Путівник дорогами життя

Блаженніший Святослав, глава УГКЦ, проголосив Катехизм для молоді «Ми йдемо з Христом»

У понеділок, 28 червня, глава УГКЦ Блаженніший Святослав проголосив у Львові Катехизм для молоді «Ми йдемо з Христом». Його написання Блаженніший ініціював майже відразу після проголошення 10 років тому так званого великого Катехизму УГКЦ «Христос – наша Пасха», а процесу 8-річної праці над ним передував етап слухання молоді. Він відбувався через серію зустрічей з молодими людьми, що переросла в окремий спосіб комунікації, який глава УГКЦ називає «Мудра молодь запитує». Майже тисяча отриманих запитань стала «стартовим матеріалом» для молодіжного Катехизму.
Зі слів глави УГКЦ, створення Катехизму для молоді стало ще більшим викликом, аніж написання великого Катехизму, адже це не підручник з богослов’я, не якийсь тимчасовий текст. Це ісповідь віри Церкви, і його автором є Церква. Постало питання, як донести до молоді цю ісповідь, як промовити зрозумілою для неї мовою. Над вирішенням цього завдання працювало дві церковні комісії – катехитична і молодіжна. Катехитична комісія дбала, щоб Катехизм передав цілісну віру Церкви, а молодіжна – щоб він був сучасним, справді молодіжним.
Крім того, Блаженніший звернув увагу на назву, яка містить велике послання: «Перше слово Катехизму – «ми», не «я», «ти», «він», «вона», а «ми» як Божий народ і Христова Церква, йдемо – не «спимо», не «сидимо», а рухаємося вперед разом із Христом, тобто ми самі. Якщо молода людина зуміє розпочати свій життєвий шлях і усвідомить, що вона не самотня, а є членом спільноти, складає глобальне і вселенське «ми», що серед усіх трагедій, катаклізмів, страхів ми йдемо за руку із самим Богом, то її подорож буде цілком інакшою. Вона зрозуміє, що дорогу варто пройти, а життя прожити». Йому дуже імпонує, що назви розділів «Ми віримо», «Ми надіємося», «Ми любимо» теж зберігають цю динаміку.
Сам текст розпочинається з розповіді про мандрівку до Емауса і побудований як мандрівка-проща молодих людей з отцем-духівником через чотири найбільші святині. Ця мандрівка дає змогу відкрити ідентичність УГКЦ, а також містить у собі глибокий символізм: Божа Премудрість – Софія провадить молодих людей від глибини Київської традиції через свідчення ісповідництва віри та вірності їй (собор святого Юра), відкриваючи її сучасну глобальність і присутність серед «в розсіянні сущих» українців (Софія Римська) до життя вічного (Патріарший собор Воскресіння Христового).
Її учасниками є дуже різні молоді люди, яких об’єднує пошук відповідей на життєві питання. Христина зі Львова здійснює прощу в кріслі-візку. Вона живе з мамою, бо батько покинув їх, коли довідався про діагноз новонародженої донечки. Мартин із Канади – студент університету, якого хвилюють питання сенсу життя, любові та дружби. Дарина з Бразилії відчуває поклик до чернечого життя, але не знає, як про це поговорити з батьками. Сергій із Луганська захоплюється спортом і замислюється над кар’єрою військового, він лише нещодавно, випадково опинившись у храмі, згадав, що був охрещений. Марічка разом із мамою-заробітчанкою живе в Італії, цікавиться суспільними науками і важко переживає розлуку між батьками. Дмитро з Караганди недавно втратив маму, йому болить, чому Бог забрав її… Укладачі кажуть, що ці образи є не так вигаданими, як збірними. Вони дуже цілісні, саме в їхні вуста автори вклали питання, які ставила українська молодь. До речі, довелося чимало помізкувати, аби ці питання були органічними для того чи того героя.
У цій мандрівці їх супроводжує отець Андрій. Як пояснив один із «отців» Катехизму отець Мирон Бендик, в його імені теж символізм – сучасний апостол Андрій Первозваний, який нині продовжує свою апостольську працю, терпляче роз’яснює і передає скарб віри. «До честі отця Андрія, він не бавився в дуже мудрого, давав відповіді й на часом наївні питання, пропонував шукати їх самим. Добра відповідь потребує часу і дозрівання», – зазначив він.
Ще одним викликом для авторів було написати просто, але не по-простацьки. Не применшити простотою викладу глибини змісту і цінності пропонованого скарбу, каже отець Іван Гаваньо. На його думку, правильно поставити запитання часом важливіше, аніж дати ґрунтовну відповідь. Загалом усі питання можна поділити на три групи: наївні – природні для ще не сформованої молодої людини, що допомагають шукати відповідей; критичні і навіть скептичні – допомагають долати сумніви; питання-ствердження – мають на меті утвердити в пізнанні, сформувати переконання. Водночас автори уникали протиставлення і суперечок, наприклад, між релігією і наукою, а наголошували на взаємному їх доповненні. Поняття особи і свободи є головним мотивом першої, віровчительної, частини, яка завжди є найважчою: ти вільна особистість, покликана до пізнання і свободи, а наша віра виключає будь-який примус і тиск. Тож треба було уникати коротких безапеляційних відповідей, а запрошувати «на глибину», до творчого пізнання.
Варто також зазначити, що, окрім загальної канви прощі-мандрівки, запитань-відповідей, кожен розділ містить на полях цитати зі Святого Письма, з літургійних творів, з творів Отців Церкви та посилання на великий Катехизм. Сама книжка щедро ілюстрована, окрім простеньких зарисовок з «перебігу» прощі. В ній уміщені понад 200 ілюстрацій, серед яких як давні фрески та ікони, так і роботи теперішніх іконописців, архівні й сучасні фотографії. Чимало ікон мають коротке пояснення своєї символіки та глибинного змісту, часто незрозумілого сучасній людині. А фотографії підкреслюють реальність і близькість того, про що мовиться: наші блаженні мученики та ісповідники – не якісь міфічні й далекі люди, а реальні, зафіксовані фотокамерою – «а ось цих, людей, що на фото, я знаю, в цій церкві я був…» Завдяки цьому, як зазначив отець Андрій Зелінський, абсолютне стає дуже історичним і конкретним, ми відчуваємо себе учасниками історії Спасіння, яка відбувається тут і тепер.
фото press.ugcc
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.2478 / 4.02MB / SQL:{query_count}