«Піст – це час перезавантаження»

Владика Володимир Груца, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ, – про виклики сьогодення, Великий піст, молитву та прощення

Християни східного обряду ввійшли у Великий піст – час, коли ми застановляємося над питаннями, чи так я живу, чи на добрій я дорозі, чи роблю все, аби рухатися нею вперед. Однак нерідко піст залишається для нас традицією, звичаєм, нагодою очистити свій організм, схуднути… Що таке Великий піст? Від чого постимо і задля чого? Як маємо його прожити? У чому він може нам допомогти? Про це та інше розпитуємо єпископа-помічника Львівської архиєпархії УГКЦ владику Володимира Груцу.
Ми вже рік живемо у карантині. Чого це нас навчило? «Це нас обмежило в споживацтві, навчило простоти, невибагливості. Нещодавно я приймав відвідувачів із Західної Європи, то вони розповідали, що в нас обмеження значно менші, що в них тільки продуктові магазини відчинені. Питаю: «А якщо є потреба штани купити?» Чую у відповідь: «Та я вже стільки разів їх зашивав, бо просто нема можливості придбати нові». Це показує, що можна жити значно простіше, ніж ми звикли. Не мовиться тільки про споживацтво. Карантин нас трохи замкнув у родинах, вдома і допоміг бути собою. Бо людина завжди готова кудись бігти, наче втікає від себе, а коли все зачинене, мусить витримати себе, – каже владика. – Також це навчило нас, що не все можемо планувати, контролювати. Не знаємо, що буде завтра, що буде через тиждень. Ми, як християни, завжди маємо бути готові до вічності, але останнім часом бачимо, скільки є повідомлень, що відійшла та чи та людина. І це нас насторожує. Це нас не повинно лякати, але має мотивувати бути готовими до цього».

Про виклики сьогодення

– Які виклики, на вашу думку, нині найактуальніші для християн і які з них може допомогти подолати піст, в який спосіб?
– Суспільство має прагнення миру, і не тільки в Україні, де зараз війна. Це глобальне питання. Бачимо, в якій напрузі живе цілий світ. Але це прагнення стосується не тільки суспільства загалом, а й окремих людей. Бо якщо хтось живе в злобі, це означає, що в нього є брак Божої любові. І якщо людина якось нав’язує контакт із Богом, з Його любов’ю, то вона цю любов випромінює в світі. Тоді також настає мир. А піст якраз допомагає нав’язати цей контакт із Богом.
– Чи знайшла Церква спосіб служити в нових обставинах?
– Ця пандемія навчила нас індивідуального душпастирства, бо коли не можна прийти до церкви в неділю, людина шукає можливості прийти туди серед тижня. Важливо, щоб і в будні вона зустріла в храмі священника, який там чергує, чекає на неї, щоб мала змогу висповідатися, про щось запитати, порозмовляти.
І, звичайно, викликом часу є служіння наших медичних капеланів. Вони йдуть до хворих, до наших медиків, щоби підтримати їх у важкі хвилини.
Піст – це не дієтичний ритуал. Піст має іншу мету: це час очищення своєї душі і час покаяння
– Бути християнином – що це означає сьогодні? Якими є вимоги часу?
– Мати свідоцтво про хрещення і бути християнином – це те саме, що хмара і море. Хмара – це теж вода, але там нема життя. А в морі, хоч воно й солоне, вирує життя. Це і є буття християнином. А щодо вимог часу, то тут нічого нового: Христос вчора, нині і завтра той самий, і християнин покликаний свідчити свою віру в Нього. У перші століття християни не раз давали це свідчення через мучеництво. Нині, зокрема на Україні, немає потреби кровопролиття за віру, але є потреба свідчення. Це означає мати силу опиратися течії суспільства, мати свою позицію, свою думку. Не завжди варто йти за натовпом, бо це може бути похоронна процесія. Важливо бути в єдності з Богом, зі своїм сумлінням, і то не лише в неділю. Бо легко бути християнином у неділю: пішов до церкви, з’їв добрий обід.. . Важливо впродовж тижня бути ним – на місці праці, на місці навчання.

