Мирослав Маринович: Чому я голосуватиму за Петра Порошенка

Для Путіна Порошенко – ворог №1

Досі я уникав прямої відповіді на питання, за кого голосуватиму, позаяк сам хотів зорієнтуватися і визначитись. Але настав час, коли треба зважуватися. Ціна питання стала дуже високою: на кону, як завжди в час захисту незалежності, – існування держави.
І що більше множиться число кандидатів, то чіткіше визріває рішення: я голосуватиму за Порошенка. Як виборець, я знаю його здобутки, а тому можу припустити, чого слід очікувати від нього. І також знаю його слабинки, а тому уявляю, яких дій можу домагатись від нього як від головного менеджера країни.
Розумію, що мене звинувачуватимуть у “порохоботстві” та “виборі меншого зла”. Та дарма: будучи сам не святим, я не виглядатиму на політичному Олімпі появи святого. Моє завдання як виборця – маючи перед собою неідеальних кандидатів, вибрати того, хто на найближчу каденцію якнайкраще забезпечить інтереси України.

Безпека

В умовах гібридної війни з Росією, яка відверто домагається знищення української державності, для мене критерій безпеки головний. Зберігши державу, ми зберігаємо шанси вирішити проблеми корупції та верховенства права у найближчі п’ять-десять років. Втративши державу, ми домагатимемося прав людини, але вже у сибірському ҐУЛАҐу.
Я щиро вдячний нинішньому керівництву за збереження держави. Скажете, що вона неідеальна? А ви запитайте у пересічного француза чи британця, чи вважають вони свою державу досконалою. Чи були помилки Порошенка як головнокомандувача? Вочевидь, були. Та мене вражає наївна віра деяких виборців, що у Юлії Тимошенко чи Володимира Зеленського помилок у ролі головнокомандувача не буде. Протягом першої каденції доказів того, що Петро Порошенко докладав титанічних зусиль ради збереження держави більш ніж достатньо. Тому я готовий довірити йому керування державою і на другу каденцію.
І якщо коротко: оскільки для Путіна Порошенко – ворог №1, то я голосуватиму саме за нього. Крапка.

Дипломатія

Як і очікувалось, у сфері дипломатії Президент Порошенко був чи не найуспішніший.
Звичайно, критики можуть зауважити, що ситуація й тут далека від ідеальної. Мовляв, ми все ще живемо під дамокловим мечем Мінських угод. Але, даючи високу оцінку дипломатичних здобутків Порошенка, я хочу якраз і врахувати, в яких реальних обставинах їх було досягнуто. Адже успіх чи неуспіх України у сфері дипломатії залежить не лише від керівництва нашої країни, а й позиції інших держав. А у світі є не лише ті, що підтримують Україну, а й ті, чия чемберленівська політика задобрювання агресора є “граблями”, на які Європа, схоже, наступає залюбки.
Тож я не бачу, хто з нинішніх кандидатів міг би конкурувати з ним на дипломатичному полі. За Юлією Володимирівною тягнеться довгий шлейф випадків, коли власні чи партійні інтереси вона ставила вище за інтереси національні. Володимиру Зеленському легко завоювати симпатії телеглядачів, але західні дипломати “Квартал 95” не дивитимуться, натомість власного дипломатичного досвіду в Зеленського немає. Мало того, його перші пропозиції щодо “встановлення миру” відгонять кричущим невіглаством, якщо не сказати ще сильніше.

Духовна безпека

Я розумію, що для людей, далеких від віри, медійна увага до становлення Православної церкви України була утомливою. І “томос-тур” Президента Україною видався багатьом недоречним передвиборчим піаром. В Україні, як відомо, не жалують своїх провідників.
Проте людські емоції схлинуть, а в історії навіки залишиться головне – відродження історичного українського православ’я в єдності з Матір’ю-Церквою Константинополя. Цей акт не відбувся б, якби держава не послужила оберегом. Порошенко надав цю допомогу, за що йому честь і хвала. Така смілива постава очільника України для нас, колишніх політв’язнів епохи Щербицького, виглядала недосяжною мрією. Але це сталося, і тому своєю твердістю в обстоюванні українських духовних інтересів Президент навіки вписав своє ім’я в українську історію.

Як ставитись до рейтингів

У демократичній державі завжди є певний відсоток громадян, які не голосуватимуть за чинну адміністрацію в будь-якому випадку. Тож якби в нинішніх опитуваннях я побачив 15-20% тих, хто не проголосує за Петра Порошенка за будь-яких обставин, то сприйняв би це нормально. Понад 50% для мене – це результат спеціально розкрученого антагонізму. Розкрученого Росією та її агентами в Україні. Це насторожує.
Утім, до будь-яких рейтингів я ставлюся з недовірою – хоча б тому, що уявляю собі, як сильно вони залежать від вибірки опитуваних. Тим паче в Україні, де електоральні настрої можуть змінитися доволі швидко.

Країні потрібні зміни й подальші реформи

Про потребу солідної конструктивної альтернативи до чинної влади я говорив уже давно. Це життєво важливо для кожної демократії. Усі нинішні кандидати мали можливість увиразнити свою альтернативність задовго до виборів, сформувавши свою політичну силу і чітку програму. Серед опонентів Порошенка це з певним наближенням можна сказати лише про Юлію Тимошенко та Андрія Садового. Проте наміри Тимошенко мене як виборця не лише не переконують, а навіть лякають. Тим паче, що з пам’яті моєї ще не вивітрився спогад про стиль її керівництва у час прем’єрства. Що стосується “Самопомочі”, то ця політична сила мені симпатична, а серед її команди у мене багато друзів. Але, на мій погляд, програмне обличчя цієї партії все ще не увиразнене.
Що стосується інших кандидатів, то мені важко прийняти їхню особисту критичність до чинного Президента як переконливу альтернативну програму розвитку країни. Готувати сани тоді, коли надворі випав перший сніг, уже запізно.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6530 / 4.12MB / SQL:{query_count}