Попередній підхід

Парламент ще на рік пролонгував старий тимчасовий закон про особливий статус Донбасу, що фактично ніколи не діяв. Та “слуги народу” вже анонсують новий документ…

фото: rada.gov.ua
Поки активна частина суспільства продовжує підозрювати нинішню владу в бажанні здати наші національні інтереси, сама ця влада так і не спромоглася чітко і зрозуміло пояснити свою стратегію обіцяного миру на Донбасі. Що до “нормандського саміту” в Парижі, що після – ми чуємо від Зеленського і його оточення безліч заяв, з яких можна зробити висновок, що бажання домовлятися з Путіним у нашого президента не зникло. І це відверто дивує. Перемовини у французькій столиці фактично нічого не змінили, господар Кремля підтвердив, що не збирається йти на поступки у ключових питанннях, натомість продовжує чекати від України виконання політичної частини мінських домовленостей. Хтось сподівався що буде по-іншому?.. Не йдеться про якесь звеличування російського президента, просто в будь-якого представника нашої влади має бути розуміння того, що Путін є ворогом України, а не партнером на “мирних” перемовинах…
Вся ця ейфорія щодо того, що в Парижі була “нічия” між Зеленським і Путіним мало чого варта. Поки нинішня українська влада даватиме приводи підозрювати її у підготовці капітуляційних рішень, доти Зеленський, нехай і не свідомо, продовжуватиме підігравати Кремлю. Постійне збільшення напруги в українському суспільстві на руку російській владі.

Три варіанти

Що ж, після “нормандського саміту” в Парижі залишилися вже раніше відомі сценарії розвитку ситуції. Як зазначає колишній міністр закордонних справ України Павло Клімкін, найбільш очевидними є три варіанти, і в кожному – своя небезпека.
“Перший: це збереження статус-кво за умов припинення вогню. Умовно кажучи, замороження конфлікту. Однак, по-перше, немає ніякої гарантії, що РФ не зруйнує цей статус у будь-який момент. По-друге, цей статус, ймовірно, буде здатний заблокувати майбутнє членство у ЄС і НАТО. І по-третє, повернення наших територій та громадян відкладається на невизначену перспективу. Інший теоретичний варіант: піти на широкі компроміси з Росією. Схоже, цей шлях дехто у владі не відкидає, але він – украй небезпечний. Годі й шукати кращої можливості допомогти Путіну у поглибленні внутрішнього поділу в Україні. На мою думку, цей шлях, якщо буде обраний, закінчиться розпадом країни і потраплянням значної частини нашої території у васальну залежність від РФ. Деталі шляху можуть різниться, але результат – очевидний. Третій варіант: боротьба до перемоги. Його головна вада: те, що він навряд чи отримає підтримку суспільства, яке хоче припинення бойових дій, але не хоче для цього йти на компроміси (що для нас, українців, досить типово). Кожен із цих варіантів можна аналізувати детальніше, але результат не зміниться. Оптимального рішення у нас справді немає, особливо на тлі відсутності ресурсів, як людських, так і економічних, для успішної реінтеграції. До того ж, будьмо чесними, відсутня ментальна готовність до неї. Останні опитування показують, що більшість людей на окупованих територіях реінтеграції не хоче. Зважаючи на все це, єдиним можливим виходом (і треба наперед визнати, що не ідеальним!) є послідовна гра “на перспективу” з акцентом на гуманітарні кроки і припинення вогню та із чітким, всім зрозумілим та чітко задекларованим правилом: Донбас може почати впливати на українське політичне і правове поле тільки після повної деокупації – політичної, економічної, але насамперед ментальної”, – зазначив Павло Клімкін у матеріалі для Європейської правди.

