“Ви здали мене в садок!”

“Пошта” поцікавилася в батьків, виховательки, дитячого психолога і педіатра, як допомогти малюкові призвичаїтися до дитсадка і чи варто зважати на його вередування та істерики

Перші дні, тижні малюка в дитсадку дуже часто обертаються для нього і для батьків проблемою. Одна дитина швидко звикає до життя в колективі, а друга кілька днів походить і заявляє: “Не хочу, не піду більше!”. Нерідко доходить до істерик… 
“Справді, деякі діти уже з перших днів перебування в дошкільному закладі влаштовують батькам справжнє випробування: вже за порогом квартири починають плакати, що не хочуть іти в садок, дорогою за будь-якої нагоди, щойно мама або тато відпускають руку, намагаються втекти, а в самому садку впадають у істерику, міцно обіймаючи тата чи маму, не зважають на умовляння виховательки піти до ігрової кімнати, пручаються, коли їх туди намагаються завести силоміць. 
Кожна мама чи батько в такій ситуації чинять по-різному. До прикладу, одні мами, ледь не плачучи, буквально відривають від себе дітей і йдуть, бо ж треба на роботу, а інші воліють поступитися, забути про всі справи і забирають сина чи доньку із садка, бо не можуть дивитися на гіркі дитячі сльози і чути оте “мамо, не йди”. 
Як допомогти дитині звикнути до садка? Чи не вплине це перше дитяче випробування на її характер і подальше життя?  “Пошта” шукала відповіді на ці та інші питання в самих батьків, виховательки та психолога.

Крок у самостійне життя

Для більшості дітей садок є першим кроком у самостійне життя. Малюк змушений звикати до нового середовища, нового ритму, до певних правил і обов’язків у колективі. В садку нема мами чи тата, які розрадять, допоможуть. Там різні діти, і кожна дитина має свій характер, вподобання, звички, виховання зрештою. В садку можуть забрати іграшку, образити, штовхнути, смикнути за волосся чи навіть вкусити. Є якась “чужа тьотя”, яка змушує лягати спати, коли ще так хочеться побавитися. Пристосуватися до цього може не кожен малюк. У когось це викликає спротив, у когось агресію до батьків, які привели і залишили в садку, у когось щоденні істерики. 
Нещодавно в соціальних мережах виникла ціла дискусія, як допомогти дитині призвичаїтися до садка, чи варто насильно віддавати її туди, якими обіцянками заманити.
Один тато написав таке: “Віддали ми нашу Настуню минулого тижня у садочок. Ходила вона кілька днів чемно, а потім побачила, як плачуть інші діти за мамами і татами, ще якась дівчинка її вдарила – та й собі почала вередувати. Вчора повів Настусю в садок сам… Цілу дорогу брехні про те, що насправді ми йдемо не туди, що там хтось буде, що я залишуся з нею… Потім у самому садку була істерика: “Тату, не йди, не залишай мене!”, і я вже готовий був забрати свою дитину… Але вихователька наполягла, що треба залишити, і насилу забрала її в мене з рук. Зачинила двері до ігрової, де я тільки й чув “татку, татку!”. Посидів ще трохи на дитячій лавочці біля дверей, упевнився, що дитина заспокоїлась, та й поїхав у справах…”
А за кілька днів цей же тато написав: “Коли Настуня перші дні йшла в садок, то все було Ок. Таке ж чув від багатьох батьків. “Злам” відбувається десь на третій-четвертий день. Думаю, дитина починає усвідомлювати свою “звичайність”, і це їй не подобається... Сьогодні Настуся взяла зі собою набір іграшок, якими можна бавитися кільком діткам одночасно. Всі бавилися, але її забавками, і з того вона була весела, з того вона була особлива, все їла, навіть захотіла залишитись на довше... Можливо, садок – це перший правильний життєвий  “удар”?..” 
Вирішила зробити допис на цю тему ще одна мама: “У нас теж єдиним стимулом іти до садочка був набір машинок для себе і для друзів. Так, думаю, вони дійсно відчувають свою значимість… Головне не пропускати без причин, бо один прецедент усе зіпсує”.

