Одного разу в Парижі

Ключевими особами цьогорічних Канн стануть два нью-йоркці

Ключевими особами цьогорічних Канн стануть два нью-йоркці

64-й Міжнародний каннський кінофестиваль відкриється фільмом знаменитого американського режисера Вуді Аллена “Північ у Парижі”. Разом із Клінтом Іствудом Аллен належить до числа найплідніших режисерів Америки старшого покоління. Обоє тішать своїх шанувальників новими фільмами практично без перерви. І, що цікаво, це не впливає на якість картин.

Американець у Парижі

Стрічка “Північ у Парижі” стане продовженням подорожі нью-йоркського невротика найгарнішими містами Європи: три фільми (“Матч Пойнт”, “Сенсація” та “Ти зустрінеш високого темного незнайомця”) він зняв у Лондоні, в картині “Вікі Крістіна Барселона” проспівав гімн одному із найвеличніших міст. У “Півночі в Парижі” він освідчується в коханні французькій столиці. Дія фільму розгортається у Парижі 1920-х років і розповідає про канікули американської родини у Франції. Головні ролі в стрічці виконують Оуен Вілсон, Рейчел Макадамс і Маріон Котіяр. А одну з епізодичних ролей у Аллена зіграла сама Карла Бруні-Саркозі, дружина французького президента. Це безпрецедентний випадок в історії світового кіно. Цікаво, що ще рік тому міністерство внутрішніх справ Франції спростовувало інформацію про участь першої мадам у кінозйомках.

“Північ у Парижі – це прекрасне любовне послання з Парижа. Цей твір, в якому Вуді Аллен глибше розкриває питання, порушені в його останніх фільмах: наші стосунки з історією, мистецтвом, задоволенням і життям”, – заявив художній директор фестивалю Тьєррі Фремо.

Аллен, мабуть, добре прижився в Європі, пояснюючи це так: “Мене лякає те, що Голлівуд усе запов­нює собою. Вже підросла молодь, яка тільки чула про Фелліні, але ніколи не бачила його фільмів. А Європа грамотна. Принаймні в паризьких кінотеатрах завжди можна знайти чорно-білі фільми 1930-1940-х. До речі, один журналіст написав у “Таймс”, що хтось із його знайомих знайшов у відеомагазині повне зібрання моїх фільмів у секції “закордонне кіно”.

Вуді Аллен є улюбленцем Каннського фестивалю. Майже всі картини Аллена входять до його офіційної програми, правда, поза конкурсом, адже Аллен принципово не бере участі у конкурсі. Любов до нього французів він, як завжди дотепно та не надто доброзичливо висміяв у картині “Голлівудський фінал”.  Проте себе Аллен все ще називає нью-йоркцем.

Президент Роберт

Цікаво, що головною постаттю Канн цього року стане ще один переконаний мешканець міста Великого Яблука. Актор та режисер Роберт Де Ніро очолить журі Каннського фестивалю.

Як і Аллен, Де Ніро має із Каннським фестивалем давні дружні зв’язки. Фестивальний сайт називає його священним чудовиськом.

“У 80-х роках я двічі очолював журі кінофестивалів, і знаю, що це нелегке завдання. Але я дуже втішений і щасливий, що стану головою Каннського журі цього року”, – заявив Де Ніро, приймаючи запрошення. Американський актор зіграв за свою творчу кар’єру понад 70 ролей. Він отримав безліч нагород, зокрема декілька “Оскарів”. В 1975 році його визнали гідним цієї статуетки за роль молодого Віто Корлеоне в другій частині “Хрещеного батька”, яку зняв Френсіс Форд Коппола, в 1980-му – за виконання ролі боксера Джека Ла Мотти в стрічці Мартіна Скорсезе “Скажений бик”. У конкурсних програмах Каннського фестивалю презентували вісім фільмів за участі Де Ніро й два з них відзначили головною нагородою – “Золотою пальмовою гілкою” (“Хрещений батько” та “Таксист”). До речі, відреставрована версія “Таксиста” увійде у офіційну програму цьогорічного Берлінале, а 2011 рік Де Ніро розпочав із того, що отримав “Золотий глобус” за внесок у кіномистецтво.

До теми:

У Роттердамі роздали нагороди

Відбулася церемонія вручення нагород 40-го Міжнародного Роттердамського кінофестивалю. Головними нагородами – Золотими тиграми – відзначили фільми “Край землі” (Finisterrae) іспанця Серхіо Кабальєро, “Мусанські щоденники” (The Journals of Musan) південнокорейського режисера Пак Чан Бума і “Вічність” (Eternity) тайця Сівароджа Конгсакула.
“Край землі” (інший варіант перекладу – “Кінець світу”) – сюрреалістичне роуд-муві про привидів-паломників, яких веде шляхом святого Якова оракул Гаррель. Мандрівні примари розмовляють між собою російською. Режисер-фільму Серхіо Кабальєро розповів, що зробив примар російськими тільки тому, що йому подобається мелодія мови.

Фільм “Мусанські щоденники”, який отримав минулого року головний приз фестивалю в Марракеші, розповідає історію біженця з Північної Кореї до Південної, який намагається пристосуватися до життя в капіталістичному суспільстві. Головну роль грає сам режисер.

Фільм “Вічність” (Eternity) тайського режисера Сівароджа Конгсакула – це історія людини, що повернулася на батьківщину після смерті. Померлий чоловік повертається в країну своєї юності і знову переживає кохання, яке тепер буде вічним.

Варто зазначити, що в 2010 році “Золоту пальмову гілку” в Каннах отримав його співвітчизник Апічатпонг Верасетакул за фільм “Дядечко Бунмі, який пам’ятав свої минулі життя”, в якому мова також йде про загробне життя.

Всі три золоті тигри Роттердамського фестивалю рівноцінні: грошова складова кожного дорівнює 15 000 євро.

Спеціальний ювілейний приз “Повернення тигра”, який вручають лише цього року, розділили голландсько-китайський фільм “Клуб Зевс” (Club Zeus) Давида Вербеєка (David Verbeek) і “Фільм Окі” (Oki’s Movie) режисера Хон Сан Су (Hong Sang-Soo) з Південної Кореї.

У журі фестивалю входили режисер, сценарист і продюсер Лукреція Мартель (Аргентина), директор Нідерландського кіноінституту EYE Сандра ден Хамер (Нідерланди), режисер Андрей Ужик (Румунія), режисер В. Сасанатьєнг (Таїланд), а також один із засновників рок-гурту Sonic Youth , співак, гітарист і композитор Лі Ранальдо (США).

Роттердамський фестиваль (International Film Festival Rotterdam, IFFR), заснований 1972 року, спеціалізується на незалежному авторському кінематографі. Його вважають однією з найбільших кіноподій у Європі.

Україну в Роттердамі представляла стрічка “Глухота” Мирослава Слабошпицького.
 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7841 / 1.6MB / SQL:{query_count}