І кортить, і страшить…

Якими в Україні можуть бути місцеві референдуми? На парламентському сайті опублікований відповідний законопроєкт для громадського обговорення

Нинішня влада намагається всіляко продемонструвати, що має намір втілити свої обіцянки щодо ухвалення пакета законопроєктів «про народовладдя». Щоправда, у 2019-ому нам обіцяли, що ці питання будуть першими з початку роботи нинішнього скликання парламенту, але доходить до цього тільки зараз. У січні нардепи ухвалили закон про всеукраїнський референдум, а цього тижня на офіційному сайті Верховної Ради України (ВРУ) був опублікований проєкт закону про місцевий референдум. До 11 квітня включно триватиме громадське обговорення цього документа.
З його текстом можна ознайомитися за посиланням. Свої зауваження та пропозиції можна надсилати на електронну адресу: localreferendum@gmail.com. Після завершення громадського обговорення цей проєкт, можливо, з якимись змінами, мав би бути зареєстрований у парламенті. Але коли це точно відбудеться і який вигляд матиме цей документ, якщо він, зрештою, стане законом, зараз важко сказати.
А поки зазначимо, що оприлюднений законопроєкт розробляла робоча група, до якої входили не лише нардепи, але й фахівці із громадського сектору. Низка експертів зазначають, що насправді законодавче врегулювання місцевих референдумів є ще актуальнішим, аніж питання всеукраїнського референдуму. Бо, мовляв, зараз не так багато питань, що потребують вирішення на національному референдумі. Та й тут можна додати, що небезпеки таких референдумів дуже великі. А от на місцевому рівні пряма демократія зараз начебто і потрібніша, і безпечніша. Чи дозволяє громада, для прикладу, будувати якийсь небезпечний завод на своїй території, чи хоче скасувати якесь інше рішення місцевої ради, чи, можливо, хоче відставки голови або депутатського корпусу в місцевій раді? Начебто краще це вирішувати на місцевому референдумі, а не доводити до сутичок на акціях протесту.
Але як було в ситуації з ухваленням закону про всеукраїнський референдум, так і зараз із поки ще тільки обговоренням проєкту про місцевий референдум, треба наголосити, що користь чи біда, які можуть принести відповідні закони, залежать від рівня політичної культури суспільства. І навіть найкращі, найдемократичніші практики легко можуть стати інструментом брудних політичних ігор.
Поки в Україні взагалі немає можливості проводити місцеві референдуми, бо немає відповідного закону. Та в нашій Конституції є згадки про місцеві референдуми, а також у законі про місцеве самоврядування. Тож начебто і закон про місцевий референдум треба ухвалити, щоб українці могли скористатися своїм конституційним правом. Але ще раз повторимося: до цього питання треба підходити виважено, із розумінням усіх потенційних небезпек. Простий піар на темі народовладдя користі українцям точно не принесе…

Без сепаратизму

Тепер же, власне, розглянемо деякі основні моменти оприлюдненого законопроєкту. Звичайно, під час неоголошеної війни, яку і далі веде проти нас Росія, коли в нашому парламенті засідають відверті агенти Кремля, а проросійські партії все ще знаходять підтримку чималої частини виборців, надзвичайно важливим є убезпечитися від будь-якого заохочення проявів сепаратизму в регіонах. В оприлюдненому законопроєкті передбачені кілька «запобіжників». Насамперед мовиться про те, які питання можна виносити на місцеві референдуми, а які не можна.
Отже, предметом місцевого референдуму, відповідно до проєкту закону, можуть бути:
1) висловлення недовіри місцевій раді і (або) сільському, селищному, міському голові;
2) втрата чинності нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування або окремими його положеннями;
3) затвердження статуту територіальної громади або змін до нього;
4) затвердження програми розвитку територіальної громади або змін до неї;
5) інше питання місцевого значення, віднесене Конституцією та законами України до відання територіальної громади, її органів та посадових осіб.
Не можуть бути предметом місцевого референдуму питання:
1) які є предметом всеукраїнського референдуму;
2) що суперечать положенням Конституції та законів України;
3) спрямовані на ліквідацію незалежності України, порушення державного суверенітету і територіальної цілісності України, створення загрози національній безпеці України, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі;
4) віднесені Конституцією України та законами України до компетенції інших органів публічної влади;
5) щодо реалізації окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих органам місцевого самоврядування законом (делеговані повноваження);
6) які стосуються місцевих бюджетів, тарифів на житлово-комунальні послуги;
7) щодо реалізації повноважень органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб із прийняття нових нормативно-правових актів, внесення до них змін (крім визнання такими, що втратили чинність актів, окремих їхніх положень);
8) щодо внесення змін, скасування актів індивідуальної дії органів місцевого самоврядування;
9) щодо реалізації повноважень органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб із прийняття актів індивідуальної дії, внесення до них змін, їх скасування.
«Запобіжники», звісно ж, є. Але все одно можуть виникати питання, які посилюватимуть суспільну напругу в деяких регіонах. Керівниця проєктів із конституційного права Центру політико-правових реформ Юлія Кириченко в інтерв’ю «Голосу України», опублікованому ще 10 березня, зазначила, що «можуть бути винесені питання розвитку певної громади, наприклад, про підтримку туристичного напряму або ж питання про перейменування вулиці, будівництво мостів, пам’ятників чи про неможливість скорочення паркової зони». Звучить гарно, та всі ми розуміємо, що є різниця між будівництвом мостів і перейменуванням вулиць, особливо якщо в деяких наших містах місцева влада досі повертає назви, що формально не підпали під декомунізацію.
У перехідних положеннях законопроєкту також зазначається, що місцеві референдуми на тимчасово окупованих територіях Донбасу і Криму можна буде проводити лише через три роки з моменту їх повернення під загальну юрисдикцію України. Тобто після «припинення тимчасової окупації та збройної агресії Російської Федерації проти України, а саме: виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їхньої військової техніки з території України; відновлення повного контролю України за державним кордоном України; роззброєння всіх незаконних збройних формувань та найманців, які діють на тимчасово окупованих територіях України; відновлення конституційного ладу та правопорядку на тимчасово окупованих територіях України; забезпечення безпеки громадян України, які проживають на відповідних територіях Автономної Республіки Крим, Донецької і Луганської областей та міста Севастополя, після повноцінного завершення на відповідних територіях процедур із роззброєння, демілітаризації та реінтеграції відповідно до стандартів ООН та ОБСЄ».