Майте терпець!

Отож, беручи до уваги ці дописи, “Пошта” вирішила поспілкуватися з іншими мамами і запитати їх про те, як на початках поводилися в садку їхні діти.
“До садка мій син іде спокійно, а коли я приходжу його забирати, навіть не хоче до мене йти, штовхає, може вдарити… Він дуже ображений, що я його залишаю там. Через те кілька разів його звідти мусила забирати бабуся”, – каже Ірина. А на думку Ольги, матері п’ятьох дітей, те, як дитина звикатиме до садка, залежить від вихователя. “Мій син кілька днів ходив добре. Але коли до них на заміну прийшла інша вихователька, він не сприйняв її. Відтоді почалися плачі, дитина просто відмовлялася заходити в групу… Для малюків дуже важлива стабільність: вони звикають до одного вихователя, а коли вони постійно міняються, це додатковий стрес. Мабуть, у молодших групах, де діти тільки починають ходити і звикати, варто зробити так, щоб був один-два вихователі,  а не кожні два-три дні інший”, – переконана вона.  
Олена, мама двох дітей, каже, що батькам треба набратися терпцю і вже з перших днів привчати дитину, що мама-тато мусять іти на роботу, а вона в садок. “У нас було все – плачі, істерики. Щойно виходили з дому, як син одразу починав вередувати: “Не хочу, не піду!”. Тримався за мою спідницю в групі, а я його силою відривала від себе і віддавала виховательці. А що було робити?.. Переріс! Тепер, коли ведемо в садок його молодшу сестричку і вона починає плакати, син по-дорослому каже: “Я також не хочу йти на роботу (так він називає садок), але мушу, і мама мусить іти працювати”. Не варто дитині брехати, мовляв, ідемо в гості до твого товариша, а самому вести її в садок. Малюк просто перестане вам довіряти і сам навчиться брехати”, – запевняє жінка.

Анекдот до теми

Оголошення в дитячому садку:
“Шановні батьки! Не вірте, будь ласка, у те, що вам розповідають ваші діти про дитсадок! Натомість ми обіцяємо вам не вірити у те, що вони розповідають про вас”.

Майже всі батьки, з якими спілкувалася “Пошта”, переконані: як би не було важко, дитина повинна звикати до садка – поступово, крок за кроком. Малюкові треба постійно пояснювати, розповідати, що це необхідно. Нехай він це не одразу зрозуміє, а поступово. Коли дво- чи трирічна дитина постійно перебувала в центрі уваги сім’ї, коли все було тільки для неї, коли чула, що вона найкраща, а в садку все не так, то призвичаїтися до цього їй справді важко, але можна – спільними зусиллями.  
Більшість батьків сходяться на думці, що для того, аби малюк ходив у садок із задоволенням, в групах повинно бути по 15-18 дітей, а не по 40-45, як є в деяких, зважаючи на нестачу місць.
Коли дитині тісно, некомфортно, коли вихователь фізично не встигає приділити їй належної уваги, якої вона ще так потребує, то відповідно й зникає бажання відвідувати дошкільний заклад. Не менш важливе значення має й харчування – страви повинні бути справді смачні, щоб дитина їла із задоволенням, а не з примусу. Ми все це усвідомлюємо, знаємо, але не завжди можемо вплинути на ситуацію… Добре казав один пан, працюючи сторожем у дитсадку: “Як держава тепер дбає про дітей, так і діти будуть потім дбати про державу”. 

