Бути чесним перед собою

Левко Скоп, відомий художник-реставратор та іконописець, про експерименти, іконописне мистецтво в Україні та нову цікаву книгу 

Левко Скоп, відомий художник-реставратор та іконописець, про експерименти, іконописне мистецтво в Україні та нову цікаву книгу 

У Палаці мистецтв представлено виставку робіт кількох десятків львівських митців, головною темою якої став пленер “У просторі мистецького кварталу”, присвячений вулиці Коперника. У своїх полотнах художники відтворили індивідуальне бачення та сприйняття давньої вулиці міста. У рамках виставки відбудеться аукціон, частина коштів з якого піде на видання книжки про вул. Коперника. 
Серед учасників виставки є і Левко Скоп – знаний іконописець та художник-реставратор. За його словами, така акція – початок доброї традиції, адже, якщо у Львові щорічно проводити такий пленер, це може започаткувати багато цікавих міжнародних проектів. Нині “Пошта” спілкується з Левком Скопом, реставратором музею “Дрогобиччина”, у фондах якого зберігається багата колекція українських стародавніх ікон. Художник є відомим не лише в Україні, але й за її межами, зокрема його роботи зберігаються у багатьох музеях та церквах за кордоном.

– Скажіть, будь ласка, як Ви ставитеся до таких благодійних мистецьких заходів?

– Такі акції справді дуже потрібні. Є спільна мета, що гуртує й об’єднує художників різних рангів – іменитих та початківців. У мене є певний досвід у цій справі, бо кілька разів доводилося брати участь у схожих благочинних проектах. Скажу, що в Європі такі заходи теж доволі часто практикуються. Тому це є продовженням гарної традиції і в нашому місті.

– Прошу сказати,  над чим ще зараз працюєте?

– Займаюся кількома проектами одночасно, їх близько десяти. Зокрема, готую до друку цікаву книжку про те, як на Галичині малювали ікони. Вона приблизно так і називатиметься – “Як на Галичині малювали ікони в XV – XVII столітті”. Це видання для тих, хто хоче дізнатися про техніку малювання церковних образів, розписів. Це є моя друга наукова книжка із серії “Бібліотека Драганівських читань”. Я намагався, і сподіваюся, що це мені вдалося, подати інформацію якомога доступніше. Після прочитання книги читач має захотіти малювати ікони.

– Продовжуючи літературну тему – нещодавно Ви видали книжку “Майстер мініатюр Пересопницького Євангелія – Федуско, маляр зі Самбора”, яка викликала бурхливу реакцію. Чи буде нова книжка чимось схожою на попередню?

– Так, книжка про техніку малярства на Галичині буде такого ж розміру, що й Євангеліє. Мені й видавцю Миколі Походжаю сподобався такий формат. Книга, як і попередня, буде подарунковою, але уже з меншою кількістю сторінок та нижчою ціною.

– Коли саме видання вийде у світ?

– Текст уже написаний. Я довго його вичитував, редагував, вносив різні правки. Зараз він уже у видавців, а я займаюся підбором ілюстрацій. Спочатку задумка була такою, що переважна більшість світлин у книжці мала бути чорно-білою. Але видавці мене переконали у протилежному, тож 90% усіх фотографій будуть у якісному кольорі. Хочемо презентувати книжку в трьох містах: Львові, Дрогобичі та Києві. Думаю, першими, хто побачить нове видання на власні очі, будуть дрогобичани.

– Ця книга розрахована на підготовленого читача?

– Вона розрахована на всіх – як на професійного художника, так і на початківця. Почерпнути щось для себе, дізнатися нове зможе кожен. Саме малюнки робитимуть інформацію більш доступною читачеві. Це буде свого роду синтез малюнків і тексту. Також будуть підписи, примітки до зображень. У мене є маленька перевага – я реставратор і знаю, як правильно розкодувати систему малярства для інших так, аби це було зрозуміло. Бо коли вже берешся за таку важливу справу як написання, то це треба робити так, аби тебе розуміли. Якщо читач не зрозумів книгу, значить її погано написали.

