Національна збірна України з футболу провела перші два матчі кваліфікації Євро-2020. Наша команда обидва двобої провела в гостях, перший зуміла зіграти внічию з фаворитом групи – збірною Португалії, а згодом вирвати перемогу в аутсайдера квінтету – збірної Люксембургу. Ці матчі яскраво продемонстрували, що потенціал в української команди величезний, але й проблем також вистачає. Хоча варто погодитися з головним тренером збірної Андрієм Шевченком, який після двобою з Люксембургом акцентував на тому, що у березні збірна України традиційно нестабільна, і команді цього місяця дуже важко дається результат. Щодо самого результату, то чотири очки і одноосібне лідерство в цій ситуації – це доволі непоганий старт кваліфікаційної кампанії.

Напередодні матчу проти Португалії у багатьох були побоювання стосовно результату двобою. Однак сама зустріч змусила говорити вже про нереалізовані можливості. У збірної України далеко не все йшло гладко, особливо в другому таймі, але її точно потрібно похвалити – вона, насамперед, грала. Підопічні Андрія Шевченка у більшості епізодів демонстрували ігрову думку.

Українці нижче ніж зазвичай тримали лінію захисту, убезпечивши себе від передач за спину на реактивного Кріштіану Роналду. Тренери, наситивши центральну зону, змусили португальців більше діяти на флангах. А поки м’яч був на фланзі, українці перегруповувалися, розподіляючи всіх суперників і закриваючи їх. Отже, у Португалії залишався єдиний варіант – подавати з флангів.

Звичайно, не завжди українці встигали блокувати подачі суперника, м’яч в їхній штрафний майданчик літав куди частіше, ніж того б хотів Шевченко. За присутності Роналду за це було тривожно. Особливо в другому таймі, коли гості втомилися і стали більш повільними.

Проте відібравши м’яч (особливо в першому таймі), наші хлопці відразу виходили в контрнаступ. Євген Коноплянка кілька разів опинявся в ситуаціях, коли лишався один суперник, після чого можна було йти на відкриті ворота. Відзначимо також швидкість і масовість цих контрвипадів: м’яч не застрявав на початкових етапах, а з оборони вперед одночасно вибігало багато футболістів.

Приємно вразило, що передач вперед у боротьбі було не так вже й багато. Навпаки, було намагання швидким рухом м’яча і проникаючими пасами вийти на ударну позицію. Тут, на жаль, був брак і деякі помилки. Скажімо, Матвієнко наполегливо намагався загострити ситуацію в центральній зоні, попри те, що краще інколи було переводити м’яч на фланги. Причому не можна акцентувати увагу на одному Матвієнку, тим паче у нього вистачало вдалих відрізків. Коноплянка, наприклад, міг би швидше діяти з м’ячем.

На жаль, за такої гри повністю з ігрової схеми випав Марлос. Для контратак йому не вистачало швидкісних даних, в оборону постійно повертатися було важко. Слід зазначити, що до самого Марлоса стосовно матчу не може бути ніяких претензій. Футболіст працював на всі 100%. Але грати з постійним забіганнями вперед – це абсолютно не його стихія.

Шевченко випустив замість Марлоса Віктора Циганкова на 67-ій хвилині, коли Україна фізично “просіла”. Варто припустити, що тренерському штабу спочатку слід було випускати Віктора з перших секунд. Контрвипади збірної стали б небезпечнішими, особливо з огляду на той момент, що Коноплянка не користувався нагодами. Євген провів дуже поганий матч, провалився під час дриблінгу, невдало виконував навіть свій улюблений елемент (зміщення до центру і удар), був непродуктивним й під час гри з партнерами.

Після перерви Португалія ще агресивніше вмикала пресинг. До того ж вона урізноманітнила зони, з яких здійснювалися подачі в штрафний майданчик: господарі тепер не завжди доводили м’яч ближче до чужих воріт, навіси йшли і з глибини.

Україна ж стала рідше виходити у контратаки. Коноплянка втомився, Марлос, як уже було сказано, не відчував себе комфортно у такій грі. Підопічним Шевченка довелося проявляти характер і терпіти.