Народовладдя чи політичні розбірки?

Також «запобіжником» можна назвати те, що в законопроєкті визначені можливі часові терміни для проведення місцевих референдумів: в останню неділю березня або в останню неділю жовтня. Але проведення місцевого референдуму не може збігатися з черговими чи позачерговими місцевими виборами.
Ініціювати референдум може місцева рада, голова громади або щонайменше 10% виборців, виборча адреса яких належить до території відповідної громади. В останньому випадку спочатку збирають ініціативну групу, яка впродовж 60 днів має зібрати підписи цих 10% виборців. На референдум може бути винесене лиш одне питання. Але тут треба зазначити: якщо місцева рада вирішить відправити голову громади у відставку через таке голосування, то на місцевий референдум одночасно винесуть і питання з приводу дострокового припинення повноважень відповідної сільської, селищної, міської ради. І навпаки: у випадку призначення місцевого референдуму щодо дострокового припинення повноважень сільської, селищної, міської ради на місцевий референдум одночасно винесуть і питання з приводу дострокового припинення повноважень, відповідно, сільського, селищного, міського голови.
Рішення, ухвалене на місцевому референдумі, буде обов’язковим. Тобто якщо мовиться про недовіру до місцевої ради чи голови громади, то це означатиме відставку. Якщо ж мовиться про скасування нормативно-правового акта місцевого самоврядування, то ніякого додаткового голосування місцевими депутатами уже не знадобиться. Але важливо також розуміти, що референдум вважатимуть таким, що відбувся, лише якщо у ньому візьме участь не менш ніж 50% виборців, включених у списки на відповідному місцевому референдумі. В такому випадку більшість із тих, що прийдуть голосувати, і вирішить питання референдуму.
Місцевий референдум може бути ініційований та призначений з одного й того ж питання лиш один раз протягом строку повноважень місцевої ради поточного скликання. І також якщо якесь рішення буде ухвалене на місцевому референдумі, то змінити його можна буде лише через референдум, але не раніше аніж через три роки з дня його ухвалення.
Потрібно буде подумати і про гроші на проведення референдуму. Відповідно до проєкту закону, підготовка і проведення місцевого референдуму, ініційованого місцевою радою, здійснюється коштом місцевого бюджету та фондів суб’єктів процесу місцевого референдуму.
Місцеві референдуми можуть мати переваги, але водночас вони можуть стати й інструментом політичних розбірок на місцях. І останнє зараз дуже актуальне, адже президентська команда не змогла серйозно позмагатися за посади голів у великих містах, а додатковий важіль впливу на неугодних мерів може бути вигідний Офісу президента. Ситуація насправді неоднозначна: адже і голів громад, і місцевих депутатів обирають виборці громад на виборах. Попри складність процедури, існує можливість відкликання депутатів, а останні також мають можливість висловити недовіру голові. Невдовзі ще й місцеві референдуми з цих питань можуть стати реальністю. Тут уже може мовитися про повний хаос у деяких громадах. Тож виникає питання: чи люди, як вірять у силу такого народовладдя, думають про цінність свого голосу на виборах? Бо так можна щороку відправляти у відставку кожного наступного голову громади чи місцеву раду або й усіх їх разом. Одна річ говорити про народовладдя і зовсім інша – відчувати відповідальність під час кожного голосування…
І насамкінець ще повернемося до можливості скасування деяких рішень місцевого самоврядування через референдум. «Чи давати право громаді (умовно, в якийсь момент громада вважає, що рада ухвалила рішення, яке не відповідає її інтересам) винести будь-яке питання на референдум, а не оскаржувати в суді? І якщо 50 відсотків +1 проголосують за те, щоб акт втратив чинність, то він втратить чинність. Але! Є акти, які набули чинності. Наприклад, на реконструкцію моста виділили гроші, вже почалися роботи. А потім унаслідок рішення громади акт втрачає чинність. Виникає питання: що робити з мостом, з грошима, які виділили? Треба ретельно прописати наслідки, які може врегулювати рада. Я запропонувала другий варіант. Так зване вето громади. Спочатку визначити найбільш чутливі питання і передбачити, що рішення ради стосовно них протягом трьох місяців не набуватиме чинності. Упродовж цього часу громада може ініціювати референдум і сказати «ні». Тоді, відповідно, акт не набуває чинності. Для мене цей варіант придатний і з точки зору юридичної визначеності», – зазначила Юлія Кириченко у вже згаданому інтерв’ю «Голосу України».
Повторимося, що поки рано говорити, коли і який закон ухвалить парламент, бо вже на етапі розгляду нинішнього законопроєкту в парламенті нардепи зможуть змінити його до непізнаваності. Тому за цим процесом потрібно буде уважно стежити.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.4349 / 4.1MB / SQL:{query_count}