Відкрийте списки!

Нова виборча система спрацювала краще, ніж очікувалося, але це ще не відкриті партійні списки

фото: Олег Огородник
Після місцевих виборів, що відбулися в Україні 25 жовтня, потрібно аналізувати не лише нові склади місцевих рад, але й те, як спрацювала нова виборча система. Пропорційної системи з відкритими списками ми поки не дочекалися. Але певні зрушення в цьому напрямі все ж таки є.
Надалі нашим законотворцям потрібно усвідомити помилки нинішнього Виборчого кодексу і поправити виборчу систему, що передбачена як для виборів депутатів місцевих рад у громадах із кількістю виборців понад 10 тисяч, так і для парламентських виборів.
От тільки проблема в тому, що наші парламентарі згадують про виборчі правила лише перед окремими виборчими циклами, тому й у майбутньому можна очікувати якогось доопрацювання законодавства нашвидкуруч. А ще не варто забувати, що політичним партіям відкриті виборчі списки не вигідні. Тому й на місцевих виборах цього року ми отримали якусь пародію на відкриті списки. Суспільний запит на прогресивні зміни виборчого законодавства зіштовхнувся з інтересами великих політичних гравців.

Гнучкі, але не відкриті

Відкритість партійних виборчих списків – це не коли ми бачимо в переліку імена всіх кандидатів від окремої партії. Так у нас було завжди. Головне – це коли виборець має можливість віддавати свій голос як за партію загалом, так і за конкретного кандидата, таким чином просуваючи його вгору по списку. Багато наших читачів зараз подумають, що така можливість була 25 жовтня. Так, але водночас було кілька дуже важливих «але».
Перші номери єдиних списків партій, які подолали п’ятивідсотковий прохідний бар’єр, автоматично ставали депутатами і навіть не змагалися в територіальних округах. Іншим кандидатам для просування вгору по списку потрібно було набрати достатню кількість так званих факультативних голосів – 25% від виборчої квоти. Це коли ми заповнювали трафарети навпроти кандидатів. Та навіть перевищення 25% від виборчої квоти кандидатами могло бути недостатнім для отримання мандатів. Далі пояснимо чому.
У Львівській міській територіальній громаді зареєстровано 602 166 виборців. Явка виборців 25 жовтня становила 38%, тобто на дільниці прийшло 230 589 виборців
А поки ще раз наголосимо, що випробувана 25 жовтня виборча система тільки нагадує систему з відкритими списками. Низка експертів називають її напіввідкритими списками. Член правління моніторингово-аналітичної групи «Цифра» Назар Бойко зазначає, що мовиться про пропорційну систему з гнучкими списками. «Насправді нова модель є пропорційною системою з гнучкими списками (flexible-list proportional representation system). Основною відмінністю відкритих списків від гнучких є те, що у першому випадку вплив на визначення персонального складу представницького органу мають виборці, у другому – виборці ділять цей вплив із політичними партіями. Ймовірно, плутанина в термінах стала наслідком активного лобіювання «відкритих списків» як найбажанішої альтернативи. У підсумку після прийняття Виборчого кодексу нову виборчу систему з гнучкими списками і далі називали «відкритими списками». За інерцією», – каже Назар Бойко в матеріалі для VoxUkraine.

