Ілюзія боротьби: дезінформатори проти дезінформації…

Нинішня влада продовжує шукати шляхи обмеження свободи слова в Україні

Впродовж вже шостого року неоголошеної війни, яку веде проти нас Росія, питання інформаційної безпеки лише загострилося. Але коли під необхідністю посилення інформаційної безпеки країни маскується спроба влади взяти під контроль усі ЗМІ в Україні, контролювати навіть дописи користувачів соцмереж, то стає зрозуміло, що війна та інформаційна безпека тут ні до чого. Йдеться про бажання влади створити “інформаційний тераріум” і заблокувати будь-яку критику проти себе.
Після приходу до влади Володимира Зеленського ми спостерігаємо, як його команда послідовно намагається збільшити повноваження глави держави і закріпити всеосяжний контроль Офісу президента. У цьому контексті отримати контроль над медіапростором виглядає абсолютно логічним для цієї влади, от тільки тут немає позитиву для нашої держави і громадян. Адже це шлях до перетворення України на Росію з її авторитарним режимом.

Скандальний законопроєкт

Нагадаємо, що 17 січня міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський і його перший заступник Анатолій Максимчук презентували основні положення законопроєкту “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації”, який став відомим як проєкт закону про дезінформацію.
20 січня на сайті міністерства оприлюднили порівняльну таблицю цього документа. Його одразу розкритикували журналісти та медіаексперти. 28 січня Мінкульт організував обговорення законопроєкту, але з’являлися повідомлення про те, що низці журналістів відмовили в акредитації на цей захід.
Як повідомляє інтернет-видання “Детектор медіа”, у пресслужбі міністерства цю ситуацію пояснили так: “Декому з тих, хто подали заявку, а їх було близько 200 осіб, відмовили. Стратегічна сесія ефективна, коли у ній беруть участь 50-60 чоловік. Саме стільки учасників братимуть участь у заході. Організатори намагались створити рівномірне представлення різних стейкхолдерів. Очевидно: коли стоїть вибір між представником ООН та, наприклад, ГО “Заборона”, то рішення могли ухвалити на користь першої організації. До того важливо було розподілити учасників так, щоб були присутні і медіа, і медіаюристи, і міжнародні організації тощо”.
Відомо, що Мінкульт планує впродовж лютого провести публічне обговорення законопроєкту, можливо, внести в нього якісь зміни, і до 28 лютого внести документ на розгляд уряду, а в парламенті зареєструвати в березні. Та вже можна було почути безліч експертних думок про те, що цей документ навіть не варто доопрацьовувати, а краще розпочати роботу з нуля, щоб уникнути впровадження цензури.

