Українське військо досі воює на радянських танках

У Львові розпочали модернізацію основної бойової машини Збройних сил України

фото: Укроборонпром
Державне підприємство (ДП) “Львівський бронетанковий завод”, що входить до складу Державного концерну (ДК) “Укроборонпром”, налагодило серійну модернізацію танків Т-64 зразка 2017 року (Т-64БВ), які обладнані тепловізорами, цифровими радіостанціями, засобами супутникової навігації та новим динамічним захистом. Завдяки цьому вдалось значно розширити бойові можливості Т-64БВ, який є основною бойовою машиною бронетанкових підрозділів Збройних сил України (ЗСУ) та добре показав себе у протистояннях з агресором на сході України, наголосили в прес­службі ДК.

Танковий “пенсіонер” із 1960-их

Танк типу Т-64 належить до сімейства основних бойових танків третього покоління, що серійно виготовлялися у СРСР із 1963 по 1987 рік. Його конструкція містила найновіші розробки того часу, зокрема, уперше була використана композитна броня, лазерний квантовий далекомір, гладкоствольна гармата, здатна вести вогонь керованими реактивними снарядами. Вперше для гармати великого калібру, встановленій на танк традиційного компонування, був створений автомат заряджання. Завдяки цій новинці екіпаж було зменшено до трьох осіб, водночас бойова машина могла здійснювати до восьми пострілів за хвилину.
Таким чином танк із вагою середнього отримав вогневу потужність важкого. Наступна модифікація Т-64А стала першим основним бойовим танком СРСР. Надалі було створено близько трьох десятків різних модифікацій.
На танк Т-64 спочатку встановлювалася 115-мм гладкоствольна танкова гармата Д-68, пізніше – 125-мм гладкоствольна гармата типу Д-81. На сучасні модифікації – Т-64Б і БМ “Булат” – 125-мм гармата КБА-3 або 2А46М-1, а також 12,7-мм кулемет КТ-12,7, а також керовані ракети “Комбат”. Запасу пального (1270 л) у внутрішніх баках Т-64А вистачає на 500-600 км без дозаправлення. Є ще й додаткові 370 л у зовнішніх бочках.
Через високу секретність Радянський Союз не постачав танки Т-64 на експорт. Насамперед Т-64 всіх модифікацій надходили на озброєння танкових підрозділів Радянської армії, що входили до Групи радянських військ у Німеччині. Цю броньовану новинку тоді ще називали танком прориву. Відомий на заході журнал The Armor Journal у числі за березень-квітень 1990 року писав: “Як тільки танк Т-64 став відомий на Заході, він викликав крах програм розвитку протитанкового озброєння… Екіпажі танків НАТО мали б справу з новим зразком секретної зброї, оскільки Т-64 став сюрпризом, подібно до танка Т-34 у Другій світовій війні”.
Зараз на озброєнні ЗСУ перебувають, в основному, модифікації зразка 2017 року Т-64БВ та БМ “Булат” (модифікація зразка 2009 року). Постає питання: чому ми досі витрачаємо кошти, ресурси і зусилля на вдосконалення танкового “пенсіонера” із 1960-х, коли маємо розпіарені Т-84 “Оплот” виробництва Харківського бронетанкового заводу?

Нічого нового “викотити” не вдалося

Відповідь проста: агресії з боку Російської Федерації (РФ) у 2014-му не чекав ніхто. Режим президента Януковича цілеспрямовано нищив ЗСУ, запаси бронетехніки та озброєння, які дісталися Україні в спадок від СРСР, наближені до влади ділки успішно розпродували колишнім радянським сателітам по всьому світу, заробляючи на таких оборудках сотні мільйонів USD.
На перший погляд, в Україні склалася парадоксальна ситуація. Країна перебуває в стані війни, має низку потужних бронетанкових заводів (Харків, Львів, Миколаїв), але бійці ЗСУ воюють із аґресором на Донбасі на старих радянських танках, які по кілька десятків років іржавіли на складах. “Фактично за весь час незалежності Україна, володіючи замкнутим циклом виробництва танків, так і не змогла “викотити” повністю новий зразок. Все що було – “Оплот”, “Булат”, Т-72АГ тощо – всього лише та чи інша модифікація радянської техніки – Т-64, Т-72 і Т-80”, – писало свого часу видання “Ділова столиця”. З іншого, цьому є цілком логічне пояснення. З початком війни на Донбасі ні про які перспективні розробки мови не йшлося – армія гостро потребувала будь-яких танків. У підсумку бронетанкові заводи повністю перемкнулися на розконсервацію та ремонт усіх бойових машин радянського виробництва, які перебували в сховищах.