Три етапи

Для того, щоб зрозуміти нюанси, потрібно розглянути конкретний приклад. Керівник проєктів у сфері виборів та місцевого самоврядування Громадянської мережі ОПОРА у Львові Тарас Радь у своєму матеріалі проаналізував те, як спрацювала нова виборча система на прикладі результатів виборів до Львівської міської ради. Нагадаємо, що із 19 партій, котрі брали участь у цих виборах, до ради потрапило п’ять. Розподіл сил ми вже подавали: 26 депутатів – фракція «Європейська Солідарність», 17 – «Самопоміч», 8 – «Голос», 7 – «ВАРТА», 6 – «Свобода».
А тепер про особливості встановлення результатів виборів. У Львівській міській територіальній громаді зареєстровані 602 166 виборців. Явка виборців 25 жовтня становила 38%, тобто на дільниці прийшло 230 589 виборців. П’ять партій, якій подолали прохідний бар’єр (11 007 голосів), загалом отримали 116 623 голоси. Виборча квота становила 2 739 голосів. Це кількість голосів, необхідна для отримання одного мандата (ціла частина результату ділення загальної кількості голосів, яку отримали всі партії, що подолали п’ятивідсотковий бар’єр, на кількісний склад ради за мінусом гарантованих для кожної партії мандатів). 25% від виборчої квоти – це 685 голосів. Здавалося б, небагато, але насправді це занадто висока планка для факультативних голосів за окремого кандидата. Серед усіх 960 кандидатів, які балотувалися на цих виборах, у списках 19 партій 25-відсотковий внутрішньопартійний бар’єр подолали 53 кандидати. А це 5,5%.

джерело: opora.lviv.ua
«Розподіл депутатських мандатів відбувався на трьох рівнях поетапно. На першому рівні гарантовані мандати автоматично отримали перші номери єдиних партійних списків п’яти партій-переможниць. Серед них Петро Адамик («Європейська Солідарність»), Андрій Садовий (Об’єднання «Самопоміч», написав заяву про відмову від депутатського мандата), Андрій Курочка («Голос»), Валерій Веремчук («ВАРТА») і Руслан Кошулинський (ВО «Свобода»). Ці кандидати не вели реальну боротьбу зі своїми колегами по територіальному партійному списку за право здобути депутатський мандат. Вони отримали його автоматично за умови, що їхня партія подолала п’ятивідсотковий виборчий бар’єр. Другий етап розподілу депутатських мандатів відбувався у шести багатомандатних округах на рівні територіальних партійних списків кожної з п’яти політичних партій, які подолали виборчий поріг. Це базовий рівень, на якому згідно із задумом виборчої системи відбувається розподіл основної частини депутатських мандатів. Спершу визначали кількість мандатів, яку отримає кожна з партій-переможниць у кожному територіальному окрузі. Для цього суму голосів кожної з цих партій у кожному з округів ділили на розмір виборчої квоти – 2739 голосів. Ціле число, отримане в результаті такого ділення, і було кількістю мандатів, які отримала кожна партія на цьому етапі розподілу мандатів. Останній, третій етап розподілу депутатських мандатів відбувається за єдиним партійним списком у низхідному порядку. В цьому випадку кількість голосів партії, які становлять менше виборчої квоти у кожному з округів, додається, і отриману суму знову ділять на розмір виборчої квоти. Отримане ціле число від такого ділення становитиме кількість мандатів, які будуть розподілені партією у межах єдиного списку», – пояснює Тарас Радь у статті на сайті Громадянської мережі ОПОРА.
