“Працюймо в Україні, підтримуймо своє національне!”

У 2020 році в Косові відкриють Центр карпатської культури за підтримки Асоціації “Єврорегіон Карпати – Україна”

фото: Роман Печижак
Вони молоді та працьовиті, ініціативні та креативні, енергійні та дуже позитивні. Вони не подалися за кордон на заробітки, а працюють у рідному краї, підтримуючи автентичне, національне. Ці хлопці є справжньою гордістю України, зокрема неймовірно мальовничого гуцульського краю – Косівщини.
У той час, як від певної частини українців чути ниття, що, мовляв, нема що в тій Україні робити, чого тут жити і варто звідсіля швидше втікати, ці хлопці запитують: “А навіщо виїздити?! Україна – це рідне, і жити та працювати потрібно тут! Ба більше, потрібно підтримувати своє національне!”.
Дай Боже, аби таких свідомих громадян в Україні було щораз більше! Адже саме в людях, які по-справжньому люблять свою країну, свій рідний край, популяризують його традиції, щиро люблять свою працю, і є сила держави. “Робіть те, що любите, і любіть те, що робите!” – саме ці слова взяли собі за гасло три хлопці з Гуцульщини, про яких розповімо нижче.
У місті Косів у 2020-ому планують відкрити Центр карпатської культури на місці колишнього цеху з виробництва гуцульських килимів та різноманітних сувенірів. Сьогодні тут кипить робота. Метою цього центру є об’єднати майстрів різних ремесел, творчих і креативних людей та зацікавити туристів гуцульською автентикою. Реконструкцію будівлі здійснюють за підтримки ЄС в рамках Програми транскордонного співробітництва “Польща – Білорусь – Україна 2014-2020” спільно з Асоціацією “Єврорегіон Карпати – Україна”. Будівельні роботи на цьому об’єкті почали торішньої осені в рамках реалізації масштабного транскордонного проєкту “Світ карпатських розет – заходи зі збереження унікальності культури Карпат”.
“Косівщина – мальовнича перлина Карпат. Асоціація “Єврорегіон Карпати – Україна” постійно підтримує місцеві ініціативи та ідеї, активно допомагає Косівщині розвиватися і ставати кращою. Тут живуть і працюють ініціативні та небайдужі люди, які підтримують ті ідеї, які ми втілюємо. Мовиться, зокрема, про Центр карпатської культури в Косові та наповнення його реальним змістом, якістю і конкурентоспроможним продуктом”, – зазначає “Львівській Пошті” виконавча директорка Асоціації “Єврорегіон Карпати – Україна” Галина Литвин.
24-річний Назар Вепрук зі села Яворів вчився на юриста в Одесі, міг працювати у Києві, але повернувся додому, на Косівщину, і тепер розводить овець та кіз на екофермі “Гуцульська сироварня”. Крім того, ця екоферма виготовляє смачні сири. Це родинний бізнес Вепруків.

Багато його ровесників поїхали працювати за кордон, а він – ні, і не планує. “Вдома, у рідному краї, працювати цілком реально. І я щасливий, що виріс, живу і працюю разом із родиною в Україні! Головне бажання хотіти працювати, наполегливо працювати, завжди вірити в свої сили, в свою справу і постійно розвиватися. У моєму випадку потрібно любити овець і кіз, щиро любити свою справу. Потрібно інвестувати у справу, яку любиш, розвивати її. Я задоволений тим, що роблю. Тішуся, що продовжую і не забуваю гуцульські традиції, виготовляю сири”, – розповідає “Львівській Пошті” Назарій Вепрук. Співрозмовник каже, що виготовляє шість видів сиру: вурду, будз, бринзу, пармезан, капоту і моцарелу. Найдешевший сир коштує 200 грн за кілограм, найдорожчий – 800.
“Після того, як здобув освіту в Одесі, Назар поїхав опановувати новий фах до Румунії. Вчився варити сири, щоб не продавати банальний продукт, який можна зустріти будь-де, а такий, що буде конкурентоспроможним. Він інвестує в територію і має системне комплексне бачення розвитку свого бізнесу. Родина Вепруків має сучасну, добре оснащену ферму. На ній можна не тільки дегустувати екологічний продукт – сир, а й купити його. Таким чином хлопець активно розвиває агротуризм на Гуцульщині. Найбільше захоплює в ньому бажання розвивати виробництво нових продуктів!” – наголошує Галина Литвин.
А ось 33-річний Сергій Дутка із села Рожнів буквально живе керамікою. Дуже любить глину і вироби з неї. Працює з таким натхненням і любов’ю! А ще не проти експериментувати: в його в майстерні не лише керамічні тарілки, горнятка, джезви, макітри, але й жуки, мамонти, динозаври, скорпіони, краби. “Я художник-кераміст, який вміє добре гончарити. Роблю те, що люблю, і люблю те, що роблю”, – розповідає про себе Сергій Дутка.
“Художник-кераміст Сергій Дутка захопив своїми перспективними ідеями. Він уже не перший рік проводить пленер, на якому збирає керамістів зі всієї України. Вони творять креативні та красиві вироби. Саме Сергій Дутка має круту ідею, яку ми хочемо допомогти йому втілити: відтворення печі для цісаря (мовиться про культурно-мистецький проєкт “Піч для Цісаря”, тобто піч, яку колись зробив відомий кераміст із Косівщини Олекса Бахматюк для Франца-Йосифа, що загубилася в палацах Відня). Бажання і мрія Сергія – віднайти в архівах, де саме була ця піч, і відтворити її на Косівщині – в Центрі карпатської культури”, – пояснює Галина Литвин.
Як каже сам Сергій Дутка, Олекса Бахматюк – це “хрещений батько” косівського кахлярства, повелителя зеленої та жовтої підполивних фарб. “Мій задум полягає у тому, щоб зробити бодай одну повну кахлеву піч в стилі Бахматюка, до якої увійшли б найвдаліші зразки його неперевершених сюжетних кахлів. В ідеалі було б добре знайти бодай одну з печей, захованих у австрійських замках-музеях”, – зазначає художник-кераміст.