джерело: slovoidilo.ua

“Особливий статус”

І тепер виникає питання: що зараз робить українська влада? Хотілося б повірити, що починає “грати на перспективу”. Але не все так просто. З одного боку, Володимир Зеленський всіляко демонструє, що не хоче поводитися як його попередник на президентському посту Петро Порошенко. З іншого – їхні кроки на початку каденції доволі схожі.
12 грудня парламент ще на рік продовжив дію закону “Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей”, більш відомого як закон про особливий статус Донбасу. Таке продовження на 2020-ий формально ініціювали представники президентської фракції у парламенті. “За” проголосували 320 нардепів. Жодного голосу не дали лише фракції “Голосу” та “Батьківщини”.
Тут потрібно нагадати, що цей закон Верховна Рада (ще 7-го скликання ) ухвалила у 2014-ому, але цей документ увесь цей час був “мертвим”. Він передбачає особливе самоврядування на Донбасі після проведення там місцевих виборів. І в цьому документі закладені такі небезпеки, як: амністія для бойовиків та “народна міліція” на Донбасі. Окрім того, закон передбачає особливий порядок призначення суддів та працівників прокуратури, можливість прикордонного співробітництва з “територіальними одиницями Російської Федерації”. У березні 2015-го восьме скликання парламенту ухвалило зміни до цього закону, передбачивши умови, що так і не дозволили документу набути чинності. Йдеться про необхідність виведення з Донбасу усіх незаконних збройних формувань, проведення місцевих виборів за українським законодавством і під наглядом міжнародних спостерігачів. Закон тимчасовий, його ухвалили спочатку на три роки, потім двічі продовжували його дію на рік. Тепер продовжили втретє – до 31 грудня 2020-го. І ще раз повторимося, незважаючи на всі продовження, закон не діяв жодного дня.
Навряд чи щось зміниться і після цього чергового продовження, але є важливе “але”. Представики президентської фракції “Слуга народу” не приховують, що наступного року будуть змінювати цей закон або ініціюватимуть ухвалення нового йому на заміну. “Нещодавно відбулася зустріч у “нормандському форматі”, буде ще одна. І тільки базуючись на цих напрацюваннях, буде доопрацьований або запропонований новий законопроєкт про особливий статус Донбасу”, – зазначив 12 грудня голова фракції “Слуга народу” Давид Арахамія.
І якщо президентська команда справді налаштована втілювати напрацювання “нормандського формату”, то йтиметься вже про особливий статус для Донбасу на постійній основі. З імплементацією в українське законодавство так званої формули Штайнмаєра. Це вказано і в комюніке за підсумками перемовин “нормандської четвірки” від 9 грудня.
І потрібно зазначити, що не всі вважають продовження дії нинішнього закону про “особливий статус” Донбасу суто технічним рішенням. У фракціях “Голос” та “Батьківщина” наголосили на тому, що цей документ суперечить українській Конституції. “Ті, хто вважають, що цей закон технічний, що він нічого не вирішує або не буде виконуватися, я наголошую – якщо ви вважаєте закони України технічними документами, нащо ви прийшли в Верховну Раду? Якщо ви не збираєтеся виконувати, нащо ви берете на себе ці зобов’язання? А якщо він нічого не вирішує, нащо за нього голосувати? Я хочу звернутися до тих, хто спекулює на темі санкцій. Якщо хтось не знає, я можу повідомити, що жодний нормативно-правовий акт не прив’язує цей закон про особливий статус – ганебний закон, який порушує Конституцію – до запровадження санкцій щодо Росії. Існує тільки один документ, який один сегмент американських санкцій прив’язує до невиконання Росією – увага, не Україною! – мінських угод.  Закон про особливий статус жодного відношення до санкцій не має. І якщо за політичною, неформальною домовленістю санкції прив’язують до зобов’язань України виконати цей закон, то це наша з вами провина, яку треба виправити негайно. Якщо цей закон ні на що не впливає і нічого не змінює, я хочу запропонувати вам подивитися уважно на текст комюніке, який багато хто з вас подає як перемогу, де записана “формула Штайнмаєра”. Вона передбачає на постійній основі закон про особливості місцевого самоврядування, а точніше “закон про особливий статус” – саме так записано у паризькому комюніке за підсумками “Нормандської зустрічі”. Почитайте уважно – там написано, що українська сторона бере на себе зобов’язання на постійній основі запровадити особливий порядок самоврядування, який передбачає порушення суверенітету, амністію, так звану народну міліцію. Фактично ви ставите на шальки терезів санкції, які жодним чином не наближають нас до деокупації, і порушення суверенітету – фактичний розвал країни”, – заявив з парламентської трибуни 12 грудня голова фракції “Голос” Сергій Рахманін.