Про піст

– Владико, зараз ми перебуваємо в часі Великого посту. А для чого взагалі ми постимо?
– Людина завжди потребує приготуватися до чогось значного. І в кожній релігії, не лише в християнстві, є такий особливий час інтенсивнішого духовного життя. У нас, християн, це наші свята і час приготування до них, особливо до свята Великодня. Знаємо, що до свят треба прибрати хату і коло хати, побілити дерева, помити вікна, наготувати всяких наїдків. Але є ще й душа. І через піст ми готуємо свою душу, зокрема через Великий піст, до Світлого празника Воскресіння Христового.
– Ви зростали в родині, яка належала до підпільної Церкви. Яким вам запам’ятався піст?
– Скажу щиро, найперше питання було: що варити їсти? Також дуже заохочувалося не слухати музику, не вмикати телевізор, хіба новини послухати. Хоча в ті часи не дуже-то й було що дивитися – два державні канали. Тоді ніхто дуже не пояснював, для чого це, просто ми знали, що того чи того не треба робити. Тоді храми були закриті, не було можливості богослужінь, але дуже важливим елементом тоді була Хресна дорога. Збиралися в сім’ях, у родинах десь у когось в селі. Тоді Святе Письмо було великою рідкістю, але люди мали переписані роздуми Хресної дороги. І тоді, в часі підпілля, то була дуже важлива молитва.
– Нині питання, що варити, не менш актуальне. Чи були якісь особливі страви у вашій родині?
– Тоді люди мали піст майже цілий рік, бо як вигодовували свиню, то до Різдва чи до Великодня. Тож м’ясо було на свята, а на щодень використовували смалець. А вже як заходив піст, то переходили на олію. Тож олія була важливим «атрибутом», решта – картопля варена, смажена, печена, салат із капусти, тобто все те, що люди мали в своїх підвалах і коморах. Узвар варили.
Уже перебуваючи в Австрії, я відкрив для себе, яким скарбом є пісні страви. І ми також маємо дуже багато здорових пісних страв, які, однак, потребують трохи часу, щоб їх приготувати. Значно легше піти, щось готове заморожене купити чи щось придбати на вулиці й тим перекусити. Але часом варто спробувати чогось справді смачного і здорового, пригадати, що готувала мама чи бабуня.
– Чим є піст для вас сьогодні?
– Сьогодні для мене піст є часом перезавантаження, це черпання енергії для душі й тіла. Він має різні аспекти і конкретні постанови, але оце перезавантаження є метою і сенсом.
– «Не будьте сумними, коли постите», – сказано в Євангелії. Що це означає?
– Можна постити напоказ, мовляв, дивіться, який я серйозний, не рухайте мене, бо я пощу. Чи батьки кажуть дітям: «Не чіпайте нас, бо ми постимо, маємо бути в тиші». Але не для цього є піст. Піст, якщо це навернення на добру дорогу життя, приносить радість. Коли Ісус навернув Закхея, то вони відразу пішли до нього додому і мали там трапезу, раділи, бо людина змінилася. Тому під час посту має панувати радість переміни, а не смуток заглиблення в піст.
– Як пояснити дітям, що таке піст, як відкрити красу посту?
– Замало пояснювати дітям, що таке піст, треба самому його практикувати, щоби діти це бачили, щоби були учасниками посту своєї сім’ї. Замало сказати дитині «зараз піст, тому цього не роби, а того не їж», а самим у той час телевізор дивитися. Дуже важливо разом із дітьми молитися, брати участь у практиках посту, а ще важливіше з дітьми і за дітей молитися, розповідати їм про Бога, і не тільки в часі посту. Бо якщо ми на певному етапі не будемо дітям говорити про Бога, тоді треба буде решту життя говорити Богові про своїх дітей – ходити молитися, бо моя дитина заблукала в житті. Адже діти копіюють старших, скільки б ми їм не торочили свої науки. Навіть якщо дитині докладно пояснити все про молитву, але вона не бачитиме, як увечері моляться її батьки, то може помолитися раз-другий, а далі закине. А якщо всі вдома стають до молитви, то й вона з ними, якщо всі постять, то й дитина буде.

