ПДВ – не “повітря…”

Історія та сучасність

Історія та сучасність

У системі податків важливе місце посідає специфічна група непрямих податків, які називають податками на споживання. Вивчення зарубіжного досвіду їх застосування особливо актуальне нині, в період загострення фінансової кризи, коли відбувається остаточне формування і підготовка для ухвалення (нарешті!) нового Податкового кодексу України, з яким пов'язують великі надії щодо стабілізації економіки країни.

Група податків на споживання становить значну частку в оподаткуванні у різних країнах. Згідно з міжнародною практикою, визначено три види податків на споживання: на додану вартість (ПДВ), на продаж і з обороту.

Вирішальну роль серед них, безумовно, нині у світовій економіці відіграє ПДВ. Не є винятком й Україна. До прикладу, у 1992 - 1995 рр. цей податок забезпечував близько 20 - 25% всіх податкових надходжень у країні. Це значно більше, ніж у країнах ЄС, де, до речі, цей податок відігравав першочергову роль.

З 1997 року питома вага ПДВ у податковій системі України значно збільшилася: цей податок забезпечував уже понад третину податкових надходжень до консолідованого бюджету. Пояснювалося це значним зменшенням податкових надходжень податку на прибуток (якщо у 1992 - 1995 рр. він забезпечував близько третини всіх податкових надходжень, то з 1996 р. його частка зменшилась до 20%). Основна причина - різке збіль­шення (до 40 - 50%) кількості збиткових підприємств у багатьох галузях економіки, зростання обсягу "тіньової" економіки.

Як бачимо, коливання частки ПДВ в економіці досить значні (нагадаємо, що нині частка ПДВ в Держбюджеті України становить понад 20%), тому доцільно звернутися до аналізу досвіду розвинутих країн у цій царині.

Змінами у величині ставки цього податку на різні групи товарів парламенти та уряди намагаються пом'якшити вплив фінансової кризи у власних економіках. Адже ПДВ - це не "повітря", як встигли впевнитись, мабуть, усі з ча­су його законодавчого запро­вадження і в нашій країні.

Формування ПДВ
у системі податків
на споживання

Податки на споживання, як особлива група непрямих податків, широко застосовувалися у практиці оподаткування розвинутих країн. До 50-х років минулого століття до цієї групи входили лише два податки - з обороту і податок на продаж. Перший утримувався багаторазово - на кожній стадії просування від виробника до кінцевого споживача. Податок на продаж - одноразово як частка (у %) від вартості товару на кінцевій стадії його реалізації. З міжнародної практики відомі приклади використання податку з обороту в дещо звуженому варіанті, коли ним обкладали не все, а лише частину стадії обороту товарів.

Які ж основні ознаки, що дозволяють виділити податок з обороту і податок на продаж, а потім і ПДВ, що виник на їх основі, в особливу групу податків на споживання?

По-перше, всі податки незалежно від оподаткованих ними стадій виробництва спрямовані на кінцеве споживання. У цьому їх принципова різниця від прямих податків, що орієнтуються або на обкладання доходів підпри­ємства (приклад - податок на прибуток), або на обкладання доходів населення (приміром, податок на доходи фізичних осіб).

По-друге, оподаткування всього чи більшої частини кінцевого споживання при відносно помірних і рівних ставках для різних товарних груп. У цьому полягає принципова різниця від таких непрямих податків, як акцизи та мито, які також скеровані на оподаткування споживання, але не всього, а лише його відповідних частин, і мають не тільки фіскальну функцію. Наприклад, акцизами обкладаються відповідні товарні групи (перш за все алкогольна і тютюнова продукції, товари для заможних). Є інша мета - дещо обмежити за допомогою високих цін споживання певної продукції. Митом обкладаються лише товари, пов'язані з зовнішньоторговими течіями, причому часто поряд із фіскальними ставляться й інші цілі: наприклад, імпортне мито використовують для захисту вітчизняних виробників, експортне мито - для обмеження вивозу за кордон відповідних дефіцитних товарів.

Податки на споживання необхідні для поповнення дохідної частини державного бюджету без будь-яких завдань щодо подальшого використання одержаних податкових доходів. У цьому їх різниця від прямих податків, таких як внески підприємців, наприклад, на соціальне страхування. Вони також покриваються за рахунок споживання (адже включаються у витрати виробництва) і йдуть на поповнення дохідної частини з чітким цільовим спрямуванням - фінансування різних державних програм соціального забезпечення.

До 50-х років минулого століття в західних країнах діяли як основні податки на споживання, податок з обороту і податок на продаж, згодом їх почав витісняти ПДВ. Цей процес мав довгу передісторію...

Податок з обороту широко використовувався у західних країнах під час Першої світової війни. На нього було багато нарікань з боку підприємців і споживачів, незадоволених значним подорожчанням при проходженні ними послідовних стадій виробництва і обігу, обумовленим цим зменшенням споживання відповідних товарів. Як суттєвий недолік експерти від­значали те, що він був прямо залежний від реального внеску кожної стадії виробництва (через різ­ні частки матеріальних витрат в обороті виробленого на кожній стадії продукту). Це означає, що податок з обороту, крім усього іншого, змінювався ще й залежно від зміни кількості стадій виробництва (кількості операцій з реалізації). Тому після Першої світової війни його скасували у більшості країн.

Коли почалась Друга світова війна, зростання військових фіс­кальних потреб знову змусило багато західних країн або повернутись до податку з обороту, або використовувати податок на продаж. Досвід використання останнього виявив у ньому суттєвий недолік - він обмежував державу у можливостях впливу на всі стадії обігу товарів.

Після Другої світової війни за­хід­ні країни, залежно від зростання фіскальних потреб, через значне посилення державного регулювання економіки на час військових дій, не відмовились, як це було після Першої світової війни, від податків на споживання. Замість цього замінили податок з обороту і податок на продаж податком на додану вартість (ПДВ). Теоретично ПДВ є часткою (у %) від вартості, доданої на кожній стадії виробництва і обороту (тобто, на кожній стадії проходження товару від виробника до кінцевого споживача). Величина додаткової вартості обраховується підприємством як різниця між вартістю реалізованої продукції і вартістю матеріальних цінностей, вико­ристаних для виробництва відповідної продукції (за винятком зносу основного капіталу). Оподаткована ж база для ПДВ включає зарплату з усіма нарахуваннями, прибутком, відсотками платежів, амортизацією і деякими іншими витратами загального характеру. Матеріальні ж витрати (за винятком амортизації) в цю оподатковану базу, на відміну від податку з обороту, не входять.

Піонером у зміні структури податків на споживання була Франція, яка 1954 року провела заміну податку з обороту на ПДВ.

Агентство економічного лобіювання "ДРОНО"
Продовження - у наступних числах "Пошти"   

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8050 / 1.6MB / SQL:{query_count}