Місце зустрічі можна змінити?

Колишній президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв заявив, що готовий у своїй країні організувати перемовини тет-а-тет для Зеленського та Путіна

фото: president.gov.ua
Поки український президент Володимир Зеленський чекає, щоб господар Кремля нарешті погодився на зустріч у “нормандському форматі” (мала би відбутися у Парижі), експрезидент Казахстану Нурсултан Назарбаєв у вівторок, 12 листопада, несподівано заявив про готовність організувати перемовини тет-а-тет між Зеленським і Путіним, і запропонував провести їх саме у своїй країні як на “нейтральному майданчику”. І начебто Зеленський на це вже погодився.
“Зараз я зустрівся з паном Зеленським, послухав його. Буквально вчора говорив із Володимиром Путіним на тему, як далі вирішувати цю проблему. Я вважаю, що потрібна окрема особиста зустріч президентів Росії і України. Я розмовляв про таку зустріч тет-а-тет. Мені здається, зараз момент хороший. Зеленський отримав дуже велику підтримку народу, і він може проявити волю та вирішити це питання… Тут питання полягає в тому, як обрати керівників східної України після завершення конфлікту і виведення всіх збройних формувань. Не потрібно гальмувати і не треба думати, що Путін цього не хоче. Він хоче, щоб там настав мир. І ми всі чудово розуміємо, що не території Росії потрібні, а зовсім інші речі. З інших причин там виявилися російські силові структури”, – заявив Назарбаєв під час п’ятого щорічного засідання політичного форуму Astana Club.

Забули сказати, що обговорювали

Тут потрібно звернути увагу на кілька нюансів. Відомо, що Зеленський зустрівся із Назарбаєвим 22 жовтня в Японії, але тоді повідомлень щодо пропозицій підготовки особистої зустрічі українського і російського президентів не було. Офіс президента України (ОПУ) повідомляв лише, що під час зустрічі Зеленського із Назарбаєвим “порушувалося питання війни на Донбасі та окупації Криму”, також у повідомленні йшлося про те, що “сторони обговорили позитивні зміни у просуванні до миру, зокрема повернення полонених та перезапуск дипломатичних перемовин, а також наголосили на потребі проведення якнайшвидших переговорів у “нормандському форматі”.
А вже після заяви Назарбаєва 12 листопада в ОПУ, традиційно, не поспішали нічого пояснювати. Окремі “слуги народу”, яких вдалося “виловити” журналістам, намагалися якось прокоментувати ситуацію. “Пан Назарбаєв каже, що пан Зеленський не відкидає такої можливості і в принципі погоджується на це, але я не чула від пана Зеленського, як він коментує цей аспект. Проте розумію, що пан Назарбаєв міг би організувати таку зустріч, але поки що незрозуміло, якою буде мета. Якщо мета – лише змінити місце, країну, де зустрітися – то, звичайно, це не потрібно, якщо мета є зустрітися і справді вирішити питання по суті... Я думаю, що якщо мета – обговорити в нормандському чи в іншому форматі “особливий статус”, то нам зустрічатися немає сенсу”, – розповіла журналістам у кулуарах парламенту представниця президентської фракції Ірина Верещук.
У подібних заявах помітна неузгодженість позицій окремих “слуг народу” і відсутніх стратегії в президентської команди. Адже правильно сказано: обговорювати “особливий статус” Донбасу немає сенсу ні в Казахстані, ні у Франції, але чому тоді Зеленський так поспішає із організацією зустрічі в “нормандському форматі”? Хіба цій владі незрозуміло, що Путіну потрібно саме виконання Україною політичних поступок?
Лише підвечір 12 листопада міністр закордонних справ Вадим Пристайко в коментарі BBC-Україна розповів, що Назарбаєв із Зеленським у Японії справді обговорювали можливість допомоги в організації перемовин з Путіним. “Відповідь Зеленського була: “Дякую, нам потрібна будь-яка допомога, давайте зустрічатися”. Президент Зеленський сказав те, що він каже і Меркель, і Макрону, що “безумовно, мені треба зустрічатися з Путіним, тому що ми не можемо без зустрічі зсунути процес із місця”. Про те, що давайте ми замість чогось зробимо цю зустріч – такої розмови не було… Ніхто нікого не хоче ображати, але ми задоволені тим, що ми маємо – переговорну позицію в Мінську. Вона зручна для всіх”, – зазначив Пристайко. Він висловив сумніви щодо ймовірності проведення перемовин у Казахстані.
“Я так само, як і ви, сьогодні зранку це почув, що така зустріч можлива. Для обговорення має бути підтвердження від російської сторони. Тоді ми будемо ухвалювати рішення. Але ми залишаємося в “нормандському форматі”. Ми не просто поважаємо те, що було зроблено, але давайте не забувати, що Франція та Німеччина є тими силами, які дозволяють нам вести переговори з трошки іншої позиції, ніж коли ми говоримо тет-а-тет”, – також заявив 12 листопада Пристайко, повідомляє BBC-Україна.

