Незручний сусід

Валєрій Соловєй, доктор філософських наук, професор, про «європейськість» Росії і перспективи наших стосунків

Валєрій Соловєй, доктор філософських наук, професор, про «європейськість» Росії і перспективи наших стосунків

solovey.jpgВідомий російський політичний аналітик, автор низки книг та статей про Україну, колишній експерт „Горбачов-Фонду" Валєрій Соловєй в інтерв'ю "Пошті" розповів про те, що довіру між країнами можна відновити, як і досягти взаєморозуміння та поваги одне одного. Його погляд на полагодження проблеми - нестандартний, оригінальний, по-журналістському ексклюзивний, тому ми вирішили, що його думки можуть зацікавити наших читачів.

- Пане Валерію, в одній зі своїх статей ви твердили, що Україна без Росії може стати самодостатньою державою, а ось Росія без України ніколи не стане імперією...

- Україна для Росії була не просто важливою складовою імперії. Вона служила для Моск­ви мостом, шляхом на Захід. Свою "європейськість" Росія доводила лише тим, що до її складу входила Україна. Коли Україна піде на Захід, то Росія потрапить в оточення лімі­троф­них (окраїнних - "Пош­та") держав. Щойно Лукашенко піде, а це станеться неодмінно, Білорусь швидко інтегрується у Європу. 

- Що очікує Україну?

- Україна не може перебувати у проміжному стані, точніше, бути рівновіддаленою від двох центрів сили - Європи та Росії. Вона обов'язково дрейфуватиме, залежно від політичної волі її провідників, у той чи інший бік. Та нині дрейф Києва на Захід посилюється, це можна зауважити не так через політичні заяви, як за еконо­міч­ними інтересами, планами, реальними проектами. Вже нині для України Європа є важливішим ринком, ніж Росія. Хоча, в принципі, і в Росії, і в Україні еліти орієнтуються на західні стандарти.

Україна активніше працює із Заходом. Прозахідна соціалізація України відбувається з великою допомогою Європи. А в Росії "п'ятихвилинки ненависті", телеведучий, на кшталт Лєонтьєва тільки відштовхують український істеблішмент та обивателів від усього росій­ського. В українську еліту, особливо у її молоду когорту, вкладено європейські гроші, освіту, увагу.

- Але Україна і Росія довго жили в одній державі. Здавалося б, Москва має більше надій на те, щоб Україна залишалася проросійською...

- Болгарія, Чехія - також слов'янські країни, однак вони успішно інтегруються в європейську цивілізацію. Історія погана, а, може, добра тим, що рано чи пізно вона закінчується, поступаючись іншій історії. Росія втратила шанс зберегти Україну на орбіті свого впливу. Цей вплив полягає не в ультиматумах і газовому шантажі, а, безумовно, в культурній царині.

- Цікаво, а в яких формах можливий такий вплив Росії на Україну?

- Кажучи "культура", я маю на увазі все, що відбувається не в матеріальній чи економічній сфері. Це психологія, мова, традиція, ментальність. Для того, аби Україна для Росії стала союзником, потрібна державна стратегія, цілеспрямовані зусилля.

Мусимо ж бути відвертими - Росія не є надто привабливою зараз. Україна у політичному сенсі - вільніша, демократична країна. Поза тим, політична непривабливість - не найголов­ніше. Заважає культурно-ідеологічна агресія. Росія сьогодні має імідж похмурої країни дуже похмурих людей.

 У Росії панує доволі важкий, агресивний дух, аби зрозуміти це, варто перетнути державний кордон. Я часто називаю Росію "територією взаємної ненависті". У будь-якому випадку, у великих містах люди якось недоброзичливо ставляться один до одного. У Москві - точно. У Києві почуваєш себе набагато спокійніше і розслабленіше. 

Російська еліта постійно хибувала на комплекс вищості щодо України. Вона вважає українську мову "недоробленою російською", українську культуру - ерзац-культурою, культурою другого сорту. Ця зневага ображає не тільки українців, що живуть в Україні, але й багатьох росіян, громадян Росії.