Про потребу навернення

– Які виміри посту, окрім суто кулінарного?
– Піст – це не дієтичний ритуал. Знаємо, що в Європі дуже багато так званих пісних курортів, де люди лікуються або намагаються схуднути. Маємо сьогодні таку тенденцію, що люди викидають великі гроші, аби їм призначили ту чи ту дієту для схуднення. Це нині в тренді. Але піст має іншу мету: це час очищення своєї душі і час покаяння. А що означає покаяння? Це зміна нашого життєвого напрямку або його вдосконалення. Замало бути на добрій дорозі, треба ще нею йти вперед. А якщо ми не на добрій дорозі, то маємо це усвідомити і змінити свій стиль думання, а не лише пригадати, що комусь щось поганого не зробили.
Можливо, на час посту нам вдасться відкласти свої гаджети і вибрати собі за співрозмовника Господа Бога?
Піст – це інтенсивніше духовне життя, бо молитва є зустріччю з Богом. У нас замало літургійної катехизи, яка відкрила б нам глибину тих богослужінь, які маємо в цей час. Наприклад, як навіть прийдемо на канон Андрея Критського в перший тиждень посту – гарно співає хор, всі б’ють поклони. Але чи розуміємо ми ті тексти, особливо якщо співають старослов’янською? А це велика глибина. Варто навіть взяти собі ті тексти перед очі і стежити, вдумуватися в них, осягнути мету посту, якою є навернення, переміна чи, як я вже казав, перезавантаження нашого стилю думання, удосконалення життєвого напрямку.
– Що ще допоможе нам здійснити це перезавантаження?
– Потрібно застановитися, що заважає нам бути на доброму шляху. Якщо я цілий день сиджу в гаджетах і соцмережах, то я ні на кого не матиму часу, зокрема й на Бога. Можливо, варто відкласти це заняття і сказати: «Боже, ти зараз є головним адресатом мого спілкування».
Окрім того, ми маємо ще й творити добрі діла, тобто милостиню. Милостиня – це не означає, що я маю дати щось матеріальне, бо й можу сам не мати цього. Але людина настільки обдарована, що вона завжди може щось подарувати – трошки уваги, часу, відвідати немічного чи зателефонувати хворій людині, самотній людині. Це також піст – поділитися чимось. А коли ми ділимося чимось, то отримуємо набагато більше.
Звичайно, маємо на піст і якісь особисті постанови. Це дуже важливо, але найважливіша порада на Великий піст – не брати собі якоїсь мегамасштабної постанови, не брати тих постанов забагато. Краще щось одне невелике виконати, бо інакше зазнаємо розчарування.
– Що порадите робити, аби цей Великий піст справді допоміг нам стати кращими?
– Звичайно, нині багато чого зав’язано на інтернеті. Для когось це звичний інструмент праці. Там також є дуже багато гарних пропозицій, у тому числі духовних: богослужінь, текстів. Я досліджував етимологію слова «інтернет». Це не тільки глобальна всесвітня мережа чи система мереж, а й спілкування з кимось, як-от між двома особами. Часто ми маємо багато поверхового спілкування, наприклад у соцмережах, і воно нам забирає години. Можливо, на час посту нам вдасться відкласти свої гаджети і вибрати собі за співрозмовника Господа Бога?

Про заборони та обмеження

– Від чого варто постити і задля чого? Чи можна слухати музику?
– Старше покоління більше звикло до певної форми «так не можна, бо є такий припис». А сучасна людина хоче знати, задля чого вона має постити. Як я вже казав, задля того, що має трохи вдосконалити свою життєву дорогу, має у чомусь змінитися на краще. А музика сама собою не є ані добра, ані погана. Вона може бути дуже різна, може бути й духовна. І якщо музика нас вдосконалює, то чому б ні? Важливо, щоби піст не став таким собі формалізмом. Піст у жодному разі не є виконанням приписів. Приписи повинні нам слугувати і товаришувати в дорозі посту, допомагати осягнути його мету, а не робити щось, бо «так треба».
– Якими сьогодні є вимоги до посту? Чи це радше особисті обмеження?
– Церква заохочує нас до особистих зобов’язань, але й встановлює певні приписи, які мають нам у цьому допомогти. Навіть якщо мовиться про відмову від м’яса, то на це є кілька пояснень. Кажуть, що м’ясо, певні жири на якийсь час послаблюють людський організм, і тоді він не в стані чувати, молитися, більше втомлений. Ще є думка, що така їжа збуджує людину, робить її більш схильною до конфліктів і в такий спосіб віддаляє від спокою посту. Окрім того, наш організм потребує своєрідного очищення. У духовних текстах мовиться про душу, яка «обжиріла» гріхами чи пристрастями. Святому Атанасію Великому приписують слова: «Поглянь, що піст чинить! Він лікує недуги, висушує зайві соки в організмі, проганяє злих духів, відлякує непристойні думки, робить серце чистим, зцілює тіло й урешті приводить людей до престолу Господа». Отже, з відмовою від зайвого для нашого організму пов’язують і лікування недуг, зцілення.
Під час посту має панувати радість переміни, а не смуток заглиблення в піст
Тож що стосується утримання від такої їжі, то наша Церква у своєму Партикулярному, тобто місцевому, праві визначає, що маємо два дні строгого посту – у перший день Великого посту і в Страсну п’ятницю. Також обмежуємо себе у м’ясі та м’ясних продуктах у перший тиждень посту і в Страсний тиждень. В усі інші тижні посту в понеділок, середу і п’ятницю обходимося без м’яса, в інші дні можемо споживати всі продукти.
Звичайно, є хворі люди, немічні, діти, для яких такі обмеження не обов’язкові, бо суть не в тому, щоби просто відмовитися від їжі, особливо якщо це може нашкодити. Завжди на першому місці має бути питання мотивації: для чого я це роблю, для кого? Тоді ця жертва буде Богові приємна. А якщо я роблю це просто задля того, щоби втратити кілька кілограмів, постійно стаю на вагу, щоби перевірити, як мені це вдається, то це не матиме великого сенсу.
У середу Сиропусного тижня, останнього перед початком Великого посту, серед стихир маємо таку молитву: «Душе моя, постячи від їжі, а не очистившись від пристрастей, даремно радієш, що не їси, бо ти будеш фальшива перед Богом і уподібнишся до злих демонів, які ніколи не їдять». Злі демони постійно «постять» від їжі, але вони атакують нас пристрастями, спокусами. І це нам уже трохи показує суть того нашого посту.

