Завтра, 30 жовтня, виповнюється 45 років Романові Садловському, поетові та графікові, лугосадівцеві. Роман є автором поетичної збірки "Зимівля" (у книжці "ЛУГОСАД: поетичний ар'єрґард", 1996, та в книжці "Лугосад. Об'єктивність канону", 2007), книжок візуальної поезії "Сонні сонця" (1996), "Два вікна" (1999). Працює в галузі поезографіки. Належить до літературних груп
"Лугосад", "Наукове і мистецьке братство зорослова". Його творчість (у лугосадівському дискурсі) вивчають в університетській та шкільній програмах.

Ще на зорі лугосадівської історії Назар Гончар у наступному листі після того, в якому він уперше вжив назву ЛУГОСАД (від 19 січня 1984), тобто в листі від 25 січня писав таке: "А наразі бажаю доброї дороги до і з Білорусії. Можеш написати. А ліпше потягай за вуха мула Сада: може, розрухаєш його хоч на пару листів. Бо я вже "зачекався ждать"". Назар тоді не зміг з нами поїхати до Білорусії, а ми з Романом йому звідти надіслали листівку (від 3 лютого 1984го, з Мінська):

"(Іван): Здоров, Назаре!

Без зайвих вступів перейдемо до діла. Подивися з другої сторони на відкритку. Там, де стрілка №1, - ми живемо, а там, де стрілка №2, - стоїть пивбар "Крыніца", а там такі гріночки з часником...

(Роман): (одним словом - казьол ти, що з нами не поїхав). Там, де №3 - ми будемо за 30 хвилин (до речі - це улюблене місце Івана в Мінську і у всій Білорусії).

(Іван): Збрехав Роман, як і завжди, моє улюблене місце ще не народилося".

Зберігся блокнот, у якому є наші з Романом записи про ту поїздку. Отже, "Подорож Івана та Романа по Білорусії [29.01.1984 - 12.02.1984]":

"[Рукою Івана]: Через ніч прибули зі Львові до Бреста (ранок 30 І). Півдня тинялися по місту, зайшли в їдальню і з'їли за раз по п'ять порцій блінів. Думали, як бути - і вже після обіду опинилися в Барановичах. (Ще в Бресті: на великому залізничному мості - суперечка про Станівського і Хабургаєва з підтекстами про кобіт). У Барановичах на вокзалі в ресторані просиділи до півночі, а на поїзд до Гродно сіли десь біль другої години ночі (в міжчасі прогулялися по місту). На другий день Христоси приземлилися в Гродні і зразу з вокзалу попали на службу в якийсь собор. Зупинилися в Данути БічельЗагнетової (вперше за поїздку почули чисту білоруську мову); побули в Гродно два дні і 2го ІІ зранку прибули літаком до Мінська. Майже цілий день просиділи в пивбарі "Крыніца", а зупинилися ми в Івана Івановича ЛучицяФедорця. Він досить ловко вміє гадати по руках, погадав і нам. Мінськ облазили майже повністю. Побували і в Заславлі під Мінськом. За пару годин до від'їзду у Вітебськ (вечір 5 ІІ) зайшли до Ригора Барадуліна. Він не п'є, але наливає горілку повними шклянками, так що ми не спромоглися потім навіть як слід попрощатися з Іваном Івановичем. [Рукою Романа]: На вокзалі - історія з загубленими квитками. З 5ї години наступного дня - спогади. 6.ІІ. приїхали у Вітебськ. Два дні просиділи в гуртожитку мед­інституту. 7.ІІ. - страшенний холод. 8.ІІ. зранку виїхали в Могилів. 14тигодинний сон в "Могилевской гостиннице Днепровской". В Івана протікають чоботи, але 9.ІІ. виїжджаємо в Гомель. Приїхали десь коло п'ятої. В готелях немає місць. Влаштувались в кімнатах відпочинку на вокзалі (Ій і ІІй з'їзди кишенькових злодіїв). 10.ІІ. - півдня в дорозі до Києва. Нема квитків до Львова. Прогулянка по вечірньому Хрещатику (міжміський телефон!?!). Зупинились в Ющука. 11.ІІ. - лавра, кафе "Зустріч"... Ввечері виїхали до Львова".

