“Вистояв завдяки вірі в Бога”

Юрій Яценко, колишній політв’язень Кремля, радник міністра МЗС, – про те, як був бранцем Кремля та як віра допомогла не зламатися

Зараз він радник міністра закордонних справ України Павла Клімкіна. Ми познайомилися з ним у Центрі ім. Митрополита Андрея Шептицького після прес-конференції очільника МЗС. 28-річний львів’янин Юрій Яценко, юрист за освітою, закінчив юридичний факультет Франкового вишу. Був активним учасником Євромайдану. Усміхнений, комунікабельний, спокійний і дуже сильний духом!
Юрій – український політв’язень Кремля, який рік пробув за ґратами у Росії (з травня 2014-го до травня 2015-го), першим з наших бранців вирвався на волю звідти. Під час приватної поїздки хлопця разом із його товаришем незаконно затримали. Поїхавши у справах в Росію, тоді ще студента п’ятого курсу ЛНУ ім. І. Франка спершу звинуватили у порушенні правил перетину кордону, а згодом – у зберіганні вибухівки. Зрозуміло, кримінальну справу сфабрикували, а хлопця засудили до двох років ув’язнення. Згодом термін скоротили до 9 місяців, тож Юрій у травні 2015-го повернувся додому. Звісно, від початку справу взяли на контроль адвокати, український консул, Уповноважена Верховної Ради з прав людини, МЗС України.
До речі, у березні 2018-го саме в Центрі Шептицького відбувся показ документального фільму В’ячеслава Бігуна “Сильні духом”, в якому режисер розповідає історію Юрія Яценка. У стрічці йдеться про те, що пережив хлопець у Росії, як боровся і як вижив у складних умовах.
В ув’язненні росіяни били юнака, катували, залякували, психологічно тиснули на нього, бо хотіли зламати і змусити співпрацювати з Федеральною службою безпеки (ФСБ) Росії, у СІЗО був і в одиночній камері, і в карцері. Аби уникнути подальших катувань, Юрій перерізав лезом собі вени та живіт… Зашивали вени без наркозу… За його плечима рік нелегких випробувань – і фізичних, і моральних. Та Юрій вистояв і не зламався. Психологічно вистояв. Зокрема, завдяки вірі в Бога та духовності.

фото: фейсбук Юрія Яценко
– На вашу думку, чи стратегічно правильні кроки МЗС України щодо роботи над звільненням бранців Кремля? Які шанси цих людей повернутися додому в Україну?
– Кроки української влади, зокрема МЗС, цілком правильні. Наш міністр закордонних справ постійно говорить про бранців Кремля з європейськими партнерами, зі США, представниками ОБСЄ, ООН, Європарламенту. Всі міжнародні інституції отримують інформацію. Ми постійно бачимо звернення МЗС до наших міжнародних партнерів з цього приводу. Інформаційний посил можна збільшити, також варто змінювати формати донесення інформації. Певен: інформація про наших політв’язнів, зокрема з емоціями (кажу про короткі емоційні відеоролики), більше матиме вплив на дипломатів. Сухою дипломатичною мовою з фактами і статистикою дипломатів вже не здивуєш. Потрібно робити акцент на емоції, адже саме це працює. Розповідати світу про те, як це бути бранцем Кремля можемо ми, звільнені люди. Режисер Олег Сенцов розуміє свою цивілізаційну роль. Його голодування дало настільки потужний інформаційний посил. Звісно, воно суттєво вдарило по репутації Росії.
– У тюрмах Росії, окрім Олега Сенцова, є громадяни України – політв’язні Кремля. Попри тиск світової спільноти, вони й досі за ґратами… Сподіваємось, що вони таки повернуться в Україну.
– Питання звільнення політв’язнів, зокрема і моє, трималося на вірі. Щодо мене, то на вірі моїй, моїх близьких, друзів. Я – християнин, вихований в галицьких цінностях, і віра мене врятувала. Я постійно в камері молився. Мене врятувала молитва моя в камері, і молитва близьких за мене. Я відчував, що за мене моляться в Україні. Я знав, що мене підтримують родичі, друзі, університет. Це мене гріло.
Попри катування, які пройшов, камери-одиночки, карцер, коли я вийшов на волю, мені жодного разу не снились жахіття вночі. Я жодного разу не мав депресії, пов’язану з цим. Проте є психологи, які в це не вірять...
У моїй ситуації був дов­гий шлях боротьби, зокрема тиск правозахисників, робота генконсула в Росії, злагоджена робота адвокатів. Захищати українців в Росії можуть лише адвокати з російською ліцензією.