Перед новим законом про “особливий статус”

Президент Зеленський впродовж останніх місяців виконував умови, висунуті Кремлем для проведення “нормандського саміту”. Це і попередня згода на так звану “формулу Штайнмаєра”, і розведення сил та засобів на трьох ділянках на Донбасі. І зрозуміло, що більше українська влада виконує забаганок Путіна, то більше він хотітиме. Йдеться навіть не про якісь нові кремлівські побажання, а про тиск щодо виконання вже висловлених у різний спосіб вимог.
Тут і питання домовленостей щодо продовження транзиту газу через Україну лише за умови відмови нашої держави від будь-яких судових претензій. Зрештою, зрозуміло що і погодження у мінській Тристоронній контактній групі “формули Штайнмаєра” Кремлю замало. Російська влада може продовжувати далі гальмувати проведення “нормандського саміту”, доки Україна не імплементує “формулу Штайнмаєра” (тобто остаточно погодиться на проведення місцевих виборів на Донбасі під дулами російських автоматів, без контролю за україно-російським кордоном і на постійний особливий статус для нині окупованих територій Донбасу після цих виборів) у новий закон про особливості місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей (більш відомий як закон про “особливий статус”).
Зауважимо, що нинішній закон про “особливий статус” наш парламент (ще 7-ме скликання ВРУ) ухвалив у 2014-ому, але цей документ увесь цей час був фактично “мертвим”. Він передбачає особливе самоврядування на Донбасі після проведення там місцевих виборів. І в цьому документі закладені такі небезпеки, як, до прикладу, амністія для бойовиків чи якась “народна міліція” на Донбасі. У березні 2015-го восьме скликання парламенту ухвалило зміни до цього закону, передбачивши умови, що так і не дозволили документу набути чинності. Йдеться про необхідність виведення усіх незаконних збройних формувань, проведення місцевих виборів за українським законодавством і під наглядом міжнародних спостерігачів.
Закон тимчасовий, його ухвалили спочатку на три роки, вже двічі продовжували його дію на рік, востаннє – до 31 грудня цього року.
І власне поки виглядає так, що без ухвалення українським парламентом нової редакції цього закону навряд чи Кремль піде на “нормандський саміт”. Тому ймовірність проведення перемовин ще цього року насправді під великим питанням. Хіба що українська влада “прискориться”. Водночас зрозуміло, що Путін чекає на “потрібну” йому редакцію українського закону. У Кремлі добре розуміють, що такий сценарій може привести до збільшення масовості акцій протесту в Україні, і такий сценарій для агресора є вигіднішим.
Зауважимо, що український міністр закордонних справ Вадим Пристайко спростовує те, що закріплення особливого статусу Донбасу в законодавстві України є серед умов для проведення “нормандського саміту”. “Ні, такої умови немає, а більш широка відповідь: ми все одно збираємось цей закон міняти, його треба змінювати, він застарілий, наші депутати мають ухвалити нову редакцію цього закону. Ми пропонуємо народним депутатам, яким чином могло б виглядати нове законодавство, яке влаштувало би нас, а також тих наших людей по той бік лінії дотику, аби вони зрозуміли, що є світло в кінці тунелю… Москва поставила ті питання, які були, ще починаючи з мінських домовленостей, про те, що ці особливі “особливості” мають відповідати такому набору очікування, і те, що вони говорять, наприклад, що треба внести зміни у Конституцію – ні, ми так не домовлялися. У Мінську домовилися про проведення конституційної реформи на основі децентралізації. Ось це те, що ми маємо показати”, – заявив Пристайко цього тижня в ефірі програми “Свобода слова” на телеканалі ICTV.
Водночас потрібно зауважити, що 11 листопада відбулися телефонні перемовини між Путіним та німецьким канцлером Ангелою Меркель. У повідомленні пресслужби Кремля після цієї розмови зазначалося (після повторення брехні про внутрішньоукраїнський конфлікт), що “наголошувалося на необхідності закріплення особливого статусу Донбасу в законодавство України”.

