“Друге дихання” старим будинкам
У Львові ремонтують все: і трамвайні колії, і дороги, і площі, створюють громадські простори, прокладають велодорожіки… Але чи так активно у місті лагодять житлові будинки?..
фото: Олександр Шутюк
Новобудови виростають у Львові, як гриби після дощу, старі будинки на їх тлі у спальних районах вже не такі привабливі та кольорові. У середмісті старі австрійські будівлі теж “невічні” – десь затікає, десь сходи тріщать, а деякі будинки взагалі аварійні, хоч і залишаються архітектурними пам’ятками. Їм потрібна допомога у всіх значеннях і, до того ж, добряча фінансова підтримка. Чи у нашому місті ремонтують житлові будинки, чи замінюють там дах, що протікає, старі прогнилі труби або аварійні сходи? І чи цінують львів’яни працю міста, а найголовніше – чи можуть мешканці будинків долучитися до ініціатив влади? Та чому небайдужим мешканцям треба сумлінно платити за квартплату, стукати у двері районних адміністрацій, щоб і “на їхній вулиці було свято” ремонту?
У місті Лева є проблема непрозорого відбору об’єктів, які мають ремонтувати, також під сумнівом визначення обсягів та видів робіт – такі висновки можна зробити після результатів моніторингу закупівель на ремонт житлового фонду Львова, який проводили “Наші гроші. Львів”. Департамент житлового господарства та інфраструктури міськради наголошує, що відбір об’єктів здійснюється на основі звернень громадян, експлуатуючих організацій, депутатів, районних адміністрацій.
До слова, райадміністрації подають інформацію про будинки, які знаходяться у незадовільному технічному стані на основі обстежень проведених підпорядкованими їм організаціями. На основі отриманої інформації формують проект титульного списку та подається на погодження житловій та бюджетній комісії міськради. До речі, у 2015 році на ремонт житлового фонду у Львові із загального фонду міського бюджету виділили 48,5 млн гривень, а з бюджету розвитку – майже 39,7 млн грн.
Коли грошей мало, а будинків багато
Небайдужих львів’ян цікавить, чи їхній будинок внесуть у список для ремонтів, і взагалі турбує питання, як формуються ці списки. Днями за круглим столом зібралися депутати міськради, очільники райадміністрацій, щоб розтлумачити ці процеси, пояснити алгоритм дій, коли починають ремонт одного будинку, а інший залишають чекати.
Надія Банах, голова Залізничної райадміністрації Львова, зауважила, що цей відбір є дуже складний, тому що кожен район є окремий і специфічний. “На Привокзальній території (Залізничний район) практично у кожному будинку потрібно щось ремонтувати. Заходимо у підвал і бачимо інженерні мережі, які тривалий період часу не ремонтувалися, вони вже давно вичерпали свій термін експлуатації, а коли піднімаємося вище, то бачимо, що ще й сходовий майданчик дає тріщини і його також треба ремонтувати. У тих будинках бетонні балкони загального користування, які також “зносилися” і потребують ремонту. А якщо вище піднятися, то є проблема з покрівлею. Тобто в одному будинку може бути великий набір робіт”, – пояснює Надія Банах. З її слів, Залізнична райадміністрація отримує з року в рік прохання мешканців, але через брак коштів ці заяви відтерміновуються.
“Останні два роки краще фінансування, тому “піднімаємо” старі заяви, навіть з 2010 року, але ми вибираємо, можна сказати, гірше з гіршого”, – зізнається голова Залізничної райадміністрації.
Іван Рудницький, депутат Львівської міської ради, екс-голова Сихівської райадміністрації Львова, пригадує, що колись не було належного фінансування на поточні чи капітальні ремонти. Колись вибити кошти – це була велика проблема. Зараз бюджет розвитку міста – 2 млрд грн, тобто відкриваються можливості “будувати велодоріжку зі Львова до Брюхович”. “У Сихівському районі в основному ремонтують дахи, тому що там приблизно 500 великопанельних будинків. Зараз повністю відремонтували приблизно 70-80 відсотків дахів. Мабуть, планом на наступні роки буде оновлення підвальних розводок. До слова, метр квадратний покрівлі коштує приблизно 240-260 гривень. Взагалі кожен проект має кошторисну документацію”, – наголосив Іван Рудницький.