10 “Оплотів”

Водночас  “пенсіонери” складають основний танковий парк багатьох країн НАТО. Наприклад, основний бойовий танк США М-1 “Абрамс” був прийнятий на озброєння в 1980-х, і з того часу просто модернізується, німецький “Леопард-2” став на гусениці в 1979-му, французький “Леклерк” – у 1987-му.
Щоправда, в українських реаліях окрема історія – із широко прорекламованим Т-84 “Оплот”. Розроблений Харківським конструкторським бюро машинобудування танк був прийнятий на озброєння ЗСУ в 2009 році. Дебют “Оплота”, який українське командування позиціонувало як надсучасну бойову машину, відбувся 24 серпня 2009 року під час Параду з нагоди Дня Незалежності України.
Тактико-технічні характеристики (ТТХ) новинки в порівнянні з найкращими модифікаціями Т-64 дійсно вражають. Якщо Т-84 може розганятися до понад 60 км/год, то Т-64 не здатен подолати показник у 40 км/год. Із рухом заднім ходом – узагалі катастрофа: Т-84 – приблизно 30 км/год, Т-64 – жалюгідних 4 км/год. Водночас швидкість заднього ходу критично важлива для танків із урахуванням тактики “кочових вогневих засобів”, коли танк несподівано з’являється перед супротивником, стріляє, а потім швидко ховається за укриттям.
Але проблема в тому, що на озброєння ЗСУ надійшло аж 10 (!)Т-84 “Оплот”. Їх тримають подалі від лінії фронту, використовуючи хіба на парадах до Дня Незалежності (який цьогоріч президент Володимир зеленський і так скасував) та для участі в міжнародному чемпіонаті з танкового біатлону. Хоча й тут не все слава Богу.
Виступ українських танкістів минулого літа на Strong Europe Tank Challenge на навчальному полігоні Графенвоер у Німеччині завершився скандалом. Танкісти української 14-ї механізованої бригади – майже леґендарного з’єднання, яке брало участь у бойових діях на Донбасі, в підсумку зайняли останнє, восьме місце. Причина неймовірна – чотири Т-84 “Оплот” змогли разом випустити лише 16 снарядів із необхідних 40. “На Т-84 замість ручного механізму заряджання використовується автоматичний, але на трьох із чотирьох танків цей механізм заклинило. Ще одна проблема – недосконала система управління вогнем 125-міліметрової гармати, через що танки не можуть точно вразити ціль на відстані понад 1 км”, – розповів тоді в інтерв’ю сайту Новинарня Роман Багаєв, командир роти 14-ї механізованої бригади, котрий командував українськими танкістами на Strong Europe Tank Challenge.

