Нові вірші війни #7

Євгенія Кузнєцова

Хочеш кави, синочок, втомився?
То вмикай свою кавоварочку
Поки кава ще не заварилася
Розкажу тобі, синку, казочку
Нема кави, синок? Лиш корінчики?
То заварюй коріння дуба
Слухай казочку поки дихаєш
Це історія про душогуба
Душегубонька взяв кавоварку
Поки ніс то згорів у полумʼї
І поліг отут попід хмаркою
І лишилася купка попелу
Ти несеш свою кавоварочку
Телефон несеш і сережки
Але кожен ковточок кавоньки
Тебе їстиме із середини
А сережки твоїй дружиноньці
Розʼїдять потрошечки вуха
Хоча ти вже, бачу, не дихаєш
І на тебе вже сіла муха.

Катерина Міхаліцина

господи, дай мені інше серце,
благаю, молю.
це моє – розбивається
як вазочка з кришталю
в серванті бабусі з Рубіжного,
бо в ній не варення - вогонь.
як шибки в автобусах з хрестиком
з евакуаційних колон.
розтрощені, розпанахані,
хоч везли в собі життя.
прибиті іржавими цвяхами
коти і собаки...
дитяча розпатрана іграшка –
таке моє серце, таке.
як танком розпорота оранка,
беззахисне і м'яке.
як спалене вибухом гніздище –
порожнє, куди не глянь.
таке моє, господи, серце це –
вирва, іржа, твань.
як хмара над Маріуполем,
куди не торкнись – поллє.
діряве, голодне, облуплене –
таке воно, серце моє.
завмерле від безпорадності,
і люте, не ніжне, ні.
як люди в підвалах Попасної,
як смертники в Кремінній..
молитви туди не вміщаються.
хоч нині і Чистий четвер,
там брудно. туди збираються
співати за тих, хто вмер.
оспівувати ненароджених
на чорній оцій війні.
благаю, молю – дай ще одне.
і чую у відповідь: ні.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7973 / 1.52MB / SQL:{query_count}