“Широке поле” для цензури

Що ж пропонують у Мінкульті? У законопроєкті поняття “дезінформація” виписане  як “недостовірна інформація з питань, що становлять суспільний інтерес, зокрема стосовно національної безпеки, територіальної цілісності, суверенітету, обороноздатності України, права українського народу на самовизначення, життя та здоров’я громадян, стану довкілля”. А “недостовірна інформація” визначається як “неправдиві відомості про осіб, факти, події, явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них неповні або перекручені”.
Експерти зазначають, що такі визначення є нечіткими. “Визначення дезінформації є неузгодженим у різних актах, недостатньо чітким та залишає простір для зловживань у правозастосовній діяльності”, –  зазначають представники громадських організацій “Платформа прав людини” та “Лабораторія цифрової безпеки”.
“Нечітке визначення дезінформації, під яке можна підвести будь-який журналістський матеріал, наприклад, про реінтеграцію Донбасу чи корупцію в армії”, – пише у своїй колонці директорка громадської організації “Детектор медіа” Галина Петренко.
У законопроєкті йдеться про те, що дезінформацією не вважаються оціночні судження, “за умови наявності мінімальної фактологічної основи”. Але й тут можуть бути різні трактування “мінімальності” фактологічної бази, до прикладу, в журналістських розслідуваннях. Також пропонується не вважати дезінформацією сатиру, і це вже породило жарти на кшталт того, що всі журналісти стануть сатириками.
Власне, блокуванням поширення дезінформації (але виглядає так, що просто контролювати наш інформпростір) має займатися уповноважений з питань інформації, який має отримати свій секретаріат. Уповноваженого з питань інформації має призначати і звільняти уряд. Також положення про уповноваженого та його представників затверджуватимуться  урядом. Уповноважений з питань інформації зможе вимагати спростування недостовірних на його думку повідомлень від усіх поширювачів інформації. А це не тільки журналісти, а, до прикладу, й користувачі соцмереж.
“Якщо уповноважений поскаржився на якусь інформацію, то журналісти чи користувачі соцмереж зобов’язані одразу ж позначити в своєму повідомленні, що воно оскаржене. Якщо журналісти, ЗМІ чи користувачі мережі відмовляться спростовувати чи зняти неправдиву інформацію, то уповноважений має подати до суду. Щоб уповноважений міг чітко розуміти, хто поширює інформацію, всі ЗМІ чи користувачі акаунтів у соцмережах чи месенджерах мають публікувати ідентифікаційні дані та імена, прізвища, по батькові та адресу електронної пошти. Кожне окреме інформаційне повідомлення у ЗМІ також має містити дані про ім’я, прізвище чи псевдонім автора. Особливу увагу в “інформаційній гігієні” надаватимуть соціальним мережам і всьому, що підпадає під визначення “платформи спільного доступу до інформації та сервіси обміну миттєвими повідомленнями”. Всіх їх зобов’яжуть відкрити представництва в Україні, з якими державний уповноважений зможе мати справи та скаржитись на недостовірну інформацію. Платформи, провайдерів і соцмережі також зобов’яжуть збирати дані про тих власників сайтів, профілів чи спільнот, які мають понад 5 тисяч підписників або відвідуються 5 тисячами користувачів на день. Всю цю інформацію вони муситимуть надавати на вимогу уповноваженого протягом однієї доби з моменту запиту… Всі організації та користувачі соцмереж нестимуть повну відповідальність за достовірність інформації, яку вони поширили. Не каратимуть тільки за поширення недостовірних новин, якщо ви запостите гіперпосилання на новинні сайти”, – йдеться у матеріалі BBC-Україна.
Яким буде покарання для тих, хто потрапить “під руку” уповноваженого з питань інформації? Поширення дезінформації за умови добровільного спростування, починаючи з третього порушення протягом одного року, карається штрафом розміром 1000 мінімальних зарплат (4,7 млн грн) за кожен випадок порушення. Водночас відмова від добровільного спростування спричинить штраф розміром 2000 мінімальних зарплат (9,4 млн грн) за кожен випадок. Зміна адреси розміщення матеріалу (гіперпосилання), щодо якого подано заяву уповноваженого або незбереження первісного запису чи примірника первісного матеріалу, у якому містилася інформація, щодо якої подано заяву уповноваженим, протягом встановленого законом строку тягне за собою накладення штрафу розміром п’ять мінімальних заробітних плат (23,6 тис. грн) за кожен випадок порушення. Систематична масова дезінформація про факти, які становлять загрозу національній безпеці та територіальній цілісності, будуть каратися штрафом від 5000 до 10 000 неоподатковуваних мінімумів або виправними роботами до 2 років. Поширення дезінформації з використанням ботів або спеціально організованих фейкових акаунтів каратиметься позбавленням волі строком від 2 до 5 років. Фінансування масової дезінформації також каратиметься строком від 2 до 5 років. Максимальне покарання у вигляді тюремного ув’язнення строком від 5 до 7 років передбачено за повторну масову дезінформацію організованою групою, яка призвела до тяжких наслідків або завдала матеріальної шкоди у великому розмірі.
Звичайно, якщо захотіти, то тут можна знайти обриси можливості для боротьби з російською пропагандою. Але хто гарантує, що всі ці норми не використовуватимуться проти неугодних нинішній владі ЗМІ? Хто гарантує, що уповноважений з питань інформації просто не зачищатиме інформпростір від ЗМІ, які дозволяють собі критикувати нинішню владу і підозрювати її у готовності капітулювати перед Кремлем. Якщо ця влада дає підстави так думати, то журналістські матеріали на цю тему – це дезінформація? Все вирішить уповноважений з питань інформації і суд? А суди в нас вже незалежні? Чи подібні питання і припущення – це також дезінформація?
Зазначимо, що судом першої інстанції у таких справах буде апеляційний адміністративний суд у Києві. Оскаржувати рішення про штрафи можна буде у Верховному Суді.

