У середу національна збірна України з футболу, розгромивши на виїзді збірну Андорри з рахунком 6:0, продовжила боротьбу за путівку до першості світу в Південній Африці. Команда Олексія Михайличенка здобула путівку у плейоф, і тепер до мети залишилося зробити два кроки, а саме - обіграти за сумою двох матчів когось із четвірки (Франція, Росія, Греція, Португалія). Хто саме сперечатиметься з "синьо­жовтими", дізнаємося вже у понеділок, коли відбудеться жеребкування.

Звісно, описувати перипетії останнього матчу національної команди немає жодного сенсу. 22 хвилини ми нервували, очікуючи взяття воріт, згодом ще 38 хвилин помітно хвилювалися, чекаючи другого гола, а решту часу просто насолоджувалися гольовим феєрверком. Це речення про все говорить, тому краще підсумуємо виступи нашої команди у груповому турнірі.

Отже, збірна України зуміла, може, не на сто відсотків, але виконати поставлене завдання, а саме - вийти з групи у наступне коло. Так, прямої путівки ми не отримали, але навряд чи ще тиждень тому хтось вірив у те, що і в плейоф потрапимо. Ще минулого тижня, перед початком відбірного циклу до південноафриканського чемпіонату світу, у закордонній пресі із приводу нашої групи була лише одна дилема: чи зможуть хорвати знову обійти англійців? Або чи помстяться родоначальники футболу своїм "картатим" суперникам. Про нашу команду мова йшла лише в розрізі того, скільки очок зможуть "синьо­жовті" відібрати у лідерів.

Проте другий рядок у групі за номером "6" слідом за англійцями посіла збірна України. Хорвати, своєю чергою, залишилися за бортом. Звісно, в тому, що саме ми продовжили боротьбу, посприяло багато фактів. Тут можна казати і про вдалий календар, і про відверту удачу в деяких матчах. Але з іншого боку, за весь відбірний цикл у нашої команди була лише одна прикра невдача. Це нічийний результат двобою у Мінську 9 вересня цього року. Всі інші зустрічі завершувалися якщо й не так, як прогнозував тренерський штаб нашої збірної, то близько до цього. З хорватами - дві нічиї (і вдома, і на виїзді було помітно, що нас влаштовує паритетний поділ пунктів), з аутсайдерами групи - казахами й андоррцями - чотири перемоги (дві з яких розгромні), англійцям у нічого не значущому для них двобої завдали першої поразки в офіційному двобої при Фабіо Капелло. Навіть весняний матч на Вемблі цілком міг би закінчитися для нас узяттям очок, однак два стандартні положення зіграли за суперника. І ще один важливий факт: якщо брати до уваги очні протистояння, то за сумою двох зустрічей наша збірна обіграла усіх суперників (враховуючи м'ячі забиті на чужому полі). Тому, як би там не було, загалом цей турнір, попри абсолютну відсутність ігрового видовища, за результатом видався для українців напрочуд вдалим. Як відомо, гра забувається - результат залишається.

Аби остаточно переконатися в тому, що відбір наша команда провела на мажорній ноті, слід поглянути на цифри, вони, як відомо, не брешуть. Українська збірна серед других команд у всіх групах набрала дуже пристойну кількість очок (двадцять одне), поступившись за цим показником тільки збірній Росії й зрівнявшись із французами.

У десяти матчах воротарі української збірної пропустили лише шість м'ячів. Приміром, стільки ж результативних ударів було зроблено по воротах англійців, росіян, більше - у ворота сербів, французів, італійців, швейцарців, греків, словаків, боснійців, ірландців і норвежців (це тільки ті збірні, що фінішували у першій двійці). Та й за забитими м'ячам ми виявилися на досить пристойному місці - сьомому серед 53х європейських збірних (попереду англійці, іспанці, німці, боснійці, словаки та серби). Звісно, з 21 гола 11 влетіло у ворота андоррців, але це дрібниці. Головне - загалом результат гарний.

Водночас, якщо аналізувати підбір виконавців, то можна дійти до цілком абсурдного висновку. Тридцять гравців нашої команди виходили на поле в цьому відбірному етапі. Ніхто з наших збірників не брав участі у всіх двобоях, і тільки четверо брали участь у дев'яти з них (П'ятов, Тимощук, Назаренко й Шевченко; при цьому не всі вони завжди виходили у стартовому складі). Як правило, стабільний склад свідчить про високий рівень тренерського штабу, що впевнений в ухвалених рішеннях і не боїться за це відповідати. Однак ситуація в українській збірній чи не унікальна. Оскільки протягом усього циклу відбувалися чималі експерименти. Фактично дійшло до абсурду, коли у вирішальному для нашої команди матчі проти англійців на поле вийшло двоє новачків (Хачеріді, Ракицький), які ніколи ще не грали в національній команді, і ці дебютанти закривали найпроблемнішу ланку команди - захист. Але це зумовлено насамперед тим що Олексію Михайличенку доводиться робити ставку на тих, хто краще готовий саме в той період часу. До того ж, не маючи солідного кадрового ресурсу, Олексій Олександрович найчастіше змушений діяти другим номером проти команд, сильніших у класі. Тому й доводиться підлаштовуватися під суперника, випускаючи на поле не завжди тих, хто сильніший, а тих, хто міг би бути корисніший на полі в тій чи іншій ситуації. І напевно, саме тому часто виникали конфліктні ситуації, особливо з Андрієм Вороніним, для якого просто не знаходилося місця в команді, яка націлена насамперед на руйнування, а не на створення.

Так, звісно, якби збірна не перемогла у Дніпропетровську, усі ці тренерські експерименти нині виглядали б інакше. І критика була б найжорсткішою. Але знову варто сказати - своєї мінімальної мети збірна досягла. Гра забувається - результат залишається. А попереду чудовий шанс потрапити на мундіаль, яким підопічні Михайличенко можуть скористатися. Адже слід ламати ще одну неприємну традицію і припинити поступатися у стикових двобоях.