У підсумку п’ять мандатів одразу отримали перші номери єдиних списків прохідних партій. 44 із 64 мандатів були розподілені в межах територіальних партійних списків, а це 69% від усього новобраного депутатського складу. 15 мандатів були розподілені по єдиних партійних списках. Це 23% від складу ради (два із цих 15 мандатів – так звані залишкові, які були надані партіям із найбільшою кількістю фактичних голосів, що залишилися після вичерпання виборчої квоти. «Самопоміч» і «ВАРТА» отримали по одному додатковому мандату за принципом найбільшого дробового залишку).
Ми вже згадували, що із загальної кількості кандидатів 25-відсотковий внутрішньопартійний бар’єр подолали 53 кандидати. Та двоє з них були у списках партій, що не пройшли до ради, тому й не могли сподіватися на отримання мандата. Ще 9 із цих 53 кандидатів не стали депутатами, бо мандати дісталися першим номерам єдиних списків або інші кандидати мали перевагу у вигляді розміщення в прохідній частині територіального та єдиного партійного списку на третьому етапі розподілу мандатів. 22 кандидати стали депутатами, не набравши 25% від виборчої квоти.
«Найбільше кандидатів, які подолали 25-відсотковий внутрішньопартійний бар’єр, у «Європейської Солідарності». Практично кожен другий кандидат зумів отримати більш ніж 685 голосів. З-поміж 30 із них (47%) 21 вдалося отримати мандат завдяки територіальному партійному списку, двом – по єдиному списку, а сімом це так і не допомогло стати депутатами. По списках Об’єднання «Самопоміч» 12 кандидатів (24%) отримали 25% від виборчої квоти, 10 із яких здобули мандати на етапі їх розподілу в територіальних округах, один – по єдиному списку, ще один депутатом так і не став. П’ять кандидатів (9%) партії «Голос» здолали внутрішньопартійний поріг, троє з яких стали депутатами по територіальному списку, один – по єдиному списку, а ще одному цього не вистачило для отримання мандата. По два таких кандидати у партій «ВАРТА» і ВО «Свобода», троє з яких стали депутатами під час розподілу мандатів на рівні територіальних списків, ще один «свободівець» отримав мандат по єдиному списку», – каже Тарас Радь.
Загалом виходить так: що вищий результат отримала партія загалом, то краще спрацювала «відкритість» виборчої системи. А для прохідних партій із результатами 5 – 8% більш визначальною була порядковість кандидатів у єдиному списку. В таких випадках це вже нагадувало знайому систему закритих списків. На це звертали увагу різні експерти, бо, звичайно, виборча система однаково спрацювала в усіх громадах, у яких застосовувалася.
«Виборець усунений від формування черговості кандидатів у загальних списках. Це стало проблемою в розподілі мандатів для партій, котрі отримали 5 – 8% голосів виборців, а таких партій було досить багато. Популярні кандидати, яких підтримали виборці в округах, часто не отримали мандатів, якщо перебували внизу загального списку. Це ставало наслідком того, що партія не набирала виборчої квоти в окрузі, і мандати отримували лідери загального списку незалежно від набраних ними голосів на місцях. Таким чином, роль партійного керівництва виявилася визначальною для таких партій. Щоб виправити ситуацію, варто скористатися досвідом попередньої виборчої системи, коли послідовність отримання мандатів усередині партії прямо залежала від кількості отриманих голосів на окрузі. Мандат для лідера списку можна залишити гарантованим, проте допустити виборця до формування черговості в загальному списку кандидатів», – зазначив у матеріалі для «Дзеркала тижня» експерт Українського інституту майбутнього Ігор Попов.

