Поранені в бою, але незламні духом

Лише за один тиждень у львівський військовий шпиталь привезли понад сотню поранених бійців. З початку АТО медзаклад загалом прийняв уже більше 700 осіб

фото: Андрій Польовий
Усі вони з різних куточків України – на когось вдома чекають діти, а хтось ще не одружений. Когось мобілізували, а хтось вважає це справою честі. Якою б не була їхня історія, усі вони отримали поранення у бою за єдність нашої держави…
З початку бойових дій на сході Військово-медичний клінічний центр Західного регіону вже встиг прийняти на лікування більше 700 військовослужбовців, які травмувалися і зазнали поранення в зоні АТО. Лише за минулий тиждень з центру виписали 130 військовослужбовців. Проте роботи львівським медикам вистачає, адже поранених привозять мало не щодня. Так, за останній тиждень до військового шпиталю доставили більше сотні важкопоранених військових, які прибули зі сходу. Везуть їх як повітряним транспортом, так і залізницею.
Зараз, зі слів начальника центру Івана Гайди, на лікуванні у військово-медичному центрі перебуває 120 учасників АТО. Загалом у медичних закладах регіону їх майже 360 осіб. Власне поранених на лікуванні у Львові перебувають 82 особи, по регіону – 180. Восьмеро осіб зараз у реанімації, семеро з них – важко хворі і потребують інтенсивної терапії.

Потрібне обладнання!

Зі слів головного хірурга Західного регіону Івана Богдана, медикаментів і перев’язувальних матеріалів для лікування поранених бійців вистачає.

Львівський мобільний шпиталь їде в зону АТО
Львівський мобільний шпиталь готується до відправки в зону АТО, проте його ніяк не можуть доукомплектувати. Зі слів керівника львівського військового-медичного центру Івана Гайди, йдеться і про медикаменти, обладнання, і про медпрацівників. Не вистачає анестезистів, медичних сестер, зокрема операційних. Бракує також фахових лікарів – недоукомплектованими залишаються три лікарі.
“Якщо чогось і не можемо купити, то допомагають волонтери чи благодійні організації. Немає проблем із препаратами крові – при потребі звертаємося до станції переливання крові”, – зазначив Іван Богдан. 
Більше того, кожен поранений у момент прибуття у військовий госпіталь ще на контрольно-пропускному пункті від волонтерів отримує набори для особистої гігієни, а також з фруктами та вітамінами.
Єдине, чого бракує військово-медичному центру, то це обладнання, адже більшість операційних закладу вже застарілі і потребують оновлення. “За минулий тиждень у військовому шпиталі ми провели 24 операції, – зазначає лікар. – Усе наше операційне відділення треба оновлювати. Перше, що необхідно зробити – переобладнати один операційний блок”.
Вартість блоку – від 3,5 млн грн. За ці кошти можна забезпечити належну вентиляцію приміщення та сучасне медичне обладнання. Крім того, у військовому шпиталі потрібне реабілітаційне обладнання. Оскільки тренажери для реабілітації є досить дорогими, купити багато таких приладів за державні кошти неможливо. Тому військові лікарі просять про допомогу в небайдужих людей.
Зі слів Івана Богдана, кошти для оновлення обладнання шпиталю зголосився збирати храм святих Петра та Павла. Вони відкрили рахунки, за кошти з яких шпиталь закуповуватиме нові прилади.

Важлива психологічна допомога

Крім фізичних травм, дедалі частіше солдатам, які повернулися із зони АТО, потрібна й психологічна допомога.
“До нас почали поступати пацієнти із посттравматичними стресовими розладами, що пов’язані з перебуванням у зоні АТО. Тому зараз ми працюємо над тим, щоб удосконалити психологічну та психотерапевтичну допомогу. Вже зараз її потребують 30 бійців”, – розповів Іван Богдан.
З його слів, крім неврологів і психіатрів шпиталю, належну допомогу пацієнтам надають психотерапевти і психологи із Львівської асоціації психологів та Київської асоціації психологів. Проте і їх бракує, тому залучаються лікарі-неврологи, психіатри, а також психологи та психотерапевти, які працюють на волонтерських та громадських засадах.

