Здоров’я – це життя, а життя – це здоров’я!

Арнальдо Панґрацці, професор Міжнародного богословського інституту душпастирства в галузі охорони здоров’я “Камілліанум” (Рим), –про хворобу і страждання, виклики сучасності та здоровий оптимізм 

Арнальдо Панґрацці, професор Міжнародного богословського інституту душпастирства в галузі охорони здоров’я “Камілліанум” (Рим), –про хворобу і страждання, виклики сучасності та здоровий оптимізм 

“Дай Боже здоров’я!” – бажали при зустрічі  наші предки, а прощаючись казали: “Бувайте здорові!” І сьогодні, коли вітаємось, зазвичай бажаємо здоров’я. Це скарб, який часто не вміємо належно цінувати, тримаючи в руках, і за яким гірко жалкуємо, втративши його. 

Під час хвороби щонайгостріше відчуваємо потребу мати когось коло себе. Послужити недужому – одне з діл християнського милосердя для тіла. Церква завжди закликала бути солідарними з тими, хто терпить. При церквах організовували лічниці, чернечі згромадження, покликані служити тим, хто потребує помочі в недузі. Багатьох із тих, хто вмів розгледіти у хворому ближньому Христа і прагнув Йому послужити, Церква проголосила святими або блаженними.

Аби привернути увагу до тих, хто терпить через недугу, 13 травня 1992 року блаженний Папа Іван Павло II постановив відзначати 11 лютого Всесвітній день хворого.  Відтоді щороку з цієї нагоди понтифік звертається до вірних із посланням, наголошуючи на певних аспектах служіння недужим. В цей день відбуваються численні благодійні заходи. 

У понеділок Католицька церква відзначатиме ХХІ Всесвітній день хворого. Про головні виклики сучасності в медицині “Пошта” спілкується з отцем-доктором Арнальдо Панґрацці, професором Міжнародного богословського інституту душпастирства у галузі охорони здоров’я “Камілліанум” (Рим). 

– Отче, скажіть, будь ласка, що, на вашу думку, є здоров’я і як навчитися його цінувати?

– Не так легко дати визначення, що таке здоров’я, оскільки воно може по-різному проявлятися. Здо­ров’я – це життя, а життя – це здоров’я! Однак у наш час ідеться насамперед про фізичне здоров’я, здоров’я тіла. Для багатьох людей  початковим його визначенням є “не бути хворим”: не бути занадто товстим, не мати залежності від спиртного чи наркотиків, не курити. Це важливе визначення, але воно стосується виключно тіла. 

Звичайно, про тіло необхідно дбати: робити фізичні вправи, позбуватися шкідливих звичок, уникати стресових ситуацій. Але це лиш один із вимірів здоров’я, часто не найважливіший. Мусимо наголошувати й на інших його аспектах. Нині важливо говорити про здоров’я розуму. Багато людей хочуть, аби правда завжди була на їхньому боці, зациклюються на чомусь одному, важко сприймають реальність такою, якою вона є, часто живуть минулим, яке стало для них “в’язницею”, з якої вони не хочуть виходити, бо тепер “все  не так, як було колись”. Люди, що втратили дитину чи близьку людину, кажуть: “Вона для мене була всім…” І такий спосіб мислення каламутить їхнє життя. Якщо його не змінити, вони страждатимуть самі та завдаватимуть страждань іншим!

Здоров’я стосується й наших стосунків з іншими людьми через наші почуття до них. Є люди фізично здорові, але їхнє серце зранене. Наприклад, діти, що не підтримують контактів з батьками. Батьки їх покинули, і вони відчувають пустку, їхні почуття розхристані, невпорядковані. Або ж люди, що пережили розлучення, крах сім’ї. І цей досвід нищить їхні життя. 

Часом фізично здоровим людям може не вистачати здоров’я духу: вони втратили життєві цінності, не знають, на що орієнтуватися в майбутньому. Тому маємо сумні дані про те, що багато людей літнього віку, та й чимало молодих, чинять самогубство. Суїцид – це втрата надії. Вони можуть добре почуватися фізично, але через внутрішню пустку в них згасає бажання жити.

Тому так важливо навчитися дбати про здоров’я тіла, здоров’я розуму і здоров’я духу. Виклик, перед яким стоїмо, – перейти від турботи про здоров’я біологічне (в сенсі фізіологічного виміру) до турботи про здоров’я біографічне (здоров’я тіла, розуму й духу).

Прагнути цілісності

– В українській мові є слово “зцілення”, що означає “одужання”. Як ви гадаєте, бути здоровим означає бути цілісним?

– Саме так. Сьогодні ми говоримо про те, що не лише лікуємо, не лише позбуваємося тої чи тої хвороби, а намагаємося опікуватися людиною в цілому. Уваги потребує не хворий орган – уваги потребує ЛЮДИНА. 

