Шлюб із генералом

Марія Куцин, дружина командувача військ Західного оперативного командування, про сім'ю, 16 переїздів та жіночу мудрість 

Марія Куцин, дружина командувача військ Західного оперативного командування, про сім'ю, 16 переїздів та жіночу мудрість 

love.jpg

Недарма кажуть: аби стати дружиною генерала, потрібно вийти заміж за лейтенанта. Це якраз про сьогод­нішню гостю "Сімейної Пошти" Марію Куцин, дружину командувача військ Західного оперативного командування, генерал-лейтенанта Михайла Куцина. Марія Михайлівна за освітою математик, зараз - домогосподарка. Цьогоріч у травні по­дружжя, яке виховало двох чарівних доньок - Ірину та Євгенію - святкуватиме 29-ту річницю шлюбу. Всі ці роки спільного життя Куцини провели, як-то кажуть, "на валізах" - генерал змінив 16 (!) місць служби, проживаючи в Україні, Росії, Білорусі. І постійно поруч були добрі друзі, які завжди допомагали під час цих переїздів.

Зараз сім'я мешкає у Брюховичах. Загалом це дуже дружна та міцна родина, в якій пріоритетом є повага та взаєморозуміння. Вони захоплюються активним відпочинком, як-от катання на лижах. А ще полюбляють грати у великий теніс.

k2.jpgШкільне кохання та лекція про валізи

- Коли і де Ви познайомилися зі своїм майбутнім чоловіком?

- Це було 31 серпня 1972-го. Ми обоє вступили у 9-й клас спеціалізованої фізико-математичної школи-інтернату. Опісля я навчалася в Ужгородському університеті, а Михайло поїхав до Благовіщенська у військове училище. У травні 1980 року одружилися. Навесні цього року святкуватимемо 29-ту річницю шлюбу. Всі ці роки подружжя минули, як один день... Певна, що перше кохання є найкрасивішим та найщирішим. Ти його легко несеш по своєму житті.

- Важко бути дружиною військового?

- Важко було тоді, коли діти були маленькі. Татко йшов на службу, коли вони ще спали, а повертався, коли вже спали. Пригадую, повечерявши, тоді ще маленька Іринка стояла на порозі й чекала: "Я тата хочу бачити!"

- ... а багато довелося Вашій родині переїздити?

- Ми змінили 16 місць служби. Спочатку був Харків, де прожили сім років. Опісля три роки - у Москві. Згодом була Білорусь, де чоловік проходив службу у двох гарнізонах, досить віддалених від цивілізації. У 1992 році повернулися в Україну.

- Змінити аж 16 разів місце проживання зможе не кожна жінка. Пані Маріє, Вам усі ці переїзди легко давалися?

- Я завжди казала: ти їдеш - і всі ми їдемо! Пригадую, коли їхали з Москви у Білорусь, то мали дві валізи, дві сумки та двоє дітей. Упродовж усього по­дружнього життя з нами поруч друзі! Якби не друзі, то було б дуже важко. Вони нам завжди допомагали.

- Наскільки комфортно чи не комфортно постійно переїздити, бути "на валізах"?

- ... ми й тут "на валізах", бо це службове житло (сміється. - "Пошта"). Перед нашим одруженням Михайло прочитав мені довгу лекцію про те, що мене чекає і на що я йду, аби я подумала... Переїздити ж мені ніколи не було важко. Щоправда, важкувато було залишати друзів. Але тепер маємо їх ще більше, і це плюс усіх поїздок. Звичайно, колись житло було легше винаймати, зокрема фінансово.

- Скажіть, будь ласка, в сімейному житті який рік був найлегшим і, навпаки, найважчим? І яка подія була найзнаменнішою?

- Найзнаменніша, коли Михайло Миколайович отримав генерала. Але водночас цей рік був і найважчим - наприкінці травня 1999-го померла його мама. Він отримав генерала до 24 серпня, Дня Незалежності України. Дуже шкодував, що мама не дожила до цього моменту і не побачила свого наймолодшого сина генералом (Михайло Куцин - 14-та дитина в родині. - "Пошта").

podruzki.jpgХороші та чуйні доньки

- У Вас дві вродливі доні. Розкажіть, будь ласка, про них.

