Право Z

Новообраний Президент Зеленський із перших кроків демонструє зневагу до українського законодавства

фото: president.gov.ua
Уже за перші чотири дні перебування на президентському посту Володимир Зеленський встиг потоптатися по Конституції України, наплювати на інші закони, призначити своїх “любих друзів” у Адміністрацію Президента (АП) і не тільки, забути про свої нечисленні передвиборчі обіцянки… 
“Якщо я порушу закон, то піду сам!” – заявляв тоді ще кандидат у президенти Зеленський під час “теплого” прямого ефіру на телеканалі “1+1” 18 квітня (ще перед другим туром президентських виборів). “Якщо я не впораюсь – я піду. Саме тому перший закон, який я запропоную на посаді, – закон про імпічмент президента!” – також тоді заявляв Зеленський.
Але вже після інавгурації продемонстрував, що Конституція для нього не має значення, як і закон про люстрацію. Порушив і, вочевидь, збирається робити це далі… Загалом виглядає так, що, отримавши президентську булаву, Зеленський вирішив, що сам трактуватиме і Основний Закон, і всі інші закони. Ось так Зеленський і Ко “роблять” усіх нас разом. Прихильники нового глави держави можуть скільки завгодно аплодувати своєму нинішньому віртуальному кумиру, але в державі, де на зміну вигаданій “епосі бідності” приходить час дурості, беззаконня і хамства, рано чи пізно від влади “відгребуть” усі. Не можна буде завтра наївно питати, чому порушуються саме ваші права, якщо сьогодні ви заохочуєте порушення закону, і вам це подобається!