Могло бути й гірше…

Але потрібно звернути увагу на деякі позитивні моменти нової виборчої системи. Незважаючи на велику кількість прогнозів щодо того, що виборці голосуватимуть лише за партії і не користуватимуться можливістю віддати свій факультативний голос за окремого кандидата, і якщо повертатися до аналізу ситуації у Львові, все ж таки є близько 80% тих, що прийшли 25 жовтня на дільниці голосувати і за партію, і за кандидата в територіальному списку. Тобто абсолютну більшість виборців, які все ж прийшли на дільниці, не налякав новий вигляд бюлетенів, і вони спробували вплинути на черговість кандидатів у партійних списках.
З другого боку, 4,5% бюлетенів у Львові були визнані недійними через неправильне заповнення. А це аж 10 439 голосів – дуже багато в контексті виборчої квоти і прохідного бар’єра. Вже згаданий Назар Бойко у матеріалі для VoxUkraine аналізував, як нова система спрацювала на прикладі виборів до Львівської обласної ради. На цьому рівні недійсними були визнані 7,37% бюлетенів, а це понад 60 тисяч голосів. Цифра величезна, але чи критична? «Порівняно з попередніми місцевими виборами кількість недійсних бюлетенів збільшилася на майже три відсоткові пункти. Однак такий ріст не є критичним, враховуючи ускладнення форми виборчого бюлетеня та способу голосування. Для порівняння: на місцевих виборах у Польщі з 2002 по 2010 роки частка недійсних бюлетенів становила від 12 до 14%. Після виборчої реформи, яка запровадила новий дизайн бюлетеня, на виборах 2014 року кількість недійсних бюлетенів у поляків збільшилася до 18%, а в деяких випадках – до 23%», –зазначив у своєму матеріалі Назар Бойко.
Гарантовані мандати автоматично отримали перші номери єдиних партійних списків п’яти партій-переможниць
Повертаючись до виборів депутатів Львівської міської ради, також треба зазначити, що серед нинішнього складу ради є 11 обранців, які отримали мандати виключно завдяки подоланню 25% від виборчої квоти і які за інших обставин не мали б можливості брати участь у розподілі депутатських мандатів. Депутатами стали восьмі, навіть 11-ті номери в територіальних списках. У цих випадках власне й спрацювала та «невелика відкритість» списків, яка все ж таки передбачена Виборчим кодексом.
Після першого випробування нової виборчої системи потрібно робити висновки. І для того, щоб можна було говорити про справжню відкритість списків, виборці мали б отримати набагато більше можливостей впливати на те, хто стане депутатом. Експерти одноголосно заявляють про необхідність зменшення 25-відсоткового внутрішньопартійного бар’єра. Усувати його взагалі виглядає не зовсім логічним, бо тоді навіть один випадковий голос зможе вплинути на отримання кандидатом мандата. А от зменшення цього бар’єра до 10 чи до 5% від виборчої квоти однозначно посилить вплив виборців на формування персонального складу рад.
«Необхідно знизити так званий внутрішньопартійний бар’єр, для того щоб підвищити внутрішньопартійну конкуренцію, а територіальні партійні списки зробити ще більш відкритими для виборців. Як показали результати голосування 25 жовтня, наявні 25% від виборчої квоти є надміру високим показником, що частково закриває виборчі списки і перетворює наявну пропорційну виборчу систему на модель із (напів)відкритими списками. При цьому значна частина факультативних голосів виборців просто «втрачається», оскільки не бере реальної участі в розподілі депутатських мандатів. Лише 53 із 960 кандидатів у депутати зуміли подолати внутрішньопартійний бар’єр, а це менш ніж 6%. З-поміж них лише 51 із 298 кандидатів, які балотувалися по списках п’яти партій-переможниць, отримали понад 25% від виборчої квоти. Тобто лише 18% кандидатів мали потенційну можливість конкурувати зі своїми колегами по територіальному списку за розподіл депутатських мандатів, незважаючи на те місце, на якому їх затвердила партія під час свого з’їзду. Натомість внутрішньопартійний бар’єр на рівні 10% від виборчої квоти підвищив би ці шанси для 17% від усіх кандидатів, які балотувалися, і для 56% від усіх кандидатів, які балотувалися по територіальних списках партій-переможців», – пояснює Тарас Радь.
Також варто ще раз обдумати, наскільки логічною є партизація місцевих виборів. Адже вибори до місцевих рад виключно за партійними списками і без можливості самовисування в усіх громадах із кількістю виборців понад 10 тисяч – це явний перебір. У нас немає розвинутої системи справжніх політичних партій, та й на місцевому рівні депутати мають вирішувати більше господарських питань, а не бавитися в політичні ігри. Ми вже писали, що у місцевих радах дуже часто можна почути заяви про якісь коаліції, а насправді це навіть не передбачене законодавством.
«Запровадження партійної монополії на висування кандидатів у громадах чисельністю від 10 тисяч виборців себе не виправдало. Наслідком цього стали торгівля франшизами партій, відмова частини активістів громад від балотування і загальна профанація партійного будівництва. Варто або надати право балотуватися спискам незалежних кандидатів, або дозволити самовисування з відповідною зміною типу системи в громадах чисельністю до 75 чи 90 тисяч виборців», – зазначив Ігор Попов у матеріалі для «Дзеркала тижня».
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7748 / 1.72MB / SQL:{query_count}