До речі, на Сихівський район приблизно виділяється 12,5 млн гривень, то 11 чи 11,5 з них йде на ремонт дахів, лише мільйон гривень – на ремонт підвальних розводок чи електрощитів.
“Стукайте і вам відчинять!”
Львів’янам видається, що депутати всесильні, що можуть вирішити будь-яке питання, але чи це так, коли йдеться про допомогу мешканцям, щоб відремонтували їхній будинок. Юрій Кужелюк, депутат Львівської міської ради певен: депутати можуть і повинні допомагати мешканцям вирішувати “будинкові питання”. Він ставить запитання, “а для чого ж той депутат, якщо він не лобіює інтереси свого виборця?”
“Мене дивує, коли хтось каже, що мені не дають інформації, я на ніщо не впливаю. Якщо сидіти в залі і чекати, що тобі дадуть написати писульку і принесуть інформацію, то можна дуже довго чекати. Голова Личаківської райадміністрації щороку збирає депутатів, які причетні до цього округу. Кожен депутат намагається пояснити, що потрібно одразу, а що може почекати. Я дію за принципом, згідно з словами Ісуса Христа: “Стукайте і вам відчинять!”. Якщо мешканці з якогось будинку дзвонять, приходять, у доброму сенсі тероризують, то допоможеш насамперед їм, аніж тим, які сидять, дощ капає, а їм по цимбалах”, – розповідає депутат міськради. Юрій Кужелюк говорить про байдужість львів’ян до таких процесів: “Допомагати треба тим, які хочуть цієї допомоги”.
Співфінансування як панацея?
З метою забезпечення участі власників квартир у співфінансуванні капітальних та поточних ремонтів, що проводяться у багатоквартирних житлових будинках міста, міська рада погодила Програму співфінансування капітальних та поточних ремонтів будинків на 2015-2020 роки. Метою цієї програми є поліпшення комфорту проживання львів’ян через проведення капітальних та поточних ремонтних робіт будинків в умовах співфінансування. “Місто завело політику співфінансування. Якщо мешканці здатні скинутися і зібрати принаймні 1000 гривень, а решту, наприклад, 100 тис. гривень докладе місто, то однозначно, що ці мешканці мають перевагу. Якщо ми за щось заплатимо, то ми це цінуємо. Принцип співфінансування не любить халяви”, – акцентує увагу Юрій Кужелюк. Зі слів депутата, потрібно слідкувати, як спрацює бюджет участі.
У Галицькому районі практикують також співфінансування, але одразу йдуть до тих мешканців, які готові співпрацювати і відкликнутися на пропозицію. Якщо мешканці за свої кошти ремонтують сходову клітку, то місто готове оновити дах, щоб не затікала вода на цей відремонтований об’єкт. Представник від Галицької райадміністрації зауважує, що у районі є значні проблеми з каналізаційними мережами. Тому там постійно змінюються титульні списки ремонтів, тому що неможливо передбачити, яка каналізаційна мережа вийде з ладу. А це проблема, яку необхідно нагально вирішувати. Зараз йде постійно гра на пониження, на думку Юрія Кужелюка, тому що вимагають робити всі кроки через систему ProZorro. Організації понижують кошторис, виграють, а потім відмовляються, тоді треба знову перегравати деякі моменти, а час втікає…
“Моя хата скраю, нічого не знаю”
Олег Павлів, в.о. начальника відділу капітального ремонту житлового фонду управління житлового господарства Львівської міської ради, зауважив, що коли формуються списки, то звертають увагу на багато нюансів. “Мешканці пишуть скаргу за скаргою, приїжджаємо у той аварійний будинок, а там лише у трьох квартирах живуть люди, а у іншому аварійному будинку у 50 квартирах є мешканці, то, звісно, що ми спершу ремонтуватимемо їм будинок. Там, де більше квартир, мешканці можуть зібрати більше грошей. Якщо мешканці зроблять проектну документацію, тоді це означає, що вони справді хочуть того ремонту і роблять перші кроки до того. Неможливо назвати точну суму, яку потрібно на ремонт, навіть якщо є документація, то під час виконання основних робіт можуть виникнути ще й додаткові”, – розповів Олег Павлів. З його слів, на вул. Комарова, 22 люди декілька років писали заяви, відділ розробив документацію, яка згодом пройшла експертизу, прийшли ремонтувати, а люди не пустили зі словами “Ти роби, але до мене у квартиру не входи!”. “Ми пояснюємо мешканцям, щоб п’ятиповерховий будинок не тріщав, то треба укріпити рами на першому поверсі, але власники помешкань у свої квартири не впускають, проте хочуть ремонту. Ми заходимо у глухий кут з такими людьми. Тоді треба йти до людей і переконувати їх, що то для їхнього блага, їм треба наголосити, що їм тут жити і їхнім дітям”, – жаліється посадовець.