фото: president.gov.ua

Розпустив, бо так захотів

Незважаючи на те, що конституційних підстав для розпуску нинішнього парламенту не було, Володимир Зеленський не лише заявив про його розпуск, але й 21 травня уже підписав відповідний указ. Позачергові вибори до Верховної Ради України (ВРУ) призначив на 21 липня. Цей указ був опублікований у офіційній газеті центральних органів влади України “Урядовий кур’єр” 23 травня.
В черговий раз нагадаємо, що Конституція України передбачає лише три умови, які надають президентові право розпустити парламент: впродовж одного місяця у ВРУ не сформована коаліція депутатських фракцій; впродовж 60 днів після відставки Кабінету міністрів України не сформований персональний склад уряду; впродовж 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися (пп. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 90 Конституції України). В своєму указі Зеленський посилається на пункт 1. Президентський сайт також цитує слово Зеленського під час консультацій із керівництвом парламенту та лідерами фракцій: “Головним аргументом для розпуску Верховної Ради є дуже низька довіра громадян України до цієї інституції – 4%... Юридична підстава для розпуску – із 2016 року не існувало коаліції”.
Щодо першого аргументу. “У мене питання, звідки взялися 4%. Я старанно шукала останні вимірювання рейтингів довіри до інституцій, які знайшла в опитуванні Центру Разумкова (лютий 2019 року.): переважно і повністю довіряють Верховній Раді 12%. Звісно, 12% – це теж малувато. Але ж не 4%!  Загалом довіра до ВР була відносно вагомою лише одразу після обрання (та й то негатив переважав). 12% – небагато? А от у грудні 2015 року, через рік після обрання, повна і переважна довіра до ВР, згідно з опитуванням “Демократичних ініціатив” і КМІСу – 9,5%. Тобто за цією логікою розпускати ВР треба було вже через рік після обрання? Що далі? Грудень 2016 року – 12% (розігнати!), грудень 2017 року – 9% (розігнати!) Це ще менше ніж 12%! То що, кожного року треба було розпускати ВР?! До речі, до інших державних інституцій довіра на тому ж рівні (особливо до судів). То давайте все і всіх розпустимо “до основанья, а затем...” – написала на своїй сторінці у фейсбуці директор Фонду “Демократичні ініціативи” ім. Ілька Кучерева Ірина Бекешкіна.
Щодо юридичної підстави, про яку заявив Зеленський: він її вигадав, бо де юридичне підтвердження того, що парламентська коаліція перестала існувати у 2016-ому? Фракція “Народного фронту” оголосила про свій вихід із коаліції минулого тижня, 17 травня. До речі, ця фракція, як повідомляє їхній партійний сайт, зібрала підписи своїх нардепів під поданням до Конституційного суду (КС) щодо відповідності указу Президента Володимира Зеленського про розпуск Верховної Ради та призначення позачергових виборів. Таке повідомлення з’явилося 23 травня. Для звернення в КС потрібно було зібрати 45 підписів нардепів. Скільки саме зібрали, у партійному повідомленні не уточнювалося. Але зазначимо, що фракція “Народний фронт” налічує 80 парламентарів.
Також у інформпросторі було повідомлення про те, що громадська організація “Спільна справа” під керівництвом екскандидата в президенти Олександра Данилюка скерувала скаргу до Верховного Суду щодо указу Зеленського про розпуск Ради. Якщо Верховний Суд візьметься за це питання, то, зрештою, також має звернутися до Конституційного суду, щоби встановити відповідність розпуску парламенту Конституції. Більшість експертів зараз схиляються до думки, що оскарженням президентського указу через суди практично неможливо зупинити ці вибори. Судова тяганина може тривати набагато довше, аніж позачерговий виборчий процес.