– А як щодо малярства? Скажіть, будь ласка, чи не плануєте найближчим часом організувати виставку своїх останніх робіт?

– У планах є зробити виставку у Львівській галереї мистецтв вже у першій половині грудня. Свої роботи представлятиме творче об’єднання “Кактус”, яке я очолюю. Експозиція буде з присвятою – давньому українському художнику Федуску, що із Самбора.  Призабуті імена треба підіймати на поверхню і нагадувати людям про те, які чудові були  у нас художники. Це є місія сучасних митців.

– Розкажіть, будь ласка, як виглядає процес створення Ваших картин? Можливо, якось налаштовуєтеся заздалегідь.

– Знаєте, я настільки самоізольовуюся, коли малюю, що мене абсолютно не цікавить, що в той час відбувається довкола. Це така собі втеча у закритий внутрішній простір, де немає зайвих голосів, звуків. А буває, що вмикаю якусь музику чи фільм і малюю. Це мені не перешкоджає, а моментами навіть підтримує – створює сприятливий для роботи фон. У такий спосіб вимикається людська свідомість, а це важливо, бо митцем має керувати його підсвідомість.

– Чи любите експериментувати у малярстві?

– Так, я постійно експериментую. Мені подобається знаходити альтернативу чомусь традиційному. Творчість, власне, й побудована на спробах, експериментах. Як на мене, дуже легко малювати так, як треба, дотримуючись усіх прописаних правил та настанов. Художник повинен бути чесним і малювати так само. Й нічого страшного, якщо це комусь не сподобається. Я намагаюся не дотримуватися певного стилю. Мені хочеться, аби відвіду­вачі приходили у галерею й не впізнавали мої картини. Намагаюся дотримуватися певної теми, а не стилю.

– А як ставитеся до критики? 

– Я за те, аби ця критика була конструктивною. Коли людина береться давати оцінку чужій праці, повинна висловлюватися конкретно. Просто “добре” чи “погано” тут не підходить. Є люди, думку яких я поважаю і завжди до неї прислухаюся. Коли мені радять щось змінити у текстах, щось викинути чи додати, то я тільки за. Проте в малярстві не слухаю нікого. У цій справі я – суперегоїст. Вважаю, кожен художник, аби чогось досягти, повинен таким бути.

ДО ТЕМИ

“Я викладав 15 років і можу з впевненістю сказати, що в Україні росте прекрасна й дуже талановита молодь. Зараз є чудовий час для самоутвердження, і молоді художники мають скористатися цим шансом”, – каже Левко Скоп.  

– Скажіть, будь ласка, чи ведете зараз якісь реставраційні роботи?

– Так, я зараз реставрую скульптуру XV століття. Після закінчення ця робота виставлятиметься в дрогобицькому музеї. Також хочеться своїми публікаціями внести цю пам’ятку в контекст загальноєвропейської культури.

– Що можете сказати про стан іконописного мистецтва в Україні? 

– Воно в нас перебуває у стані відродження. Тривалий час в Україні таке мистецтво було заборонене, тож два покоління митців росли без іконописного малярства. Зараз є кілька художників, роботи яких базуються саме на національному мистецтві. Вони пробують цікаві варіанти сучасного українського іконопису. Мені от більше імпонує ситуація на Східній Україні. Там є чимало цікавих мистецьких спроб, новизни. А загалом наша нація дуже сильна, потрібен лише час, аби пройти цей етап відновлення. Процес уже пішов, і він є незворотним.

– Як вважаєте, чим важливе для українців сакральне мистецтво?

– Ще з давніх-давен українці ставилися до церковного мистецтва, як до частини молитви. Коли вони заходили до храму, то їм було дуже важливе одухотворення іконостасу чи настінних розписів. Сучасним художникам, які малюють церковні образи, потрібно розуміти, що ікона – це молитва. Й до таких речей потрібно підходити з молитвою, бо якщо ні, то людина не відчує того одухотворення.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8200 / 1.63MB / SQL:{query_count}