплекс професій буде дуже затребуваним. Зараз на наших очах народжується нова професія, яку через рік, а можливо, і швидше вдасться внести в класифікатор і розпочати підготовку спеціалістів, – керування дронами. Можливо, уже з вересня в одному з наших закладів профтехосвіти почнемо навчати цієї спеціальності. Це дуже на часі. Люди з такою кваліфікацією та навичками будуть дуже потрібні і в сільському господарстві, і в геодезії, і в картографії. Знайдеться, напевно, застосування і в багатьох інших галузях.
Ринок праці змінюється дуже швидко: професії, які нині є популярними, через п’ять-десять років можуть виявитися менш потрібними, натомість з’являються нові. Ми перейшли в такий стан суспільства, коли треба бути готовим вчитися постійно. 
Водночас професія вчителя є й надалі буде важливою. І мені хотілося б, щоби суспільство усвідомлювало її значущість. Повага до вчителя в суспільстві напряму пов’язана з результатами навчання дітей. І річ не так у зарплаті вчителя, як у повазі та увазі, які суспільство приділяє цій професії. Якщо батьки поважають учителя, якщо діти поважають учителя, то дослухаються до його порад, бачать у ньому друга і порадника. Він може застосувати весь педагогічний інструментарій. Серед рис і якостей, потрібних учителеві, я б назвав насамперед любов до вибраної роботи, а також прагнення до спілкування з дітьми і готовність працювати над собою. Хоча ця остання риса потрібна, напевне, в усіх професіях. Учительський фах вимагає величезних затрат енергії, емоцій. Діти люблять, коли вчитель щирий, працьовитий і є для них прикладом. Тому людина, яка не любить цієї роботи, по-перше, не буде щаслива, по-друге –тільки шкодитиме і дітям, і собі. Водночас саме від учителя значною мірою залежить, яким буде наше суспільство завтра, яким буде майбутнє нашої країни.

Олександр Поронюк,
полковник запасу:
– Сьогодні, попри ту драму, яку зараз переживає наше суспільство, ми бачимо, що Україна має дуже багато висококваліфікованих офіцерських кадрів – від лейтенантів до генералів, і в багатьох моментах весь світ подивляє і захоплюється тим, наскільки професійно українські військові виконують свій обов’язок. Безперечно, перемога буде за нами, безперечно, ми матимемо вільну і незалежну державу, як і те, що має бути належне ставлення Української держави до її захисників. 
Вважаю, що професія військового буде актуальною і шанованою дуже й дуже тривалий час, можливо, до того часу поки існуватиме саме поняття держави. Ми чудово розуміємо, що Україна, маючи таких агресивних північних сусідів, змушена перейняти досвід Ізраїлю, який воює вже понад пів століття. Знаємо, що в Державі Ізраїль військову службу проходять і хлопці, і дівчата – строкову, контрактну, багато з них стають резервістами, дехто офіцерами, а відтак політичними діячами і прославляють свою країну на весь світ. Те саме, як на мене, чекає наших хлопців і дівчат, які вирішать поєднати свою долю з армією. 
Я завжди кажу, що офіцери – це ще й кризові менеджери, здатні вирішувати надскладні завдання: військовий медик у польових умовах має врятувати і зберегти життя військовому та подбати, щоби він якнайшвидше повернувся в стрій; військовий автомобіліст повинен навіть під вогнем доправити особовий склад, вантажі, боєприпаси, зброю. Подивіться, що наші пілоти творили і творять в нашому небі для того, щоби ми спокійно могли жити на цій землі. Є й інші спеціальності. Армія – це держава в державі. У нас свої навчальні заклади, медичні установи, тилові бази, логістика, склади зброї та боєприпасів, полігони, на яких навчають людей захищати зі зброєю в руках Українську державу. Тож чи не кожен, хто має найголовніше – бажання, відповідну фізичну підготовку, може знайти для себе ту чи ту спеціальність і у військовій сфері. Окрім того, її дуже легко пристосувати до життя в мирному середовищі.
У моєму розумінні головною якістю військового, без жодного пафосу, є воля до перемоги, у найбільш кризовій, важкій ситуації він має знайти вихід. Людина, яка вирішила вступати до військового вишу, повинна усвідомлювати, що вона вже не належить собі, а державі. Держава ж має належно оцінити її ратну працю. Лідерські якості повинні бути дуже розвинуті. Зрештою, я переконаний, що людина, яка потрапляє у військове середовище до своїх однолітків, обов’язково ці якості розвине. А ще потрібні розум, кмітливість, логічне мислення, бажання вчитися, освоювати нове і, звісно, потрібно бути фізично розвинутим. Для цього є багато можливостей. Переконаний, що військовій освіті Українська держава приділятиме дуже велику увагу.
Передусім, гадаю, цінуватимуть військові спеціальності, пов’язані з високоточними науками, новітніми технологіями. Окрім власне військових спеціальностей, будуть потрібні ІТ-фахівці, метрологи, інженери, будівельники, бо все це спрямоване на захист України, її державних інтересів. 