“Чи спрацює звернення до Конституційного суду? Цілком можливо, що ні. Якість і “принциповість” наших суддів відома. Нова голова КС Наталія Шаптала, висуванка з Донецька, яка стала членом КС у 2010-ому, голосувала за антиконституційне рішення про скасування конституційної реформи 2004 року. Проте не тільки залишилася членом КС, а й стала його головою. Це теж погана ознака. Бо потенційний контроль за коаліцією у новообраному парламенті і закулісний контроль над судами може призвести до монополізації влади. Та, попри все, це не означає, що суспільство і продемократичні політики мають мовчати. Мовчанка більшості суспільства, яка була свідченням суспільної апатії у 2010 році, призвела не тільки до порушень Конституції Януковичем, а й до сповзання у авторитаризм, смертей на Майдані та агресії Росії. Для того, щоб спробувати зашкодити негативному розвитку подій, потрібне звернення 45 народних депутатів до КС”, – писав професор політології НаУКМА, науковий директор Фонду “Демократичні ініціативи” ім. Ілька Кучерева Олексій Гарань у статті, представленій 21 травня в рамках Програми сприяння громадській активності “Долучайся!”, яку фінансує Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснює Pact в Україні.
Прогнозувати зараз важко, але у випадку, якщо порушення Конституції буде зафіксоване КС, а вибори вже пройдуть, легітимність обраного таким чином парламенту буде під великим питанням, як і всі подальші його законодавчі рішення.
І ще один цікавий нюанс, на який звернула увагу член Венеційської комісії 2009 – 2013 років Марина Ставнійчук. “От відбулися консультації, політичні консультації як спеціальна процедура, без якої президент не може достроково припинити повноваження Верховної Ради України. Я відкриваю текст указу Президента і шукаю там частину 3 статті 90, щоб усі в парламенті розуміли, що в них не була просто нарада чи, може, зустріч, де обговорювали якісь там питання, навіть політичні, парламентарів із Президентом. Не побачила в указі посилання на те, що формально Президент України провів перемовини-консультації, у розумінні Конституції України, із керівництвом Верховної Ради та з керівниками фракцій”, – зазначила вона в ефірі телеканалу “Прямий” і додала, що навіть відсутність у президентському указі посилання на ч. 3 ст. 90 може бути підставою для звернення до КС.
А тим часом у Центральній виборчій комісії (ЦВК) заявили, вже з наступного дня після опублікування президентського указу, тобто з 24 травня, має розпочатися виборча кампанія. “Оскарження указу Президента про дострокове припинення повноважень Верховної Ради і призначення позачергових виборів на 21 липня 2019 року не впливатиме на виборчий процес. Немає підстав для того, щоб зупинити підготовку проведення виборів. Виборчий процес незворотний!” – заявила голова ЦВК Тетяна Сліпачук на брифінгу 23 травня. І водночас зазначила, що ЦВК не зовсім готова до стрімкої позачергової виборчої кампанії. “Строки і порядок проведення державних закупівель значно перевищують строки виборчого процесу, що може унеможливити проведення процедур щодо: забезпечення виготовлення виборчих бюлетенів; виготовлення та доставки бланків протоколів про підрахунок голосів, актів та інших документів; транспортування протоколів про підрахунок голосів та іншої виборчої документації від ДВК до ОВК; виготовлення інформаційних плакатів політичних партій; публікації інформації ЦВК та ОВК в регіональних чи місцевих друкованих ЗМІ щодо переліку виборчих округів; формування ОВК та ДВК, а також змін у їхньому складі; реалізацію права агітації в друкованих та електронних ЗМІ коштом державного бюджету в строки, визначені законом… Закон України “Про вибори народних депутатів України” містить застарілі положення, які не відповідають іншим чинним законам, неврегульовані положення, а також положення без механізму реалізації, серед яких питання встановлення факту проживання, голосування військовослужбовців, які беруть участь в ООС, подання декларацій. ЦВК очікує від Президента України, Верховної Ради та Кабінету міністрів негайного ухвалення відповідних рішень, які дозволять провести позачергові вибори депутатів 21 липня 2019 року відповідно до законів України та найкращих демократичних європейських практик”, – заявила Тетяна Сліпачук, передає офіційний сайт ЦВК.
Також не можна забувати, що для фінансування цього виборчого процесу потрібне рішення уряду, з яким уже посварився Зеленський. Прем’єр Володимир Гройсман оголосив про відставку, але за це ще має проголосувати парламент.
Тож продовжуємо стежити за розвитком ситуації. Усі начебто визнають, що, попри порушення Конституції, дочасні парламентські вибори будуть, навіть ті парламентарі, які заявляють про їхнє оскарження.

