Діти із “займистою сумішшю”

“Пошта” питала у психотерапевтів, чому діти стають сварливими і агресивними та як із цим боротися

фото: архів
Батьки трирічної Яни розводять руками, дивуючись поведінці доньки. Зі слів мами, вона стала агресивною, сварливою, ламає всі іграшки, б’є усіх, робить усе наперекір дорослим.
“Я шокована. Начебто доньку виховуємо правильно, намагаємося нічого не упустити, а дитина раптом проявила себе з абсолютно несподіваного боку”, – з жахом в очах розповідає мама Яни Олеся.
Випадки агресії у дітей непоодинокі. По допомогу до психотерапевтів усе частіше звертаються батьки малюків з надмірними проявами абсолютно невмотивованого гніву. Більшість дорослих не знають, як поводитися в таких випадках, як реагувати: сварити дитину і забороняти ці сплески агресії чи не звертати уваги, сподіваючись, що само минеться… Зі слів психотерапевта Віти Кирилюк, агресія – один із способів прояву емоцій. Притаманна вона всім людям, але якщо дорослі в більшості випадків можуть стримуватися, то дитині ще належить цього вчитися.
“Перші агресії діти найчастіше проявляють у річному віці або між двома і трьома роками життя. В цей час у них з’являються нові здіб­ності, тож малюки хочуть бути більш самостійними, – пояснює фахівець. – Батьки повинні пам’ятати, що дитяча агресія – необов’язково зло. Це можуть бути й інші негативні емоції – страх, образа, безпорадність”.
На думку психолога, головне завдання тата і мами – з’ясувати причини, проаналізувати їх і подумати над тим, що хоче сказати дитина своєю поведінкою.

Причина і наслідок

Зі слів дитячого психіатра, психотерапевта Олени Міндюк, провокувальним чинником дитячої агресії часто є погане самопочуття матері ще під час виношування плода.
“Нічого не буває на рівному місці. Незахищеність, низький рівень гемоглобіну в жінки при надії, стресові ситуації або хвороби, невдало проведені, ускладнені, навіть стимульовані пологи можуть легко передатися дитині – вона народиться, не маючи базової впевненості у безпеці світу”, – каже психіатр.
Причиною агресії може бути і відстоювання своїх “кордонів”.  Як каже Віта Кирилюк, немовля народжується абсолютно залежною істотою. Його основне завдання – навчитися бути самостійним, здобути незалежність. У міру дорослішання дитина проходитиме через так звані вікові кризи, коли процес відокремлення відбувається найбільш інтенсивно та болісно і для самої дитини, і для дорослих, які її оточують. Це кризи першого року, трьох, семи років і підлітковий вік. У ці періоди діти здобувають нові навички, знаходять себе, тому особливо гостро реагують на зазіхання на їхню територію. 
Агресивною дитина може бути і через складні взаємини в сім’ї. Тобто якщо в родині прийнято підвищувати голос та ображати один одного, то й дитина навчиться цих форм стосунків, копіюватиме їх.
Дитяча агресія може бути зумовлена почуттям страху, тривоги. Вже до першого року життя в дитини формується або відчуття безпеки навколишнього світу, або відчуття тривоги й настороженості, коли будь-який прояв ззовні вона розцінюватиме як потенційну загрозу. Спалахи агресії в таких дітей видаються незрозумілими, несподіваними. “Якщо дитина почувається непотрібною, а при цьому їй ставлять умови (будеш чемною – буде все інакше), вона може озлобитися, стати невпевненою, замкнутися в собі”, – запевняє психотерапевт Віта Кирилюк.
Перші агресії діти проявляють у річному віці або між двома і трьома роками життя
Зіткнення із заборонами – ось ще одна причина агресивного поводження дитини. Жоден виховний процес неможливий без застосування системи правил та заборон. І дитина, зіткнувшись з ними, природно, сердитиметься, адже вони не дозволяють задовольнити її сьогочасні бажання. Поведінка дитини може стати закликом, аби на неї звернули увагу. Діти, які не мають досвіду і достатньо ресурсів для того, щоб бути першими, несвідомо вдаються до будь-яких способів отримання своєї порції уваги, навіть негативної. Для них це краще, ніж залишатися непоміченими.
Поява в сім’ї другої дитини. Часто первісток вважає, що молодші братик чи сестричка “виштовхують” його із затишку батьківської любові. І якщо мама чи тато належно не розподілять увагу та ласку, то в старших дітей може розвинутися відчуття самотності. Своє почуття невпевненості діти зазвичай прагнуть заглушити демонструванням рішучості (щось розбивають, розливають), пригніченості (симулюють хворобу, прогулюють уроки, тікають з дому). Така поведінка – реакція на брак любові з боку близьких людей. 
Серед причин виникнення дитячої агресії Олена Міндюк назвала й ЗМІ, фільми, мультфільми, передачі або шоу агресивного змісту (герої кінострічок часто агресивні, і якщо дитина захоче наслідувати когось із них, то так само поводитиметься агресивно) та взаємини з однолітками (якщо в дитячому садку хтось ображає малюка, то він може взяти на озброєння такий спосіб спілкування, якщо вважатиме, що “так прийнято” або що так він захистить себе від інших).