Зокрема, в нашій Національній академії сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного готують дуже багато фахівців для підрозділів сухопутних військ та інших видів і родів збройних сил, як також інших військових формувань. Дуже багато випускників цього вишу представлені у всіх сферах національної безпеки держави. Є в академії й Інститут морально-психологічного забезпечення. Тож не тільки люди математичного складу розуму можуть знайти себе в армії – люди гуманітарного профілю теж украй потрібні для військового середовища. Вважаю, що однією з найзатребуваніших в армії спеціальностей будуть психологи, культурологи. Також потребує людей інформаційний фронт. Фахівців такого напрямку готують передусім у Військовому інституті КНУ ім. Тараса Шевченка. Тут можна вивчитися на військового перекладача, політолога, журналіста, психолога, здобути інші спеціальності. 
Певен, що за будь-яких обставин, ситуацій професія військового в Україні була, є і буде шанованою, затребуваною, особливо зважаючи на те, що маємо такого дикого і загребущого сусіда.

Ксенія Клим,
журналістка, волонтерка, заступниця директора Музею Гідності:
– Як на мене, навіть якщо війна закінчиться вже завтра, найперше ми повинні навчитися жити як країна, яка постійно мусить себе захищати. Тож передусім актуальними будуть професії, пов’язані з військом: офіцери і воїни різних родів і напрямків, військові медики, військові інженери, а також професії військової інфраструктури, тобто ті люди, які даватимуть нашій армії змогу повноцінно функціонувати і розвиватися: від винахідників та ІТ-фахівців до слюсарів і механіків.
Друге – нам потрібно відбудовувати країну. Тож потрібні будуть архітектори, дизайнери середовища, будівельники різних спеціальностей. Роботи в нас буде дуже багато. Нам багато чого треба відбудувати, навіть збудувати наново цілі міста. Ми реально будуватимемо зовсім нову країну. Тож усі професії, пов’язані з будівництвом як житлових будинків, так і промислових, освітніх чи культурних об’єктів, доріг, мостів, будуть дуже актуальними. 
Як би не було боляче таке говорити, ця війна дає нам поштовх для розвитку всіх галузей. І не тільки економіки чи армії, а й сільського господарства, медицини, юриспруденції, освіти, культури… Всюди нам треба буде дуже багато абсолютно нових за усвідомленням своєї місії та покликання людей. Ми думали, що Майдан, Революція Гідності стане точкою неповернення, а це був лише початок тої страшної жертви, яку маємо заплатити за те, що жили не зовсім правильно: не хотіли змінюватися, не хотіли жити по-чесному. Ця війна – наш шанс залишити в минулому ту стару пострадянську Україну зі всіма її вадами й недосконалостями. А щоби побудувати нову омріяну Україну, нам потрібні будуть люди в усіх сферах – вмотивовані, чесні, відповідальні, зі знанням іноземних мов та своєї історії, з доброю фаховою освітою. 
Щодо журналістики, на яку торік був шалений попит, то, як на мене, ця професія має змінитися, адже нерідко спостерігаємо, що вона значною мірою стає прислугою влади чи тих, що її фінансують. Хоча, попри все, мене дуже тішить, що в Україні є незалежна і прогресивна журналістика. Зараз ми маємо шанс переродитися, переосмислити цю професію. Але зробити це обережно, людяно, усвідомлюючи, що словом можна зцілити, а можна й скалічити. Мусимо не тільки подавати факти, розповідати, що відбулася та чи та подія, а й те, які наслідки вона матиме через день, два, тиждень, рік. Має бути більше відповідальності, бо від нашого фаху значною мірою залежить те, що в головах людей. І питання, що я хочу нести людям, має бути першим серед інших для тих, що хочуть обрати цей фах. 
Можливо, це моє трохи утопічне бачення, але керуватися при виборі майбутнього фаху потрібно передусім не тим, що я отримаю, а що зможу дати. Тобто не скільки я буду заробляти, не наскільки мені буде комфортно жити, а що я зможу дати своїй країні на цьому місці, чим я можу допомогти їй стати найкращою, де зможу принести найбільшу користь, де буду найефективнішим. А найкращою, наефективнішою людина може бути лише в тому, що любить, чим бажає займатися, до чого має здібності. Тому цей трикутник – «треба», яке в основі має «можу» і «хочу» – дасть найкращий результат. Тоді людина матиме і гідне життя, і достойну зарплату. Однак переконана, що не гроші роблять людей щасливими, а результат їхньої праці, усвідомлення, що я роблю щось важливе і потрібне, а гроші – то похідне. Тому не вони мають бути аргументом, тим паче вирішальним, при виборі майбутнього фаху, а те, чи почуваєшся ти в ньому щасливим.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8015 / 1.75MB / SQL:{query_count}