фото: rada.gov.ua

Перший провал

А тепер повернімося до консультацій Зеленського із керівництвом парламенту та лідерами фракцій, що відбулися 21 травня. “Львівська Пошта” уже писала про те, як після цих перемовин парламентарі розповідали журналістам, що Зеленський хоче змінити виборче законодавство, відмовитися від “мажоритарки” і запровадити повністю пропорційну систему із закритими списками, а також знизити прохідний бар’єр для партій із 5-ти до 3%. Це зовсім не те, про що говорив сам Зеленський навіть у своїй інавгураційній промові, вимагаючи від нинішніх нардепів “ухваліть відкриті списки”. Це й зовсім не те, що обіцяли суспільству більшість нинішніх парламентарів упродовж останніх п’яти років.
Нардепи також за будь-якої нагоди говорили про необхідність системи відкритих списків. Але начебто 21 травня досягли консенсусу з Президентом, при цьому були заяви про те, що 22 травня має відбутися позачергове засідання ВРУ і будуть проголосовані зміни виборчих правил гри. Також мали бути підправлені норми щодо тендерів, які має здійснювати ЦВК. І після цього вже мав би з’явитися президентський указ про розпуск парламенту.
Та, як ми уже знаємо, Зеленський з указом не став чекати позачергового засідання ВРУ. Натомість нардепи 22 травня кілька годин чекали, зібравшись на позачергове засідання, поки в Раді зареєструють законодавчі ініціативи глави держави щодо виборчих правил. Дочекалися і провалили. У ВРУ не назбиралося необхідної кількості голосів навіть для того, щоби включити це питання до порядку денного.
Результати голосування дивіться у інфографіці, підготовленій порталом “Слово і Діло”.
І навіть провалене питання потрібно зараз проаналізувати і запам’ятати. Адже президентська законодавча ініціатива показала, як легко в цій команді готові відмовлятися від своїх попередніх слів і працювати, лиш би отримати щонайбільший вплив на наступний парламент, як деякі нинішні парламентські фракції, котрі майже не мають шансу потрапити до наступної ВРУ, готові зраджувати своїх виборців, лиш би їм знизили прохідний бар’єр.
Звісно, мажоритарна складова виборів в українських реаліях – це величезна небезпека “гречки” у округах. “Мажоритарка” вкрай вигідна “грошовим мішкам”. Не можна бездумно хвалити всіх тих, що поки зберегли нинішню змішану виборчу систему (половину ВРУ обирають у мажоритарних округах, половину – за закритими партійними списками). Зберегли, бо їм це вигідно! За останні п’ять років вже могли затвердити систему з відкритими партійними списками…
Але й повністю пропорційна система виборів із закритими партійними списками – це також корупційне дно. Адже за такої системи партійні вожді можуть включати у виборчі списки будь-кого, хто купив там місце, хто заслужив перед “вождем” те місце, хто не ставитиме зайвих запитань і голосуватиме так, як скаже партійний вождь: хоч секретарку, хоч водія, хоч начальника особистої охорони.
Просто дратує, як “свіжі” прихильники таких виборчих правил намагалися їх “пропихнути” через парламент 22 травня. “Хочете відкрити списки? Відкрийте списки, кожна партія, надрукуйте в усіх засобах масової інформації. Слабо?!” – – кричав Олег Березюк, голова парламентської фракції партії “Самопоміч”, яка намагається позиціонувати себе як дуже прогресивна.
Здавалося, теза про те, що відкриті списки – це ті, що оприлюднюють у ЗМІ, мала зникнути ще років десять тому. Від подібних маніпуляцій усі вже мали б відмовитися. Але якщо не відмовилися, то доводиться в сотий раз повторювати, що відкритість партійних списків – це насправді, не коли ми бачимо в переліку імена всіх 450 кандидатів від окремої партії. Відкритість списків означає, що виборці можуть віддавати свій голос як за партію загалом, так і за конкретного кандидата, просуваючи таким чином його наверх списку. Тож навіть кандидат під №450 у списку партії може потрапити до парламенту, якщо партія загалом подолає прохідний бар’єр на виборах, а конкретний кандидат найкраще попрацює на свою персональну підтримку.
У світі багато різновидів виборчої системи із відкритими списками. Наші політики повторювали словосполучення “відкриті списки” як мантру для привернення на свій бік виборців.
Що ж, нинішній парламент зберіг нинішню виборчу систему. Тому потрібно нагадати всім українцям, що коли на ваші округи прийдуть агітувати “гречкосії”, не можна забувати, що вибір, продавати свій голос чи ні, все одно залишається за вами!
Щодо небезпеки повернення повністю пропорційної системи із закритими списками. Те, що парламент не пішов на такий крок, стало першим провалом команди нинішнього Президента на шляху до ймовірної узурпації влади. Адже всі розуміли, що з огляду на те, які “захмарні” рейтинги зараз показують соціологи партії “Слуга народу” (якої фактично ще немає), то за умови виборів виключно за закритими списками президентська команда могла б сподіватися на однопартійну більшість у наступному скликані ВРУ, а отже, могла б протягувати через парламент будь-які рішення. З огляду на перші кроки Зеленського на президентському посту і на відсутність чи приховування стратегії розвитку держави – це небезпека.
Парадокс у тому, що збереження корупційної “мажоритарки” в нинішніх реаліях може врятувати Україну від узурпації влади в одних руках. Зрештою, усе залежатиме від того, які кандидати будуватимуть свої виборчі кампанії в округах і як, зрештою, проголосують українці. Всі ж розуміють, що “грошові мішки” із округів не стануть “запобіжниками”  небезпечних чи необдуманих рішень Президента, а намагатимуться лише зберегти і примножити свої статки, а отже, домовлятимуться з тими, що вже “засіли” на Банковій.

