Ходити під Богом

Перший раз життя маленькому Степанкові подарувала мама. Вдруге - лікарі

Перший раз життя маленькому Степанкові подарувала мама. Вдруге - лікарі

Хлопчику, якому всього рік і 10 місяців, лікарі поставили важкий і рідкісний діагноз: синдром Лайєла. Дитя, за словами лікарів, виглядало так, ніби на нього хтось вилив відро окропу.  Все тіло вкрилося пухирцями, які тріскали і на їх місці миттєво утворювалися ранки. Біля них виникали нові пухирі і тоді рани ставали глибшими. Два дні життя дитини було на грані життя і смерті.

Степанко, як розповіла "Пошті" його мати Марія, ріс без особливих проблем. Дитячі недуги, кашель, бронхіт обходили його стороною. Інколи тільки з'являвся нежить. У поліклініці матері сказали, що у хлопчика дещо підвищена алергічна реакція, хоча жодних висипань на шкірі у маленького ніколи не було. Після медикаментозного лікування педіатр сказала, що з сином усе в порядку.

Страшна недуга, через яку хлопчика забрала "швидка", почала розвиватися раптово. Мати помітила на шиї сина невеличке почервоніння. Думала, що це пітничка, бо надворі було спекотно, а дитя було дуже активне. Помила його і поклала спати. Увечері червоні плями то ставали більш помітними, то згасали. А наступного дня, коли з'явилися невеличкі пухирці, мати повела сина  до лікаря. Спершу думали, що це - гостра кропив'янка.

Синдром Лайєла (епідермальний токсичний некроліз) - токсико-алергічне ураження шкіри та слизових оболонок, яке нерідко супроводжується змінами внутрішніх органів і нервової системи. Призводить до розвитку некролізу всіх шарів епідермісу і його відшарування. Прогноз у  25-50 % випадків - несприятливий

Наступного дня Марія помітила, що син в'ялий, невеселий, хоча особливо ні на що не скаржився. А на третій день довелося викликати "швидку", бо все тіло швидко вкривалося пухирцями. Лікарі-інфекціо­ністи, до яких привезли Степанка, поставили діагноз: синдром Лайєла і відправили на лікування до Львівської мі­ської дитячої лікарні, що на вулиці П. Орлика.

- Стан дитини був важкий, - розповів "Пошті" завідувач реанімаційного відділення лі­карні Ігор Лукасевич, - тому його скерували в реанімацію. - Ми намагалися проаналізувати, що могло спричинити в дитини таку токсико-алергічну реакцію. Зі слів матері, хлопчик три дні перед тим їв полуницю, в його тижневому меню також були: чіпси, цукерки, варені яйця (їв тільки білок), желе, фруктовий торт, ковбаса, голландський сир і т. п. Одне слово, їжа, яка не підходить для такої маленької дитини, бо всі ці продукти можуть спричинити алергію. Такий стан дитини  могли спровокувати і ліки. Тож точно сказати, що саме, зараз важко.

Аби обрати правильну тактику лікування, скликали консиліум - запросили з 8-ї міської клінічної лікарні  комбустіолога (спеціаліста з лікування опіків) Василя Савчина, з Львівської обласної спеціалізованої дитячої лікарні анестезіолога-токсиколога Романа Собка. Треба було рятувати дитину, бо його стан погіршувався. Лікар Собко зробив Степанкові два сеанси плазмафорезу, іншими словами забрав з організму маленького пацієнта плазму, а разом з нею і токсини, що були в крові. Натомість йому ввели нову.

За п'ять місяців цього року до лікарень з діагнозом  гострі кишкові інфекції потрапили 1187 мешканців Львівщини (торік - 1097)

- Терміново потрібно було здати кров, - розповіла Марія. - Серед рідних знайти 10 донорів було складно, бо одні - після хвороби, інші не могли стати донорами  через хронічні недуги. Виручили співробітники Шевченківського від­ділення соціального захисту, де працює моя сестра, які охоче погодилися здати кров, тож  велике спасибі їм усім й керівнику відділення.

- Для одужання Степанка застосовували різну тактику лікування, відповідно до стану хлопчика, - підключився до розмови лікуючий лікар Орест Юрків. - У палаті підтримувався відповідний мікроклімат. Лише тепер можна сказати, що ми обрали правильну тактику, хлопчик почав поправлятися, вже усміхається.

Мені дозволили ненадовго заглянути до маленького. Він сидів у ліжечку й схожий був на маленьке жовтеньке курча - все його тіло тепер змазують обліпиховою олією. Степанко обнадійливо поглядав на двері, мабуть, сподівався побачити там маму, без якої він уже дев'ять днів. У реанімації батькам не дозволяють бути разом з дітьми, тут маленьким пацієнтам забезпечують цілодобовий догляд. На його тілі вже не було ранок, залишилися лише невеликі плями. Шкіра почала відновлюватися. Дитя аж ніяк не нагадувало важкохворого, хлопчик з цікавістю розглядав гостей. Минулого вівторка його з реанімації вже перевели у відділення. Коли до нього нарешті пустили маму, хлопчик так боявся, що вона знову зникне, що ні на хвилину не відпускав  від себе і навіть відмовився від денного сну.

На превеликий жаль, діти отруюються досить часто. Із 700 ді­тей, котрі щороку потрапляють у реанімаційне відділення дитячої лікарні, розповів завідувач Ігор Лукасевич, 25 % з них потрапляють з гострими отруєннями. З початку року вже госпіталізували 70 діток. Одні отруїлися неякісною їжею, інші - медикаментами, хімією.

- Найчастіше отруюються діти віком від 2 до 4 років, - сказав Ігор Мойсейович. - Вони ходять і все, що потрапляє під руки, тягнуть до рота. Особливо всіляку хімію. Ми вже пропонували випускати її у темних, непривабливих мішечках, тоді вона не так спокушала б малюків. Днями привезли двох маленьких діток, які випили пачку вітаміну А.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.2236 / 4.13MB / SQL:{query_count}