Другий: єдиний, який став подвійним

9 серпня відсвяткував 80-річний ювілей Леонід Кучма

Коли він був при владі, його не втомлювалися обзивати “диктатором”, нині багато українців згадуються часи Кучми як період відносного спокою та економічної стабільності. Зрештою, як і у кожного серйозного політика, в Леоніда Кучми були свої здобутки, та сховані у шафі “скелети”.

Конституція, гривня та ліквідація колгоспів

Після того, як Верховна Рада України (ВРУ) 1991 року проголосила незалежність, країна ще кілька років жила без власної Конституції, керуючись Основним законом часів УРСР 1978 року. 1995-го президент Леонід Кучма цю ситуацію виправив, нагадує segodnya.ua. Він і спікер парламенту Олександр Мороз підписали Конституційний договір, який став тимчасовою Конституцією. У ньому були прописані повноваження, обов’язки і відповідальність усіх гілок української влади. Паралельно з цим у парламенті тривала активна робота над створенням повноцінної Конституції. У першому читанні Основний закон прийняли 4 червня 1996-го, а 28 червня після 24 годин роботи ВРУ віддала 315 голосів за першу Конституцію України.
1993 року інфляція в Україні становила 10 000% – порівняно з 1992 роком продукти подорожчали більш ніж у 100 разів. Наступного року, коли Леонід Кучма тільки вступив на посаду, інфляція сповільнилася до 401% і далі в основному знижувалася. 1995-го становила 181%, а 1996-го – 39%.
При цьому 1996-го глава держави підписав указ про грошову реформу, і 100 тис. купоно-карбованців замінили однією гривнею. Реформа сповільнила девальвацію та інфляцію – 1997-го. Держстат відзвітував, що ціни зросли лише на 10,1%. Щоправда, подальші роки продукти дорожчали набагато істотніше: 1998-го їх ціна зросла рівно на 20%, 1999-го – на 19,2%, а в перший рік “нульових” інфляція підскочила до 25,8%. Але вже 2002 року в Україні зафіксували дефляцію – ціни впали за рік на 0,6%.
Також одним із найбільших досягнень президентства Леоніда Кучми називають аграрну реформу. І хоча законодавчо вона почалася на початку 1990-х, найважливіший її етап припав на 1996-ий. Саме цього року розпочалася ліквідація колгоспно-радгоспної системи в Україні. Землю “розпаювали” між селянами, і до 2002 року земельний пай отримали близько 7 млн осіб. Крім того, в країні з’явилися бюджетні дотації фермерам і спрощена система податків.
Таким чином, всього за 10 років (1994-2004) кількість власників землі збільшилася із 19,2 млн до 24,5 млн осіб, а загальна площа земель, яка перебувала у власності в українців, – із 5,9 млн га до 41 млн га. Кількість приватних підприємств в сільському господарстві України зросла із 362 до більш ніж 16 тисяч. Завершенням реформи вважається Земельний кодекс, який український парламент прийняв 2001-го.

“Завдання: створити українця”

Поки Леонід Кучма керував країною, світ побачили три книги його авторства. Найрезонансніша – “Україна – не Росія” (2003 рік), в якій другий президент поділився своїм поглядом на історію України і відмінності в українському і російському національному характері.
Автор переконує, що у двох країн різні долі, національний досвід і несхожі культурно-мовні ситуації.
2003-го це стало справжнім откровенням, адже до цього, ще з часів СРСР, українцям активно насаджували думки про “братські народи”, єдину історію і практично повну ідентичність. На презентації книги Леонід Кучма сказав: “У нас на порядку денному стоїть завдання: створити українця. Небезпека не повернутися до свого українства актуальна для мільйонів громадян України”.

“Нісенітниця собача”

У 2000 році лідер Соціалістичної партії Олександр Мороз представив аудіозаписи екс-майора держохорони Миколи Мельниченка, нібито записані на диктофон, схований під диваном у кабінеті Президента. Леоніда Кучму звинуватили в замовленні вбивства журналіста Георгія Ґонґадзе, після чого в країні почалася акція “Україна без Кучми”, яку силовим шляхом придушили в 2001 році. У 2011 році Генпрокуратура з цього приводу порушила кримінальну справу стосовно колишнього президента. Однак Конституційний суд прийшов до висновку, що звинувачення незаконні.
У 2001 році США звинуватили Україну в незаконному продажі Іраку радіолокаційних систем “Кольчуга”. ВРУ зробила невдалу спробу імпічменту, виникла дипломатична криза, але в результаті скандал завершився пшиком. Сам Леонід Кучма назвав звинувачення “нісенітницею собачою”.