І тут на перший план вийшла центральна зона збірної України – Віталій Миколенко, який весь матч, наче лев, працював у обороні. Олександр Зінченко, який виконав величезний обсяг роботи в захисті та наступі. Але окремо варто виділити Тараса Степаненка. Було приємно спостерігати за тим, як швидко Тарас оцінював поле і зміщувався в потрібні зони після втрат партнерів. Степаненко прекрасно “читав” гру, на такому ж високому рівні вступав у самі єдиноборства, не даючи шансів опонентам і знищуючи контратаки Португалії.

Був, звичайно, і момент наприкінці матчу, коли українці цілком могли вирвати перемогу, коли Жуніору Мораесу, який вийшов на заміну в другому таймі, у останній момент завадив пробити захисник. Фортуна в цей момент відвернулася від нашої команди, проте щиро посміхнеться через кілька днів...

Для більшості збірна Люксембургу – це аутсайдер нашої групи. Про що говорити, якщо головний тренер збірної Португалії, перед матчем з українцями, переплутав люксембуржців з андорцями. Однак нині збірна Люксембургу демонструє неймовірні результати, особливо в матчах із пострадянськими збірними. Минулого року збірна Люксембургу зіграла 10 матчів, у яких здобула чотири перемоги (двічі над Сан-Марино, а також над збірними Молдови і Грузії) та двічі зіграла внічию (з Молдовою і Сенегалом). В першому матчі кваліфікації люксембуржці переграли вдома збірну Литви (2:1) і після першого туру очолили групу. Все це мало насторожувати, однак традиційне ставлення до команди як до футбольного “карлика” налаштувало на легку прогулянку для української команди, а даремно...

Господарі влаштували справжнє випробування для збірної України, продемонструвавши організовану гру. Звичайно, індивідуальний рівень більшості футболістів не був найвищим, але сумарно вони виглядали бойовим механізмом.

Люксембург виходив з-під пресингу України виключно через пас. Причому виходив грамотно, віддаючи передачі за спину захисникам України. Після власних втрат Люксембург не боявся включати контрпресинг, і цей елемент у господарів працював, як годинник. Загалом у кожній ігровій ситуації господарі демонстрували злагодженість: як під час розіграшів кутових, так і в зоні завершення.

Самі українці після матчу з Португалією відверто розчарували. Особливо Євген Коноплянка, який провалив другий матч у збірній поспіль. Знову бляклий дриблінг, погані обігравання з партнерами і неякісні позиційні відкривання – Коноплянка зараз у відверто поганій формі.

Господарі оборонялись глибоко з найменшою кількістю вільних зон в центрі. У такій ситуації команді Андрія Шевченка логічно було розігрувати через фланги, але фланги у збірній України не давали належного ефекту.

Через центр Україна теж могла працювати більш продуктивно. Не вистачало гостроти у позиційних пересуваннях (травмований Марлос, який на стиснутому просторі дуже б знадобився). А Руслан Малиновський, мабуть, занадто багато сил залишив в минулому матчі – проти Люксембургу якість його передач неприємно здивувала. Задумки були хороші, але Руслан міг на рівному місці віддати незручний пас, що зовсім на нього не схоже.

З огляду на всі ці проблеми, у центрі нападу Шевченку став би в нагоді високий центрфорвард, через якого можна було б грати верхом. Однак Роман Яремчук після насиченого і важкого поєдинку з Португалією опинився на лаві запасних.

На щастя, зараз в збірній є Зінченко, який перебуває у фантастичній формі. Недоліків у його діях теж вистачало, однак саме завдяки йому українцям вдалося вирвати три очки. Саме передача Зінченка вивела на ударну позицію Циганкова, який зрівняв рахунок у матчі. І саме Зінченко був одним з тих, хто робив забігання у штрафний майданчик суперника, коли відбувся автогол Родрігеза.

Звичайно, збірній пощастило з цим автоголом на останніх секундах. Українці самі могли пропустити другий м’яч у кінці. І ні про яку перемогу тоді не йшлося. Але щастить сильнішим...

Загалом результат за підсумками двох матчів відмінний: чотири очки, втрата очок у конкурентів (двобій Португалія – Сербія завершився нічиєю 1:1). Але попереду ще багато матчів. Тренерському штабу Шевченка необхідно докладно проаналізувати матч з Люксембургом, щоб наступного разу не повторювати помилок. Фраза ніби банальна, але знову розрахувати на посмішку Фортуни не варто.