Яким дітям в садку найважче

 “Дитину до садка треба готувати, і не кілька днів чи тижнів, а рік-два. Треба, щоби малюк звикав не лише до мами-тата, а й до інших дорослих – бабусь, дідусів. Варто час до часу на годину-дві залишати дитину зі знайомими, наприклад, із маминими колежанками, іншими родичами. Якщо гуляєте на дитячому майданчику, в парку, відві­дуєте дитячий центр, не треба ходити за малюком  – нехай бавиться сам, але на відстані бачить вас, – радить Людмила Рівна, вихователька ДНЗ ясла-садок №2. –  Коли плануєте віддати дитину в садок чи коли вже ведете її туди, обов’язково поясніть, чому вона повинна залишитись там, мовляв, мамі треба бути на роботі, щоб заробити гроші на продукти, іграшки, одяг тощо. Дитина йде у садок, аби спілкуватися там з іншими дітьми, вчитися бавитися. У жодному разі  не треба лякати її “чужими тьотями”. Говоріть із нею як із дорослою. Можете пообіцяти, що після садка підете на дитячий майданчик, а на вихідні в парк. Обов’язково виконуйте такі обіцянки! Бо якщо раз обманути, дитина втратить до вас довіру.
Є кілька категорій дітей. З малюками, які кажуть: “Не хочу бути в садку –  хочу маму!”, найлегше: їх досить обійняти, приголубити, дати їм відчуття тепла, і вони легко йдуть на контакт, швидше звикають. Бувають діти вередливі, яким удома все дозволяли, вони мали все, що хотіли. Такі до садка дуже важко звикають. Вдома до цих дітей треба застосовувати метод батога і пряника – ти збираєш іграшки, я даю тобі цукерку. І це мають робити батьки, а не вихователі, які, тиснучи на дитину, стають ворогами. Є ще діти-“психологи”, які заявляють: “Сьогодні я не хочу йти в садок – і мама мене туди не веде. Завтра я знову вередуватиму – і знову не піду”. Діти це дуже відчувають.  Є діти, які перебували під гіперопікою матерів, які не відпускали їх від себе ні на крок ні вдома, ні на вулиці. Таким до садка також дуже важко призвичаїтися.
  Якщо дитина плаче, вередує, не треба її одразу ж забирати з групи. Нехай залишиться на одну годину, наступного дня – на дві години. Іноді знадобиться консультація психолога, який дасть пораду в кожному конкретному випадку. Коли залишаєте дитину в садку, обов’язково обніміть її, втіште, скажіть, що любите її і що ввечері обов’язково прийдете за нею”. 