Далі буде…

У будь-якому випадку потрібно буде уважно слідкувати за подальшими діями української влади. Зокрема за тим, в якій новій редакції вона запропонує ухвалити згаданий закон, коли до цього дійде, і чи відбуватиметься суспільне обговорення цього документа.
А повертаючись до ініціативи Назарбаєва щодо можливості перемовин Зеленського і Путіна у Казахстані, то як і сам Назарбаєв зізнався, свою публічну заяву він зробив після телефонної розмови із господарем Кремля від 11 листопада. Прессекретар Путіна Пєсков наступного дня подякував Назарбаєву, але водночас заявив, що “зустріч заради зустрічі принесе мало користі, вона повинна бути добре підготовлена і у зв’язку з цим у цей час всі концентруються на підготовці до процесу “нормандського формату”. Що у Кремлі можуть вважати “доброю підготовкою” до перемовин, ми вже прописували вище.
“Пуйло не захотіло бачити ЗЕ… Ну що ж: констатуємо, що з вірогідністю понад 90% Пуйло і ЗЕ побачаться у “нормандському форматі” на початку наступного року... І то за умови, що всі попередні хатєлкі Пуйла по ОРДЛО і Штайнмаєру Україна погодить заздалегідь... Обставини будуть для України не дуже добрі... Росія перекриє Європі та Україні газ... Тиск на Україну посилюватиметься.
А якщо ЗЕ погодить заздалегідь всі хатєлкі Пуйла, то боюсь його візит пройде на фоні масових акцій по Україні... Одним словом відчуваю Новий рік та Різдво зустрінемо весело”, – зазначає на своїй сторінці у Facebook політолог, директор Центру “Ейдос” Віктор Таран.

Українська доктрина безпеки та миру

Що ж, поки президент Зеленський продовжує чекати, щоб якось зустрітися із Путіним і продовжує вірити, що зможе його “переграти”, члени стратегічної ради “Руху опору капітуляції” ще на початку цього місяця презентували “Українську доктрину безпеки та миру”. Серед авторів цього документу – відомі юристи-експерти з міжнародного права і дипломати. Його презентували, зокрема, представник України в Раді ООН із прав людини у 2006 – 2009 роках Володимир Василенко, міністр закордонних справ України у 2007 – 2009 роках Володимир Огризко, професор Національного університету “Києво-Могилянська академія” Сергій Квіт, виконавчий співпрезидент Асоціації єврейських організацій та громад України, виконавчий віцепрезидент Конгресу національних громад України Йосиф Зісельс, дипломат, заступник міністра закордонних справ України у 2014 році Данило Лубківський.
“Ми не претендуємо на те, що цей документ – істина в останній інстанції, це запрошення до дискусії. Інноваційний підхід доктрини у тому, що ми повинні бути стороною, яка бере на себе ініціативу, а не реагує на чергові забаганки Кремля”, – зазначив під час презентації цієї доктрини на пресбрифінгу в Українському кризовому медіа-центрі Володимир Огризко. У запропонованому до обговорення документі йдеться, зокрема, про те, що потрібно визнати мінські угоди нікчемними з правової точки зору і висунути перед Росією консолідовану претензію як агресору.
“Мінські домовленості з точки зору міжнародного права є нікчемним документом, тому що ці умови були нав’язані силою. Цей висновок ґрунтується на статті 52 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, де чітко написано, щоб будь-яка угода, нав’язана силою чи навіть під погрозою сили, є нікчемною. Мінські домовленості були вимушено підписані українською стороною, оскільки треба було зупиняти російську агресію. Окремі безпекові положення можливо було б застосувати, але в жодному разі не погоджуватися на особливий статус для Донбасу та вибори на окупованих територіях до відновлення контролю над ними. По-перше, немає стандарту проведення таких виборів, по-друге, немає жодного випадку в історії, коли б вільні демократичні вибори проводилися на окупованих територіях. Щодо нав’язування особливого статусу – Україна має самостійно вирішувати, яким буде її конституційний устрій, а не під зовнішнім тиском. Україна свою частину домовленостей виконує, Росія відмовляється. І це є ще однією підставою для України вважати, що Мінські домовленості – мертвонароджений документ. Треба знаходити якийсь новий алгоритм. Тим паче, за умовами мінських домовленостей, вони повинні були бути виконані до 15 грудня 2015 року. Цього не сталося – значить, їх не існує”, – наголошував під час презентації доктрини Володимир Василенко.
Звичайно, багато експертів назвали цю доктрину нереалістичною. Але зрештою Україна має демонструвати свою позицію. Адже якщо влада збирається робити будь-що, аби тільки не провокувати Кремль, тоді це шлях лише до капітуляції…