“Кадрові” друзі

Адміністрація Президента тим часом перетворюється на “95 квартал”. Кадрові призначення від Зеленського відбуваються в найгірших традиціях української політики. Хто там говорив, що разом із ним при владі не буде друзів чи бізнес-партнерів?..
Зеленський передав свій бізнес в управління бізнес-партнерам з гарантією повернення через п’ять років. Про це в інтерв’ю theБабель, опублікованому 6 травня, розповів бізнес-партнер Зеленського Сергій Шефір (разом із братом Борисом та Володимиром Зеленськими вони були співзасновниками творчого об’єднання “Студія квартал 95”). “Він вийшов. Може, там один-два підписи залишилися. Віддав комусь свою частку. Може, мені, може, Борису, я не пам’ятаю. Це настільки неважливо, тому що ні я, ні Борис його точно не підставимо і не підведемо”, – розповідав Сергій Шефір.
А вже 22 травня став першим помічником Президента України Володимира Зеленського. Першим заступником глави Адміністрації Президента Зеленський призначив до цього виконавчого продюсера “95 кварталу” Сергія Трофімова. Заступником глави АП – сценариста телесеріалу “Слуга народу” Юрія Костюка. Також заступником глави АП став медійник Зе!команди Кирило Тимошенко.
Ще одним заступником глави АП став Руслан Рябошапка, який свого часу встиг попрацювати в секретаріаті Кабміну Азарова, а в 2016-ому громадськість підтримувала Рябошапку під час конкурсу до Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК). Він був обраний членом НАЗК, але через конфлікт із тодішньою головою агентства Наталією Корчак уже в червні 2017-го подав у відставку.
В наступних номерах ми ще докладніше проаналізуємо кадрову політику нового Президента, а зараз просто не можна оминути кілька найскандальніших призначень. АП очолив Андрій Богдан, якого ЗМІ та експерти називали неформальним куратором виборчого штабу Зеленського і який водночас був адвокатом бізнесмена Ігоря Коломойського (зараз він заявив, що здає свою адвокатську ліцензію). Та важливіше інше: що Андрій Богдан працював урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики в Кабміні Азарова, тож підпадає під дію “закону про люстрацію”. Сам Богдан каже, що потрапив під люстрацію “несправедливо” і що раніше посади глави Адміністрації Президента та заступників глави АП вивели з державної служби, а отже, з-під дії “закону про люстрацію”. Але це маніпуляція законодавством!  Адже у ч. 5 ст. 2 “Закону про очищення влади” зазначено: “Заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: 5) глави Адміністрації Президента України; керівника Державного управління справами, керівника Секретаріату Кабінету міністрів України, урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, їхніх перших заступників, заступників”.
“Статус цієї посади, за законом “Про державну службу”, не має значення, адже профільний закон про очищення влади чітко називає цю посаду і не відсилає до закону про державну службу. Так само не є державними службовцями судді та прокурори, на яких поширюються люстраційні обмеження. Якщо хтось вважає люстраційний закон несправедливим, то це не звільняє його від обов’язку виконувати”. “Люстрація була однією з перших вимог Революції Гідності, і Міністерство юстиції робило все для належного впровадження прийнятого закону”, – зазначив 22 травня на своїй сторінці у фейсбуці заступник міністра юстиції Сергій Петухов.
Ось такі справи… Ті, що прийшли разом із Зеленським, самі вирішують, що справедливо, які закони на них поширюються, а які ні.
І ще Президент Зеленський призначив керівника свого виборчого штабу, очільника партії “Слуга народу” Івана Баканова першим заступником голови Служби безпеки України (СБУ).
“Коли ми згадаємо дебати – “стадіон, так стадіон” – він сказав, що ніколи в житті ті люди, які зі мною є бізнес-партнерами, у владі не будуть. Але ми бачимо призначення. І якщо дивитися на ці призначення, то мінімум три з них були зроблені в порушення Конституції. Перше – щодо Богдана вже усе пояснили. Я не коментую. Друге – щодо начальника Генерального штабу. Подання на начальника Генерального штабу робить міністр оборони України. Полторак такого подання не робив. Його призначили без подання. Це порушення Конституції та чинного законодавства і перевищення службових повноважень. Що стосується Івана Баканова, то, по-перше, він мав пройти спецперевірку. По-друге – його мав подати Василь Грицак на заступника, чого не було зроблено. І, по-третє, шоста стаття закону про СБУ прямо забороняє членам політичних партій займати будь-які посади в СБУ. Якщо відкриєте сайт Міністерства юстиції, реєстр політичних партій, то побачите, що пан Баканов очолює партію “Слуга народу”. Тобто член політичної партії не пройшов спецперевірку, не було подання Грицака. Тобто три порушення в одному. І якщо ми щодо розпуску парламенту можемо дискутувати – конституційно чи неконституційно, порушив закон чи не порушив, тут тричі перевищив повноваження. А це стаття. Це кримінальна стаття. І тут я не розумію, чи він не розуміє, що підписує, бо це ж він підписує, його ж ніхто не змушує, чи це йому так радники радять, чи він думає, що все буде добре, як співає ще один… Я не знаю”, – зазначив у ефірі телеканалу “Прямий” політолог, керівник центру “Ейдос” Віктор Таран.

фото: president.gov.ua

“Червоні лінії”