Наші танки не гірші за ворожі

Тим не менше нарікати на модернізовані бойові машини радянської розробки теж не варто. Той таки БМ “Булат” відрізняється від своїх попередників за такими основними характеристиками, як вогнева міць, захист і потужність. За своїми параметрами до українського “Булата” наближається російський Т-90. На перший погляд, їхні технічні характеристики практично не відрізняються. Але є важливі нюанси.
“БМ “Булат” коштує втричі дешевше, ніж вартість виробництва одного Т-90. Механізм заряджання танка БМ “Булат” вміщує в себе 28 пострілів, а місткість автомата заряджання танка Т-90 складається всього із 22 пострілів. У бою це може бути суттєвою перевагою. Сам механізм заряджання українського танка при правильному регулюванні є надійним, як автомат Калашникова”, – писала газета “Народна армія”.
Ще один важливий нюанс, який впливає на захищеність особового складу. Якщо на українських модифікаціях Т-64 крупнокаліберний зенітний кулемет управляється дистанційно зсередини танкa, то на російському Т-90 комусь з екіпажу потрібно як червоноармійцям на Курській дузі в 1943-му відкривати люк, висовуватися по пояс і натискати на гашетку, сподіваючись, що він поцілить ціль у небі щвидше, ніж та прошиє його кулями.
Ще кращі ТТХ у танків Т-64 зразка 2017 року (Т-64БВ). “Крім сучасних систем нічного бачення і прицілювання українського виробництва, які дозволяють вести нічні бої нарівні із сучасними західними танками, в модифікацію Т-64 2017 року включили нові системи зв’язку. Зв’язок і координація завжди були ахіллесовою п’ятою радянської школи танкобудування. Наприклад, радіостанції на танках не мали можливості зв’язуватися з піхотою, тому що працювали в абсолютно різних діапазонах. І нехай би навіть бійці йшли поруч з танком, зв’язатися з ними можна було тільки відкривши люк і голосно перекрикуючи шум танкового двигуна. Власне, такі ганебні недоліки ліквідовує нова система зв’язку для Т-64БВ, при цьому додаються інші переваги, як наприклад, система навігації і т.д.”, – писало агентство Укрінформ.

Ложка меду в танковому дизелі

Проте як мінімум один реальний проект нового танка в “скарбничці” українських танкобудівників таки є. Йдеться про так званий “Об’єкт 477”, більше відомий, як “Боксер” або “Молот”. Хоча й ця розробка сягає часів СРСР. Історія проекту почалася на початку 1980-х, коли в Харківському конструкторському бюро почали роботу з розробки танку з актуальною на той момент гарматою калібром 152-мм. Однак швидкого результату не вийшло – бойова машина, за задумом розробників, мала бути буквально напхана електронікою і мати тепловізор, однак радянська промисловість на той час не могла виготовляти нічого путнього.
Тим не менш харків’яни 1992-го провели випробування дослідної партії бойових машин. Але “буремні 1990-ті” поставили на військово-промисловому комплексі жирний хрест, і всі нечисленні “Молоти” відправили на консервацію. Та ненадовго. На перспективний проект звернули увагу в міноборони РФ, яке офіційно запропонувало харківським конструкторам довести роботу до кінця. За умов хронічної відсутності фінансування з українського бюджету, цю пропозицію в Харкові прийняли “на ура”.
Вдосконалений танк отримав нову назву – “Нота”. Його головною особливістю став унікальний для свого часу комплекс управління озброєнням, що містив приціли з різними оптичними та тепловими каналами, комп’ютерний бортовий обчислювач, систему супутникової навігації, засоби розпізнавання цілі тощо. У рамках проекту “Нота” було зібрано близько десятка макетних зразків, що відрізнялися комплектацією і різними особливостями конструкції, на заводі також був створений заділ для будівництва серійної техніки. Велика частина цих танків залишалася в Харкові, лише кілька були передані РФ для випробування на російських полігонах.
Роботи над проектом “Нота” тривали до початку 2000-х рр. Потім РФ вирішила відмовитися від нього на користь власних розробок і припинила фінансування. Таке рішення вдруге поставило крапку в історії перспективного проекту. Україна не могла продовжувати роботи самостійно, якийсь час намагалися знайти іноземного інвестора, але безрезультатно.
У підсумку лише 2015 року харків’яни стали активно просувати тему доведення до розуму “Ноти” з метою розгортання серійного виробництва та прийняття на озброєння української армії. Вочевидь, якесь фінансування все ж знайшли, оскільки першу “Ноту” навіть хотіли продемонструвати на параді на честь Дня Незалежності 2016-го. Але щось там не склалося. Можливо, з часом “Нота” таки “зазвучить”…
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.0652 / 4.47MB / SQL:{query_count}