“Я мав можливість поїхати за кордон, працювати за фахом. Але навіщо? Залишився вдома. Напевно, почуття патріотизму взяло гору. Навіщо бути чужим у чужій країні?! Той, хто виїздить до інших країн… У них цінності інші…. Добре виховання, родинні цінності, національні традиції – все це важливе. Це все закладають у тебе, і ти з роками ще більше розвиваєш це в собі, – каже “Львівській Пошті” Сергій Дутка. – Не варто зациклюватися на чомусь матеріальному. На жаль, це поширене явище в Україні. Тож люди їдуть у світи: за кордон на заробітки. Потім “обкладаються” хатами, парканами, машинами, золотом… Ну і все… А сенс життя полягає у тому, щоб жити і працювати в своїй рідній державі, робити те, що тобі подобається, і робити це якісно! Працювати так, щоб самому розвиватися, розвивати своє село, місто, свій край, свою країну. Натомість люди цінують не те... Можливо, колись це зміниться. Життя занадто коротке, аби шукати по світах якусь “лотерею”. Варто жити тут і зараз, працювати і тішитися з цього життя поруч із найріднішими. Шукайте правильні цінності, робіть те, що вам подобається, робіть це з великою любов’ю, робіть якісно”.
Сергій Дутка активно долучається до допомоги в реабілітації бійців, які повернулися з війни. “Він уже не перший рік проводить майстер-класи з гончарства для бійців. Така глинотерапія хлопцям дуже подобається. Вони досі цього не робили і так щиро радіють, що їм це вдається! Позитивні емоції для бійців дуже важливі”, – розповідає Роман Печижак, секретар Косівської міськради.
Мальовничі Карпати – це традиційні місця сили та енергії. Тебе тягне сюди як магнітом знову і знову. Ба більше, на Косівщині є місце сили одягу. Мовиться про село Бабин, у якому живе майстер і колекціонер вишиванок, власник етногалереї 30-річний Богдан Петричук. Він історик за фахом. Цей молодий чоловік обожнює вишиванки: колекціонує старовинні та відтворює їх.