Надія Банах зауважує, що мешканець має розуміти, що він є співвласником будинку, тому не мають чекати, доки хтось прийде і щось їм зробить. “У приватних будинках людям ніхто не робить паркану, не чинить дах, а мешканці мають приватизовані квартири, проте чекають, коли місто їм зробить ремонт, поміняє лампочку, помиє сходовий майданчик, вікна і двері у під’їзді, прибере підвал і горище. Ну хто ж їм туди наніс сміття? У нас так звикли, що хтось має прийти і все за всіх зробити”, – обурюється співрозмовниця.
“Попри все є позитивні приклади (на вул. Патона). Мешканці одного з будинків зібрали майже 100 тис. гривень на фінансування для розпуску електроенергії, частину дало місто. Зараз вони мають свою угоду з обленерго і дуже задоволені”, – ділиться наостанок позитивом голова Залізничної районної адміністрації.
Валерій Веремчук, депутат Львівської міськради, член комісії фінансів та планування бюджету:
– Є рішення, які саме будинки включати у титульні списки ремонтів, що є у райадміністраціях і департаменті житлового господарства та інфраструктури міськради. Ці структури звертаються для отримання коштів. Звичайно, що надана їм сума завжди є недостатньою, маленькою, порівняно з тим, скільки насправді коштують ті ремонти.
Щороку намагаємося збільшувати суму і для управління житлового господарства, і для кожної райадміністрації. Виділяємо їм загальну суму, а які саме будинки і що саме ремонтувати – чи фасади, чи дахи, чи сходові площадки – вирішують вже вони. Зокрема замовляють кошторисну документацію, укладають угоди з підрядними організаціями. Звідки беруться ті списки? Перш за все це скарги людей і звернення мешканців, а ще є висновки експертної комісії, коли будинок вже має статус аварійного.
Діє програма “30/70”, коли мешканці будинків дають 30 відсотків коштів для ремонту будівлі, а місто дає 70 відсотків коштів. Таким чином мешканці мають вплив і контроль, а це дуже добре, тому що часто бачимо, що суми, які виділені на ремонт, не відповідають результату чи якості тих ремонтів.
Бюджет Львова – це є гроші львів’ян. Тому варто закликати мешканців уважно дивитися, як триває ремонт їхнього будинку чи подвір’я, чи використовують усі матеріали, чи ніхто їх нишком не вивозить, не виносить. Коли людина до чогось долучається, тоді вона це більше цінує. Якщо буде постійно “моя хата скраю”, то біля тієї хати завжди буде бур’ян і сміття… Якщо це наше місто, то не має бути ніякої “хати скраю”!
Ті райони, у яких старі забудови, мають найбільше проблем з ремонтами. Якщо у старій забудові є пам’ятки архітектури, то їх потрібно не тільки ремонтувати, але й реставрувати, щоб зберегти. Це набагато складніше, дорожче, довше. Не можна міняти дерев’яні вікна на пластикові, якщо ми хочемо зберегти Львів, а не знищити його. Там, де панельні будинки, є інші проблеми: постійно протікають міжпанельні шви, відповідно приміщення мокріють, заводиться грибок. Кожен район Львова має свою специфіку і свої проблеми.
ОСББ є у всьому світі, це модель, якою користуються мешканці багатоквартирних будинків, це не є ноу-хау львівське чи українське. Власники помешкань мали б найперше дбати за свій фасад чи свій дах, під’їзд, бо вони цим користуються щодня. Звичайно, місто має ремонтувати будинки і максимально передавати їх ОСББ, щоб самі люди підтримували їх у належному стані, не псували, не нищили.
Квартплати у нас є порівняно невисокими. Але збільшення квартплати все одно не дасть гарантії, що відремонтують більше будинків. Але, думаю, створення ОСББ дасть можливість контролювати ці процеси.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