– То тепер медицина не потребує фахівця, який знає все про праве вухо і лише здогадується про існування лівого?.. 

– Сьогодні медицина потребує фахівців, які, маючи вузьку спеціалізацію, вміють цінувати гідність всієї особи. Бо існує небезпека, що можемо лікувати, наприклад, печінку, але нічого не знати про саму людину, її життя, проблеми. Так ми їй не зможемо допомогти!

– Зазвичай, бажаючи комусь здоров’я, ми бажаємо і щастя, бо ці поняття для нас нероздільні. Чи це справді так? 

– Щастя не приходить зовні, воно народжується всередині самої людини. Щастя може бути поверховим: хтось вирушив у якусь подорож, здобув багатство… Але воно швидкоплинне і не дає внутрішньої радості. 

Правдивим щастя є тоді, коли може прийняти страждання і чорні смуги в нашому житті. Щаслива особа вміє прийняти страждання в цілісний спосіб. І тому людина в інвалідному візку може бути щасливішою від тої, що виграла золоту медаль на Олімпійських іграх. Щасливим є той, хто цінує те, що має, а не те, що хотів би мати. Це та особа, що відкрита до Бога і до інших людей. Особа, яка розуміє, що в житті можуть бути певні обмеження, страждання, але живе надією. Важливо бути понад багатством, понад матеріальними речами, усвідомити, що  життя – це таїнство, яке маємо навчитися приймати як дар і цінувати. 

Бути поряд у стражданні

– Хвороба – це страждання. І кожен переносить його по-різному. Проте нестерпно бачити, як мучить біль близьку людину...

– Не погоджуюся з тим, що найважче сприймати страждання людей, яких любимо. Мені, приміром, було б легше, якби хтось із моїх близьких хворів на рак, аніж мав би бути шизофреніком чи параноїком. Набагато важче давати собі раду з проблемами соціального характеру: мати сина-алкоголіка чи наркомана, аніж опікуватися людиною, що пережила інфаркт або ж мучиться через якусь соматичну недугу. Терпіння, пов’язані зі стражданнями серця чи розуму, набагато важчі, аніж фізіологічні проблеми. Тому батькам нестерпно бачити, як страждає їхня дитина, яку через пустку в душі більше ніщо не цікавить у житті, вона думає про самогубство…

Ментальне захворювання важче сприйняти, ніж соматичне. Часто хвора людина страждає менше, ніж її родичі та близькі, або ж узагалі не усвідомлює цієї проблеми. 

– Але як можна, спостерігаючи страждання близької людини, не лише встояти самому, а й допомогти та підтримати її?

– Маємо усвідомити: якщо це хтось із дорогих нам людей, то наша присутність і співчуття –  найкращий бальзам для тієї особи. Дуже часто ми не можемо подолати фізичний біль, але наша присутність біля того, хто терпить його, надзвичайно важлива. Люди, які страждають, потребують не тільки ліків (вони не завжди помічні) – для них важливо мати поряд себе когось, хто може вислухати, почути, зрозуміти. 

Іноді хвороба триває довго, і той, хто є при недужому, може втомитися як фізично, так і морально. Тому треба, аби була солідарність, аби сусіди, друзі, знайомі, наша християнська спільнота могли допомагати тим, кому випало таке випробування. Важливо, щоб хтось знайшов дві-три години, аби прийти і підтримати родину хворого, щоб людина, яка є коло нього, могла трохи відпочити. В деяких містах існують спільноти родичів хворих. Вони час до часу зустрічаються, щоби обговорити свої проблеми, підтримати один одного, мають час і на молитву. І це додає їм сил. 

Медицина – це бізнес?

– Сьогодні можна почути, що у нас в Україні не Міністерство охорони здоров’я, а “міністерство охорони недуг”. На вашу думку, медицина – це заробляння грошей чи допомога іншим?

– У житті все може мати два боки. Приміром, люди, працюючи в похоронному агентстві, заробляють гроші на тому, що хтось помирає. Існують різні можливості, тому кожен із нас може обирати. Я вибрав етику, аби знати, як робити свій вибір у житті (Сміється). Без сумніву, і лікарі, і фармацевтичні компанії можуть перетворити свою добру справу на заробіток. Тому в основі повинні бути етичні засади, які допоможуть керувати людською діяльністю на благо інших, а не лише дбати про наповнення власних кишень. 

– Коли виникає проблема зі здоров’ям, перше, про що думаємо: у скільки ж обійдеться лікування? Часто люди не мають на це грошей, тож ЗМІ і соцмережі рясніють звертаннями про допомогу. Що робити в такій ситуації самому недужому?