- Діти - це радість, наша втіха, татова та мамина гордість! У нас дуже хороші та чуйні доньки! Старшій Ірині - 27 років, молодшій Жені -  23. Ірина закінчила факультет іноземних мов. Здобула також другу освіту у Львівському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Вона три роки пропрацювала на військовій кафедрі у "Львівській Політехніці", де викладала англійську мову. Молодша закінчила економічний факультет, ще навчається в аспірантурі - заочно. Зараз обидві доньки працюють в офтальмологічній клініці, як управлінський персонал.

- Це не є Ваш приватний бізнес?

- Ні. Вони - найняті працівники.

- Загальноприйнято, що військові керівники є строгими людьми. А вдома Ваш чоловік строгий?

- Він строгий і на службі, і вдома. Дівчат із дитинства вчив, що речі мають бути складені, як у курсантів, взуття на ранок має бути начищене, портфель зібраний, ліжко - застелене. І кожна річ має бути на своєму місці! Михайло Миколайович педантичний. Ще у школі-інтернаті, де ми вчилися, вихователь щодня перевіряв, як складені речі.

k3.jpg

Про жіноче щастя та мудрість

- Ваш чоловік зробив хорошу військову кар'єру, у чому Ви себе зреалізували?

- У дітях та сім'ї! З 1 листопада наразі я домогосподарка. До того часу працювала у військовому інституті. У мене дуже почав падати зір, тому звільнилася. За освітою я математик. На початку своєї трудової діяльності працювала вчителем. Потім - бухгалтером. Опісля - довго науковим співробітником. У Харкові чотири роки працювала у науково-дослідному інституті програміс­том. У Москві мене брали в академію також програмістом у відділ АСУ, але я залишилася з дітьми. Тоді моє програмування закінчилося (сміється. - "Пошта"). Згодом у Москві працювала бухгалтером... Потім пішла служити в армію контрактником. Рівно сім років і 10 днів прослужила в армії... Я задоволена, що в мене хороший чоловік та діти! Сім'я доглянута, вони приходять із задоволенням додому! Це головне!

- У чому, на Вашу думку, жіноче щас­тя? Врешті - загалом щастя для людини?

- Ой, воно для кожного таке різне! Коли діти маленькі, то думаєш: сім'я буде щаслива, аби діти не хворіли, щоби вони гарно вчилися та добре себе поводили. Коли діти виросли, здобули осві­ту, влаштувались на улюблену роботу, думаєш: лише б ніхто не хворів. Певна, що здоров'я рідних, повага один до одного, розуміння, дружба - це найголовніше!

- Маріє Михайлівно, а що у Вашому розумінні жіноча мудрість?

- Це вміння лагодити з усіма членами родини, знаходити до них підхід і всі спірні ситуації вміти помаленьку та потихеньку скерувати у правильне русло. 

Є чим пишатися!

- Свою сім'ю вважаєте взірцево-показовою?

- Не знаю, чи взірцева, чи показова (сміється. - "Пошта")... Певна, що у нас гарна сім'я, і я нею пишаюся!

- А чоловік часто дарує квіти?

- На усі свята - День народження, іменини, 8 Березня, День Валентина.

- Які традиції є у Вашій сім'ї?

- Наш пріоритет - родинні свята. Маємо дуже велику родину, з усіма підтримуємо добрі стосунки. Михайло був найменшою, 14-ою дитиною в сім'ї. Я з родини, де виховали шістьох дітей. Щороку, наприкінці травня, вся родина Михайла з'їжджається на Закарпаття у батьківську хату. Також традиційно у січні збираються й усі мої рідні.

Захоплення лижами

karpaty.jpg

k1.jpg- Знаємо, що Ваша родина полюбляє активний  відпочинок?

- Так! У дитинстві доньок завжди водили у лялькові театри, кінотеатри, у парки, де влаштовували конкурси та ігри. Донечки ніколи не соромилися виступати на сцені! Зараз полюбляємо відпочинок у горах. Взимку катаємося на лижах у Тисовці. Також граємо з чоловіком у великий теніс... Звісно, буває так, що чоловіка можуть відкликати на службу з відпустки. Зокрема, так було й минулого разу, коли ми поїхали у санаторій у Хмільник. Там він побув лише п'ять днів, його відкликали й так відпустка закінчилася. Я зі своїми кумом та кумою з Ужгорода залишилася, а чоловік поїхав.

- ... постійна бойова готовність?

- Саме так!

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8220 / 1.63MB / SQL:{query_count}