Уроки добра

Та якою б не була причина агресії в дитини, необхідно, аби батьки проявляли до неї щиру любов і повагу: не ображали, не принижували, не залякували, не карали фізично.
Психотерапевти радять:
Не сварити дитину за те, що вона загнівалася, а навпаки, поставитися до її обурення з розумінням і повагою: допомогти усвідомити та сформулювати свої претензії. Коли емоції вщухнуть, треба розповісти дитині про те, як ви переживали, коли вона гнівалася на вас. Знайти разом із нею вдалу форму висловлювання претензій.
Звернути увагу на свою поведінку. Дуже часто батьки самі придушують у собі роздратування, терплячи його доти, доки воно не вибухне, як вулкан. Набагато легше і корисніше вчасно помітити своє невдоволення і проявити його так, щоб не принизити дитини, не звинуватити її в чомусь, а просто виказати його.
Учити дитину розуміти себе та інших. Якщо дитина навчиться усвідомлювати свої почуття і почуття інших, то зможе свідомо обирати мирні форми боротьби і захисту. Буває так, що їй просто необхідно виплеснути агресію, яка накопичилася чи то від образи, розчарування, чи то через зміни настрою, будь-які стресові чинники, хворобу тощо. В протилежному випадку придушена агресія згубно впливатиме на здоров’я дитини, призводитиме до хворобливого стану – від гострого до хронічного, щораз більше позначатиметься на психіці.
Частіше обіймати дитину. Якщо син/донька кричить, намагається вдарити вас – обійміть його/її та міцно пригорніть до себе. Поступово дитина заспокоїться, і тоді ви зможете сказати, що готові вислухати її.
Створювати емоційну розрядку. Найкраще записати дитину на футбол або танці, бавитися з нею у рольові ігри, де можна мінятися ролями і показувати наслідки агресії для її жертви. Частіше хвалити дитину. Зосередити свої зусилля на формуванні бажаної поведінки, а не на викоріненні небажаного. Треба сказати дитині: “Мені подобається те, що ти зробив/ зробила”. Син/донька краще реагуватиме на похвалу, якщо бачитиме, що батьки справді задоволені ним/нею.
 Ігри, рекомендовані психологами   
Ігри з дитиною дозволяють скерувати її енергію в потрібне русло. Добре впливають такі, під час яких дитині дозволяють рвати папір, ламати гілочки, сипати крупу або пісок, бавитися водою. Потрібно тільки придумати сюжет гри, можливої поведінки і охоче брати в ній участь. Ось що допоможе дитині безпечно проявити агресію:
* Кричалки. Гуляючи лісом чи парком, далеко від людей, можна влаштувати змагання: хто голосніше крикне. Можна кричати і слухати ехо. В будь-якому випадку дитина навчиться контролювати свій крик.
* Мовчанки. В цій грі потрібно шуміти доти, доки ведучий не скаже “чарівну фразу” або не покаже “чарівний знак”, тоді всі повинні замовкнути.
* Хто сильніший. Дві дитини або пара (дитина-дорослий) стають навкарачки і впираються лобами – хто довше протримається, той виграє. Дорослому потрібно, звичайно, піддаватися. 
* Ігри з ляльками, коли дитина говорить і діє від імені різних персонажів. Це допомагає їй зняти агресію безпечно, а також побувати на місці кривдника і скривдженого. Батьки можуть придумувати різні сценарії, програвати ті ситуації, в яких дитині важко упоратися з гнівом. У грі вона навчиться це робити і закріпить корисну навичку.
* Рвати папір або намалювати на ньому якусь “каку”, а потім порвати той поганий малюнок і демонстративно викинути його у смітник.
Людмила Киричук, дитячий невролог
Дитячий невролог не є основним лікуючим лікарем проявів агресії. Він займається діагностикою та лікуванням цілого спектра захворювань і функціональних порушень нервової системи в дітей. До нього звертаються при підвищеній збудливості дитини, порушеннях сну, болю голови, швидкій утомі, запамороченнях, підвищеному черепному тиску.

Зараз дітей з поведінковими порушеннями дуже багато. Вони крикливі, неврівноважені, проте не завжди їх можна вважати агресивними. Причини можуть бути банальні, наприклад, їм важко адаптуватися до нового середовища, тому вони бунтують (часто таке трапляється з дітьми, які починають ходити в садок чи школу), так і серйознішими (пов’язані з погіршенням самопочуття). Якщо в дитини все ж таки виявили агресію, її скеровують на консультацію до психіатра.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
9.2284 / 4.17MB / SQL:{query_count}