Казка про Печальку

Жила-була дівчинка Марійка. Спочатку вона була зовсім маленькою, а потім росла-росла і підросла. Та так підросла, що можна тепер їй було в садок іти з дітками гратися. Мама і тато так зраділи, що Марійка вже велика. Влаштували свято. Мама торт спекла, і Марійка навіть сама свічки задмухувала.
Наступного дня Марійка вперше у садок пішла, і так їй там сподобалося, що навіть йти додому не хотіла. Бавилася іграшками, їла смачну кашу. А ще у неї там з’явився  друг Семен – такий веселий хлопчисько з кучериками. Цілими днями вони разом бавилися. Семен сідав у одному куті кімнати і штовхав до Марійки велику вантажівку. Марійка ловила її, вантажила на кузов кубики і відправляла до Семена. А він із тих кубиків будував велику вежу. Весело їм було разом. Навіть засинати не було нудно, бо ліжечка стояли поряд, вони одночасно заплющували очі і спали.
І ось одного осіннього дощового дня, коли листя стало зовсім жовтим, вітер приніс у дитячий садок Печальку. Вона була така маленька, сіренька, як мікробик, влетіла через кватирку і сховалася в кишеньку до Марійки. І тут дівчинку як підмінили: стало їй сумно, вона чомусь засмутилася, про маму згадала і почала плакати. Усі хлопці та вихователька її заспокоювали, заспокоювали… А слізки самі собою все одно капали: кап-кап-кап … І все Марійка знає, що мама скоро прийде по неї після роботи, що купить смачний йогурт… Знає це Марійка, а все одно їй чомусь сумно – хочеться, щоб мама прийшла саме зараз… А це сумна Печалька сидить у кишені і Марійку засмучує, плакати змушує.
Семен Марійку намагався розвеселити – у “Коровай” запропонував побавитися, ляльку їй у візочку привіз. А Марійка все одно сумна. І тут Семен побачив, що у дівчинки оченята зовсім мокрі. І вирішив їй допомогти: “Дай, – каже, – я твою хустинку дістану і слізки  тобі витру, не плач!”. Витягнув Семен Марійчину хусточку, а разом із нею Печальку з кишеньки витрусив. І вона знову через кватирку вилетіла на вулицю. А Марійка тут же усміхнулася, а потім засміялася і знову стала весела. З тих пір Марійка завжди свою кишеньку перевіряє, чи не застрягла там, бува, Печалька, і ніколи в садочку більше не сумує. 
www.dytpsyholog.com
Ірина Тарнавська, дитячий психолог:
– Для дитини початок відвідування садка є великим стресом. Головне завдання батьків у цей час – пом’якшити його, щоб він минув непомітно, без неприємних наслідків. Загалом діти у віці до трьох років здебільшого психологічно не готові до розставання з мамою надовго. Така тривала (в сприйнятті дитини) розлука із мамою може викликати сильний страх, занепокоєння, тривогу. Тому якщо ваша дворічна дитина плаче дорогою до садка, це нормально! Період адаптації дитини до садка триває в середньому від двох тижнів до двох місяців. Життя малюка в цей період кардинально змінюється: він потрапляє в нове середовище, в оточення незнайомих людей із незрозумілими та не завжди приємними правилами. Навіть ті діти, які приходять вперше до садочка з радістю, можуть незабаром відчути страх, почати сумувати. Отож, за можливості привчайте дитину до відвідування дошкільного закладу поступово. До прикладу, побавтеся вдома у дитячий садочок, використовуючи ті іграшки, які дитина вибере. Покажіть їй у вигляді гри, як можна познайомитися з однолітками, як бавитися з ними. Нехай у цій грі буде дотриманий ритм життя в дитячому садку: ляльки снідатимуть, робитимуть зарядку, гулятимуть, обідатимуть, лягатимуть спати. Корисно продовжувати гру й тоді, коли малюк почне ходити в садок. Так вам буде простіше простежити, які проблеми і труднощі його випробовують, допомогти йому впоратися з ними. Дитині набагато легше адаптуватися до садка, якщо впродовж хоча б перших двох тижнів батьки залишатимуть її на дві години після сніданку (в цей час діти зазвичай бавляться, займаються, виходять на прогулянку). Малюк починає звикати до того, що мама по нього справді приходить щодня. Після цього йому спокійніше та легше залишатися в групі на півдня, а згодом і на цілий день. Навіть якщо дитина кілька днів не ходила в садок, удома ви все одно повинні дотримуватися того режиму дня, що є в дошкільному закладі! Розкажіть дитині про режим дитячого садка: що, як і в якій послідовності вона там робитиме. Що докладнішою буде ваша розповідь, то спокійніше і впевненіше почуватиметься ваш малюк, коли піде в дитячий садок. Зазвичай дітей лякає невідомість, але коли ваша дитина побачить, що очікувана