Про молитву

– Владико, чи маємо якісь особливі молитви в часі Великого посту? На що варто звернути увагу?
– Я вже згадував канон Андрея Критського. Це великий скарб для нас. Його служать вечорами від понеділка до четверга у перший тиждень посту та в середу п’ятого тижня посту. Це моління з поклонами, тож навіть суто фізично корисно трохи порухатися. А ще поклін має глибоку духовну містику, значення.
Значущим елементом посту є Літургія напередосвячених дарів. Це богослужіння поєднує вечірню зі святим Причастям. Упродовж тижня ми не служимо святої Літургії Івана Золотоустого не тому, що ми вже не побожні, а щоби почати більше цінувати те, чого не маємо. І, звичайно, в Страсний тиждень є надзвичайна глибина богослужінь, бо Великий піст, який є часом покаяння і навернення, закінчується перед Лазаревою суботою, а богослужіння Страсного тижня зосереджуються більше на розважаннях над страстями Господніми і приготуванням до Воскресіння.
– Чи обов’язково брати участь у богослужіннях під час посту?
– Бажано, але є ще питання можливостей кожної людини. Бо якщо цілий день людина працює на своєму робочому місці, це також її служіння, це також її жертва. Якщо це лікар біля операційного стола, це його своєрідний престол, при якому він служить людям. Ми не можемо сказати: «Маєш лишити тих людей і пів дня бути в церкві». Є такий вислів: «Якщо Бог у моєму житті на першому місці, то й інші речі на своєму місці». Моє сумління підказує мені, що я маю робити.
А якщо хтось із певних причин не може прийти до храму, як йому бути?
– Зараз ми маємо достатньо онлайн-трансляцій, їх можна переглянути і в записі. Є також дуже гарний сайт «ДивенСвіт», у якому є розділ «Літургійний календар», де вміщені всі літургійні тексти на щодень – вечірні, утрені, особливі богослужіння. Їх можна завантажити на гаджет або видрукувати, відтак сісти в парку на лавочці чи дорогою додому після роботи прочитати кілька речень і подумати над тими словами. Або щоб мати в храмі текст перед очима для кращого розуміння того, що співають.
– Якою має бути щоденна молитва у Великий піст?
– Наша щоденна молитва має бути такою, щоб зустріти Бога. То не є якась математика, немає визначених формул, але Церква дуже заохочує в часі Великого посту до молитви святого Єфрема з поклонами. У ній – потяг душі до покаяння, до навернення, до зростання. Вона не забирає багато часу. Про неї є гарна книжечка Блаженнішого Любомира Гузара, де він пояснює її слово за словом. Ця книжечка недовга, дуже добре читається, має багато сюжетних моментів.
– У часі посту ми молимося за померлих. Як це треба робити, чи досить просто написати на папірці імена родичів і скласти пожертву?
– Написати на папірці – це добре, це означає, що ми пам’ятаємо тих, що відійшли, проте значно важливіше самому бути в церкві, помолитися за них у спільноті вірних. В часі посту маємо особливе богослужіння – сорокоусти, хоча за померлих молимося не тільки під час посту, але й у заупокійні суботи, в інший час. Зрештою, кожна субота є днем молитви за померлих. Але коли мовиться про глобальне приготування людини до свят, то вона мусить пам’ятати про своїх рідних, про тих, що біля неї, і тих, кого вже нема поряд, бо завдяки тим людям, нашим предкам, ми є на цій землі. У вирі життя ми це можемо призабути, а піст нам нагадує про це.