102 метри до державного кордону

Приблизно через півроку після вступу на посаду глави держави Леонід Кучма підписав так званий Будапештський меморандум (міжнародна угода, укладена 5 грудня 1994 року між Україною, США, РФ та Великою Британією про неядерний статус України “Львівська Пошта”), навколо якого нині ламається безліч політичних списів. Насправді документ був підписаний під шаленим тиском Заходу, який, з одного боку радів розвалу СРСР, з іншого – вжахнувся появі на карті світу одразу такої кількості держав з ядерною зброєю (крім України, ракети з ядерними боєголовками були також розміщені в РФ, Білорусі та Казахстані“Львівська Пошта”).
Тоді  Кучма обміняв статус без’ядерної держави в обмін на дуже ефемерні гарантії міжнародноїї безпеки. Сьогодні, під час гібридної агресії РФ на Донбасі, виявилося, що цей меморандум – порожній папір, і всі спроби апелювати до держав-підписантів (одна із яких власне й виявилася агресором) закінчилися нічим. Чи дорікати при цьому пану Леоніду: насправді величезне питання. Він діяв в умовах хаосу та розгардіяшу початку 1990-х, й позбувшись радянської ядерної зброї, вчинив, так виглядає, правильно.
Інший важливий зовнішньополітичний конфлікт трапився в 2003 році, коли РФ спробувала “віджати” острів (чи то косу, є такий морський термін) Тузла в Керченські протоці (між Кримом та Краснодарським краєм РФ). Та суперечка досі виглядає дуже дивною, вона фактично не була потрібна ні Києву, ні Москві. Результат такий: спроби росіян насипати дамбу від станиці Тамань (Краснодарський край РФ) у напрямку до Тузли наштовхнулися на вкрай жорстку реакцію президента України Леоніда Кучми – дві країни опинилися на межі реальноого воєнного конфлікту. Тоді Кремль визнав свою поразку – будівництво дамби зупинилося за 102 метри до державного кордону України.
Але підпис Кучми опинився на ще одному документі, який досі гикається Україні. Президенти України та РФ підписали “Договір про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки”. Тоді цей документ сприймався як достойне залагодження конфліктної ситуації між двома сусідами. Нині – в умовах гібридної агресії з боку РФ – договір вилазить Україні боком. Нагадаємо, що починаючи із весни ц.р. ситуація в акваторії Азовського моря вкрай загострилася. Після відкриття в травні Керченського мосту морська прикордонна охорона РФ почала систематично проводити огляди кораблів, незалежно від національної приналежності, які йдуть у напрямку українських портів Маріуполя та Бердянська, мотивуючи це безпекою мосту. Хоча Україна звернулася з позовом у міжнародний арбітраж у рамках Конвенції Організації Об’єднаних Націй (ООН) із морського права, але шанси на успіх – мізерні. В договорі 2003 року є чітка вказівка, що всі суперечки вирішуються між Україною та РФ і треті сторони не можуть втручатися.
Водночас оцінювати міжнародну політику часів Леоніда Кучми лише негативно не випадає. Ставлячи підпис під Будапештським меморандумом та Договором про Азовське море тодіщній український президент навіть в страшному сні не міг уявити, що Кремль почне проти України збройну агресію.
Зрештою, саме він у 1997-ому підписав договір про співробітництво з НАТО, проголосивши, що вступ до Альянсу є стратегічною метою України. Правда, у відносинах з НАТО Кучма не прагнув бігти попереду паровоза: “Я вважаю себе серйозним політиком і не маю наміру обіцяти те, що сьогодні немислимо”, – заявив він в інтерв’ю одній із литовських газет у 2001 році.