подія відбувається так, як було обіцяно, то чутиметься впевненіше. Діти дуже відчувають тривогу батьків! Тому стояння під дверима групи і прислухання до того, що там відбувається, ходіння навколо садочка і заглядання у вікна ні до чого доброго не приведуть. Малюк, відчуваючи мамину тривогу, страх, і сам почне боятися, думаючи, що в садку з ним може трапитися щось неприємне. Для такої дитини період адаптації може не закінчуватися дуже довго – поки мама не заспокоїться і не відпустить свої переживання. Не лякайте дитину садочком! Такі “погрози”, як: “Заспокойся, бо відведу в садок!”, “Зараз підеш у садок, от побачиш!”, формують у малюка стійку думку, що там погано. Не використовуйте фраз, що містять негатив для дитини: “А в садочку тобі доведеться таке їсти!”, “Як підеш у садок, то швидко навчишся ділитися з іншими!”. Більше розповідайте дитині про садок, гуляйте біля нього, спостерігайте за дітьми на майданчику і коментуйте все, що бачите. Якщо ваш малюк має погані звички (длубається в носі, смокче пальця), не намагайтесь різко відучити його від них принаймні доти, поки не адаптується, інакше дитина отримає ще один стрес. Дозволяйте брати зі собою улюблені іграшки – “часточку” рідної оселі. Не варто обманювати дитину! Говоріть правду. Не розхвалюйте садок, щоб потім не було розчарування. Кажіть: “У групі буде багато діток. Спочатку ти нікого не знатимеш, але згодом подружишся, і вам буде весело!”, “У садку ти будеш без мами. Я за тобою дуже сумуватиму, але ввечері обов’язково по тебе прийду!”. Ніколи не втікайте від дитини. Якщо привели її у садок, то обов’язково попрощайтесь. Так їй буде набагато легше зрозуміти, що мама йде, але повернеться, аніж збагнути, куди мама раптово поділася. Можете придумати навіть власний ритуал прощання – погладжування по спинці, повітряний поцілунок, якесь “секретне” слово. Дитині, яка почала ходити в садок, варто приділяти більше уваги, давати більше тепла, ласки, частіше обіймати. Це буде своєрідною компенсацією “нестачі” мами впродовж дня і ще одним доказом безмежної любові. Не соромтеся показувати дитині свою любов і турботу. Скажіть, наприклад, що ви увесь день думали про неї, придумали цікаву розвагу на вечір тощо. Забираючи дитину з дитсадка, обов’язково розпитайте, що вона робила, та не забудьте похвалити. І наостанок. Якщо дитині важко розлучатися з мамою, нехай її відводить до дитсадка тато, бабуся чи ще хтось. Хоча б на початках.
Леся Партика, педіатр:
– У формуванні імунної системи дитини можна виокремити п’ять критичних періодів (саме в ці періоди підвищується ризик інфекційних захворювань): І період – новонародженість (критичний); II період – вік три – шість місяців; III період – другий і третій роки життя; IV період – четвертий – шостий роки життя; V період – вік 12 – 13 років (також критичний). Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від двох до трьох років, тому цей період цікавить нас найбільше. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку – фізичної, розумової і соціальної. А особливостями ІІІ періоду є незрілість імунних процесів у слизових оболонках, чутливість до вірусних інфекцій, часті захворювання ЛОР-органів, прояви аномалій імунітету і погана адаптація до дитячого колективу. Найсприятливіший вік для відвідування садка – після трьох років. Якщо віддати туди дитину раніше, можуть виникнути певні труднощі, оскільки вона ще дуже прив’язана до матері і їй важко перебувати в колективі без рідних людей. Батьки повинні розуміти, що початок відвідування дошкільного закладу – це не лише нові умови життя і діяльності, режиму і харчування, а й нові контакти, нове оточення, нові взаємини, нові вимоги та обов’язки. І всі ці зміни відбуваються одночасно, створюючи тим самим стресову ситуацію, яка без спеціальної організації може призвести навіть до невротичних реакцій: порушення емоційного стану, погіршення сну, апетиту, частих захворювань, страхів тощо. Тобто те, що дитина пішла до садка, є сильним стресом для її імунітету. За перший рік відвідування вона може підхопити п’ять-шість разів звичайні респіраторні інфекції. Але це нормально! Захворювання тільки стимулюють дозрівання імунної системи. Якщо ж дитина не ходила в дитячий садок і вперше потрапляє до організованого дитячого колективу аж у школі, то, на жаль, подібна ситуація виникне й там.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8123 / 1.74MB / SQL:{query_count}