А тепер про візуальну поезію соленізанта. Роман Садловський мав декілька виставок свого поезомалярства. Персональні виставки мали дуже камерний характер, тому їхній резонанс не вийшов за межі вузького кола поціновувачів. Спільно з Н. Гончарем Р. Садловський брав участь у двох виставках українського поезомалярства за кордоном. Спершу його композиція "Ніколи вже не бігтимеш..." була представлена у лондонській філії Українського католицького університету ім. св. Климентія (Великобританія) на виставці "Українська Зорова Поезія" (11.03 -13.03.1994) у компанії з Гончаровими композиціями "Апологія байдужости" й "Автопортрет в автобусі". Трохи згодом ця ж його композиція у компанії із другою з названих Гончаревих була представлена в "Silver Image Gallery" у столиці штату Огайо Коламбусі (США) на виставці "Сучасна візуальна поезія з України" ("Contemporary Visual Poems from Ukraine", 31.10-04.11.1994). Згадаю ще про одну виставку Романа Садловського, колективну, спільну з Володимиром Костирком та Орестом Ґелитовичем - у грудні 1992 року, в приміщенні Львівського відділення Спілки письменників України. Виставка мала назву "ПОЗА", а ця назва розшифровувалася як "позадній загін", тобто той же ар'єрґард, себто лугосадівська концепція.

У передмові до підготованої до друку книжки "ЛУГОСАД. Матеріали до біобібліографії" упорядниця Надія Кафка пише, зокрема, таке: "Роман Садловський воліє насвітлювати візію власних текстів, щоб виходив певний симбіоз, гармонія його власних тексту та візії. Інтуїтивне чуття Р. Садловського може бути й еґоцентричною реакцією на дійсність, на трафаретні художні засоби (яких він і сам не цурається), на всю словесність разом із образотворчістю. Йому вдається робити все якось дуже посвоєму, вельми особистісно, фривольно, без огляду на обов'язкові умовності, без дотримання надуманих "вимог жанру". У вже цитованій передмові до книжки "Сонні сонця" І. Лучук приблизно про це й вів мову: "Це вже його Романове право - майже ius Romanum - компонувати так слова, рядки, картини, вірші, книжки - як йому захочеться". Садловський і далі керується своїми літературно­мистецькими імпульсами, творить і самовдосконалюється. А підсумував можливості його розвитку та визначив його місце у творчому середовищі Роман Яців: "Творчість Романа Садловського, яка зараз збагачується новими формально­літературними і формально­мистецькими гранями, може бути предметом для численних аналітичних студій, бо і з точки зору поезії, і з точки зору малярства складає культурологічний феномен Львова". Ще до тридцятичотирьохліття поета­візуаліста Сергій Галицький писав: "САД - це не хто інший, як Ромко Садловський, третя невід'ємна частина найстарішого літературного гурту у Львові, який називає себе літературним ар'єрґардом - гурту ЛУГОСАД. Ромко - чи не єдиний представник візуальної поезії у Львові". Додамо, що таки не єдиний, зате феноменальний".

Хочу сказати про щонайперше книжкове (якщо можна так сказати) видання віршів Романа Садловського. Я свого часу організував був вихід однопримірникових лугосадівських книжечок. Себе зі скромності не видав, 1986 року з'явився "Усміхнений Елегіон" Назара Гончара, а 1987 року - "Антологія" Романа Садловського, до якої я написав дві передмови; чому саме дві - видно з самих їхніх текстів. Отже, перша передмова "Путівка у життя (передмова до першого видання)":

"Взагаліто до антології завжди вибирають все краще. Але тут зібрано майже всі вірші Романа Садловського, написані до цього часу. Правда, багато зі своїх речей він попалив (в тому числі й віршів), але значить їм так на роду було написано - піти з димом. Шкода, що автор вчасно не попалив усього, що увійшло в цю збірку, але раз вже це так сталося, що вони вціліли, - то вже нічого не поробиш: треба видавати. Треба, позаяк Р. Ського із ЛУГОСАДу не викинеш, та й він є одним із Трьох Китів, а це вже саме по собі немало значить.

