«Засвітнє танго»: містика і життя міжвоєнного Львова

22 і 23 грудня у Львівському театрі ляльок даватимуть прем’єрну тригодинну виставу за романом Юрія Винничука. Чим особлива ця постановка, дізнавалася «Львівська Пошта»

Чи читали ви роман «Танго смерті» Юрія Винничука? Усі ці картинки довоєнного Львова і Львова в часи Другої світової війни як магніт притягують увагу. В центрі сюжету історія чотирьох друзів – Ореста, Йоська, Вольфа і Яська (українця, поляка, німця та єврея), дружба яких, як кажуть, на пальцях пояснює, що Львів – направду мультикультурне і мультинаціональне місто. Окрім дружби, героїв поєднує й те, що їхні батьки були бійцями армії УНР і загинули в 1921 році під Базаром. Разом друзяки переживають різноманітні пригоди, закохуються, воюють, але за будь-яких катаклізмів не зраджують свою дружбу. 
Тож, думаю, навіть якщо ви не читали «Танго смерті», то точно хотіли б побачити екранізацію чи театральну постановку твору. А у львів’ян і тих, що мають сентименти до нашого міста, ноги мали б самі бігти туди, де можна побачити втілення цього тексту. Так от, уже 22 і 23 грудня ви матимете таку нагоду! Саме в ці дні демонструватимуть прем’єрну постановку «Засвітнього танго», над якою кілька років працював Львівський театр ляльок і яка стала першою ляльковою виставою для дорослих у ньому.

Проєкт «Засвітнє танго» вдалося втілити завдяки підтримці Українського культурного фонду та фінансовій підтримці львівських міської й обласної рад. Постановка презентує лялькове мистецтво для дорослої аудиторії (від 16 років) та розкриває нове «вечірнє» обличчя Львівського театру ляльок. Тішить, що услід за Харковом, Києвом і Житомиром.
Над постановкою понад два роки працювали режисерки Уляна Мороз і Яна Титаренко, присвятивши її 30-ій річниці відновлення Незалежності України. У виставі діють люди і ляльки всіх типів, навіть модифіковані. Спеціально запрошена скрипалька не лише виконує свою основну функцію музикантки, але й майстерно грає ученицю відомого, проте дивакуватого маестро. 
Сценічну адаптацію тексту Юрія Винничука здійснила Валентина Тужина. Інесса Кульчицька створила художнє оформлення постановки, Дмитро Микитин і Сергій Гаврилюк – музику до неї, Катерина Погорєлова і Юлія Скиба запропонували незвичні пластичні рішення. Світловим оформленням зайнявся Борис Дегтярьов, інженерною розробкою декорацій – Ян Галас.
Насправді про особливості створення «Засвітнього танго» можна писати довго, та краще дати таку можливість самим творцям. Я ж можу лише сказати, що завдяки цій постановці на три години поринула в атмосферу міжвоєнного Львова і, як не дивно, трохи в своє дитинство, яке минуло на площі Святого Теодора, де «кільо воловини за тридцять сотиків, але такі фляки, то хіба може лигати її чоловік». Де ще в радянські часи і на початках незалежності України мої сусідки, як мами Ореста, Йоська, Вольфа і Яська, спілкувалися між собою, перегукуючись зі стареньких балконів у дворах-колодязях. Де нам, малим, завжди вистачало всього…


«Театр ляльок дозволяє поринути в атмосферу містики»

Яна Титаренко, співрежисерка «Засвітнього танго», – про створення першої лялькової постановки для глядачів від 16 років і старших на Вечірній сцені Львівського театру ляльок та особливості цього напрямку театрального мистецтва