“Професійні журналісти” і решта

Законопроєкт передбачає створення Асоціації професійних журналістів України. Ця організація вестиме базу професійних журналістів та видаватиме прескарти єдиного зразка. Хто вступить в асоціацію і отримає таку прескарту, той і отримає статус “професійного журналіста”.
“Згідно із законопроєктом, АПЖУ не може бути реорганізована чи ліквідована. Водночас автори навіщось докладно виписали в тексті законопроєкту статут АПЖУ із зазначенням осередків у регіонах, процедур ухвалення рішення, процедур голосування, органів правління, хто може туди входити, порядку голосування, розміру внесків і так далі. Справжня саморегулівна організація повинна сама виписувати і затверджувати свій статут. Така конкретизація в законопроєкті та ще й заборона на реорганізацію точно є зайвими… Щодо членства в АПЖУ – приймають усіх, хто зголоситься. Зокрема, щоб стати членом асоціації, досить мати повну цивільну дієздатність, бути громадянином України (або особою, яка має право постійного проживання в Україні) і досвід роботи журналістом не менш ніж три роки. Під час вступу охочі “приймають та зобов’язуються дотримуватися Кодексу професійної етики журналіста”. Все. Якою може бути довіра до організації, що зараховує до своїх лав абсолютно всіх: і “чорнушників”, і “тітушок”, і апологетів “русского міра” – питання риторичне. Відмовлено в членстві в АПЖУ лише деяким категоріям громадян, зокрема іноземцям, членам керівного складу політичних партій, особам, що мають непогашену судимість, занесеним до переліку тих, хто становить загрозу нацбезпеці, та співробітникам “санкційних” медіа… Членство в асоціації надаватиме статус “професійного журналіста”. Виключно цей статус дозволятиме працювати в місцях надзвичайних подій, бути акредитованим при органі влади, а також надаватиме кримінально-правовий захист саме як журналістові, а не пересічному громадянину. Цікаво, що, згідно із законопроєктом, повідомлення про підозру професійному журналісту у вчиненні кримінального правопорушення може здійснити лише генеральний прокурор, його заступник, прокурор Автономної Республіки Крим, області, міста Київ та міста Севастополь”, – зазначають в Інституті масової інформації.
І не лише медіаспільнота в Україні критикує законопроєкт від Мінкульту. “Я розумію необхідність боротьби з дезінформацією, особливо в умовах сучасного конфлікту в Україні та навколо неї. Але це не слід робити коштом свободи ЗМІ та через втручання держави у зміст засобів масової інформації та в організацію журналістської діяльності в країні. Більше того, чинне законодавство України вже передбачає механізми протидії суспільно небезпечній інформації… Саморегуляція, підтримка професійних стандартів журналістики та ініціатива перевірки фактів, незалежність засобів масової інформації, різноманітність джерел для розкриття неправдивої інформації та розвиток медіаграмотності є ключовими компонентами боротьби з маніпулюванням інформацією та першорядним забезпеченням доступу до достовірної інформації”, –  мовиться у заяві представника ОБСЄ зі свободи ЗМІ Арлема Дезіра, повідомляє Радіо Свобода.
Залишається, сподіватися на те, що під тиском громадськості нинішня влада таки відступить від своїх намірів фактичного введення цензури в Україні і контролю за ЗМІ, журналістами і навіть поширенням інформації в соцмережах. Але для цього і журналістам, і “поширювачам інформації” зараз не можна мовчати. Загалом маємо цікаву ситуацію: влада, головна дійова особа в якій обійняла свій пост завдяки телекартинці, зараз прагне взяти під контроль весь український медіапростір. Можна було би пожартувати, що такий закон про дезінформацію був потрібен ще до президентських виборів 2019-го, але насправді потрібно розуміти: якщо ми, українці, незалежно від того, хто був, є чи ще буде президентом, дозволятимемо владі обмежувати наші права і свободи, то самі освячуватимемо авторитарний режим і навіть не помітимо, як прокинемось у зовсім іншій державі…

джерело: slovoidilo.ua

Заява представників української медіаспільноти щодо законопроєкту про дезінформацію

