Кавказька полонянка

Грузія залишається заручницею агресивної політики Кремля

фото: osinform.ru
У середу, 25 лютого, російський уряд скерував президенту Путіну пропозицію про підписання між РФ і самопроголошеною Республікою Південна Осетія “Договору про співпрацю та інтеграцію”. Суть документa – у фактичному входженні самопроголошеної республіки в загальноросійський правовий, військовий та соціально-економічний простір.  
Робота всіх без винятку місцевих державних органів, силовиків, міністерств і відомств буде здійснюватися за російськими стандартами та на всіх рівнях тісно впишеться в структуру держуправління РФ. Сторони домовляються про узгодження зовнішньої політики, формування єдиного простору оборони і безпеки, створення інформаційно-координаційного центру МВС, інтеграцію митних органів (включаючи перехід на російське митне законодавство та норми Євразійського економічного союзу), вільний перетин кордонів. Згодом російська митниця і прикордонні підрозділи можуть бути перенесені на лінію розмежування з Грузією. 
Трохи раніше схожий договір Росія підписала з іншою самопроголошеною республікою – Абхазією. У Тбілісі підписання цих документів прогнозовано сприйняли як ще один крок до повної анексії Південної Осетії та Абхазії, які Грузія вважає власними, тимчасово окупованими територіями. Причому нині при владі в Тбілісі перебуває коаліція “Грузинська мрія”, чий лідер Бідзіна Іванішвілі сповідує явно проросійські симпатії. Інша справа, що в спадок від Саакашвілі йому дістався курс на зближення з ЄС і НАТО, який підтримує переважна більшість населення країни. Експерти кажуть, що навіть крок убік від цього курсу призведе до відсторонення від влади будь-якого уряду.

“Рішення Росії підписати угоди із сепаратистськими режимами у Південній Осетії та Абхазії підтверджує прагнення Москви крок за кроком анексувати ці частини Грузії”.
Іраклій Гарібашвілі, прем’єр-міністр Грузії 
“Грузинські офіційні особи не очікують спаду активності Кремля в Абхазії і Південній Осетії, які важливі для Росії з точки зору збереження військової присутності в Закавказзі”.
Георгій Вольський, глава парламентської фракції “Грузинська мрія”
“Дії Росії демонструють провал політики Тбілісі, що будувалася на припущенні, ніби основною проблемою у відносинах з Москвою були рішення колишнього президента Саакашвілі, і якщо Грузія перегляне ці рішення, то Росія у відповідь теж перегляне свою політику. Дане припущення є неправильним, тому що основною рушійною силою у всьому цьому є політика Москви щодо повернення колишнього радянського простору під російський контроль”. 
Сванте Корнелл, директор стокгольмського Інституту політики безпеки і розвитку
“США на всі 100 відсотків підтримують поточні демократичні процеси в Грузії, процес інтеграції в Євросоюз і НАТО, а також суверенітет і територіальну цілісність Грузії”.
Вікторія Нуланд, помічник держсекретаря США у справах Європи та Євразії
Тож, скрегочучи зубами, але Бідзіна Іванішвілі підписав договір про асоціацію з Євросоюзом і погодився на розміщення на своїй території тренувального центру НАТО. 
Ось власне це й викликало неприховану лють Кремля. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров заявив, що Москва “вживе всіх можливих заходів у відповідь на спроби створити в Грузії військову інфраструктуру НАТО”. 
Крім договорів з Південною Осетією та Абхазією, Кремль приготував грузинам й інші неприємні сюрпризи. Діячам Південної Осетії була дана команда висунути претензії щодо осетинської приналежності Трусовської ущелини (на території Грузії), що дало б можливість  контролювати невелику, але стратегічно важливу ділянку Військово-Грузинської дороги, найкоротшого шляху з Росії до Вірменії.
Крім того, явно не без вказівки з Москви, раптово активізувалася вірменська громада регіону Самцхе-Джавахеті. 
“Вступ Грузії в НАТО асоціюється у місцевого населення з турецькою військовою експансією. На наш погляд, чим ближче кордон Росії до Джавахеті, тим безпечніше для вірменського населення, що проживає там”, – заявив президент джавахетської діаспори Росії Агасі Арабян. На Абхазію і Росію орієнтовані й мінгрели (близько 60 тисяч) у Західній Грузії.
Інша справа: чи вистачить у Росії ресурсів для фінансування всіх започаткованих нею сепаратистських рухів? Адже є ще й війна у Донбасі та Придністров’ї, яке цього року вперше залишилося без російської допомоги.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7495 / 1.58MB / SQL:{query_count}