Як бачимо, Володимир Зеленський ставить себе вище Закону ще демонстративніше, аніж свого часу це робив Янукович. І прихильникам Зеленського не радіти з цього потрібно, а починати думати про наслідки, які можуть бути небезпечними для держави.
Нелюстрований глава АП в ефірі телеканалу “112 Україна” заявив про можливість провести референдум щодо мирних угод із Росією. Мовляв, щоб не якийсь політик приймав рішення, яке розколює суспільство, а щоб сам народ, саме суспільство прийняло таке рішення, чи підходять ті або ті домовленості.
Він не казав про те, що наразі в Україні немає закону про референдум, що ще потрібно його ухвалити. Тільки дав зрозуміти, що люди навколо Зеленського думають над тим, як перекласти свою відповідальність на українців.
“В Україні немає закону про референдум, оскільки попередній закон був визнаний неконституційним, а новий акт парламент так і не ухвалив. Дуже важливо, як буде сформульоване питання на референдумі. Відверто кажучи, на попередніх референдумах питання дуже часто ставилися маніпулятивно. Наприклад, якщо спитати “Чи згодні ви поліпшувати відносини з Росією, щоб зупинити військові дії і щоб не гинули люди?”, тут однозначно буде позитивний результат. Я б не стала проводити такий референдум, тому що він покаже, наскільки діляться регіони. Це буде просто така, я б сказала, провокація, яка покаже, що Україна ділиться за цією позицією… Боюся, що це може бути просто спробою “народного підтвердження” тих рішень, які вже будуть ухвалені, аби показати, що народ – вже “за”. Потрібен закон і потрібно знати, як будуть сформульовані питання. Тут, на жаль, завжди присутній елемент маніпуляції”, – прокоментувала для “24 каналу” заяву Андрія Богдана вже згадана Ірина Бекешкіна.
А Богдан заявив: “Ми змушені шукати компроміси. Єдине – Володимир Зеленський сказав, що ми не торгуємо нашими територіями і нашими людьми. Є  дуже хороше правило, яке існує в дипломатів: не фіксувати свої “червоні лінії” до того, як ідеш на переговори”.
Але чітко фіксувати саме “червоні лінії”, за які не можна переступати, насправді необхідно. В четвер, 23 червня, представники громадянського суспільста та низка громадських організацій виступили зі спільною заявою щодо перших президентських кроків Зеленського і окреслили “перелік можливих “червоних ліній”. Якщо Президент їх порушить, це неминуче призведе до погіршення як внутрішньополітичної, так і зовнішньої ситуації навколо нашої країни”. Заяву підписали, зокрема, Український кризовий медіа-центр, Інститут масової інформації, Центр громадянських ініціатив-ЦЕГРІН, Центр економічної стратегії, ГО “Детектор медіа”, ГО “Інтерньюз-Україна”, ексзаступник міністра закордонних справ Данило Лубківський, письменник, член правління “Суспільного мовлення” Юрій Макаров, віцепрезидент Українського союзу промисловців і підприємців Валерій Пекар. Ініціатори цієї спільної заяви закликали долучатися її підписантів.
“Ми залишаємося політично нейтральними, але занепокоєні першими рішеннями новообраного Президента. Вони, на жаль, наразі демонструють нерозуміння викликів, що стоять перед країною. Ми гостро не поділяємо волю Президента оточити себе представниками режиму колишнього президента України Віктора Януковича, що суперечить принципам люстрації, а також людьми без відповідних компетенцій і таких, з якими Володимира Зеленського пов’язують бізнес-інтереси. Останні роки були надто болісними для країни, аби такі недалекоглядні кроки не мали наслідків. Ці наслідки можуть стати фатальними”, – мовиться в заяві.

На президентському сайті 22 травня з’явилася петиція “За відставку Президента України Володимира Зеленського”. Її автором зазначений Максим Миколайович Безрук.
“Вельмишановний Володимире Олександровичу, голосування за Вас у більшості своїй було голосуванням протестним. Насправді Ви не маєте підтримки 73% виборців. Ваша особа зовсім не об’єднує більшість українців, що мають різні, почасти діаметрально протилежні погляди і бажання. Ви консолідували протест, не даючи конкретних обіцянок і політичних орієнтирів, однак тепер, після обрання та інавгурації, Ви не можете не мати конкретного шляху. І перші ж Ваші заяви та дії розчаровують Ваших виборців, розбивають цю тимчасову ситуативну народну консолідацію. Користаючись відсутністю змістовних обіцянок народові, Ви почали приписувати народній волі власні забаганки. Складається неприпустима ситуація, коли “слуга народу” не має моральних зобов’язань перед своїм народом, сформованих у передвиборчому процесі. Тому ми, народ України, вимагаємо Вашої негайної відставки з посади Президента України!” – йдеться у цій петиції.
Станом на четвер, 23 травня , вона набрала вже 29 тисяч голосів. Нагадаємо, що петиція розглядається президентом за умови, якщо впродовж трьох місяців збере не менш ніж 25 тисяч підписів громадян. Зрозуміло, що успіх петиції абсолютно не означає відставки глави держави. Просто має бути хоч якась формальна відповідь. І президент повинен розуміти, що не всі купуються на відеоролики. Зауважимо, що 23 травня на президентському сайті почали реєструвати цілу низку петицій із назвами на кшталт “проти петиції за відставку Зеленського” або “петиція за скасування петиції за відставку Зеленського”.