Леонід Данилович Кучма народився 9 серпня 1938 року в с. Чайкине, Новгород-Сіверського району в Чернігівській області. Мати все життя пропрацювала в колгоспі, батько був лісником. У 1941-oму батька мобілізували на фронт, де він загинув, але до 1996 року вважався зниклим безвісті. Місце його поховання виявили в Новгородській області РФ. Мати залишилася із трьома малими дітьми. Сім’я жила дуже бідно. Леонід Данилович в інтерв’ю згадував, як маленьким постійно хотів їсти: “Найяскравіший спогад дитинства – це постійне відчуття голоду”.
У 1960 році здобув освіту інженера-механіка у галузі ракетної техніки в університеті м. Дніпропетровськ (тоді ще не декомунізованого). Зробив стрімку кар’єру на найбільшому в світі ракетобудівному підприємстві “Південний машинобудівний завод” (“Південмаш”). Схема була традиційною для часів СРСР – “блат” – одруження з Людмилою Тумановою, прийомною дочкою головного технолога “Південмашу”. Вже через кілька років після весілля Кучма керував випробуваннями на космодромах “Байконур” і “Плесецьк”, став членом Центрального комітету Компартії України, а в 1986 –1992 рр. очолював увесь “Південмаш”.
У 1990 – 1992 рр. – народний депутат УРСР (тодішнє законодавство дозволяло поєднувати посади), в 1992 – 1993 рр. – прем’єр-міністр. 10 липня 1994 р. обраний на посаду Президента України, обійшовши першого Президента Леоніда Кравчука. Оскільки Кучма вважався проросійським “червоним директором”, найбільше голосів набрав у Автономній республіці Крим (90%), найменше –  в Тернопільській, Івано-Франківській та Львівській областях – 2,5 – 3,5% голосів. 
Леонід Кучма досі залишається помітною політичною фігурою в країні – влітку 2014-го, після початку збройного конфлікту на Донбасі, він увійшов до тристоронньої контактної групи на переговорах з ОРДЛО. А 2015-го Петро Порошенко призначив його офіційним представником України в групі з врегулювання конфлікту.

Володимир Фесенко, директор Центру політичного аналізу “Пента”:
– Перший період президентства Кучми – це кризовий період, коли країна переживала падіння економіки, але вже тоді намічалися позитивні тенденції. Країна поступово виходила з конфліктів, і навіть переобрання Кучми на другий термін було ознакою стабільності. А другий період характеризувався виходом країни з політичної кризи. Особливо в 2002 – 2003 роках спостерігався високий темп економічного зростання, кредитний і будівельний буми. (segodnya.ua)
Роман Безсмертний, у 1997 – 2002 рр. – постійний представник Президента України Леоніда Кучми у ВРУ:
– Він був двічі Президентом. Такий шанс українці дали лише Леонідові Кучмі – єдиному з п’яти Президентів незалежної України. Він важко приймав для себе Незалежність України, але, на відміну від багатьох, прийняв. Він починав керувати країною, коли Захід і Схід країни ще не викристалізувалися і були в такому ж аморфному стані, як і сама держава. Коли в самій країні не розуміли – бути з Росією чи прагнути у Європу. Він прийшов у велику політику “червоним директором”. Багато хто вважав це недоліком. Я ж вважаю, що саме цей досвід керування потужним оборонно-промисловим підприємством, контакти із “потрібними” людьми допомогли Кучмі вибудувати систему роботи і на Захід, і на Схід. Систему він вибудовував і в економіці… Чи робив Президент Кучма помилки? Звичайно, робив. І чимало. Але він не лише залишився на своїй посаді до кінця, він залишився в Україні жити і працювати після зміни влади. (сторінка у Facebook)
Кость Бондаренко, політолог та історик, автор книги “Леонід Кучма: портрет на фоні епохи”:
– Що стосується Кучми як політика, я вважаю, що це насправді був найяскравіший і найуспішніший Президент, який фактично створив Україну таку, як вона є. Жодної постаті, гідної стати поруч із ним, серед наших президентів не виявилось… Відбувався ріст економіки, підвищення добробуту населення. Саме в часи Кучми люди почали займатися бізнесом, почала розвиватися приватна ініціатива громадян. Саме в цей час люди почали дуже активно вкладати у житло… А також це був період первісного накопичення капіталу. Олігархат якраз є продуктом цього, це був логічний процес на той час. (zik.ua)
Євген Магда, політолог, виконавчий директор Інституту світової політики:
– Підбиваючи підсумки президентства Леоніда Кучми, потрібно зауважити, що він не лише провів рекордний для України термін біля державного стерна, але і дав шлях у велику політику багатьом учасникам розбудови держави. Не завжди послідовний, не позбавлений авторитарного компонента управління, проте спроможний на неординарні рішення, Кучма зумів у непростих умовах зберегти Українську державу. Його взаємовідносини з опозицією складно назвати простими, а “справа Ґонґадзе” досі впливає на сприйняття другого Президента українським суспільством, та й на все суспільно-політичне життя. Проте Леонід Кучма не став відсиджуватися на політичній пенсії у критичний для держави час, а взяв на себе виконання важливого завдання. (сторінка у Facebook)
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8499 / 4.5MB / SQL:{query_count}