Поетапний план

В “Українській доктрині безпеки та миру” йдеться про те, що наша держава має пропонувати такий поетапний план встановлення справедливого миру:

1. Негайне звільнення російською стороною всіх українських заручників з числа цивільного населення і швидкий обмін військовополоненими за принципом “всіх на всіх”.

2. Повне і безперешкодне відведення всіх збройних сил РФ, включно з усіма видами важких озброєнь, військової техніки та штатних матеріально-технічних ресурсів за лінію українсько-російського державного кордону під контролем незалежних миротворчих сил протягом 90 днів після офіційно зафіксованої дати завершення повного розведення Збройних сил України та збройних сил Росії. Відведення всіх збройних сил Росії за межі державного україно-російського кордону в Донецькій та Луганській областях має супроводжуватися демонтажем всіх російських окупаційних структур, тобто структур самопроголошених “ДНР” та “ЛНР”.

3. Негайне розгортання прикордонних військ України вздовж зазначеної лінії українсько-російського кордону через три дні після повного виведення збройних сил РФ, безперешкодне облаштування українською стороною свого державного кордону, включно з встановленням прикордонних знаків і пунктів пропуску, запровадженням заборонених зон і спорудженням оборонних об’єктів тощо.

4. Розміщення вздовж зазначеної лінії українсько-російського державного кордону спостережних пунктів незалежних миротворчих сил відповідно до угоди, укладеної представниками України та представниками миротворчих сил.

5. Ухвалення до проведення вільних виборів на деокупованих територіях спеціального закону України про звільнення від кримінального та адміністративного переслідування та покарання осіб-учасників подій на території Донецької та Луганської областей, за винятком осіб, підозрюваних у вчиненні воєнних злочинів та злочинів проти людяності.

6. Проведення вільних виборів на деокупованих територіях Донецької та Луганської областей у терміни, визначені законами України та постановами Верховної Ради України відповідно до стандартів ОБСЄ (Копенгагенський документ 1990 року) та під контролем незалежних міжнародних спостерігачів.

7. Запровадження в деокупованих районах Донецької та Луганської областей місцевого самоврядування у межах загальної реформи децентралізації влади відповідно до законодавства України після підтвердження легітимності проведених там виборів та їх відповідності стандартам ОБСЄ у підсумковій доповіді Місії БДІПЛ ОБСЄ.

8. Одночасно з деокупацією окремих районів Донецької і Луганської областей відбувається виведення всіх збройних сил РФ з території анексованого Кримського півострова і мирне відновлення діяльності українських владних структур у деокупованому Криму відповідно до графіка, узгодженого за посередництвом підписантів Будапештського меморандуму.

9. Започаткування переговорів щодо компенсації збитків, яких Україна зазнала внаслідок шкоди, спричиненої їй збройною агресією РФ та щодо покарання осіб, винних у вчинені злочинів і злочинів проти людяності.

10. До моменту врегулювання ситуації між Росією та Україною, згідно з міжнародним правом та українським законодавством, повна відповідальність за забезпечення життєдіяльності на окупованих територіях України лягає на Росію як державу, що здійснює там загальний контроль.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
16.1725 / 4.27MB / SQL:{query_count}