фото: president.gov.ua

“Формула Штайнмаєра”

Зрештою, низка експертів звертала увагу на те, що Зеленському вдалося видати підсумки “нормандського саміту” і перемовин з Путіним у Парижі за ничію лише тому, що на поступки нинішня українська влада пішла ще раніше. Заради того, щоб ці перемовини відбулися. “Формулу Штайнмаєра” українська сторона у Мінську погодила ще у жовтні.
“Цей закон набирає чинності о 20.00 за місцевим часом у день голосування на позачергових місцевих виборах в окремих районах Донецької та Луганської областей, які призначені й проведені відповідно до Конституції України і спеціальним законом України, що регулює позачергові місцеві вибори у вищезазначених районах. Він діятиме на тимчасовій основі до дня публікації підсумкової доповіді місією БДІПЛ ОБСЄ (Бюро з демократичних інститутів і прав людини. – “Львівська Пошта”) зі спостереження за виборами, відповідно до встановленої практики БДІПЛ ОБСЄ, про відповідність у цілому позачергових місцевих виборів стандартам ОБСЄ та міжнародним стандартам для демократичних виборів, а також українському законодавству, в якому дається відповідь на запитання, узгоджене у “нормандському форматі”, затверджене Тристоронньою контактною групою й скероване Україною в її листі-запрошенні й головуванням ОБСЄ директору БДІПЛ. Цей закон продовжує діяти на постійній основі у разі, якщо в підсумковій доповіді БДІПЛ ОБСЄ буде зроблено висновок відповідно до встановленої практики БДІПЛ ОБСЄ, що позачергові місцеві вибори в окремих районах Донецької та Луганської областей були проведені в цілому відповідно до стандартів ОБСЄ та українського законодавства”, – ось таку “формулу Штайнмаєра” з механізмом набрання чинності закону про особливий статус Донбасу на постійній основі погодив представник України у Тристоронній контактній групі у Мінську, експрезидент Леонід Кучма. В комюніке останнього “нормандського саміту” йдеться про те, що сторони перемовин “вважають за необхідне інкорпорувати “формулу Штайнмаєра” в українське законодавство згідно з версією, узгодженою “нормандською четвіркою” та Тристоронньою контактною групою”.
Як бачимо, у цій “формулі” не знайшлося місця для порядку встановлення українського контролю за кордоном із Росією на Донбасі. І в цьому питанні Путін у Парижі заявив, що потрібно виконувати мінські домовленості, які передбачають контроль Києва за кордоном лише після позачергових місцевих виборів. Загалом усе зводиться до того, що нам взагалі ніхто не збирається гарантувати передання контролю над нашим кордоном. І які тоді можуть виникнути передумови для проведення позачергових виборів на Донбасі при підготовці до наступної зустрічі “нормандської четвірки”. Знову в когось надії на компроміс з Путіним?..

А скільке ще “особливих” законів може бути?