Ми, представники медійної спільноти та громадських організацій, вважаємо неприпустимими спроби Кабінету міністрів та провладної фракції в парламенті просувати загрозливі для медіа та свободи слова законодавчі норми регулювання медійної сфери під приводом впровадження сучасних форм регуляції медіапростору та боротьби з інформаційною агресією.
Перш за все, мова про законопроєкт «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації» (далі – законопроєкт щодо дезінформації) та, меншою мірою, про вже зареєстрований у Верховній Раді України законопроєкт «Про медіа» (№2693).
На наше переконання, розроблений Міністерством культури, молоді та спорту (МКМС) законопроєкт щодо дезінформації передбачає небезпечний рівень втручання в журналістську діяльність і дає можливості для обмеження свободи слова. Документ містить дуже неоднозначні норми, які є неприпустимими в демократичному суспільстві.
Запропонований законопроєкт не виконує функцій захисту українського суспільства від поширення суспільно шкідливої інформації та дезінформації. Натомість він створює механізми контролю за інформаційним простором, причому не тільки за традиційними засобами масової інформації, а також і за звичайними громадянами, які в будь-який спосіб обмінюються інформацією. Додатково позбавляються прав журналіста особи, які не пройшли спеціальної процедури реєстрації і не підпадають під спеціальний контроль відповідно до встановлених державою процедур.
Основні проблемні моменти законопроєкту:
- Введення дуже вузького поняття дезінформації, запровадження кримінальної відповідальності за дезінформацію. Задум про реагування держави на дезінформацію зрозумілий, але механізм реагування становить більше шкоди, ніж користі.
- Створення спеціального механізму для державного втручання в інформаційну сферу – Уповноваженого з питань інформації, і наділення його надзвичайно широкими і монопольними повноваженнями у сфері інформації, без наявності достатніх запобіжних механізмів проти зловживань. Механізм, запропонований в законопроєкті, не відповідає міжнародним зобов’язанням України, зокрема положенням статті 10 Конвенції з прав людини і основновоположних свобод та судовій практиці ЄСПЛ, і становить собою надмірне втручання в свободу слова.
- Серйозне та безпідставне звуження прав журналістів і позбавлення їх захисту шляхом запровадження поділу на «професійних журналістів» та «журналістів». Примусове створення спеціального органу – Асоціації професійних журналістів України (АПЖУ). Тільки тримачі картки АПЖУ зможуть називатися «професійними журналістами» і користуватимуться захистом держави, зокрема від перешкоджання законній професійній діяльності. Лише «професійні журналісти» зможуть отримувати акредитацію на публічні заходи органів державної влади.
- Запровадження поняття «поширювач інформації», під яке потрапляють звичайні громадяни (фактично, ті користувачі соцмереж, які роблять свої дописи відкритими для всіх). Покладення на громадян надмірної відповідальності, вимога їхньої повної публічної ідентифікації, що суперечить міжнародному та національному законодавству та становить суттєву загрозу свободі слова.
- Створення Індексу довіри, який присвоюватиметься ЗМІ в порядку та згідно з критеріями, затвердженими державним Уповноваженим. Такі механізми мають бути виключно саморегулівними.
У такому вигляді законопроєкт порушує самі принципи існування України як правової держави, що поділяє європейські цінності і прагне побудувати повноцінне демократичне суспільство. Ми рекомендуємо МКМС утриматися від реєстрації цього законопроєкту в парламенті і категорично не рекомендуємо політикам та народним депутатам його підтримувати. З огляду на вкрай важливе завдання цього законопроєкту - протидіяти дезінформації - та відсутність дієвої відповіді на це завдання в усьому світі ми також рекомендуємо його ініціаторам повернутися до етапу розробки концепції боротьби з дезінформацією та відпрацювати її з залученням українських та міжнародних експертів із громадського та наукового середовища.
Щодо законопроєкту «Про медіа», то нашу стурбованість викликають неоднозначно прописані вимоги до реєстрації онлайн-медіа, регулювання іноземних медіа, відсутність дієвого механізму протидії монополіям на медіаринку та нечітка процедура формування органу співрегуляції. Ми закликаємо депутатів і, зокрема, Комітет Верховної Ради з гуманітарної і інформаційної політики, відкоригувати ці питання до другого читання.
P. S. Заяву підписали, зокрема, представники Медіаруху «Медіа за усвідомлений вибір», Інституту масової інформації, ГО «Детектор медіа», Центру прав людини ZMINA, Незалежної медіа-профспілки України, Національної суспільної телерадіокомпанії України, «Громадського радіо» та низки ніших громадських організацій та ЗМІ. Заява відкрита до підписання.