На фото – Юрій Яценко третій ліворуч
– Хто найбільшу роль відіграв у вашому звільненні?
– Це дипломат, працівник українського посольства в РФ Геннадій Брескаленко, за що йому вдячний. Він своєю харизмою і фаховістю дав зрозуміти, що буде все робити задля мого звільнення. Я повірив його словам, і це додало впевненості. Саме тоді мені постійно повторювали росіяни, що “мене всі забули, я Україні не потрібен”. У таких умовах перебуває кожен український політв’язень. Це психологічний тиск на людей. У мене була думка, в Україні триває війна, моя справа не на часі… Та дав собі слово: триматися стільки, скільки вийде. І моя справа рано чи пізно стане відомою. Так і сталося. Перерізав собі вени, власне, аби зробити скандал і привернути увагу. З одного боку, це був спосіб припинення тортур, з іншого – спосіб привернення уваги. І це мене врятувало… Жодним чином це не була спроба самогубства. Хоча це так виглядало…
– Звісно, що ви, вірянин, не могли таке вчинити…
– Працівники ФСБ у масках виводять мене зі спецприймальника, садять в машину, одягають мішок на голову, по дорозі б’ють. Згодом привозять в управління ФСБ, де намагаються завербувати. Звісно, відкинув це. У відповідь звучить: “Уводите его и поработайте с ним”. З мішком на голові вивозять у ліс, де кілька годин б’ють, імітують розстріл. Це триває кілька годин. Потім везуть назад у спецприймальник. Через ці катування у мене визрів план – порізати лезом вени, аби потрапити у медчастину. Звісно, що для мене неприпустимий суїцид.
– Як Львів вас зустрів у травні 2015-го? Чим зайнялися?
– Львів зустрів дуже тепло. Це таке щастя повернутися на рідну землю. На залізничному вокзалі були обійми рідних, поцілунки, український прапор, кульки… Розмова з журналістами. І перше місце, куди я пішов, це був собор Святого Юра у Львові. Прийшов у храм помолитися. Тут мене хрестили, я парафіянин цієї церкви. Згодом захистив магістерську роботу на юридичному факультеті. Завдяки громадському сектору був в ОБСЄ, Європарламенті, де розповідав свою історію, акцентував, аби світ не забував про інших “бранців Кремля”, які є у тюрмах. На одному із заходів познайомилися з міністром МЗС Павлом Клімкіним. Згодом, побачивши мою активність у громадському секторі, запропонував бути його радником. Аналогічно запросив бути радником і голова Львівської ОДА Олег Синютка.
– П’ятий рік війни… Які висновки має зробити Україна та українці? На мою думку, ми стаємо сильнішими.
– Однозначно, що ми стаємо сильнішими. Суспільство змінюється. Ми настільки були прив’язані до Росії. І добре, що більшість українців усвідомила цю прив’язку і негатив від цього. Україна навчилася краще захищати права наших громадян, зокрема політв’язнів. Україна залучила дипломатичну підтримку світу. Ми маємо союзників, які нас відстоюють.
– Завдяки чому, на вашу думку, ми можемо перемогти у цій війні – наступальними діями бійців, сильним дипломатичними кроками?
– Звісно, що все в комплексі. Важливими є і потужна армія, і професійні дипломатичні кроки, і дії країн-союзників України. Важливим є і вибір суспільства – кажу про президентські вибори. І цей вибір повинен бути усвідомленим. Від цього залежить майбутнє України.
Розмовляла Ірина Цицак

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7789 / 4.42MB / SQL:{query_count}