Козаки на фунікулері

22 серпня 1794 року в Одесі заклали перший камінь, а через рік тут уже були порт, військовий госпіталь, кілька житлових будинків та приміщень для адміністрації, магазини, до Одеси приплили перші кораблі

Навпроти мене у купе потяга Івано-Франківськ – Одеса сидить вродлива жінка і вишиває на п'яльцях. Саме так могла би виглядати заставка до якогось серіалу на базі українських реалій, якби раптом комусь спало на думку реалізувати такий проект. Така собі типова україночка, що вміє “шити, прясти ще й варити, свому комареві догодити”. Російськомовна, ясна річ, але до чого тут мова, скажете ви, і справді, до чого. Моя сусідка їздить цим потягом уже багато років, вона захищає дисертацію у Прикарпатському університеті. Вона знає напам'ять тексти з колекції старезних поп-шлягерів, які лунають у коридорі, і час від часу виходить туди, аби потай зменшити звук. Але хтось виходить за нею і знову збільшує гучність. Мабуть, ще не вивчив усі пісні. Або навпаки, вивчив і не хоче втрачати нагоди попідспівувати. Так вони грають у піжмурки увесь вечір і вранці – недовго, бо вночі шлягерів не вмикають.

Моїй сусідці дуже подобається Прикарпатський університет, вона рада, що захищається саме там, єдине, чого їй так і не вдалося опанувати за весь кількарічний період підготовки до захисту, – це мова. Так вона і каже: “Единственная проблема – языковой барьер”. Може, і справді єдінствєнная, хто зна. А може, і вдалося б її подолати, якби замість вишивання брати в дорогу якусь українську книжку. Хоча, з іншого боку, навіщо воно їй у рідному Ізмаїлі, з ким вона там говоритиме українською?

На пероні ми прощаємося і розходимося в різні боки – моя попутниця до свого авта, яким їй ще доведеться проїхати неблизький шлях додому, а я – до бібліотеки ім. Горького (саме так!), де відбувається екзотична для цієї місцевості імпреза під назвою “Українська книга на Одещині”.

Попри свій екзотизм та очевидну маргінальність, імпреза виявляється добре підготованою. Усіх запрошених зустрічали на вокзалі (дуже зворушливо) і підвозили спеціальним автобусом до камерного залу бібліотеки ім. Горького на відкриття заходу, режисером якого став Сергій Проскурня. На урочисте відкриття з'явився сам мер міста, а проведенням усіх заходів опікувався прес-секретар бібліотеки – уявіть собі, буває і таке. Не бракувало на презентаціях українських книг і публіки – студентів, точніше, студенток україністики, яких набивалося повні зали, їхніх викладачів, аспірантів, які навіть виголошували промови і виказували похвальну обізнаність із найновішими публікаціями.

Історичні проходи містом

22 серпня 1794 року в Одесі заклали перший камінь, а через рік тут уже були порт, військовий госпіталь, кілька житлових будинків та приміщень для адміністрації, магазини, до Одеси приплили перші кораблі. Будівництво тривало. Автором проекту став архітектор, інженер та генерал Франсуа Сент де Воллан, йому ж належать перші проекти Вознесенська, Новочеркаська, Тирасполя, Овідіополя та інших міст у Південній Америці, рідній Голландії, Петербурзі. Саме він створив найбільшу водну систему в Європі, яка зв'язала Петербург з Волгою та Білим морем.

Під час інавгурації міста, яке на той момент, властиво, ще і не було справжнім містом, вирішили позбутися старої назви Хаджибей, яка не дуже вдало нагадувала про татарсько-турецьке минуле цих земель, і знайшли нову назву. Також неслов'янську, про походження якої досі точаться дебати. Одні вважають, що слово Одеса мало нагадувати про грецьку колонію Одессос доби античності, інші жартують, що Катерина ІІ хотіла створити місто, назва якого обов'язково була б жіночого роду, існує і ще більш жартівлива версія – що ця назва є мовною грою, бо означає прочитане навспак французьке assez d’eau, що означає – “достатньо води”.

Будували Одесу насамперед французи. Дюк де Ришельє, ім'я якого є одним із основних в історії міста, а його пам'ятник (чомусь у римських шатах) давно став візитівкою міста, Александр Ланжерон, на честь якого досі називається широкий пляж на схід від порту, автор проекту знаменитих Потьомкінських сходів Франц Боффо. Біля сходів на сьогоднішніх туристів чекає вбраний у хутра етностилізований персонаж, якого екскурсоводи представляють як “типичного украинского казака”, хоча його костюм значно більше нагадує вбрання щонайменше польського шляхтича, надто вже багато на ньому хутра. З цим козако-шляхтичем можна сфотографуватися на тлі знаменитого (і до речі, безкоштовного) одеського фунікулера.

Основною мовою порозуміння архітекторів і торговців, які прибували сюди в перші роки існування, була італійська, не бракувало тут грецьких кораблів, галичани постачали сюди пшеницю. Першим представником єврейської громади став каталонець Хосе де Рібас, якого в Росії знали як Осипа Михайловича Дерібаса, він заопікувався будівництвом порту, і одесити віддячили йому за це, назвавши його іменем одну з головних вулиць міста.