Заява Національної спілки журналістів України

Цю ініціативу ми вважаємо серйозною атакою на свободу слова і грубим втручанням у журналістську діяльність. Пропонуємо Уряду припинити обговорення і просування настільки конфліктного законопроекту, який піддається критиці як українськими журналістами,  національними медійними організаціями, так і міжнародною спільнотою. Закликаємо журналістські та інші громадські організації не брати участі в доопрацюванні шкідливого для медіа документу. 

Пропозиції НСЖУ

-  Законопроект у цілому не дає ефективних інструментів боротьби з російською пропагандою та дезінформацією, а лише посилює тиск на українські ЗМІ під прикриттям війни.
- Законопроект пропонує, по суті, розділити журналістів на два сорти – так званих «професійних журналістів» і просто журналістів. Вважаємо цю ідею ганебною і дискримінаційною. Ліцензування журналістської професії владою неприпустимо. Обговорення цієї ідеї не має сенсу. Від неї потрібно відмовитися.
 - Законопроект передбачає створення інституту Уповноваженого з питань інформації з широким спектром інструментів для втручання в роботу в редакцій. Замість захисту прав журналістів чи громадян Уповноважений фактично займатиметься цензурою – надсилатиме вимоги до ЗМІ спростувати чи зняти інформацію під загрозою судового позову. Держава в такий спосіб за кошти платників податків створює цензора, який боротиметься з критикою влади у ЗМІ. Обговорення такого інституту контрпродуктивне. Від цього потрібно відмовитися.
 - Влада хоче створити підконтрольне громадське об’єднання АПЖУ (асоціація професійних журналістів). Його руками пропонується карати нелояльних до влади журналістів і медіа. Це неприпустимо. Такого немає в жодній демократичній країні.
 - Законопроект скасовує право бути акредитованими в органах влади та інші закріплені в законодавстві права журналістів для тих, хто не увійде до провладної АПЖУ (Асоціації професійних журналістів). Тобто журналісти з сотень медіа не зможуть потрапити до Верховної Ради чи на заходи в Офісі Президента. Якщо на журналістів буде скоєно напад під час роботи чи надходитимуть погрози, поліція не зможе почати розслідування за профільними «журналістськими» статтями Кримінального кодексу. Отже захист медійників послабиться. Це ганебна ідея, яку не варто навіть обговорювати.
 - Законопроект передбачає впровадження кримінальної відповідальності для журналістів – від аномально високих штрафів до виправних робіт і ув’язнення. Парадокс: за побиття журналістів карають менше, ніж пропонується карати за неповноту інформації! Це неспівмірно зі шкодою, яку теоретично можуть завдати журналісти. Політики в результаті брехні здобувають владу і не несуть за свої слова жодної відповідальності. А журналісти, на думку авторів законопроекту, мають нести кримінальну відповідальність. Ідею кримінальної відповідальності для журналістів треба відкинути. 

Що ми пропонуємо для боротьби з дезінформацією?

 - відкритість української влади і політиків – це найкращий інструмент для боротьби з фейками. Влада має розповідати, що і навіщо вона робить, з якою метою. Тоді зміцниться довіра як журналістів, так і суспільства до влади, а вплив російських фейків нівелюється.
-  В Україні справді є проблема веб-сайтів, які видають себе за медіа і претендують на всі права журналістів. Для цього потрібна проста і прозора процедура реєстрації. Варто формалізувати вимоги до новинних вебсайтів, щоб вдосконалити існуючу регуляторну базу.
-  Чого насправді потребують українські журналісти – так це захисту від фізичних атак і агресії, ефективного розслідування випадків перешкоджання журналістській діяльності, справедливого покарання кривдників. На жаль, цього зараз немає. За останні три роки на журналістів нападали 250 разів. Але де приклади вагомого покарання злочинців? Навіть убивць журналістів?
- Нам дійсно потрібен Уповноважений або Омбудсмен, який захищатиме журналістів, наші права. Який не дозволить силовикам затягувати розслідування, імітувати діяльність і незаконно закривати справи. Який не миритиметься із цькуванням журналістів та медіа. За такі ініціативи журналісти вам аплодуватимуть, а не кричатимуть «Ганьба!» - як зараз.
 Ми не будемо з чиновниками «боротися за коми», торгуватися за міру кримінальної відповідальності. Спілка журналістів не увійшла і не входитиме до робочої групи Мінкульту щодо розробки нинішнього законопроекту про дезінформацію. Вважаємо неможливим обговорювати інструменти тиску на медіа і згортання свободи слова.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7644 / 4.34MB / SQL:{query_count}