Про прощення і сповідь

– Великий піст починається після неділі Прощення. Чому?
– У наших храмах є навіть обряди прощення, бо гріх має і соціальний вимір. Якщо я грішу, то роблю це на шкоду не тільки собі, а й своєму оточенню і суспільству, в якому живу. Взагалі, обряд прощення у храмі – це добра річ, але в храмі зазвичай є люди, з якими я й так живу в мирі або рідко їх бачу. Тому значно більшим подвигом є налагодити контакт із тою людиною, у стосунках з якою є певні зранення. Якщо нема можливості зустрітися з нею особисто, варто зателефонувати їй чи бодай написати повідомлення. Чому таким важливим є це прощення, пояснює Євангеліє від Матея, що його чуємо на літургії у Сиропусну неділю: «Якщо не будете прощати іншим, Бог не простить вам!» Чому Бог є таким залежним від нашого прощення, бо якщо в нас є непрощення, то наше серце заблоковане, не готове прийняти Бога. Коли ми в злобі, то не допускаємо Бога в своє життя. Навіть коли молимося щодня «Отче наш», то кажемо: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Тож коли ми не в стані чи не можемо прощати, то не маємо морального права мовити цю молитву. Чи ми над цим задумуємося?
– Часто буває так, що ми готові простити іншим, а от власні помилки не дають нам спокою. Як простити собі?
– Гадаю, це дуже важливо – простити собі. Бо чи Богові розходиться про те, що я буду себе з’їдати, мучити якимись скрупулами? Якщо сумління докоряє мені, треба зробити з ним порядок – висповідатися, перепросити когось. Але просто докоряти собі – і як я про це не подумав – за те, що сталося 20 років тому, не має сенсу, бо це руйнує мене, не дає рухатися вперед, заблоковує мене. Тож час Великого посту є гарним шансом простити собі.
– Ми вже потроху відходимо від того стереотипу, що сповідь – це лише один із наших обов’язків у часі Великого посту. Проте комусь і зараз бракує сміливості прийти до сповіді. Як зробити цей крок?
– Церква заохочує щонайменше раз на рік у великодньому часі сповідатися і причащатися. Але цього дуже замало. Людина, яка себе любить, робитиме це регулярніше – тоді, коли має потребу. А якщо бракує сміливості прийти до сповіді, це означає, що гріх не пускає. Бо перед тим, як згрішити, сміливість є, сором зникає, а коли вже згрішив, то сором вертається. З’являється думка: «Ні, не піду. Навіщо? Це й так повториться». Людина має усвідомити, що це спокуса не пускає її і гріх, що вона є їхнім невільником. І якщо вона хоче звільнитися, то мусить прийти до сповіді. Не варто цього відкладати, очікувати нагоди.
– От, власне, багато хто каже: «Навіщо йти до сповіді, якщо я знову грішитиму?» Що їм на це відповісте?
– Дивіться, ми регулярно миємося, прибираємо своє помешкання, не лише раз на рік – перед Великоднем. Людина миє руки, коли вони брудні, не знаючи, коли забруднить їх знову. Зараз ми навчилися робити це ще частіше. Людина регулярно миє своє тіло, бо інакше їй буде неприємно, від неї сахатимуться інші. Так само маємо дбати й про душу. 
Або якщо в людини є рана. Вона ж не каже, що колись буде ще одна, а намагається вилікувати її, бо є небезпека, що може розвинутися щось гірше, що вона може занапастити все тіло, бо рана буде поглиблюватися, якщо її відразу не обробити, не гоїти. Таким ліком для ран нашої душі є сповідь.
– Який вислів зі Святого Письма ви обрали б як кредо цього посту, що дає відповіді на найнагальніші питання чи вказує на спосіб їх вирішення?
– До мене в часі посту дуже промовляє книга пророка Ісаї зі Старого Завіту. Зокрема, такі слова, які я собі завжди повторюю в Сиропусну неділю: «Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливості розбити, пута кормиги розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись». Тут не мовиться про якусь велику побожність. Тут – про соціальний вимір посту, який нерозривно пов’язаний із тим, що Бог дуже часто перевдягається у людину, особливо коли ми того не чекаємо.
Розмовляла Ольга Хворостовська
фото: Христина Кутнів
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.4233 / 4.21MB / SQL:{query_count}