Потреби армії

За даними Громадського контролю збору та витрати народних потреб армії/АТО, благодійний фонд “Нова країна” для львівського військового шпиталю збирає таке необхідне обладнання: ВАК – апарат, апарати зовнішньої фіксації стержневі, сепаратор клітин крові. Реквізити для переказу благодійної допомоги можна отримати на сторінці у Facebook. 
За повідомленням Координаційного комітету допомоги фронту, наші бійці в зоні АТО насамперед потребують шоломів, бронежилетів (четвертого-п’ятого класу), біноклів, тепловізорів, продуктів харчування довготривалого вжитку, знеболювальних препаратів та медикаментів, йдеться на їхньому сайті. Тим, хто бажає допомогти, просять зателефонувати на номери Координаційного центру допомоги фронту: +38 066 924 75 62; +38 093 436 99 42; +38 098 2349529 або ж прийти за адресою: вул. Винниченка, 16.
Громадський активіст Олег Радик на своїй сторінці в одній із соціальних мереж повідомив, що під час візиту на Яворівський полігон волонтери ініціативи “Допоможи фронту” зазначили, що снайперській роті 24-ої та 80-ої аеромобільних бригад потрібні кілька десятків слухових апаратів (вони допомагають краще чути різні звуки та кроки в бойових умовах). У списку потреб снайперів також: маскувальний одяг, дальноміри на 1 000 і 1 200 м, біноклі, прокладки жіночі, тактичні рукавиці з пальцями, рюкзаки, таблетки для води, телефони, навігатори, каремати, теплі куртки під кітель, дощовики, тактичні окуляри, розвантажувальні жилети для снайперів, приціли ПОСП 6*42 вд.
На сайті Центру медичного забезпечення волонтери закликають формувати індивідуальні аптечки для кожного бійця, який перебуває в АТО. У них має бути все необхідне, аби кожен боєць міг надати сам собі допомогу або своєму пораненому товаришу: кровоспинні препарати, джгути, антишокові препарати, знезаражувачі води. Посилки для солдатів можна приносити ще сьогодні в Центр забезпечення армії  (просп. Червоної Калини, 109) з 10 до 18 год. Вони повинні бути в картонній тарі не запакованими. Потрібно обов’язково вказати прізвище командира роти та батальйону, назву/номер роти, ПІБ адресата та його мобільний.
Сергій, 35 років, боєць 24-ої механізованої бригади (другий батальйон)
Працював юристом в одному з львівських банків. Та 19 травня мені прийшла повістка. Було важко, бо один син підростав, а другий був під серцем дружини (вона якраз була на останніх місяцях вагітності). Забрали в Яворів і після місяця навчання в складі 24 бригади відправили в зону АТО, де пробув два місяці.

Наша бригада була під Зеленопіллям, що в Луганській області. 11 липня ми попали під обстріл “Градами”. Хтось був поранений, когось не стало, тому більшість з нас ходили з поганим настроєм.

Єдина хороша новина – те, що 13 липня в мене народився другий син. Назвали Микитою. Одного разу не надто пощастило – поблизу мене розірвався снаряд. Я отримав поранення вуха – розірвалася барабанна перетинка, тому зараз на одне вухо погано чую.

У хлопців, з якими зараз спілкуюся, настрої дуже різні. Більшість з них повертатися в зону АТО не хочуть, бо страшно, та й підготовка не найкраща. Більшість з нас працювала звичайними робочими. Навіть якщо хлопці і служили, то автомати тримали хіба що на присязі. Наприклад, за час підготовки на Яворівському полігоні у травні мене навчили тримати автомат і кидати гранати. На “зачистки” ми не йшли, головне наше завдання – утримувати територію, слідкувати, щоб ворожі російські люди і техніка не перетинали кордон. Тим не менше, якщо після відпустки та лікування до армії знову призовуть, то піду.

Багато хто каже, що Луганськ та Донецьк – не Україна. Та ми всі хочемо бачити країну цілісною, тому я воював за цілісність та єдність. До речі, робоче місце в банку за мною збереглося, також регулярно платять заробітну плату. За час коли був в АТО, співробітники навіть допомагали дружині та дітям.
Олександр Власенко, 21 рік, заступник командира роти із озброєння 51-ої бригади (третій батальйон) Волинської області
Сам я зі Зборівського району, що на Тернопільщині. Тривалий час працював у Львові інженером-електриком. Добровольцем до війська пішов ще в квітні.

Тиждень тому отримав осколкове поранення у скроню. Пригадую, що відбувся обстріл “Ураганом” з боку Росії. Відразу після поранення заліз під машину, щоб перечекати закінчення обстрілу. Почав втрачати свідомість, але через те, що на собі не мав ані каски, ані бронежилета зумів сам вийти і добігти до медиків. У командному медичному пункті вийняли осколок, згодом доставили до Дніпропетровська, а далі до Львова.

До обстрілів та гучних звуків уже був звик. Тому ніяких депресій, неадекватних реакцій не було. Вдома моє перебування в зоні АТО та поранення перенесли нормально, думав, що буде гірше…
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7609 / 4.45MB / SQL:{query_count}