– Як виникла ідея працювати над «Танго смерті» Юрія Винничука. Це непростий текст, який важко уявити в театрі ляльок. Чому і чим саме він вам відгукнувся?
– За останній час це перша вистава на Вечірній сцені. А що стосується вечірнього репертуару лялькових вистав для дорослих, то ця мрія, ідея нуртувала в нас давно. Насправді в Україні достатньо театрів ляльок, які мають величезний і дуже успішний вечірній репертуар. І, як на мене, якісні лялькові вистави значно сильніші, аніж драматичні вистави. Маю з чим порівняти. Я сама з Харкова, там потужний театр ляльок і багатий вечірній репертуар.
«Танго смерті» – не моя ідея. У цієї постановки дві режисерки: директорка Львівського обласного академічного театру ляльок Уляна Мороз, яка відповідає за драматичну частину, і я (працюю власне з ляльками й акторами). Сама ідея, поштовх і перші кроки для її створення робила саме Уляна. А я до цієї історії приєдналася дещо пізніше.
Так, цей текст непростий. У нас він викликав асоціації з «Майстром і Маргаритою»: тут є і містика, і багато сюжетних ліній, які дуже важко впорядкувати і цікаво розвести. Тож, як каже Уляна Мороз, у нас вийшла своєрідна рефлексія на роман. Адже за час, відведений для театральної вистави, важко показати всі сюжетні лінії. Тому ми зупинилися на тому, що було цікаво саме нам. Мені видається, що оця містична територія, стрибки в часі – це те, що в театрі ляльок є цікавішим, аніж у драматичному. Цьому сприяють і створені художницею Інессою Кульчицькою роботи, і об’єкти, які ми оживляємо на сцені. У нас дуже складні декорації, які дозволяють глядачам поринути в атмосферу містики, відчути одночасну присутність як у потойбіччі, так і в реальному часі. Театр ляльок – це класне мистецтво, яке дає нам розкрити саме ці теми, ідеї, лінії, метафори і трансформації.
– Як ви адаптували текст до цієї роботи? Можливо, консультувалися з автором?
– Юрій Винничук не брав участі у постановці «Засвітнього танго», але дав на неї добро і побажав успішної роботи. Інсценізацію створювала драматургиня Валентина Тужина, ми її переписували багацько разів. А все тому, що це проєкт-«довгобуд». Лише я працюю над нею уже два роки, а скільки роботи було до того!
У цьому проєкті величезна матеріальна частина – сценографія, кількість ляльок, дуже складна робота художниці. Щоб ви розуміли: у ньому задіяні всі 60 працівників театру ляльок, усі цехи й актори.
Ми багато дискутували, по-доброму сперечалися, шукали кращих рішень і спільно їх знаходили. В цій постановці дуже багато від кожного, бо, знаєте, є режисери, які кажуть: «Я зроблю все сам». Мені ж цікавіше, коли за кожен процес відповідає певна людина, профі. А я від їхніх рішень відштовхуюсь, надихаюсь, для мене оце зіткнення різних енергій дає кращий результат, хоч це і складніше, і займає більше часу.
– Чи важко переходити з дитячої до дорослої вистави?
– Найважче зрозуміти і відчути оцю кількість людей, які взаємодіють одні з одними. Актор працює переважно віч-на-віч із лялькою. Тут ти сам-один керуєш однією лялькою, і все наче зрозуміло. У нас же треба оживити не лише ляльку, але й усю декорацію. І щоб вона почала «дихати», мають рухатися шестеро людей водночас. Не просто рухатись, а відчувати одне одного, робити все вчасно, синхронно. А до матеріалу, його глибини актори були готові давно – хтось пробував таке для себе, хтось із запрошених учасників працював із таким. Окремо хочу відзначити режисера вистави Сергія Брижаня із Львівського театру ляльок. Бо хоч його постановки й розраховані на дітей, у цьому матеріалі є величезний пласт для дорослих. І на ньому актори можуть рости, розвиватися до безконечності. 
– То на чому ж ви зупинилися?
– Серцем «Засвітнього танго» є тема пам’яті – індивідуальної та колективної. Саме завдяки співпраці й обговоренню ми виділили із тексту мікро- та макрокосмос. Є детальні сцени, дуже детально прописані авторами, і ми їх так само детально розігруємо. Є й масштабні, у яких ми намагаємося показати Львів, певні локації згори. Саме театр ляльок це дозволяє: ми робимо лялечки завбільшки 5 сантиметрів і ляльки ростом з дорослу людину. 
Що ж, зрештою, вийшло? Наша вистава наближена до театру художника або театру анімації, тобто поєднує різні системи ляльок. Наша художниця придумала певну гібридну систему, в якій поєднала, здавалось би, непоєднуване. Для прикладу, маємо планшетну ляльку, один із елементів якої дозволяє використовувати її як тростинну, тобто в зовсім іншій якості. Мені як режисерці дуже цікаво працювати з такими винаходами, це дозволяє знаходити нові рішення.
– Ви й самі, напевно, дуже чекали на цю прем’єру.
– Ну так, очевидно! Хоча я, напевно, ще працювала б над нею, бо є перфекціоністкою. Як вихованка саме лялькової школи ще більше відточувала б певні рухи, моменти. Цікаво, що точність виконання елементів робить лялькові вистави схожими на циркові трюки. Але у нас мовиться про професійність і якісь, а в цирку – про збереження здоров’я і життя. І коли у виставі задіяні 12 акторів (а тут не було ще постановки з такою кількістю учасників), то складно навіть взаємодіяти, відчувати одне одного. 
Розмовляла Марічка Ільїна
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8675 / 1.62MB / SQL:{query_count}