Опинившись в етногалереї Богдана Петричука, поринаєш у прекрасний світ вишиванки. Тут є стародавні сорочки, кептарі, хустки. Це унікальна колекція, від якої очей не відвести! Чоловік із дитинства захоплюється старовиною і щиро це любить. “Років 15 тому стародавні вишиванки та сорочки нікому не були потрібні. 40% одягу з моєї колекції фактично підняті з-під ніг. Ці стародавні речі валялися у скринях або міхах, і їх мали викидати. Я їх прав і реставрував упродовж тривалого часу. Тепер вони в моїй колекції”, – каже  Богдан Петричук. Найдавнішій сорочці – 150 років.
“Усе почалося з дитинства. Мені було років 14, коли я побачив, як сусідка зібрала і мала намір спалити сорочки свої родичів. Я їх забрав. Так і почалося моє захоплення й колекціонування стародавнього, автентичного. Тепер у моїй приватній колекції більш ніж тисяча речей. Переважають жіночі, бо жінки мали більше сорочок, аніж чоловіки. Зазначу, що не все з цієї колекції продається. Найдорожча сорочка коштує понад тисячу доларів. До мене часто приїздять люди з Києва та Львова. Нещодавно була співачка Оксана Білозір, – розповідає “Львівській Пошті” Богдан Петричук. – Я тут народився, тут виріс, тут живу і нікуди не хочу звідси виїздити, зокрема за кордон. А навіщо?! Що там, за кордоном, є таке, щоби тримало?! Рідний дім є рідний дім! Вдома я роблю те, що люблю, і люблю те, що роблю! Поруч родина, і ти – в рідному мальовничому краї. Я досить щаслива людина”.
Співрозмовник певен, що Україна сильна, лише люди бідкаються. І каже: “Тішуся, що Гуцульщина живе традиціями, плекає своє національне! Гуцульщина сильна людьми, мальовничою природою, традиціями, працьовитими майстрами”.
“Богдан Петричук відтворює давню вишивку. Не всі можуть дозволити собі купити давнє. Не всі хочуть ходити в строї, у якому хтось ходив 100 років тому. Але ти можеш в такому одязі почуватися так, як почувався його власник століття тому, одягнувши абсолютно точно відтворений гуцульський стрій. Богдан робить це так фахово, що навіть консультує Кіностудію Довженка з приводу костюмування акторів, які знімаються у фільмах, в яких описані події столітньої давності”, – зазначає Галина Литвин. – Це людина, яка має авторитет не лише на Косівщині, але й на державному рівні є знаним майстром своєї справи”.
“Хочемо, аби Центр карпатської культури став простором для креативних, творчих і працьовитих людей, локацією для зустрічей та місцем популяризації справжньої гуцульської культури. Косівщині вдалося зберегти автентику, і це варто популяризувати!” – наголошує виконавча директорка Асоціації “Єврорегіон Карпати – Україна”. – Цей центр будують коштом Євросоюзу в рамках потужного проєкту, який реалізовують на території трьох областей України та одного воєводства Польщі. Такі центри, окрім Косова, створюють у Колочаві та Уричі. Це мережа тих точок на мапі Карпат, яких об’єднує багата історично-культурна спадщина. І саме їх ми бачимо як туристичні “магніти”. Там збережена автентика. Асоціація “Єврорегіон Карпати – Україна” є тією організацією, що координує реалізацію цього проєкту на території України. Наша місія – на територіях, де ми працюємо, показувати кращі практики. Хтось має кращі практики в збереженні ремесел, хтось у відтворенні традиційної культури або кухні. Для нас важливо, аби громади, з якими працюємо, бачили кращі практики, надихалися ними, переймали досвід і намагалися створити додану вартість на місцях, надихаючись, зокрема, такими прикладами, як Косівщина”.
Отож якщо хочете сповнитися енергії і створити щось із глини – вам у село Рожнів до художника-кераміста Сергія Дутки! Волієте скуштувати на Косівщині смачного сиру з козячого молока – вам у село Яворів до Назара Вепрука! Хочете приміряти стародавній кептар, який бачили у фільмі “Тіні забутих предків” Параджанова чи красиву вишиванку, якій уже 100 років, – вам у село Бабин до Богдана Петричука!
Будете в Косові – обов’язково завітайте у майстерню “Гушка”, в якій такі теплі й красиві гуцульські ліжники! Адже Косівщина славиться ліжниками, які тчуть із овечої вовни. “Гушка” є вдалим прикладом, коли ремесло перетворюється на відомий бренд, на який існує попит”, – пояснює Галина Литвин, додаючи, що це килими, наповнені карпатським сонцем та любов’ю.
На Косівщину варто приїздити, надихатися її енергетикою та красою! “Приїздіть! Відвідайте наші музеї. Там майстри проводять цікаві майстер-класи. Відпочинок на Косівщині є камерним та розміреним. А поради щодо того, куди поїхати і де варто побувати в той чи той сезон, вам дадуть у туристично-інформаційному центрі Косова”, – каже Роман Печижак. “Косівщина – для інтелектуального і натхненного туризму. Люди повертаються звідси з багажем для творчості та креативних ідей. Приїздіть і заряджайтеся енергетикою нашого краю та людей!” – резюмує Сергій Дутка.
Львів – 
Косівський район – Львів
Фото: Роман Печижак, Ірина Цицак

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.1517 / 4.32MB / SQL:{query_count}