У рік смерті Дерібаса, у 1800-му, у місті трапилася одна з перших катастроф. Одеса втратила царську милість, бо наступник Катерини ІІ, цар Павло І, вже не вважав будівництво і розвиток цієї колонії таким важливим для імперії і ліквідував торгові привілеї міста. Нажахані мешканці вислали до царя делегацію і подарунок у вигляді 3000 грецьких помаранч. Цареві сподобався подарунок, і він наказав дати місту 250 000 рублів на подальший розвиток, відтоді Одеса міцно посіла позицію головних південних морських воріт Росії. Одесити поставили помаранчі знаменитий пам'ятник на початку бульвару Жванецького (побачивши табличку, мабуть, кожен внутрішньо здригається і намагається пригадати, чи живий ще досі популярний гуморист). І хоча пам'ятник більше нагадує гарбуз, який помахом чарівної палички перетворюється на карету для Попелюшки, це не заважає його туристичній популярності.

Урбаністичні пляжі

Через кілька днів після того, як я вже повернулася додому, у новинах промайнуло повідомлення, що місто протестує проти браку теплої води. Львів'ян, для яких такий брак давно став звичним, принаймні влітку, такі повідомлення залишають байдужими, не обурюються і туристи, адже брак води давно став туристичною прикметою Львова, як це не прикро.

Так от, в Одесі, як уже було згадано, “води достатньо”, причому достатньо навіть у найдешевших готелях. А такі можна знайти і в самому центрі міста – навпроти пам'ятника князю Воронцову та одного з найвідоміших православних соборів міста Преображенського. Того самого, що був зруйнований у 1936 р. після рішення місцевої влади про те, що собор не має архітектурної цінності, на його місці планували встановити громадські туалети. З 1999-го до 2005 року собор було вібудовано на кошти приватних жертводавців, і тепер його велетенська споруда височіє у самому центрі міста. Попри монументальність цієї споруди, сама капличка, де відбуваються богослужіння, невелика і розташована на три поверхи під землею, куди треба спуститися сходами. Цей спуск і низька стеля, що майже нависає над головою, справляють химерне, незвичне для православного храму враження.

Навпроти собору, на однойменній вулиці, у готелі під промовистою назвою “Центральний”, можна переночувати у цілком пристойному номері вже за 200 грн на добу, щоправда, з вигодами на поверсі, зате жодних проблем із гарячою водою. Серед туристів переважають німці. У ціну входить і сніданок, під час якого кельнерка ввічливо поцікавиться: “Что будете горяченького”, а після того, як ви замовите, скажімо, яєшню і каву, вам усе швиденько принесуть. Щоправда, якщо кави вам забагнеться не розчинної, яка стоїть на шведському столі, а еспресо, то за нього доведеться доволі дорого заплатити і про це вас, ясна річ, ніхто не попередить. Одеса все ж таки.

Туризм в Одесі – справа приємна і нескладна. Усі основні пам'ятники і відомі місця можна легко обійти пішки за день-два, на кожному кроці поїсти або випити кави як за доступною, так і за високою ціною, цілком на ваш вибір. Прогулюватися містом найприємніше, ясна річ, коли сезон ще не розпочався, але вже доволі тепло, тоді відпочивальників іще обмаль, усюди нижчі ціни і немає натовпів. На пляжах буває навіть майже порожньо у сонячний день, що справляє просто фантастичне враження. Щоправда, чистотою ні самі пляжі, ні прибережна вода похвалитися не можуть. Прогулюючись берегом, можна натрапити на мертвих їжаків і навіть дельфінів, не кажучи вже про звичайне сміття.

Прогулянки суто туристичні

Не у набагато кращому стані перебуває й більшість історичних споруд міста. Ті, що розташовані в самому центрі, як Опера, міська дума чи будинки Дерибасівської, ще більш-менш доглянуті, але варто відійти на кілька вулиць далі, і мало не щокроку натрапляєш на таблички, які попереджають про загрозу обвалу. Медичний університет і будівля, де розташований знаменитий офтальмологічний центр Філатова (того самого, який свого часу не допустив встановлення туалетів на місці Преображенського собору), перебувають саме у такому плачевному стані.

Окрім першої ознайомчої прогулянки містом, можна влаштовувати собі й наступні – більш вузькотематичні. Наприклад, грецькою Одесою – починаючи від прилеглої до Дерибасівської Грецької площі, через торговий центр “Афіна” і до Грецької Свято-Троїцької церкви. Чи Одесою польською – вздовж однойменної вулиці і аж до пам'ятника Міцкевичу, розташованому недалеко від Грецької площі на Олександрівському проспекті, вздовж якого також варто прогулятися. Там серед інших стоїть і пам'ятник Іванові Франку. Можна прогулюватися Одесою вокзальною (залізничний і морвокзали теж розташовані в центрі міста), Одесою крамарською (“Привоз” та інші колоритні ринки), можна дегустувати вина у массандрівському погребі навпроти пам'ятника Катерині ІІ та знаменитого будинку-стіни. Але цю, дегустаторську екскурсію раджу залишити наостанок...

 

Львів – Одеса – Львів

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7500 / 1.66MB / SQL:{query_count}