А наразі мова про четверту поетичну збірку цього автора, яка цього разу побачила світ у видавничій серії (свого часу зініційованій і дотепер курированій поетом, лауреатом Шевченківської премії Тарасом Федюком) “Зона Овідія”. Збірку дещо легшу за настроями, спокійнішу, ніж попередні. Але таку, яку написати міг лише цей автор.
“Я знаю цю книгу, як ніхто інший, – прокоментував “Пошті” подію колега іменинника Іван Лучук, – бо набирав для Мирослава ці тексти на комп’ютері. У “Паралельних світах” автор не зраджує містиці, але у його віршах менше моторошності, легші смури, а головне – більше виваженості, ніж звикло. А ще – цікаві і пам’ятні образи, які потверджують – говоримо про Поета”.
“Мирослав Ягода – постать, яка в кириличних хрестоматіях з історії мистецтва завжди буде останньою, – свого часу зауважував про автора Юрко Іздрик. – Останньою в силу специфіки самої лише літери “Я”… Однак специфіка літери “Я” не вичерпує проблеми, змушує не просто ставити автора в кінці абетки, але, задля гарантії, відокремлювати комою – таким чином Мирослав не лише опиняється останнім у ряду – він завжди буде за дужками мови, будь-якої мови. Тут уже не йдеться про кирилицю, а радше про коплексну екзистенційно-семантичну маргінальність. Однак це не та плюгава маргінальність, яка сьогодні так добре продається й так охоче купується, це та від “М” маргінальність, за яку платиться найвищою ціною, отримуючи взамін лише оті “м” і “я”. Але цього виявляється достатньо, аби жити далі, визріваючи отією терпкою ягодою миру слави”.