Нові вірші війни #8

Катерина Міхаліцина
(молитва до стелі)

«мамо, а сонце все ще існує, скажи?
чи є тільки ця стеля з кіптяви та іржі?
мамо, а можна буде на вулиці якось
покопати м'яч?
а вулиця є ще?
мам, ну чого ти.. не плач».
він просто малий, тому і питає таке –
язик без кісток же – в роті гидке й гірке
зло набирається, лускає і болить.
з чорної стелі стежка води біжить.
в чорному кутику чорний дрімає павук.
дядько Іванко немає обидвох рук,
дядьку Іванкові двадцять з малим хвостом.
з чорної стелі сиплеться страх піском –
хоч би вціліла, хоч би тримала ще
всі ці життя тендітні павучим своїм плащем.
звідси до ранку – сотні хресних доріг.
став на свою – не скигли, кожен із нас би міг
бути не тут й не зараз, зовсім не тим, ким є.
«хлопчику мій, – шепоче, – м'ячик твій десь жиє,
сонце співає з неба вишням і мурашні.
нам же молитись треба тихій оцій стіні,
стелі оцій прогірклій, чорній, але міцній.
хлопчику мій маленькій, нумо молися їй».

Любов Якимчук

ми додому їдемо, туди, де ми посивіли
де небо вливається в вікна потоками синіми
де посадили дерево і виростили сина
де збудували дім, який без нас відсирів
а дорога наша розквітає мінами
ковила й туман прикривають вирви
вертаємось гіркими, не говіркими, винними
нам би мати дім і трохи миру
нам би постояти, подихати сирістю
витягти знімки з альбомів родинних
ми додому їдемо, туди, де ми виросли
нас батьки чекають, могили і стіни
ми підемо й пішки, хоч би були босими
як не знайдем дому там, де ми залишили
побудуєм дім понад абрикосами
з неба синього, з хмар пишних

Мирослав Лаюк
«Повітряна тривога»

У Катедрі
обмотали святих Петра і Якова.
У Гарнізонному храмі
обмотали Станіслава, Ігнатія,
Франциска, Алоїзія.
У Вірменському соборі
евакуювали Христа.
А у Юра –
на коні Юрій Змієборець –
височить над усіма –
обмотайте його, обмотайте,
пригорніть його –
ніби незнайому людину,
яка трясеться і мовчки плаче в бункері,
намагаючись вдавати, що все добре.

Мар’яна Савка

Сто років печалі. І сонце уроче
Нарешті встає понад степом без меж.
Ти любиш ту жінку, яка тебе хоче,
І все, що ти маєш, ти їй віддаєш.
Немає учора, безумне сьогодні,
Майбутнє непевне – вже там чи ще тут.
Війна вибирає дороги Господні
І робить на серці болючі тату.
І все починати завжди від основи,
Шукати свій видих і подих її.
Змивати тривогу, скидати окови
І чути крізь вибухи спів солов’їв.
Любити, тримати, зшивати, гоїти –
Ловити устами бентежні уста.
Любити як жити і бути як діти.
Воєнна наука, проста і свята.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8084 / 1.54MB / SQL:{query_count}