– Не красти! Це стосується не лише України, а й інших держав світу. Ми живемо в час економічних пріоритетів та законів. І дуже важко дати собі раду, якщо немає нікого, хто може допомогти. Тоді людина каже: “Я не маю чим платити за операцію, але я не можу відмовитися від їжі, бо тоді напевне помру”. Якщо хто не може знайти допомоги в медицині, то має постаратися прожити той відрізок часу, що залишився, в найбільш гідний спосіб. 

– Що найперше потребує змін, реформ у галузі охорони здоров’я?

– Думаю, змін потребує не так медицина, як наша ментальність, наш розум. Багато людей нездужають саме тому, що їхній спосіб сприйняття світу стає причиною їхніх хвороб. Наш розум – найважливіший чинник здоров’я: якщо він спрямований на добрі діла, а тіло не може їх виконати, бо хворе, слабке, то така людина все одно є здоровою. Визначальним є й те, що ми думаємо і як ми думаємо, бо саме в нашій свідомості перспектива майбутнього, мотивація, погляд, який здатен змінити дійсність. 

Прокладати шляхи надії 

– У кожній родині можна почути оповідки про дідусів і бабусь, які пережили часи війни, голоду, терору… Нині нам важко навіть уявити, як їм було непереливки. Ми ж нарікаємо на життя, скаржимося на депресію… Чому?

– Наші бабусі й дідусі були більш відкритими на жертовність, їхні “хребти” були більш витривалими. Їхнє життя було простим: вони обмежувалися необхідним, знали, що треба вижити, і допомагала їм у цьому віра в Бога. 

Нині ми живемо у “великому супермаркеті”. Наголос на слово “мати” применшив значення слова “бути”. Однією з найбільших проблем є те, що серед молоді майже немає тих, хто готовий до самопожертви. І тому як щось іде не так, молоді люди розчаровуються, піддаються депресії. Маємо ситуацію, коли збільшилися можливості, але зменшилася здатність протистояти небезпекам. 

Ми маємо змогу надсилати й отримувати месиджі через різні засоби зв’язку на далекі відстані та водночас не можемо отримати відповіді на свої внутрішні питання. Молода людина більше думає про моду, про те, яке враження справляє на інших, але не має власної ідентичності. Проблема в тому, що роль сім’ї ослабла, і діти змушені шукати інших авторитетів. Їх чимало, але більшість із них фальшиві. Багато сучасних молодих людей збідніли внутрішньо, не є цілісними, а тому й вразливі.

– Ми щодня стикаємося з купою проблем. Як навчитися їх долати, де черпати надію і не втрачати здорового погляду на життя?

– Якщо людина приходить до лікарні з хворою ниркою чи печінкою, то лікарі зосереджують увагу на проблемному органі, часто забуваючи, що варто цінувати ті, які ще здорові. Так само й на соціальному рівні: ми схильні бачити лише негативи (Чорнобиль, туберкульоз, не найкраща політична ситуація)… Існує небезпека того, що людина більше зосереджується на тому, що приносить гіркоту розчарувань. Здоров’я полягає в тому, аби побачити щось добре в житті, намагатися жити надією. Так, маємо багато проблем, але не потрібно ставити їх у центр нашого існування. Мусимо частіше звертати увагу на доб­рі знаки, на те, що формує позитивне бачення, дбати про те, аби людей, готових жити надією, ставало щораз більше. 

В одній парафії я побачив напис “Надія – як дорога в хащах” – якщо у лісі, де немає дороги, люди починають іти один за одним, то протоптується стежина, а тоді з’являється дорога. Нам треба почати прокладати ті шляхи надії, йти разом, бо маємо мету, якої хочемо досягти. 

ДОВІДКА

Арнальдо Панґрацці – чернець ордену каміліанців, професор Міжнародного богословського інституту душпастирства в галузі охорони здоров’я “Камілліанум” (Рим). Автор книг і публікацій, а також спеціалізованих курсів для медичних працівників, волонтерів, капеланів. Їхня тематика – основи догляду та допомоги пацієнтам, робота із сім’ями, члени яких потерпають від тяжких недуг, праця з пацієнтами на термінальній стадії життя та їхніми родинами тощо. 

 В Україні Арнальдо Панґрацці відомий завдяки публікаціям “Мозаїка милосердя” (2008 р.), “Будь соняшником біля плакучих верб” (2010 р.), “Подорож всередину себе” (2012 р.). Вже кілька років поспіль активно співпрацює з Українським католицьким університетом – читає лекції для слухачів Школи біотетики УКУ на сертифікатній програмі з біоетики “На службі охорони здоров’я” у Львові та Тернополі. 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7337 / 1.71MB / SQL:{query_count}