“Львівська Пошта” подає повний перелік “червоних ліній”, окреслених представниками громадянського суспільства для нової влади (можливо, люди, які до цього моменту ще не задумувалися над небезпеками для держави, нарешті почнуть думати).

Безпекові питання:

– проведення референдуму щодо формату переговорів із Російською Федерацією або принципів мирного врегулювання;
– сепаратні, без участі західних  партнерів України, переговори з керівництвом Російської Федерації, представниками окупаційних влад та їхніх збройних формувань і банд на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, АР Криму та Севастополя;
– виконання, на шкоду національним інтересам, ультимативних вимог держави-агресора або досягнення компромісів із Кремлем ціною поступок за рахунок національного суверенітету, територіальної цілісності й устрою та незалежної внутрішньої і зовнішньої політики України;
– гальмування реалізації безпекової та оборонної політик, окреслених в Стратегічному Оборонному Бюлетені України.

Зовнішньополітичні пріоритети:

– зволікання, саботаж чи відмова від стратегічного курсу на членство в ЄС і НАТО, зменшення рівня політичного діалогу та руйнування двосторонніх інституційних механізмів співпраці за європейським та євроатлантичним напрямами;
– дії, які сприятимуть пом’якшенню або скасуванню режиму санкцій проти держави-агресора з боку міжнародних партнерів України;
– ревізія дій, які спрямовані на підтримку міжнародної солідарності навколо України, відновлення нашої територіальності цілісності, гарантій безпеки і захисту прав усіх, що зазнають утисків внаслідок дій російського агресора;
– протидія чи перешкоджання діяльності української сторони в міжнародних судових інстанціях та арбітражах з притягнення Росії до міжнародно-правової відповідальності за акти агресії та заподіяну шкоду Україні та її громадянам.

Економічні кроки:

– преференції стосовно олігархів: зокрема, повернення націоналізованого Приватбанку його колишнім власникам або виплата “компенсацій” цим власникам і толерування використання монопольного становища фінансово-промислових груп в енергетиці;
– політика, спрямована проти чинних домовленостей з МВФ та іншими іноземними партнерами України, які сприяють макрофінансовій стабільності України;
– масштабний переділ власності в інтересах групи осіб;
– тиск на регуляторів (АМКУ, НКРЕКП, Національну раду з питань телебачення і радіомовлення) та використання їх у інтересах політичних сил чи груп, на противагу підтримці в їх реформуванні заради посилення та збільшення незалежності).

Ідентичність: мова, освіта, культура:

– перегляд закону про мову;
– перегляд закону про освіту;
– перегляд закону про декомунізацію та засудження тоталітарного минулого;
будь-які дії, спрямовані на підрив чи дискредитацію Православної Церкви України чи підтримку Російської Православної Церкви в Україні.

ЗМІ та інформаційна політика:

– використання ЗМІ для пропаганди нової влади;
– відновлення роботи російських соціальних мереж та російських телеканалів в Україні;
– спроби скасування незалежності “Суспільного мовлення”: передчасна заміна складу його наглядової ради чи фінансовий тиск.

Функціонування держави:

– скасування електронного декларування для державних службовців та системи державних закупівель Prozorro;
– політично вмотивовані переслідування представників попередньої влади;
– реабілітація/повернення в політику представників режиму колишнього президента України Віктора Януковича та людей, які підтримували “диктаторські закони” від 16 січня 2014 року;
– коаліція партії “Слуга народу” з політиками, що становили основу Партії регіонів та Опозиційного блоку в новому парламенті, та/або іншими партіями, які займають позицію примирення з Росією шляхом капітуляції або поступок щодо державного суверенітету та територіальної цілісності України;
– ігнорування діалогу з громадянським суспільством;
– гальмування ключових реформ: адміністративно-територіальної, медичної, освітньої, банківської;
– затримка або саботаж антикорупційної та судової реформ.

“Перетин цих “червоних ліній” буде індикатором того, що Президент не прагне справжніх демократичних змін, не хоче постання чеснішого і відповідальнішого урядування, хоч обіцяв це під час виборів”, – мовиться у заяві.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8352 / 4.7MB / SQL:{query_count}