Нові вірші війни #6

Ліна Костенко

Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.
Хрестилась баба, і кінчався хліб.
Двигтів отой вузесенький окопчик,
де дві сім’ї тулились кілька діб.
О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
Це вже було ні зайчиком, ні вовком –
кривавий світ, обвуглена зоря! –
а я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря, –
той перший віршик, притулившись скраю,
щоб присвітила поночі війна.
Який він був, я вже не пам’ятаю.
Снаряд упав – осипалась стіна.

Анна Малігон

Летіла пташка зеленим коридором
несла у дзьобику кілька слів іноземних
кілька гілочок на нове гніздо
Дівчинка-семилітка заспокоювала кота:
Сиди, коте, тихо, їж мало,
ми за тиждень повернемось
...У торбині з цибулею прогризена дірка
страшне котяче мовчання
Східна сирена спитала західну: Чому ти ниєш?
У вас там кава і вулична музика
і діти сплять у піжамах
А у відповідь –
вибух. Вибух. (І третій – пізніше)
Їх було троє і ні в кого не вийшло –
від злості вирвали з вух сережки –
Мадонна з перев‘язаною головою
годує сина із пляшечки
Молоко пропало
зате живі
На пожарищі привид собаки винюхує
рідні кістки
собаку звали Анубіс
перевізник його не взяв
Я одягаю колючу сукню з чужого тіла 
закриваю очі обрубками рук
аби не бачити
як зелений коридор
стає червоним

Мирослав Лаюк
«Повітряна тривога»

У Катедрі
обмотали святих Петра і Якова.
У Гарнізонному храмі
обмотали Станіслава, Ігнатія, Франциска, Алоїзія.
У Вірменському соборі
евакуювали Христа.
А у Юра – 
а коні Юрій Змієборець – 
височить над усіма – 
обмотайте його, обмотайте,
пригорніть його –
ніби незнайому людину,
яка трясеться і мовчки плаче в бункері,
намагаючись вдавати, що все добре.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8051 / 1.53MB / SQL:{query_count}