Творча фізіономія Р. Ського дуже розпливчаста - як на погано зробленій фотографії. Але не будемо цього ставити у провину самому Романові. Він свою фізіономію виправить, задатки до цього в нього є, незважаючи на всю його лінь, тупість і підлість.

Побажаємо Романові на добре угноєній антологічній ділянці вирощувати квіти і плекати плоди, які б стали гідною окрасою ЛУГОСАДу".

І друга "Передмова до другого видання": "Перше видання Антології Романа Садловського так і не дійшло до читача, бо згоріло у процесі виробництва. Згоріло у прямому смислі слова. Згоріло з вини переплітника, точніше - з вини його малолітньої дочки та його дружини. І це досить символічно, бо жіноче начало любить пускати з димом цінні починання. Спершу Р. Ський через малодухість (риса жіночого начала) сам палив свої твори, а потім йому допомогло в цьому жіночодитяче відділення корпорації нашого першодрукаря, точніше - першопереплітника, бо власноручно друкував ці опуси автор даних передмов, який не без задоволення благословляє "Антологію" і думає, що вона буде хоч і невдалою, але все ж передісторією справжньої творчості Романа Садловського".

Наразі ж пропонуємо увазі читачів юнацькі вірші Романа Садловського, що увійшли в перший розділ його "Антології", який має назву "З часів давноминулих".

***

Як доторкнутися не знаєш,

не знаєш звідки підійти,

і до банальності доходиш,

і сентименти. "Два світи -

сказав знавець - не зрозумієш!

Ти, хлопче, мабуть, підрости".

А я відсутністю обридну:

не я, то почуття ростуть.

І дочекаюся - на мене

ці очі мріями впадуть.

осінь 1977

 

***

Вляглось. Стало так неприємно

від того, чого не помітив тоді.

Омана вляглась. Обережно

пилинки нюансів на глибині

підхоплює течія часу, підносить -

вони нагадають про осад.

 

4.1.78

***

"Лицарі перевелись" -

зашипіла в трамваї

жіночка з книжечкою.

Що ж їй відповіси?

(Хоча мене не зачіпає)

Спробувати образити нісенітницею:

"Жіночки ліниві стали -

все в тургенєвські панночки пнуться".

"То ж чудово!" - загукає більшість.

"Чудово? І це після того

якими їх бачили!"

8.3.78

 

***

Розібрав

навколишнє

на частинки,

відокремив

одну від одної,

розклав

по поличках -

не знайшов нічого,

розізлився -

полишив ту роботу -

забув.

Потім,

випадково,

глянув на полички -

порожні.

Почав шукати

навколо.

6.4.78

***

Червень, позичаючи для справи

у весни грошей, знітився,

засумував, засоромився.

Підточують його кляті комплекси.

І вирішив меланхолік:

не працюю, доволі.

Вже холодом війнуло, затуманилось -

жити йому, бач, розхотілося.

 

3.6.78

***

За роботою забулись

юнацькі депресії,

потім знов повернулись -

новий оберт. Кажуть, у Греції -

землетрус. Звідки б взятись

йому - є ж глобальніші речі.

Які? - Та рух сонць у Всесвіті.

Вже би всім трусонув -

образливо, мабуть, Греції.

Дрібнота якась - землетрус

(порівняно)

непомітний на карті Всесвіту.

А - світу, Європи, Греції!

Зменш масштаб -

і дрібнота виросте;

мрія капосної - стати помітною:

в мікроскопи, будь ласка,

досліджуйте,

тільки не фото з космосу!

 

10.9.78