 
 фото: rada.gov.ua
І мінські домовленості, і закон про “особливий статус” з’явилися під тиском Росії. Але Україна змогла виграти трохи часу і зміцнити свої Збройні сили. Фактично з таким поясненнями працювала наша попередня влада. У суспільстві начебто було розуміння, що домовленості укладалися не для того, щоб їх виконувати.
Що робитиме надалі наша нинішня влада? Тут питань багато. Але відповіді ми зможемо отримати не із заяв, які є різними за своєю суттю, а із реальних дій. Потрібно буде уважно слідкувати за тим, чи просуватиме президентська команда законопроєкти, що можуть сподобатися Путіну. “Справа у тому, що сам по собі закон “про особливий статус”, навіть якщо його ввести в дію завтра, нічого не змінює. Він – тільки рамка. Щоб особливий статус “запрацював”, потрібно ухвалити додаткові закони у тих сферах, де цей статус передбачається – стосовно мови, “народної міліції”, економічного режиму тощо. Звичайно, “Мінськ” передбачає, що нам це потрібно робити. Але не зараз, а виключно після вільних і чесних виборів із законно обраними представниками Донбасу”, – зазначив уже згаданий Павло Клімкін.
І не можна забувати про те, що Путін, вимагаючи від України виконання мінських домовленостей, вимагає закріплення в нашій Конституції особливого статусу Донбасу. Звичайно дико, коли президент країни-агресора розповідає нам, що ми маємо робити із нашим Основним законом, а західні лідери тим часом розповідають про міфічне “потепління” у перемовинах.
Президент Зеленський, розповідаючи у Парижі про “червоні лінії”, за які він не перейде, заявив, зокрема, таке: “Перше – це неможливість федералізації. Україна – унітарна держава, це незмінна стаття її Конституції та непорушний принцип існування держави. Друге – неможливість будь-кого вчиняти будь-який вплив на вектор руху та розвитку України, яка є незалежною, самостійною, демократичною державою, вектор розвитку якої обиратиме виключно її народ. Третє – неможливість компромісів із врегулювання ситуації на сході України через поступки територіями в межах міжнародно визначених кордонів. Для кожного українця і Донбас, і Крим – це Україна”.
Гаразд, а що зі змінами до Конституції? Щодо цього у президентській команді були різні заяви. До того ж, особливий статус на постійній основі для якоїсь із частин країни – це і є федералізація. Можна не використовувати цей термін, але суть від того не змінюється. І такий закон справді суперечить Конституції. Як бути із цим? Пам’ятаємо як трагічно завершилася у 2015-ому (від вибуху гранати під час акції протесту під стінами парламенту загинули четверо хлопців з Нацгварідї – “Львівська Пошта”) спроба попередньої влади ухвалити конституційні зміни в частині децентралізації із посиланням на закон про особливий статус Донбасу.
“За кілька днів до саміту помічник президента Андрій Єрмак під час виступу в Chatham House сказав, що ОРДЛО може скористатись тими ж перевагами, що й інші регіони України в умовах децентралізації. Тобто, що відбудуться конституційні зміни, і всі регіони отримають додаткові права – і це нормальне трактування мінських домовленостей. Однак далі Єрмак сказав, що ОРДЛО може отримати і додаткові конституційні уповноваження – і тут виникає знак питання. По-перше, чи значить це, що нова влада збирається зафіксувати це в Конституції, що може викликати масові акції протесту? Більше того, я далеко не певен, що набереться необхідні дві третини в парламенті, так як громадська думка достатньо чітко виступає проти закріплення особливого статусу в Конституції. І друге, сама ідея про те, що “особливості місцевого самоврядування” будуть прописані в законі, що діятиме на постійній основі – теж викликає запитання. Наша влада клянеться і божиться, що ніякої федералізації та автономії не буде. Але як по-іншому назвати те, коли певні регіони отримують додаткові права, хоча єдине, що їх відрізняє від інших – це досвід перебування під окупацією Росії? Усе це може створити дуже небезпечний прецедент. На мою думку, нас чекає дуже жорстка дипломатична боротьба. Не виключаю, що де-факто команда Зеленського повернеться до лінії, яку проводив Порошенко, і позиція команди щодо виборів та особливого статусу ставатиме все жорсткішою. Я пам’ятаю, як на Київ тиснули в 2015-ому, на початку 2016-го, і як Порошенко разом із депутатами пояснювали, що не можуть піти на запропоноване, оскільки немає більшості в парламенті, й проти виступає громадська думка. Так усе і зависло. Не виключаю, що зараз буде те ж саме”, – зазначає професор політології Києво-Могилянської академії, науковий директор Фонду “Демократичні ініціативи” ім. Ілька Кучерева у блозі на сайті “Новое время”.
Що ж, запитань і далі залишається більше ніж відповідей. І далі чекаємо на “прозріння” президента Зеленського. Перед  “нормандським самітом” у Парижі наш гарант заявив західним ЗМІ, що у будь-якому випадку не почне війну на Донбасі. Але він нарешті має зрозуміти, що починати її і не треба, вона триває вже шостий рік і розпочав її Путін.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7466 / 4.25MB / SQL:{query_count}