 - Вас - політичного аналітика - не лякає парламентський хаос в Україні, протиріччя між гілками української влади та українськими лідерами?

- Ну, й що? В Італії після війни змінилися десятки уря­дів. Це не завадило Італії стати однією з найрозвинутіших країн Європи. Український бедлам - це етап, якого неможливо уникнути в житті країни, де постає демократія. Він забезпечує вільну конкуренцію.

- Україна і Росія намагаються активно співпрацювати з Європою. Що означає "бути прийнятим у Європі"? Що означає "стати європейською країною"? 

- Не варто забувати про різницю потенціалів. Україна може стати частиною Європи, Росія - ні. Україна може стати членом НАТО, але увійти в Європейський Союз - дуже віддалена перс­пектива України. Росія - самодостатня країна, традиційно мислить себе за центр незалежної та самостійної сили. Москва не піде на прийняття європейських стандартів, зрозуміло, не споживчих, а політичних. Хоча "конкурентна демократія" була б для Росії благом.

Росія не має жодних шансів бути інтегрованою в Європу, для цього достатньо поглянути на географічну мапу. До того ж європейці не сприймають Росію як Європу. Навіть Польща мала проблеми із входженням у ментальну мапу Європи, в України з цим ще більше проблем. Запитайте у європейського професора: яка найбільша європейська країна? Географічний радикал скаже - Польща. Геополітичний екстреміст - Україна. Але ніхто не зважиться сказати, що Росія - європейська держава.

- Чи могли б ви прокоментувати слова Ющенка: "Ми вступаємо до НАТО, бо самотужки Україна не може гарантувати власну безпеку"?

- Для цього потрібно, щоб російські політичні лідери задекларували і підписали між­державні угоди про те, що Росія стає гарантом безпеки України. Але Ющенко дражнить Москву і, схоже, навмисно. Я переконаний, що з боку Росії немає військової загрози.

- А заяви Лужкова про те, що Росія мусить відібрати Севастополь? До того ж, пам'ятаєте, силоміць...

- Лужков - це мер Москви, а не носій офіційної позиції Росії.

- Але ж МЗС Росії підтримало московського міського голову. Так американці колись казали про нікарагуанського диктатора Нор'єгу: "Він негідник, але наш негідник".

- Знаєте, найвитонченіші російські конспірологи кажуть, що своїми вчинками Юрій Лужков "підгадив" нинішньому російському президентові Дмітрію Мєдвєдєву. Якби Росія захотіла стимулювати сепаратистські тендеції в Криму, то, певне, легко б це зробила. Та офіційний Кремль цього не робить і навряд чи робитиме. Незалежність України - вже не так правовий, а, найперше, ментальний факт. У Донбасі також за незалежність, як і в Західній Україні. Україна як суверенна, самостійна держава відбулася.

- Зараз в Росії міркують: ось через рік Ющенко і його націоналістична команда підуть, а з новими лідерами України можна буде домовитися...

- На українській політичній сцені я не бачу радикально проросійського політика, який б міг стати Президентом України.  

- Та, мабуть, варто погодитися, що Юлія Тимошенко - прагматичніша постать і вона розуміється на торгівлі газом. На недавньому саміті у Мінсь­ку вона знайшла спільну мову з Путіним.

- Якщо Тимошенко стане Президентом України, то навряд чи поступ України на Захід загальмує. Правда, він стане витонченішим і завуальованішим. За західним вектором України приховано фундаментальні інтереси.

- На ваш погляд, 2009-го за президентську владу, як і колись, змагатимуться Тимошенко, Ющенко, Янукович. Чи можна політтехнологічно "розкрутити" іншого політика"?

- Не бачу в Україні по­літиків, які були б настільки популярні, як ті, що ви згадали. Гадаю, най­біль­ші  шанси має Тимошенко. Вона володіє колосальною політичною ін­туїцією. Вона - єдиний чоловік в українській політиці.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6497 / 4.15MB / SQL:{query_count}