“Звучить осінній вальс і знову кличе в клас…”

Які Ваші найкращі спогади про школу? Сьогодні не лише перший день осені, але й День знань, з яким “Пошта” вітає усіх школярів Львова та області. Перше вересня – це насамперед свято першокласників і випускників. Хтось уперше сяде за парту, хтось почне свій останній шкільний рік, а хтось із ностальгією
згадуватиме 1 Вересня.

Які Ваші найкращі спогади про школу?

 Сьогодні не лише перший день осені, але й День знань, з яким “Пошта” вітає усіх школярів Львова та області. Перше вересня – це насамперед свято першокласників і випускників. Хтось уперше сяде за парту, хтось почне свій останній шкільний рік, а хтось із ностальгією
згадуватиме 1 Вересня.
Зі словом “школа” відразу ж пригадуються перші вчителі, класні керівники. У когось залишаються найсвітліші спогади про школу. Не раз у снах можна походити по її  коридорах, побачити своїх однокласників, учителів. У когось, навпаки, школа асоціюється з безперервним навчанням чи випускними іспитами. Беззаперечним є факт: що далі від нас шкільні роки,
то теплішими й ціннішими
стають спогади про школу.

Тож “Пошта” запитує своїх читачів, які їхні найкращі спогади про школу?

 

Катерина Гороховська,
в. о. начальника управління освіти м. Львова:

– Найяскравіший мій спогад про школу зберігся відтоді, коли я була в 4-му класі. Допомагала мамі прибирати в школі (мама працювала прибиральницею). І коли ми прибирали в одному з класів, побачила на столі вчительки першого класу Катерини Мирославівни Неміш стосик зошитів, які вона ще не перевірила. А я дуже хотіла попробувати, як це – писати червоним чорнилом. І спокусилася, у перервах між прибиранням брала по два зошити, перевіряла їх червоною ручкою і виставляти оцінки. Так я перевірила всі 20 зошитів. Я думала, що вчителька нічого не помітить, а вранці, коли прийшла до школи, дуже тривожилась і сподівалась, що моя “праця” залишиться непоміченою.
На другому уроці до мого класу прийшла мама і попросила вчительку відпустити мене. На коридорі разом із мамою на мене чекала Катерина Мирославівна. Мама запитала: “Що ти зробила в класі Катерини Мирославівни?” Я почервоніла і стояла мовчки. А вчителька сказала: “Не бійся, я не сваритиму. Просто зізнайся”. Звісно, я зізналася. Вже тоді дуже хотіла стати педагогом. А Катерина Мирославівна згодом зізналась, що тоді вона просто злякалася, що почала забувати, що зробила, а що ні.

 

 


Василь Павлюк,
секретар Львівської міської ради:

– Я навчався у школі в містечку Яремче на Івано-Франківщині. У нас була улюблена вчителька Павлина Павлівна родом із Львівської області, викладала нам українську мову і літературу. Діти не завжди хотіли вчитися. Але, коли я зустрів її після закінчення школи, коли вже був дорослий, то поцілував її руки і подякував за те, що прищепила нам таку сильну любов до всього українського. Це була надзвичайна патріотка України. Вона розповідала нам, що Тарас Шевченко, Іван Франко – це наші світочі, українська мова – це наша рідна мова… Ми були дітьми, і цього ще не розуміли. Усвідомили це, лише коли подорослішали і залишили це у своїх серцях до кінця життя. Спогади про моїх учителів, про школу є найприємнішими у моєму житті.   

 

 Богдан Шумилович,
працівник Центру міської історії:

– Мій найкращий спогад про школу – це шкільне подвір’я. Тому що школа – “тоталітарна система”, де все примушують робити. А на подвір’ї цього набагато менше. Загалом, дуже хороших спогадів, пов’язаних зі школою, в мене немає.

 

 

 

 

Інна Сагайдак,
студентка:

–  Школа була родовищем найсміливіших мрій, впевненості у вдалому майбутньому, у щасливому розв’язанні будь-яких проблем. Теплі спогади залишаються завдяки приємній безтурботності кожного шкільного ранку. Коли далеке наближається, усвідомлюєш наївність сподівань і практично класичний сценарій власного життя. А школярі завжди вірять у винятковість кожної хвилини. І теперішньої, і майбутньої.

 

 

 


Олександр Іщенко,
інженер електронних установок:

– Я закінчив школу в 2003 році. Кожного дня відвідував її з задоволенням. Навчання було цікаве, особливо захоплювався фізикою. Оскільки жив у селі, всі все знали, навіть не треба було батьківські збори проводити. Тільки ти щось накоїв – інформація зразу ж доходила додому. Школа залишила багато приємних спогадів. Найбільше запам’яталося, як у дев’ятому класі  два тижні не ходив на уроки, бо з друзями ставили дерев’яну будку в лісі. Тоді я вважав, що перед тим, як будувати власне житло, треба потренуватися на чомусь простішому.
Коли є можливість, заходжу в школу. Завжди цікаво поспілкуватися з учителями, подивитися, як змінюється навчальний процес.
 

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7571 / 1.59MB / SQL:{query_count}